27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/1220/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 (суддя Рудь І. А.)
і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 (головуюча суддя Мороз В. Ф., судді Кощеєв І. М., Чередко А. Є.)
у справі № 904/1220/24
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен»
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння,
(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Риженко М. С.)
Короткий зміст позовних вимог та підстав заявленого позову
1. Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», в якому просила:
- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення за рахунок відповідача самочинно побудованого об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі з реєстраційним номером 12067787 (будівля павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І);
- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» відповідним правом на це нерухоме майно із закриттям розділу.
2. Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та рішення Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі № 7/09/08 зареєстровано право власності на відповідне нерухоме майно. Однак, розгляд зазначених справ відбувався без залучення територіальної громади міста Дніпра, як власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно. Ураховуючи, що спірний об'єкт нерухомості було побудовано та переобладнано без отримання будь-якої дозвільної документації, без відведення земельної ділянки під будівництво та введення в експлуатацію, позивач вважає, що відповідна нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва із сумнівними будівельними характеристиками, що можуть становити загрозу для життя і здоров'я людей.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/1220/24 в задоволенні зазначеного позову було відмовлено.
2. За висновками місцевого господарського суду наявними у матеріалах справи доказами підтверджується більша вірогідність тих обставин, що спірний об'єкт побудований та введений в експлуатацію ще до 1992 року та перебував на балансі у державної установи Фонду державного майна України, потім був переданий у власність Акціонерному комерційному-виробничому товариству «Торгрічтранс», а надалі увійшло до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен». Водночас жодних доказів того, що відповідачем були здійсненні будь-які перебудови спірного об'єкта нерухомого майна позивачем суду надано не було. Так само матеріали справи не містять жодного акта органу державного архітектурно - будівельного контролю про встановлення факту самочинного будівництва, або приписів про усунення порушень.
3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 залишено без змін.
4. Погодившись із вищенаведеними висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також зауважив, що переобладнання належних відповідачу на праві власності приміщень саме по собі не може свідчити про їх перебудову, здійснення самочинного будівництва, збільшення об'єкта нерухомого майна в розмірах, тощо, а тому обумовлені часиною першою статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстави для визнання спірного об'єкта загальною площею 12,7 кв.м. самочинним будівництвом відсутні.
5. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що на момент будівництва цього об'єкта (тобто, станом на 1988 рік), розмежування земель державної та комунальної власності не було (цей процес розпочався лише в 2004 році після прийняття Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV), як і не існувало позивача, заснованого 21.05.1997. Надалі ж відповідач звертався до голови Дніпровської міської ради з проханням здійснити перереєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки під спірним нерухомим майном, у зв'язку з реорганізацією Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», проте докази прийняття позивачем рішення з цього питання в матеріалах справи відсутні.
Касаційна скарга
6. Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
7. У поданій касаційній скарзі підставами касаційного оскарження позивач визначає підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
8. Обґрунтовуючи передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.10.2020 по справі № 910/13356/17, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 11.01.2023 у справі № 569/20694/20, від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 21.02.2018 у справі № 752/8153/14-ц, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22.
9. У цьому контексті позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що за адресою м. Дніпро, пл. Десантників, 3а також знаходяться, побудовані після припинення Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» об'єкти нерухомого майна, які ніколи не перебували у державній та/або колективній власності. Право ж приватної власності щодо них виникло у відповідача на підставі рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08, що розглядались без залучення власника земельної ділянки - Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради. Ці об'єкти збудовано без отримання земельної ділянки під будівництво, без отримання дозвільних документів для здійснення будівельних робіт, а право на них зареєстровано без введення об'єктів будівництва в експлуатацію.
10. Також скаржник посилається на те, що Верховний Суд неодноразово виснував, що приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Відтак, оскільки позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна є негаторним, положення про позовну давність на нього не поширюються.
11. Стосовно ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування у подібних до цієї справи правовідносинах статті 328 ЦК України, частини другої статті 331 ЦК України, частини четвертої статті 375 ЦК України, частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України, частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 125 ЗК України.
Позиція інших учасників справи
12. Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалось, відповідний відзив до Верховного Суду не подало.
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та надана ними оцінка наявним у матеріалах справи доказам
13. Місцевий та апеляційний господарські суди з'ясували, що на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1 сходи, Г навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, у Інвентаризаційній справі № 38864 міститься датована 1999 роком довідка про її належність та реєстрацію в реєстраційній книзі домоволодінь під реєстраційним номером № 48юн 2309-119к.р.12067787, відтак станом на 1999 рік цей об'єкт нерухомого майна був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації.
14. За змістом реєстраційного посвідчення від 20.07.2000 відповідний об'єкт нерухомості загальною площею 12,7 кв.м. на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств та організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» та записано в реєстрову книгу за номером 2309-119.
15. Матеріалами Інвентаризаційної справи № 38864 також підтверджується, що згідно з пунктом 3 цього наказу Фонд державного майна України передав нерухоме майно Акціонерному комерційно-виробничому товариству «Торгрічтранс», і надалі відповідне майно (зокрема, і об'єкт - кіоск ресторану «Славутич» (торгівельний павільйон), розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3а, інвентарний номер станом на 01.01.1993 - 0001) увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс», яке згідно з пунктом 1.1 його статуту засноване шляхом виділення в процесі реорганізації Акціонерного комерційно-виробничого товариства «Торгрічтранс».
16. З листа заступника Голови Фонду державного майна України від 08.11.2002 № 10-21-13774 та доданих до нього документів (Переліку нерухомого майна переданого у власність Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс», акту прийому-передачі основних засобів у власність цього товариства) вбачається, що зазначений об'єкт нерухомого майна (торгівельний павільйон) введено в експлуатацію ще в 1988 році.
17. Згідно з планом поверхів громадського будинку від 20.11.2003, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», загальна площа будівлі павільйону літ. А-1, розташованої за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, становить 12,7 кв.м.
18. Наведену адресу вказаній будівлі присвоєно розпорядженням міського голови від 11.06.2004 № 257р за зверненням Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» (лист від 22.03.2004 № 164).
19. Загальна площа спірного об'єкта нерухомого майна станом на 10.02.2004 становила 12,7 кв.м., про що свідчить експлікація внутрішніх площ до плану будови, а відтак вона не змінювалась та залишається такою і на сьогоднішній день.
20. Разом з тим рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 05.09.2005 № 3614 «Про оформлення права власності Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» на об'єкти нерухомого майна за адресами: пл. Десантників, 3а, 10а» було вирішено оформити право колективної власності з видачею зазначеному товариству свідоцтва по право власності, у тому числі на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3а.
21. На підставі цього рішення 15.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради видав відповідне свідоцтво, а Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 27.09.2005 зареєструвало право власності Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» на вказану будівлю.
22. Також суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідності до плану земельної ділянки господарського будинку від 22.08.2007, виданого Управлінням земельних ресурсів, призначення земельної ділянки є будівля павільйону літ. А-1, розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, що підтверджує відведення земельної ділянки із відповідним призначенням під будівництво спірного об'єкта нерухомості.
23. Рішенням загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 25.12.2006 № 9, Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський «Торгрічтранс» реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», яке на підставі передавального акту стало правонаступником всіх його майнових та немайнових прав. Про це вказано і у пункті 1.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен».
24. В подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» визнано право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ А-1, загальною площею 12,7, а ганок, а1 сходи, Г - навіс, що розташоване за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а. У цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за результатом проведення технічної інвентаризації Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на відповідний об'єкт нерухомого майна видано технічний паспорт.
25. Крім того, рішенням Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі № 7-09/08 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а ганок, а1 сходи, Г навіс, розташовану за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а. Серед іншого у рішенні третейського суду вказано, що будівельні роботи по будівництву та переобладнанню нерухомого майна за відповідною адресою не здійснювалися, оскільки підрядник не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, а Інститутом «Дніпроагрокомплект» проведено обстеження і оцінку технічного стану спірного нерухомого майна, та зроблено висновок, що несучі будівельні конструкції знаходяться в нормальному і задовільному стані та придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням.
26. На виконання рішення третейського суду Кіровським районним судом міста Дніпропетровська було видано виконавчий лист від 01.12.2008 у справі № 7-09/08, а Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 08.04.2009 було прийнято рішення про реєстрацію права власності на відповідний об'єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен».
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
27. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені фактичні обставини справи правильність застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Дніпровської міської ради не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
28. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
29. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 цього Кодексу).
30. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
31. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
32. За змістом частин першої, третьої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
33. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
34. Водночас у статті 376 ЦК України унормовано, що Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя).
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта).
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята).
Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (частина шоста).
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома).
35. У справі, що переглядається (№ 904/1220/24), предметом позову є усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлі павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкта нерухомого майна - 12067787) за рахунок відповідача та припинення його права володіння відповідним правом на це нерухоме майно.
36. Місцевий господарський суд, з яким у подальшому погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні цього позову, насамперед виходив з того, що з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, оцінених у їх сукупності, та з огляду на встановлені фактичні обставини, що вірогідно мали місце, позивачем не доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірного об'єкта нерухомості.
37. Разом з тим стаття 300 ГПК України імперативно встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до норм цієї статті, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга).
38. Керуючись у тому числі цими правовими нормами, стосовно доводів та вимог касаційної скарги Дніпровської міської ради Верховний Суд зазначає таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
39. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
40. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
41. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
42. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
43. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
44. Крім того, слід ураховувати, що підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
45. Як вже зазначалось, у поданій у цій справі касаційній скарзі позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 11.01.2023 у справі № 569/20694/20, від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 21.02.2018 у справі № 752/8153/14-ц, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22.
46. При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на відповідній земельній ділянці розташовані і об'єкти нерухомого майна, які ніколи не перебували у державній власності. Тобто за доводами позивача їх було збудовано (реконструйовано, перебудовано) відповідачем, що свідчить про здійснення ним самочинного будівництва, а в подальшому за ним було визнано право власності у тому числі на ці об'єкти за рішеннями господарського суду та третейського суду.
47. У контексті наведеного, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вбачає, що, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій не виходили виключно із наведеного у рішеннях Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі № 7-09/08, а насамперед керувалися наявними у матеріалах справи доказами, які дослідили та оцінили у їх сукупності.
48. Тобто у цій справі суди фактично лише констатували наявність таких рішень господарського та третейського судів з відповідним змістом, проте не визнавали встановлені у них факти преюдиційним, що свідчить про безпідставність посилань скаржника на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2016 у справі № К/800/37663/15 та від 31.08.2023 у справі № 400/4063/22.
49. Водночас доводи позивача про реконструкцію/перебудову/добудову відповідачем спірного нерухомого майна були досліджені, оцінені та відхилені місцевим та апеляційним господарськими судами через їх недоведеність, з урахуванням, зокрема, того, що за встановлених обставин загальна площа відповідного об'єкта нерухомості не змінювалась, а жодних доказів здійснення відповідних робіт будівельних робіт позивачем суду надано не було.
50. Тож висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, досліджених у їх сукупності, та встановлених фактичних обставинах, що не є подібними до вищевказаних справ, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки вони відрізняються як за встановленими обставинами щодо будівництва/реконструкції/перебудови спірного нерухомого майна, так і за обставинами виникнення (переходу) прав на нього.
51. Протилежні результати вирішення спорів у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, пов'язані не із різним застосуванням одних і тих же правових норм (зокрема, статті 376 ЦК України), а із неоднаковими фактичними обставинами цих справ, встановленими судами при їх розгляді.
52. Натомість посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням правової норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, помилково.
53. До того ж доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради у цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами, обставин справи щодо будівництва/реконструкції/перебудови спірного майна задля встановлення факту його самочинності та ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про задоволення позову.
54. Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
55. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
56. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
57. Отже, доводи скаржника спрямовані на спонукання до переоцінки вже досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів відхиляються Верховним Судом.
58. Інші ж наведені скаржником на обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження аргументи також не знайшли свого належного підтвердження.
59. Так, висновки суду касаційної інстанції щодо необхідності дотримання принципу змагальності сторін, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, на які посилається скаржник, мають загальний характер і Верховний Суд не вбачає жодної невідповідності їм висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині дослідження та надання оцінки доказам, доводам сторін, дотримання стандартів доказування.
60. Викладені у касаційній скарзі твердження про непоширення позовної давності на негаторний не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, оскільки оскаржувані судові рішення протилежних висновків не містять, а суди в цій частині виходили з необґрунтованості позовних вимог, що виключає дослідження питань, пов'язаних із перебігом позовної давності.
61. Натомість констатація місцевим та апеляційним господарськими судами факту відсутності акта органу державного архітектурно - будівельного контролю про встановлення самочинного будівництва або приписів про усунення порушень не має визначального значення для вирішення спору у цій справі, з огляду на інші досліджені та оцінені судами докази, що у своїй сукупності спростовують доводи позивача про здійснення відповідачем самочинного будівництва.
62. Крім того, у касаційній скарзі Дніпровська міська рада серед іншого посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, проте зазначена постанова процитованих скаржником висновків не містить, а спір у вказаній справі стосувався скасування державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язано з банкрутством, і очевидно не є подібним до правовідносин у справі № 904/1220/24.
63. Отже, ураховуючи викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цьому разі не знайшла свого належного підтвердження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
64. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
65. Зміст наведеної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
66. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
67. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
68. У такому випадку з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
69. Верховний суд вбачає, що у даному випадку наведені у касаційній скарзі Дніпровської міської ради доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження вищевикладеному не відповідають.
70. У касаційній скарзі позивач хоч і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних до цієї справи правовідносинах статті 328 ЦК України, частини другої статті 331 ЦК України, частини четвертої статті 375 ЦК України, частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України, частин першої, другої статті 116 ЗК України, статті 125 ЗК України, проте не вказує у чому саме полягала неправильність їх застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що переглядається, ураховуючи, що зроблені ними висновки ґрунтуються на досліджених доказах та встановлених обставинах цієї справи.
71. Так само скаржник не наводить який саме висновок щодо застосування цих правових норм слід сформулювати та у чому полягає особливість правовідносин, які склалися між сторонами цієї справи, що зумовлює необхідність висловлення Верховним Судом при її перегляді відповідного правового висновку, ураховуючи, що у численних постановах суду касаційної інстанції вже висловлено висновки щодо їх застосування.
72. Посилання скаржника на індивідуальність цієї справи, з огляду на певні фактичні обставини та долучені до її матеріалі докази, одночасно спростовує наведені ним же доводи щодо передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави оскарження, задля підтвердження якої обов'язковим є встановлення подібності правовідносин, та вказує на відсутність підстав для формулювання правового висновку щодо застосування відповідних правових норм (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), позаяк зроблені судами у цій справі висновки ґрунтуються насамперед на досліджених ними доказах та встановлених обставинах.
73. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вбачає, що всі наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, що і слугували підставами для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
75. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
76. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
77. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі № 904/1220/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил