Справа № 357/16383/25
Провадження № 2/357/2413/26
іменем України
02 лютого 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Кича М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В жовтні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, посилаючись на наступні обставини.
Між Товариством з обмежеоню відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , 18.02.2025 укладено Кредитний договір (оферти) № 18.02.2025-100002731.
Відповідно до умов Договору, позичальнику надано кредит у розмірі - 8 000 грн, строком на 217 днів.
Дата надання/видачі кредиту - 18.02.2025; сума кредиту: 8 000 грн; строк, на який на 217 днів з дати його надання; дата поверненя кредиту - 22.09.2025; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування не передбачена; процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у Графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 720 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. Неустойка: 120 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.
Своїм підписом на Договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Відповідно до п. 3.1 Договору, кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію, якщо комісія встановлена договором.
Пунктом 3.2 встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28ХХ-ХХХХ-2541.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до Договору від 18.02.2025 та квитанції про перерахунок коштів, кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 8 000 грн на строк, зазначений в умовах Договору, ОСОБА_1 18.02.2025 отримав кредитні кошти в розмірі 8 000 гривень.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 26 560 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000 грн, по процентам в розмірі 12 400 грн, комісії (пов'язаної з надання кредиту) в розмірі 720 грн, по додатковій комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 1 440 грн, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання в розмірі 4 000 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025 у розмірі 26 560 грн та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
14 жовтня 2025 року здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 26).
08 грудня 2025 року за вх. № 71542 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 45).
З вказаної інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток, знятий з реєстрації 02.08.2021.
Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) (ч. 9 ст. 28 ЦПК України).
Оскільки останнім відомим місцем реєстрації відповідача ОСОБА_1 є м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області, то вказана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 16 грудня 2025 року прийнято позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання на 02 лютого 2026 року.
Вказаною ухвалою вирішено про можливість розгляду (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.
В судове засідання 02.02.2026 учасники справи не з'явились.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про доставку електронного документу», доставлено 17.12.2025.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Водночас, звертаючись до суду з позовом, представник позивач Чехун Юлія Віталіївна, яка діє на підставі доручення від 07.05.2025 (а.с. 16), просила проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр», проти ухваленн заочного рішення не заперечували (а.с. 15).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне оголошення, яке було здійснено з урахуванням вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України.
Вказане оголошення було розміщено 16.12.2025, яким Білоцерківський міськрайонний суд Київської області викликав ОСОБА_1 в якості відповідача на 11 годину 00 хвилин 02.02.2026 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (ч. 11 ст. 128 ЦПК України).
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце слухання справи та завчасно.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, сторона позивача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і сторона позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
02 лютого 2026 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , 18.02.2025 укладено Кредитний договір (оферти) № 18.02.2025-100002731.
Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 18.02.2025, Заявки Кредитного договору № 18.02.2025-100002731 (кредитної лінії) від 18.02.2025, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору № 18.02.2025-100002731 (кредитної лінії) від 18.02.2025, та Інформаційного повідомлення позичальника ОСОБА_2 (а.с. 34-40).
Вищевказана Заявка є невід'ємною частиною Пропозиції про укладення Кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився на веб-сторінці установи, згідно ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1-9 Заявки: дата надання/видачі кредиту - 18.02.2025; сума кредиту - 8 000 грн; строк, на який надається кредит - 217 днів з дати його надання.
Дата повернення (виплати) кредиту - 22.09.2025.
Продовження (лонгація, пролонгація ) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку Договору не передбачена. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення Додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредитут та/або строку договору, установлених Договором.
Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими перводаим, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінні процентна ставка у розмірі 0,% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 720 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів.
Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір (п. 10 Заявки).
Протягом строку дії договору тарифи та комісія за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг (п. 11 Заявки).
Проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді (п. 13 Заявки).
У пункті 14 Заявки визначено Графік платежів за період користування кредитом.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 2526,92%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 22 560 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 14 560 грн (п. 16 Заявки).
Неустойка: 120 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (п. 17 Заявки).
Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ (п. 20 Заявки).
Позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (п. 22 Заявки).
Відповідно до п. 4 п.п. 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 5355-28XX-XXXX-2541.
Сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно. Комісія (у випадку її встановлення Договором) нараховується у порядку, встановленому Договором. Позичальник має право в будь-який час повністю частково достроково повернути кредит. У разі дострокового повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує кредитодавця проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового повернення кредиту комісія за надання (якщо вона встановлена Договором) (або її несплачена частина), яка нарахована, але не сплачена позичальником, сплачується ним у день дострокового повернення кредиту. У разі дострокового повернення кредиту комісія за обслуговування (якщо вона встановлена Договором) (або її несплачена частина), яка нарахована (включаючи нараховану комісію за всі чергові періоди, передуючі дню дострокового повернення, та за поточний черговий період, у якому відбувається дострокове повернення), але не сплачена позичальником, сплачується ним у день дострокового повернення кредиту.
За домовленістю сторін при сплаті у рівному та/або більшому та/або меншому розмірі чергового платежу раніше дати платежу, зазначеної у Графіку платежів (дострокова сплата), позичальник звільняється від обов'язку сплатити відповідний черговий платіж (або його сплачену частину) у дату, зазначену в Графіку платежів. При цьому достроково сплачений платіж з суми кредиту у складі цього раніше сплаченого чергового платежу (якщо він наявний у складі цього чергового платежу) зараховується у день його фактичної сплати, а достроково сплачені проценти та комісію (якщо комісія встановлена договором) (або їх частину) у складі цього раніше сплаченого чергового платежу позичальник доручає кредитодавцю зарахувати в рахунок виконання зобов'язань зі сплати процентів та комісії (або їх частини) в дату платежу, вказану у Графіку платежів, а за наявності залишку коштів - в дострокове повернення кредиту (п. 4.4 Пропозиції про укладення кредитного договору).
Згідно п. 5 Пропозиції, кредитодавець зобов'язується: п.п. 5.2, нараховувати проценти, комісію в розмірі, вказаному в цьому Договорі; п.п. 5.3, довести до відома позичальника через смс (коротке текстове повідомлення на номер телефону споживача як абонента мобільного зв'язку), месенджер, поштове відправлення, електронну пошту або push-сповіщення (коротке спливаюче повідомлення) мобільного застосунку кредитодавця факт переплати за Договором, що виникла після спливу дати повернення (виплати) кредиту, протягом 10 робочих днів із дати виникнення такої переплати; п.п. 5.4, повідомити споживача про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома споживача такого факту.
Відповідно до п. 6 Пропозиції, позичальник зобов'язується: п.п. 6.1, використати кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміна та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій; п.п. 6.2, протягом 3 (трьох) банківських днів письмово інформувати кредитодавця про виникнення будь-якого випадку або обставин, які б могли негативно вплинути на спроможність виконувати зобов'язання за цим Договором, зокрема, про отримання будь-якого кредиту чи позики, а також про зміну місця проживання, роботи, прізвища, складу родини та інших даних про позичальника, які зафіксовані в Договорі.
Позичальником ОСОБА_1 під час укладення Кредитного договору № 18.02.2025-100002731 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Вказаний Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника.
Отже, за умовами вказаного Кредитного договору, підписуючи його, позичальник підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію та погодився з усіма його умовами.
Після вчинених дій відповідача, 18.02.2025 ТОВ «Споживчий кредит» перерахувало грошові кошти в сумі 8 000 грн на платіжку картку клієнта № 5355280023942541, призначення платежу: видача за Договором кредиту № 18.02.2025-100002731, що підтверджується листом ТОВ Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» від 01.10.2025, де вказане Товариство надає послуги з переказу коштів та відповідно діє на підставі укладеного між підприємствами Договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 (а.с. 43).
Отже, позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі.
Водночас, позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 26 560 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000 грн, по процентам в розмірі 12 400 грн, комісії (пов'язаної з надання кредиту) в розмірі 720 грн, по додатковій комісії (за обслуговування кредитної заборгованості ) в розмірі 1 440 грн, неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання в розмірі 4 000 грн, що підтверджується Довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором (а.с. 42), чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами Договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для Договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному виглядівизначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розміри кредитів, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у кожному з договорів передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення Позичальника зі всіма істотними умовами договорів та про наявність волі відповідача для укладення кредитних договорів та договору позики в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного Кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений електронний Кредитний договір № 18.02.2025-100002731.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання в повному обсязі за вищевказаним Договором, у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту, відсотків, комісії та неустойки, що передбачено умовами укладеного Кредитного договору.
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має заборгованість.
Як зазначено вище, на підтвердження розміру заборгованості за Кредитним договором № 18.02.2025-100002731 позивач надав Довідку-розрахунок про стан заборгованості, згідно якої за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі у розмірі 26 560 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000 грн, по процентам в розмірі 12 400 грн, комісії (пов'язаної з надання кредиту ) в розмірі 720 грн, по додатковій комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 1 440 грн, неустойки в розмірі 4 000 гривень.
Проценти по кредиту нараховані за період з 18.02.2025 по 22.09.2025.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Такої позиції дотримується і Київський апеляційний суд в постанові від 22 жовтня 2025 року у спрваі № 357/16170/24 (Провадження № 22-ц/824/10034/2025).
В зазначеній постанові Київський апеляційний суд зазначив, що колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримав кредит у розмірі 8 000 грн, вказані кошти не повернув в повному обсязі, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, тому вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 8 000 грн є такими, що підлягають задоволенню.
Підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення заборгованості зі сплати відсотків в розмірі 12 400 грн, комісії за надання кредиту в сумі 720 грн, оскільки умовами Кредитного договору № 18.02.2025-100002731, передбачена процентна ставка - «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування крдитом, зазначених у Графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 2526,92%. Орієнтовна загальна варстість кредиту для споживача 22 560 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 14 560 грн.
Отже, підписуючи Кредитний договір № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025, відповідач погодився з усіма його умовами, в тому числі, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також сплати комісії.
Окрім цього, розмір та сплата комісії були відображені у Графіку платежів, які підписав відповідач, що в свою чергу також свідчить, що відповідач погодився укладаючи вищевказаний Договір про необхідність йому, окрім повернення отриманих коштів у кредит, сплатити відсотки та проценти, передбачена сплата комісії, яка пов'язана з наданням кредиту.
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання Договору про надання споживчого кредиту свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов Договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Водночас, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповідності до постанови Верховного Суду від 11.07.2018 по справі №753/7883/15 доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, з боку відповідача не надходило до суду жодних заперечень стосовно нарахованих відсотків та відповідного їхнього розміру, а також жодних доказів в спростування доводів позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 440 грн, то суд приходить до наступних висновків.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Зважаючи на викладене, комісія за надання послуг з управління кредитом при використанні кредиту при простроченні оплати чергового платежу може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Великої Палати від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Кредитного договору, а саме пунктом 9 договору № 18.02.2025-100002731 передбачено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 720 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункту, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Однак при цьому в Договорі не зазначено інші послуги, які надавалися Кредитодавцем, а також належних доказів тому, що взагалі будь-які послуги надавалися відповідач, які пов'язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Отже, враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору у пункті 9 договору № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025, на які посилається позивач, щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судомне вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача за договором № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025 заборгованості за неустойкою у розмірі 4 000 грн, з цього приводу суд зазначає про наступне.
Так, відповідно до умов договору № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025, позичальнику були надані кошти на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, тобто, на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Так, умовами Договору в п. 17 Заявки передбачено, що неустойка 120 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, суд приходить до висновку щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі вищевказаного договору.
Такої правової позииції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 січня 2025 року у справі № 751/3052/23 (провадження № 61-17991св23).
Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищенаведеного, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, слід відмовити.
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 18.02.2025-100002731 від 24.01.2025 у загальному розмірі 21 120 грн (тіло кредиту - 8 000 грн, відсотки - 12 400 грн та комісія у розмірі - 720 грн).
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв'язку з рішенням конкретної справи.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжною інструкцією № СЦ00044101 від 06.10.2025.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 (п. 8.23).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 79,51% (21 120 грн - підлягає задоволенню х 100 : 26 560 грн - просили стягнути), судовий збір слід стягнути в розмірі 1 926,05 грн (2 422,40 грн х 79,51% : 100).
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 205, 207, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 18.02.2025-100002731 від 18.02.2025 у загальному розмірі 21 120 гривень та судовий збір у розмірі 1 926,05 гривень, загалом 23 046,05 гривень (двадцять три тисячі сорок шість гривень п'ять копійок).
В решті позовних вимог, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, ЄДРПОУ: 37356833);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повний текст заочного судового рішення складено 02 лютого 2026 року.
Суддя О. І. Орєхов