05 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/1804/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Поповича Шандора Олександровича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), яким просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №072250010054 від 26.02.2025 року;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , для призначення пенсії за віком до стажу період роботи у військовій частині НОМЕР_2 з 27.09.1987 по 16.03.1993 та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з часу його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - з 19.02.2025 року;
3) здійснити розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 19 лютого 2025 року звернувся із заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком. Однак, за наслідками розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.02.2025 №072250010054. Згідно рішення, до страхового стажу не було зараховані період роботи з 27.09.1987 року по 16.03.1993 року, оскільки наявне виправлення дати наказу про прийняття та неможливо встановити місцезнаходження працедавця.
З даними діями відповідача позивач не погоджується, тому звернувся з даним позовом.
20 березня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав. З довідки про доставку електронного листа видно, що така була доставлена до електронного кабінету 20 березня 2025 року. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 19.02.2025 року ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви, відповідно до принципу екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення №072250010054 від 26.02.2025 року про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови визначено не зарахування до страхового стажу позивача періоду військової служби з 27.09.1987 по 16.03.1993 у військовій частині НОМЕР_2 , з мотивів наявності виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та неможливості встановити місцезнаходження зазначеної військової частини.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Частиною другою вказаної статті визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до пункту 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
На дату прийняття позивача на роботу 27.09.1987, до військової частини, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (далі Інструкція №162).
Так, відповідно до пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; (п. 2.3 Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції №162 у розділах Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У графі 3 розділу Відомості про роботу у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком в графі 1 ставиться порядковий номер запису, у графі 2 зазначається дата прийому на роботу. У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу (п. 2.13 Інструкції №162).
Згідно із пунктом 2.26 Інструкції №162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер.
У разі звільнення робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №162).
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.73 №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З положень вказаного пункту постанови №656 від 06.09.73 вбачається, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 27.09.1987 року по 16.03.1993 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 10.04.1978, оскільки виправлена дата наказу про зарахування.
Разом із тим, суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Так, трудова книжка містить запис №18 від 27.09.1987 підтверджує прийняття його на роботу до військової частини НОМЕР_2 на посаду грейдериста-бульдозериста на підставі наказу №299 від 30.09.1987. Дата запису початку трудової діяльності на вказаному підприємстві « 30.09.87» не містить будь-яких виправлень чи неточностей. У даному записі зазначено професію позивача та назву підприємства.
У трудовій книжці також наявні запис №19 про звільнення Позивача з військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з переведенням до військової частини НОМЕР_4 . Такі записи є чіткими, хронологічно послідовними і не містять жодних виправлень, закреслень, чи неточностей. Записи про роботу завірені відбиткою печатки роботодавця.
Наявність у трудовій книжці печатки роботодавця та інших обов'язкових записів, свідчить про те, що ці записи були здійснені роботодавцем.
Сумніви відповідача щодо можливого виправлення дати наказу про прийняття на роботу не може бути підставою для не зарахування позивачу періодів його роботи до страхового стажу, оскільки докази на підтвердження вказаних обставин у матеріалах справи відсутні.
Неможливість встановити місцезнаходження/місцерозташування працедавця, військової частини НОМЕР_2 , не може вважатися законною підставою для не зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, адже як уже зазначено судом вище, працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд також враховує, що позивачем вжито усіх заходів щодо отримання архівних довідок на підтвердження стажу його роботи у військовій частині НОМЕР_2 , довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/1472 від 06.02.2025 а також довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №б/н від 05.03.2025.
Отже, можливість надати відповідачу будь-які інші документи про роботу у спірний період у позивача відсутня з незалежних від нього причин.
З цього приводу слід зазначити, що право особи на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, оскільки збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність.
Вказані висновки неодноразово викладались Верховним Судом в своїх постановах, зокрема, від 21.02.2020 у справі №291/99/17, від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд також зауважує, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення/перерахунок пенсії, або ж для підтвердження періодів трудової діяльності було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Натомість, відповідачем не надано суду доказів здійснення будь-яких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не було зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 27.09.1987 року по 16.03.1993 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 10.04.1978, у зв'язку з чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №072250010054 від 26.02.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням вимог законодавства щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду цього питання.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №072250010054 від 26.02.2025 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для призначення пенсії за віком до стажу період роботи у військовій частині НОМЕР_2 з 27.09.1987 по 16.03.1993 та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з часу його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - з 19.02.2025 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець