125/2097/25
2/125/797/2025
28.01.2026 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Хитрука В.М.
за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою
Свої вимоги до суду позивач ОСОБА_1 мотивувала тим, що 21.03.2020 року між нею та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 , позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1600 доларів США з терміном повернення до 21.03.2023 року. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою від 21.03.2020 року. 22.03.2020 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 , позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1600 доларів США з терміном повернення до 22.03.2023 року. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою від 22.03.2020 року. Оскільки вказані грошові кошти у розмірі 3200,00 доларів США повернуто не було, позивач зверталася до відповідача з письмовою вимогою. Проте, жодних дій від відповідача, щодо повернення вищевказаних грошових коштів, здійснено не було.
Позивач просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь основну суму боргу за договорами позики, відповідно до боргових розписок від 21.03.2020 року та 22.03.2020 року у розмірі 3 200,00 доларів США (три тисячі двісті доларів США). Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 3 000 доларів США (три тисячі доларів США) боргу за кожен місяць прострочки та 225 доларів США три проценти річних від простроченої суми, а загалом 3225 доларів США.
Позивач у судове засідання надала письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просила справу розглянути без її участі.
Відповідач по справі ОСОБА_2 позов визнала повністю, про що зазначила у письмовій заяві до суду.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 21.03.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1600 доларів США з терміном повернення до 21.03.2023 року. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою від 21.03.2020 року.
22.03.2020 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 , позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1600 доларів США з терміном повернення до 22.03.2023 року. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою від 22.03.2020 року.
Відповідач зобов'язання не виконала, кошти у визначений строк не повернула.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В даному випадку відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК). Відповідно до ч. 2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08 червня 2016 року (справа №1103цс), від 12 квітня 2017 року (справа №442/8157/15-ц).
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховною Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт утримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставина, на яку посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума боргу за договором позики у сумі 3 200,00 доларів США (три тисячі двісті доларів США).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, па вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-1бцс18) зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За результатами розрахунку інфляційні збитки, на підставі ст. 625 ЦК України, складають 225 доларів США.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 3 000 доларів США боргу за кожен місяць прострочки задоволенню не підлягає, оскільки не доведена позивачем та була передбачена сторонами в розписках.
На підставі викладеного і керуючись статтями 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договорами позики, відповідно до боргових розписок від 21.03.2020 року та 22.03.2020 року у розмірі 3 200,00 доларів США (три тисячі двісті доларів США), 225 доларів США - три проценти річних від простроченої суми, а загалом 3425, 00 доларів США (три тисячі чотириста двадцять п'ять доларів США).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Суддя: