Справа № 461/1088/25 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б
Провадження № 22-ц/811/2984/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
04 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цбьони С.Ю.
за участю: представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Балюк О.С., представника відповідача Галицької районної адміністрації Львівської міської Ради Ковалишин Н.О., представника відповідача Снігура Я.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Балюк Олени Сергіївни на рішення Галицького районного суду м.Львова від 17 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління комунальної департаменту економічного власності розвитку Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ЛКП «Айсберг», Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Вишинська Ольга Мар'янівнам про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу та свідоцтва, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав, -
В лютому 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Балюк О.С., звернулися до Галицького районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління комунальної департаменту економічного власності розвитку Львівської міської ради, про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу та свідоцтва, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав.
В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , розташованої на третьому поверсі чотирьох поверхового будинку, та складається з трьох кімнат, житловою площею 59.5 кв.м, кухні, площею 7.0 кв.м (Літ.15-14), коридора, площею 10.0 кв.м (Літ. 15-15), коридора, площею 5.3 кв.м (Літ. I), вбиральні (поєднаної), площею 2.8 кв.м у спільному користуванні з кв. АДРЕСА_2 (Літ. V) та коридора, площею 38.4 кв.м у спільному користуванні з квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 (Літ. II). Позивачі зазначили, що вбиральня фактично перебувала у спільному користуванні мешканців квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , однак у 2023 році власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 розпочав ремонт у своїй квартирі та самовільно, без відома інших мешканців будинку та без згоди компетентних органів місцевої влади, повністю замурував вхід до частини вищезгаданої вбиральні та вивів вхід до цієї частини вбиральні через свою квартиру. Позивачі повідомили, що відповідно до архівного витягу з розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.04.2003 №368 «Про внесення змін в договори найму жилих приміщень» внесено зміни в договори найму жилих приміщень і укладено їх зокрема з ОСОБА_5 , яка проживає без прописки в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 житловою пл. 26,7 кв.м з кухнею пл.15,7 кв.м, вбиральнею пл.1,7 кв.м та спільним коридором пл.38,4 кв.м з квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 (ЛМКП «Айсберг»). В подальшому, управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, як органом приватизації, під час видачі ОСОБА_5 оскаржуваного свідоцтва №Г-28045 від 24.03.2008, були враховані розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.04.2003 №368 «Про внесення змін в договори найму жилих приміщень» та довідка ЛКП «Айсберг» з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію №685 від 27.02.2003, в яких зазначено про належність до квартири АДРЕСА_1 вбиральні пл.1,7 кв.м та незаконно здійснено розширення квартири АДРЕСА_1 за рахунок допоміжного приміщення без згоди інших співмешканців та без дотримання порядку, передбаченого чинним законодавством. Стверджують, що розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.04.2003 №368 «Про внесення змін в договори найму жилих приміщень» є незаконним та спрямованим на неправомірне розширення квартири АДРЕСА_1 за рахунок допоміжного приміщення вбиральні площею 1,7 кв.м. Зазначили, що всупереч процедурі приватизації до квартири АДРЕСА_1 незаконно було приєднано приміщення вбиральні (поєднаної), площею 2.8 кв.м, яке є допоміжним приміщенням для співвласників (співкористувачів) квартир АДРЕСА_3 , призначене для забезпечення їхніх потреб, а відтак не може передаватись у власність. Вказане свідчить про незаконність оскаржуваного наказу та свідоцтва, виданого на підставі цього наказу.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Балюк О.С., подавши апеляційну скаргу.
Апелянт з рішенням суду не погоджується і вважає, що воно є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в рішенні Галицького місцевого суду м. Львова від 05.09.2002р. у справі №2-2172/02р. зазначено, що квартира АДРЕСА_1 , право на користування якою визнано за ОСОБА_5 , складається з однієї кімнати житловою площею 26,7 кв.м., кухні, без комунальних вигод. Єдиним документом, який був поданий ОСОБА_5 для укладення договору найму та в якому було зазначено про належність до квартири АДРЕСА_2 б приміщення вбиральні пл.1,7 кв.м, була довідка ЛМКП «Айсберг» від 27.02.2003 №685. Галицька районна адміністрація Львівської міської ради приймаючи оскаржуване розпорядження №368 розпорядилася майном, а саме: приміщенням вбиральні пл.1,7 кв.м, яке є допоміжним приміщенням і перебувало у користуванні усіх співкористувачів квартир ІІІ поверху правого крила буд. 5 по пл. Григоренка та позбавила таких права спільного користування цим приміщенням. Крім того, згідно оскаржуваного розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 21.04.2003 року №368 ОСОБА_5 надано в особисте користування вбиральню пл.1,7 кв.м, однак вбиральні з такою площею не існує. Відтак, жодних підстав для надання ОСОБА_5 в особисте користування разом з квартирою вбиральні пл.1,7 кв.м. у Галицької районної адміністрації Львівської міської ради не було.
Також зазначає, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучеогороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України). Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону № 2482-XII, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об'єкт цивільних прав.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам, які містяться в позовній заяві та відповіді на відзив про те, що спірне приміщення вбиральні є допоміжним приміщенням, яке призначене для побутового обслуговування та для забезпечення санітарно-гігієнічних умов власників і користувачів квартир, які знаходяться на ІІІ поверсі правого крила буд. 5 по пл. Григоренка та є неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників та співкористувачів усіх квартир блоку 15.
Просить суд скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_6 , представника відповідача Галицької районної адміністрації Львівської міської Ради Ковалишин Н.О., представника відповідача Снігура Я.Е., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.?4?ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст.?13?ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263?ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу та свідоцтва, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачами не доведено вчинення відповідачами незаконної приватизації державного житлового фонду, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва №Г-28045 від 24.03.2008, яке видане згідно з наказом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 24.03.2008 №554-Ж-Г /т.1, а.с.21/.
Згідно із технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 , складеним 06.02.2008 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», зазначена квартира розташована на 3 поверсі 4-х поверхового будинку та складається з 1-ї кімнати, житловою площею 26,7 кв.м, в тому числі: 1-а кімната - 26,7 кв.м, кухня - 15,7 кв.м, вбиральня - 2,8 кв.м /т.1, а.с.22/.
24 квітня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняв безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати житловою площею 26,7 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 55,2 кв.м, коридор площею 38,4 кв.м у спільному користуванні /т.1, а.с.20-21,23/.
Судом першої інстанції встановлено і це не заперечувалося іншими сторонами, до початку приватизації в будинку на АДРЕСА_4 на третьому поверсі знаходилась квартира, у якій мешкали чотири наймачі і яка була квартирою спільного задоволення потреб сімей наймачів. ОСОБА_5 першою із наймачів цієї квартири скористалася правом на безоплатну приватизацію.
12 лютого 2008 року ЛМКП «Айсберг» Галицького району для мешканки ОСОБА_5 складено довідку Ф5 №2434-ПР про склад сім'ї наймача квартири спільного задоволення потреб сімей наймачів, в якій мешкають чотири наймачі та займані ними приміщення. Згідно з цією довідкою квартира АДРЕСА_2 складається з однієї кімнати, площею 26,7 кв.м та двох закріплених приміщень, кухні 15,7 кв.м та вбиральні 2,8 кв.м, загальною площею 18,5 кв.м. (15,7 + 2,8). У довідці зазначено, що площа підсобних приміщень квартири спільного користування, а саме, коридору, складає 38,4 кв.м /т.1, а.с. 178-179/.
Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» вказана інформація ЛМКП «Айсберг» Галицького району є необхідною при приватизації майна, оскільки такою визначається частка у приміщенні загального користування, що буде відноситись до конкретної квартири у співвідношенні між загальною площею займаних і закріплених приміщень цілої комунальної квартири та площею займаних і закріплених приміщень конкретної квартири.
Згідно цієї довідки ЛМКП «Айсберг» загальна площа займаних і закріплених приміщень квартири АДРЕСА_2 , в якій мешкала ОСОБА_5 складає: 26,7м кв.(кімната) + 18,5 м кв. (закріплені приміщення, а саме кухня 15,7 м кв. + вбиральня 2,8 м кв.) = 45,2 м кв.
Крім цього, із довідки ЛМКП «Айсберг» Галицького району №2434-ПР вбачається, що загальна площа займаних і закріплених приміщень окремих квартир комунальної квартири, у спільне користування яких переданий коридор, площею 38,4 кв.м. складає 173,8 м кв. /т.1, а.с.179/.
Комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» №05/03-25-04 від 05.03.25 на адвокатський запит надані долучені до матеріалів справи копії документів, на підставі яких було приватизовано квартиру АДРЕСА_1 , у яких здійснений розрахунок загальної площі квартири, вказаної у свідоцтві про право власності № НОМЕР_1 від 24.03.2008 /т.1, а.с. 182-199/.
Із вказаного розрахунку вбачається, що для визначення частки квартири АДРЕСА_2 у площі коридору, який переданий у спільне користування, органом приватизації застосовано наступну формулу: загальна площа займаних і закріплених приміщень квартири АДРЕСА_2 б 45,2 кв. м ділиться на загальну площу займаних і закріплених приміщень окремих квартир чотирьох наймачів, у спільне користування яких переданий коридор 173,8 м кв., та множиться на площу коридору, переданого у спільне користування 34,8 м кв. (45,2 : 173,8 х 34,8 = 9,98665 кв. м /т., а.с.190/. Відтак, частка квартири АДРЕСА_2 у площі коридору, який переданий у спільне користування складає 9,98665 кв.м, або шляхом заокруглення до десятинного значення складає - 10 м кв.
Тому, під час приватизації при визначенні загальної площі квартири АДРЕСА_5 у приміщенні коридору спільного користування) = 55,2 м кв.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що при підготовці документів для приватизації квартири АДРЕСА_2 , з виходом на місце для здійснення переобмірів об'єкту, що підлягає приватизації, працівниками ЛОДКБ технічної інвентаризації та експертної оцінки 06.02.2008 був складений технічний паспорт з технічною характеристикою цього помешкання, копією поверхового плану та експлікацією внутрішніх площ до плану квартири. На плані квартири індексами «156 - 1; 156 - 2; 156 - 3» вказані житлові та закріпленні приміщення квартири АДРЕСА_2 та індексом «V» вказаний коридор, площею 38,4 кв.м, який перебуває у спільному користуванні. Згідно експлікації внутрішніх площ квартири, до неї входять житлова кімната 26,7 кв.м, кухня 15,7 кв.м, вбиральня 2,8 кв.м, у спільному користування з кв. АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 в, 15г коридор, площею 38,4 кв.м /т.1, а.с.195-197/.
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що після приватизації помешкання у 2008 році ОСОБА_5 тривалий час користувалася приміщеннями своєї приватизованої квартири АДРЕСА_2 і жодних претензій інших трьох наймачів комунальної квартири спільного задоволення потреб сімей наймачів, у тому числі наймача кв. АДРЕСА_2 , на той час ОСОБА_7 до неї не було і не існувало спорів з цього приводу.
З долучених до матеріалів справи поверхових планів комунальної квартири спільного задоволення потреб сімей наймачів, розташованої на третьому поверсі будинку АДРЕСА_4 вбачається, що на території площ цієї квартири наявні дві вбиральні, площами 2,8 кв.м та 1,2 кв.м.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Колегією суддів враховано, що приміщення вбиральні у межах комунальної квартири не відноситься до категорії приміщень загального користування (у тому числі допоміжних).
Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначені правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання. визначені Статтею 1 цього Закону встановлено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно зі ст.ст.76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріалами справи, дослідженими в ході судового розгляду, не підтверджений факт незаконності прийняття Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження №368 «Про внесення змін в договори найму жилих приміщень» та вчинення відповідачами незаконної приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Балюк Олени Сергіївни- залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 17 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04.02.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.