Справа № 541/4596/25
Номер провадження 2/541/352/2026
іменем України
03 лютого 2026 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Морозовської О.А.,
за участю секретаря судового засідання Калініченко Л.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
третіх осіб: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. На підтвердження позовних вимог вказала, що їй позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить частина житлового будинку АДРЕСА_1 , інша частина належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіку ОСОБА_6 . Після смерті чоловіка вона не зверталася до нотаріуса для оформлення спадщини, але продовжувала проживати в даному будинку. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є його з позивачем діти - треті особи по справі, які відмовилися від прийняття спадщини на користь матері (позивачки). При зверненні до нотаріуса, останній відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на будинок.
На даний час отримати правовстановлюючі документи на вказане майно не є можливим через смерть спадкодавця, оскільки його цивільна правоздатність як фізичної особи припинена у момент його смерті.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду і просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 02 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначене підготовче судове засідання (а.с. 14), ухвалою суду від 07 січня 2026 року закрито підготовче провадження та розгляд справи призначено на 03.02.2026 2026 року ( а.с. 28-29).
В судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити (а.с.34).
Представник відповідача надали заяву про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 25).
Треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилася, до суду подали заяви, в яких просили розгляд справи проводити за їх відсутності, щодо задоволення позовних вимоги не заперечували (а.с. 35-37).
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був чоловіком позивача (а.с.9, 43 зворот). Після смерті ОСОБА_6 заведена спадкова справа №166/2017, спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,9100 гектарів з кадастровим номером 5323287500:00:007:0143, розташованої на території Слобідської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а.с. 41-57).
Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Смага Л.М. від 19.11.2025 вих.№261/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , після її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю документу, що посвідчує право власності на житловий будинок. (а.с. 12).
Згідно з довідкою КП «Бюро технічної інвентаризації» Миргородської міської ради від 07 грудня 2021 року за №723-Т станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.8).
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (ч. 1 ст. 86 ЦК України 1960 року (чинного на час набуття спадкодавцем спірного майна)).
Згідно ст. 112 ЦК України 1960 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22 грудня 1995 року розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
У той же час, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім'ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції»; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство»).
Згідно технічного паспорту встановлено, що житловий будинок був побудований у 1988 році, тобто в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , отже ОСОБА_1 має право на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Спадкування здійснюється за заповітом або законом.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. ОСОБА_10 заповіту не залишила.
Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разу неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.
Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як встановлено судом, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_1 та їх спільні діти ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які спадщину не приймали. Інших, спадкоємців, які прийняли спадщину, немає. Вказана обставина підтверджується копіями матеріалів спадкової справи № 166/2017, наданої до суду приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Смага Л.М. У зв'язку із викладеним позивач законно претендує на визнання за нею права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 .
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 15.01.2021 року по справі №1540/3952/18 прийшов до наступних висновків.
Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №623/214/17.
Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», а до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
За п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
Таким чином, у разі реєстрації збудованого до 5 серпня 1992 року будинку, особою яка його збудувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно виписок з книг погосподарського обліку № 4 за 2016-2020 року встановлено, що рік побудови будинку за адресою с.Слобідка Миргородського району, де головою господарства був ОСОБА_6 - 1990 рік (а.с. 7). Так, згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, яка передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Відповідно до копії технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 07.12.2021 року, що міститься в матеріалах справи, житловий будинок та всі будівлі та споруди по АДРЕСА_1 побудовані в період з 1969 по 1988 рік, тобто до 5 серпня 1992 року (а.с. 4-6).
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку та враховуючи те, що будівництво вищезазначеного житлового будинку, який є об'єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства і що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований, проте спадкоємець не може оформити належне йому право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на цей будинок у порядку спадкування за законом.
В зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання, АДРЕСА_1 .
Відповідач: Миргородська міська рада Полтавської області, код ЄДРПОУ 21051131, адреса вул. Незалежності, 17, м.Миргород, Полтавська область.
Третя особа: ОСОБА_8 , адреса проживання АДРЕСА_2 .
Третя особа: ОСОБА_7 , адреса проживання АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_9 , адреса проживання АДРЕСА_4 .
Суддя: О. А. Морозовська