Справа № 644/512/26
Провадження № 3/644/488/26
Іменем України
05 лютого 2026 р. м.Харків
Індустріальний районний суд м. Харкова в складі судді Маркосян М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Харківській області, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
До Індустріального районного суду м. Харкова надійшов матеріал про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, з якого вбачається, що 14.01.2026 о 10 годині 43 хвилини за адресою: м. Харків, вул. Дробицька, буд. 5, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN JETTA», VIN: НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОНД» відмовився.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, зазначив, що не перебував в стані сп'яніння, алкоголю не вживав, такі ознаки як тремтіння пальців рук та почервоніння обличчя були наявними внаслідок погодних умов, а саме низької температури повітря. Зазначив, що він є військовослужбовцем, проходить військову службу у складі 2 взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , обіймає посаду водія. 14.01.2026 був зупинений працівниками поліції під час виконання бойового розпорядження командира з організації та переміщення легкового транспортного засобу «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_4 , за маршрутом: н.п. Шевченкове - н.п. Сороківка 2. Вказав, що від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння він відмовився за браком часу, самостійно пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння 14.01.2026, після виконання бойового розпорядження, результат негативний.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд зазначає про таке.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, а також вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції..
Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність водія як за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, так і за відмову від проходження у встановленому законом порядку від огляду на стан сп'яніння.
Згідно витягу з бойового розпорядження командира 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 від 14.01.2026, долученого в судовому засіданні до матеріалів справи, водій 2 взводу солдат ОСОБА_1 14.01.2026 з 06 до 11 години залучений до виконання вказаного бойового розпорядження.
Таким чином, на час вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував обов'язки військової служби, під час спілкування з працівниками поліції повідомляв про те, що виконує бойове розпорядження та не може затримуватися для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ч.2ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Згідно ч. 9 ст.266-1 КУпАП огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 має ознаки саме алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя.
Як свідчить наданий в судовому засіданні акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу №82 від 14.01.2026 ОСОБА_1 в присутності свідків самостійно пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння, результат негативний.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 від керування транспортним засобом не відсторонювався.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Враховуючи принцип презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 по справі № 463/1352/16-а (п. 39 постанови).
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, та «Коробов проти України» від 21.10.2011, Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Суд вважає, що наявні матеріали справи дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 під час зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення подій перебував в стані крайньої необхідності, оскільки виконував бойове розпорядження командира військової частини по транспортуванню боєприпасів, тобто виконував спеціальне бойове завдання по захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності представляє собою дії правопорушника спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку ОСОБА_1 , виконуючи наказ командира, діяв у стані крайньої необхідності, оскільки виконання цього наказу було невідкладним, отже вчинене ним порушення є менш значним, ніж відвернена шкода.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 4 ч.1ст. 247 КупАП.
Керуючись ст. ст. 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити на підставі п. 4 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з вчиненням дій в стані крайньої необхідності..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: М.В. Маркосян