Суддя Бугера О. В.
Справа № 644/3885/25
Провадження № 2/644/1503/26
05.02.2026
Іменем України
05 лютого 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді - Бугери О.В.,
за участю: секретаря судового засідання - Радченко І.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Дерев'янченка Я.Ю.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Проніної В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, 3-я особа у справі Харківська міська рада, -
Представником позивача адвокатом Дерев'янченком Я.Ю. через систему "Електронний суд", 01.05.2025 року подано до суду відповідну позовну заяву.
Позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він проживає та має реєстрацію фактичного місцяпроживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачки є його доньками, зареєстровані за вказаною адресою, але фактично не проживають вже понад 10 років. Доньки є повнолітніми особами, мають власні сім'ї, та мешкають окремо в іншому місті. Квартирою не цікавляться, їх речей у квартирі не має, покинули її добровільно, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймають, особистих речей у квартирі не мають і взагалі ним не цікавляться. Перешкод у проживанні ним не чинилося, вони добровільно та давно поїхали з квартири. Оскільки всі витрати з оплати комунальних послуг за квартиру несе лише він, реєстрація місця проживання за зазначеною адресою інших осіб здійснює на нього навантаження, як на особу, яка утримує відповідну квартиру. Усі витрати, щодо утримання квартири та сплати комунальних платежів, які нараховуються на трьох осіб несе лише він. Вважав, що оскільки відповідачки понад 6 місяців не проживають в квартирі то є всі підстави для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.
Відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначила, що вона є членом сім'ї, а саме донькою власника квартири, зареєстрована в квартирі з 2001 року, мешкала в квартирі з самого дитинства, окрім неї у її батька ОСОБА_1 є ще двоє дітей - дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , який був військовослужбовцем та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дочка ОСОБА_4 під час війни виїхала за кордон, а вона постійно проживає в м. Харкові. Після укладання шлюбу домовилась із батьками, що вона буде мешкати тимчасово з чоловіком в іншому приміщенні, але буде надавати фінансову допомогу на оплату комунальних послуг, буде мати змогу тримати в квартирі свої особисті речі, домовились, що буде залишатись зареєстрованою в квартирі. Постійно приходила до батьків, в квартирі зберігались її особисті речі, допомагала робити поточний ремонт, надавали гроші на оплату комунальних послуг, в квартирі і наразі перебувають її речі. В 2024 році після загибелі брата батько почав уникати спілкування, просив деякий час не приходити додому, перестав брати кошти на комунальні послуги, вона з розумінням ставилась до його прохання, але все ж таки прийшла до квартири через певний час та виявила, що батько привів квартиру у занедбаний стан, вона намагалась робити генеральне прибирання, але батько був проти, агресивно поставився до нею та заборонив без його згоди приходити, вона почала сплачувати за послуги сама. А після того, як дізналась, що батько отримав одноразову грошову допомогу після загибелі брата та від знайомих дізналась, що до батька почали приходити незнайомі люди, в застосунку ДІЯ дізналась про наявність судової справи, таке ставлення стало для неї не зрозумілим. Наполягала на тому, що вона не має іншого місця проживання, не має права власності на інше житло, не реєструвала місце проживання за іншою адресою, укладено медичну декларацію за вказаною адресою. Посилалась на відповідну судову практику.
Представником позивача подано відповідь на відзив, із змісту відповіді вбачається, що ствердження відповідачки ОСОБА_2 про домовленість між нею та батьками щодо її проживання окремо, надання фінансової допомоги, участь в ремонтних роботах, є вигадкою. Позивач заперечував, що відповідачка надавала матеріальну допомогу, приймала участь в ремонті, а здійснення оплати комунальних послуг було проведено вже після того, як відповідачка дізналась про судову справу. Звертали увагу на те, що заборгованість за послугу перед ПрАТ «Харківенергозбут» була сплачена позивачем за судовим наказом. Фактично протягом часу з 2014 року по 2025 рік відповідачка ОСОБА_2 не сплачувала комунальні послуги та не надавала жодних доказів такої оплати. Так само, декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, була укладена вже після того, як відповідачка дізналась про існування спору. Надані позивачем фотознімки не надають можливості ідентифікувати речі, як особисті речі, що вони належать саме відповідачці, а не позивачу, не містять надані фотознімки дані про їх походження, час, дату виготовлення фото.
Представник відповідачки ОСОБА_2 подала заперечення на відповідь на відзив, наполягали на тому, що відповідачка ОСОБА_2 після народження постійно проживала в спірній квартирі, це її єдине та постійне місце реєстрації, іншого вона не має, ні на праві власності, ні на праві користування. До моменту отримання позову дотримувалась усних домовленості із батьком та іншими членами сім'ї щодо надання фінансової допомоги на утримання квартири та оплату послуг, має ключі, вільний доступ до квартири, що підтверджує факт згоди на користування квартирою. На момент одруження в квартирі проживали її батьки, брат, сестра, що унеможливлювало одночасне комфортне проживання в квартирі шістьох дорослих людей. Таке рішення було узгоджено між обома сторонами, носило тимчасовий характер, вона зберігала фактичний зв'язок із квартирою та намір ставитись до неї як до свого постійного місця проживання. Протягом всього часу відповідачка приносила свої речі, забирала свої речі, вони зберігались або в шафі, або в пакетах. Саме після смерті брата в 2024 році батько почав уникати спілкування та просив не приходити додому, перестав брати кошти на комунальні послуги, коли потрапила до квартири то побачила занедбаний стан житла, але батько заборонив проводити прибирання, ремонт, тому вона почала сплачувати послуги самостійно.
Відповідачка ОСОБА_4 відзиву на позовну заяву не подавала. Представник 3-ї особи Харківської міської ради письмових пояснень щодо позовної заяви та відзиву не подавав.
В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав, просив їх задовольнити, пояснив що відповідачки це його доньки, які вже тривалий час не проживають в квартирі, у них свої сім'ї, комунальні послуги за цю квартиру не сплачують, не зважаючи на те, що він звертався до них з приводу наявності заборгованості, перешкод в користуванні квартирою він не чинив, у відповідачки ОСОБА_2 були ключі від квартири. Посилався на те, що відповідачка появилась лише на похованні брата та питала щодо виплат після його загибелі. Але не заперечував, що змінив замки в квартирі та ключі відповідачці ОСОБА_2 не надавав. Також не заперечував, що з коштів, що були отримані ним після загибелі сина на війні, він повністю сплатив заборгованість.
Представник позивача доводи позову підтримав, просив його задовольнити, зазначав, що відповідачки тривалий час не проживали в квартирі, відсутні їх речі, оплату за комунальні послуги не проводили, участі в ремонті, заміні сантехнічного обладнання не приймали, позивач не чинив перешкод в користуванні квартирою, у відповідачки ОСОБА_2 були ключі від квартири. У зв'язку із чим відповідачки втратили право користування квартирою. Також зазначав, що відповідачка ОСОБА_2 почала проводити оплату за комунальні послуги, уклала декларацію із лікарем, лише після відкриття провадження у цій справі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні суду пояснила, що позивач це її батько, відповідачка ОСОБА_3 це її сестра, вона старша на 6 років. Спірна квартира була отримана батьками ще до її народження, в цій квартирі вони проживали з батьками, сестрою та братом, в тому числі і після смерті матері. Сестра ОСОБА_3 вийшла заміж та виїхала з квартири, вона опікувалась братом, що на момент смерті матері був ще неповнолітнім, а потім, також після одруження, почала проживати із своїм чоловіком окремо, потім вона розлучилась та з дитиною повернулась до квартири. Коли мешкала в квартирі робили ремонт, вона придбала пилосос, м'ясорубку, посуд, диван. Батько мешкав більшість часу із бабусею, його мамою, в вересні 2010 року вона переїхала до другого чоловіка, все що придбала залишила в квартирі, забрала лише свої особисті речі, та в подальшому одружилась, але це було зумовлено виключно тим, що квартира є двокімнатною. Після смерті матері в квартирі залишились проживати два чоловіка - батько та її брат, у кожного була своя кімната, їй просто ніде було проживати із родиною. Вона мала ключі від квартири, періодично приходила, на свята, привозила продукти, подарунки, просто навідувалась, в квартирі були її речі, вона залишала в пакетах в квартирі сезонний одяг, в останнє залишила верхній осінній, зимовий одяг. Оскільки власного житла вона не має, то з родиною мешкала то у родичів чоловіка, то винаймала квартиру. Вони постійно спілкувались, підтримували родинні стосунки. Кошти які надавала батькові дійсно були не значні, але вона з батька розписок не брала та не перевіряла стан рахунків. Зазначала, що надавала періодично кошти батькові для оплати послуг незначні, в силу матеріальної можливості. Після подачі позову почала сплачувати самостійно та збирати квитанції, оскільки батько заперечував її участь в утриманні майна. Окрім того, пояснила суду, що батько є особою з інвалідністю, у нього була епілепсія та мама за життя завжди просила не нервувати батька, коли повідомили про те, що брат в лікарні, вона купила квитки та супроводжувала батька до Феофанії, брат помер через декілька годин після того, як вони приїхали, допомагала батькові у організації поховання, подарувала батькові собаку, думала так легше буде переносити втрату. Після загибелі брата, батько змінився, вона його не впізнає, коли вона прийшла до квартири забрати верхній одяг, то не змогла відкрити двері, ключі було змінено. Наразі звернулась до суду із позовом про вселення.
Представник відповідачки проти задоволення позову заперечувала, просила врахувати, що відповідачка ОСОБА_2 не втратила своє право користування квартирою, вона постійно підтримувала зв'язок із своїми рідними, мала ключі від квартири, приходила до квартири та залишала свої речі, подача позову стала для неї несподіваним. Підтримала доводи викладені в відзиві та запереченням на відповідь на відзив.
В судове засідання не з'явились відповідачка ОСОБА_4 та представник 3-ї особи Харківської міської ради, про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином. З урахуванням думки сторін суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності.
Суд, вислухавши доводи позивача та представника позивача, відповідачки ОСОБА_2 та її представника, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до вимог ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Відповідно до вимог ст.ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Статтею 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Позивач у справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , з 17.02.1983 року. Перебував в шлюбі з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Квартира за адресою АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_1 відповідно до ордеру №6449 від 21.01.1983 року, площею 28,1 кв.м., що складається з двох кімнат, із списком осіб, що в'їжджають із самостійним правом на житлову площу ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - донька. Дана квартира не є приватизованою.
Відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , є доньками позивача у справі.
Відповідачка ОСОБА_2 перебуває в шлюбі з 23.02.2011 року з ОСОБА_8 , відповідно до даних паспорту зареєстрована в квартирі з 26.09.2001року, фактично проживала в квартирі з батьками з народження.
23.06.2025 року відповідачкою ОСОБА_2 укладено декларацію з КНП «Міська поліклініка №19» ХМР, із зазначенням адреси реєстрації та фактичного проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідачкою було надано фотознімки кімнати, в якій були наявні пакети, як зазначала ОСОБА_2 це її сезонні речі, в тому числі куртки, які вона мала намір забрати напередодні осені, але батько змінив замки та речі залишились в квартирі, вона була змушена викликати поліцію, щоб потрапити до квартири. Також, відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що на фотографії зображена кімната, в який проживав її брат, там є його речі, велосипед та пакети з її речами. Позивач в судовому засіданні стверджував, що ніяких речей відповідачки в квартирі немає, але не заперечував, що відповідачка ОСОБА_2 мала ключі від квартири, могла прийти, але він замки змінив та примірник ключів їй не надавав.
Судом було досліджено надані квитанції про сплату послуг за комунальні послуги, які були надані обома сторонами. За дослідженими квитанціями дійсно мала місце значна заборгованість за послугами та в квітні 2025 року проведено погашення заборгованості позивачем. Позивач суду пояснив, що оплата заборгованості була ним проведена дійсно за рахунок коштів, які отримані за загибель сина, а відповідачка зазначала, що сплачувати комунальні послуги частково вона почала самостійно оскільки батько - позивач у справі почав заперечувати її участь в утриманні квартири та подав відповідний позов.
Позивач при подачі позову посилався на те, що він не чинив перешкод відповідачкам в користуванні квартирою, дійсно відповідачка ОСОБА_2 мала ключі від квартири, але в ході судового розгляду відповідач повідомила, що вона прибула до квартири з метою взяти свої теплі речі та не змогла цього зробити, оскільки позивач змінив замки. Позивач не заперечував, що дійсно змінив замки та не надав відповідачці комплекту ключів. Відповідачка повідомила суду, що звернулась до суду із позовом про вселення, розгляд якого триває.
В судовому засіданні було досліджено акт про не проживання відповідачок в квартирі, в якому зазначено, що впродовж останніх 10 років відповідачки в квартирі не проживали та під час огляду квартири особистих речей відповідачок не виявлено, за підписами сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , підписи яких посвідчені нотаріусом. Також в судовому засіданні було допитано у якості свідків зазначених осіб.
Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є сусідкою позивача, квартирі на одній сходовій клітині, в квартирі мешкав позивач, його дружина, 2 дівчини та хлопчик, потім діти виросли, дівчата вийшли заміж та живуть самі по собі, поїхали, а позивач живе один. Зверталась до сусіда за допомогою, він казав, що сам платить за комунальні, робить ремонт, після початку війни міняли вікна. Жіночої руки в квартирі не бачить, дівчата давно виїхали та вона не чула жіночих голосів в квартирі позивача.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що є сусідкою позивача, живе в будинку з 1980 року, знає, що відповідачки це дочки, в квартирі проживали позивача, його дружина, дві дочки та син. ОСОБА_11 бачила в травні 2024 року на похованні, коли загинув син позивача, на вулиці. В квартиру до позивача заходила місяць назад, бачила там речі, пакети, але які там речі не знає, не було видно щоб там була жінка.
Фактично, допитані свідки підтвердили, що позивач в квартирі мешкає один, доньки не проживають з ним, дані обставини не заперечувались і відповідачкою ОСОБА_2 , але при цьому, будь-якою інформацією щодо обставин спілкування між батьком та доньками, наявності домовленостей щодо утримання та порядку користування квартирою, наявності ключів від квартири, відвідування квартири, як за життя брата, так і після його загибелі, допитані свідки не володіють. Лише підтверджували, що особисто давно не бачили доньок позивача. ОСОБА_2 свідок ОСОБА_10 бачила на похоронах в 2024 році. Зазначені обставини не заперечувались і сторонами. Допитані свідки не підтвердили обставин наявності чи відсутності особистих речей відповідачок в квартирі.
Суд враховує, що за змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20) зазначено, що «у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Оскільки при відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, цей строк може бути продовжений за заявою відсутнього та з поважних причин лише у передбачених випадках, тому звернення із заявою про продовження такого строку, а також доведення наявності підстав для продовження такого строку, є правом відповідної особи».
З урахуванням досліджених в ході розгляду справи обставин, наданих доказів сторонами, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 довела суду, що не втратила своє право користування вказаною квартирою, оскільки з поважних причин не мала змоги проживати в квартирі. Суд враховує, що позивач та відповідачки є членами родини, позивач є наймачем та отримав квартирі на родину, яка на момент отримання складалась з позивача, його дружини, що померла в 2004 році та доньки ОСОБА_4 , а відповідачка ОСОБА_2 проживала в квартирі з моменту народження в 1984 року, квартира є двокімнатною та в квартирі в момент одруження відповідачки ОСОБА_2 , спочатку мешкали батьки, молодший брат та старша сестра. Після розлучення відповідачка повернулась до квартирі з дитиною та мешкала в квартирі до 2010 року, мешкала із братом, а в 2010 року переїхала до чоловіка. При цьому, в квартирі залишились мешкати постійно батько та брат, проживати з ними із чоловіком та дитиною було дуже незручно, враховуючи кількість кімнат та площу. Але зв'язку із квартирою не втрачала, мала ключі від квартири, в будь-який момент могла прийти до житла, також не було спростовано сторонами факту домовленості щодо утримання майна.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Суд враховує, що саме відповідачка ОСОБА_2 виявляє активну заінтересованість даною квартирою, сплачує комунальні послуги, має перешкоди в її користуванні, звернулась до суду із відповідним позовом про усунення перешкод в користуванні. Окрім того, судом встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрованих на праві власності об'єктів нерухомого майна не має, місце реєстрації з 2001 року не змінювала. Тому вважає, що вимоги позову до відповідачки ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Що стосується другої відповідачки ОСОБА_4 , то в ході розгляду справи відповідачка відзиву на позовну заяву не подавала, з пояснень сторін вбачається, що відповідачка поїхала з квартири після її одруження та мешкала окремо, будь-яких даних про існування домовленостей щодо утримання майна, щодо наявності реєстрації за вказаною адресою, в ході розгляду справи не встановлено. Суд погоджується із доводами позивача щодо відсутності в квартирі відповідачки ОСОБА_4 протягом понад 6 місяців, відсутності її речей, не участь в утриманні квартири. У зв'язку із наведеним суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідача ОСОБА_4 підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при подачі позову судових збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 61, 64, 67, 68, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 12, 76, 77, 80, 81, 89, 90, 95, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити.
Повний текст рішення виготовлений та проголошений 05.02.2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Головуючий: суддя О.В. Бугера