Справа № 752/17127/25
Провадження № 2/752/4620/26
Іменем України
04 лютого 2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольга Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутих за виконавчим написом коштів -
У липні 2025 року в системі «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 , через адвоката Букіна О.С.(а.с. 7), звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства (далі - АТ) «Сенс Банк», в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 32635, вчинений 24 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про стягнення з позивача на користь АТ «Альфа-банк» заборгованості в сумі 25 709,24 грн. Стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь позивача безпідставно отримані кошти в сумі 25 709,24 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 10 листопада 2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л. з позивача стягується на користь АТ «Альфа-Банк» борг в сумі 25 709,24 грн за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 32635 від 24 вересня 2020 року.
Проте позивачу невідомі підстави стягнення на користь АТ «Альфа-Банк» грошових коштів, оскільки він ніколи не брав у АТ «Альфа-банк» кредитних коштів в сумі 25 709,24 грн. Постановою від 29 квітня 2021 року приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л. виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Позивач вважає, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 32635 від 24 вересня 2020 року є протиправним і таким, що не підлягає виконанню, а тому грошові кошти, які стягнути за виконавчим написом, підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до ст.1212 ЦК України.
Повідомляє, що відсутні належні та допустимі докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від АТ «Альфа-Банк» та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі будь-якого кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед фінансовою компанією, зазначений у написі є безспірним. Розрахунок боргу, зазначений у виконавчому написі щодо наявності грошового зобов'язання позивача за тілом кредиту, є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог фінансової компанії до позивача. Крім того, відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач був належним чином обізнаний про порушення ним грошового зобов'язання та про можливі наслідки неусунення вказаних порушень.
За таких обставин вважає, що при вчиненні виконавчого напису про стягнення з позивача на користь АТ «Альба-Банк» заборгованості в сумі 25 709,24 грн приватний нотаріус ОСОБА_2 не переконалася належним чином у безспірності суми, що підлягає стягненню, та безспірності характеру правовідносин сторін, вчинила виконавчий напис поза межами встановлених ст. 88 Закону України «Про нотаріат» строків, що не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, беручи до уваги, що виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку буде визнано таким, що не підлягає виконанню, підстава, за якою відповідач стягнув з позивача 25 709,24 грн відпала, тому наявні підставі для стягнення з відповідача відповідної суми як безпідставно набутих грошових коштів.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.25-27).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року відкрито у справі спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін; відмовлено у задоволенні клопотанні про витребування доказів (а.с.36-39).
Відповідачу ухвала про відкриття провадження направлялась до електронного кабінету (а.с.41).
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позову заяви.
Треті особи пояснення щодо позову в порядку, передбаченому ст. 181 ЦПК України, не подали.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось, - особи, які беруть участь у справі не викликались.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішенні спору, судом встановлено наступне.
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за №282/20595, з урахуванням змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 13 січня 2020 року №109/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти, тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Окрім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому, стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
За матеріалами справи, відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 10 листопада 2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л. із ОСОБА_1 стягується на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість у розмірі 25 709,24 грн на підставі виданого 24 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виконавчого напису № 32635 (а.с.11, 12).
Постановою від 29 квітня 2021 року приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л. виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 32635, вчиненого 24 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, закінчено У постанові зазначено, що заборгованість, основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій боржником сплачено у повному обсязі (а.с.13).
Як вбачається з постанов виконавчого провадження № НОМЕР_1, оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено 24 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2
У позовній заяві вказується, що станом на час подачі позовної заяви свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № НОМЕР_2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 анульовано.
Представником позивача адвокатом О.Букіним заявлялось клопотання про витребування з Київського державного нотаріального архіву копії матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 24 вересня 2020 року виконавчого напису 24 вересня 2020 року, а також витребування у приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л. копію оспорюваного виконавчого напису та копію матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 10 листопада 2020 року (а.с.5,6).
Оскільки, стороною позивача не було вжито самостійних заходів щодо звернення як до Київського державного нотаріального архіву, так і до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Юхименко О.Л., та не було надано доказів про відмову у наданні відповідних відомостей, суд ухвалою від 05 серпня 2025 року відмовив у витребуванні доказів.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено у ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведених вище цивільних процесуальних норм, суд зазначає, що саме на ОСОБА_1 , як позивача у справі, який стверджує про порушення відповідачем його прав, покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.
На підтвердження своєї позиції позивач до матеріалів справи не долучив копію оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса. Суд, відмовляючи в ухвалі від 05 серпня 2025 року у задоволенні клопотання про витребуванні доказів, роз'яснював, що позивач, як сторона в виконавчому провадженні, має право ознайомлюватись з його матеріалами, робити копії. У зв'язку з наведеним суд зробив висновок про передчасність клопотання сторони позивача про витребування доказів.
Позивач, у свою чергу, не надав доказів, що, після постановлення ухвали суду від 05 серпня 2025 року, звертався до приватного виконавця з відповідними запитами про отримання копії оскаржуваного виконавчого напису, та вжиті ним заходи виявились неефективними. Не заявляв інших клопотань про витребування доказів у зв'язку з неможливістю отримати виконавчий напис нотаріуса від 24 вересня 2020 року.
Отже, у даному випадку суд позбавлений можливості встановити на підставі яких документів відбулось стягнення в безспірному порядку за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса від 24 вересня 2020 року.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів щодо заявлених вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а відтак суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити. Не можуть бути задоволені у зв'язку з цим і похідні позовні вимоги про повернення стягнутих за виконавчим написом коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст..12, 76,81,89,263-265,279, 354,355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Юхименко Ольга Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутих за виконавчим написом коштів, - залишити задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2026 року.
Суддя А.В. Слободянюк