27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/639/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
прокуратури - Сірик В. В.,
позивача - Іжаківський А. О.,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Міністерства енергетики України
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Жельне С. Ч.
від 06.08.2025 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Плахов О.В. - головуючий, Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.
від 01.10.2025
за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України,
про розірвання договору,
1. Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія", в якому просив розірвати, укладений 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (правонаступником якого є позивач) і відповідачем, концесійний договір.
Позов мотивовано тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів починаючи з IV кварталу 2019 року, не проведенні страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпеченні підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 "Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, та господарських товариств, щодо яких Міністерство енергетики та вугільної промисловості України здійснює управління корпоративними правами держави" (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. До вказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, за яким органом управління визначено саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.
У подальшому, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а також проведення конкурсних процедур.
За результатами конкурсу, 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (концесіонер) укладено концесійний договір (далі - договір), відповідно до умов якого:
- концесієдавець надає на 49 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії згідно з пунктом 2 договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору (пункт 1);
- об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", що складається з державного майна, яким ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) Державним підприємством "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об'єкта концесії визначено в додатку №1 до договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 до договору, та в акті №1 приймання - передачі, які є невід'ємними частинами договору. Вартість об'єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 та станом на 20.04.2012, що проводилась на виконання наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 року №647 та від 20.04.2012 року №252 відповідно (пункт 2 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до договору);
- концесієдавець має право, зокрема здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавство України, вимагати дострокового розірвання договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України (пункт 7);
- концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 №639, та становить 828 250 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення договору, концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до договору (пункт 13.1 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до договору);
- наступні концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до договору (пункт 13.2);
- передача об'єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору (пункт 14);
- договір укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року до 19 квітня 2061 року включно) (пункт 55);
- у разі виникнення підстав для зміни умов договору, а саме щодо сторін, їх прав та обов'язків, сторона попереджає про це письмово іншу сторону за 30 календарних днів. Про зміну умов між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 58).
Сторонами 20.04.2012 підписано:
- додаток №1 до договору, а саме: перелік №1 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію;
- додаток №2 до договору, а саме: перелік №2 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії;
- додаток №3 до договору, яким сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012 - 2016 років;
- додаток №4 до договору, яким погоджено обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду;
- додаток №5 до договору, яким визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії;
- зведений акт приймання-передачі (додаток №6 до договору), відповідно до якого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" прийняло цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.
Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" 28.05.2012 укладено додаткову угоду №1 до договору та підписано додаток №1 до додаткової угоди - перелік майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" переданого в концесію та додаток №2 перелік майна переданого в концесію.
У подальшому сторонами підписано низку додаткових угод до договору, а саме: 03.07.2012 додаткову угоду №2; 20.12.2012 додаткову угоду №3; 03.11.2014 додаткову угоду №4; 28.04.2016 додаткову угоду №5.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №50-р від 20.01.2021 "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №675 затверджено статут Державного підприємства "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".
Відповідно до пункту 9 статуту підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (далі - суб'єкт управління).
Згідно з пунктом 50 статуту суб'єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до пункту 52 статуту рішення суб'єкта управління оформляються відповідним актом Кабінету Міністрів України, проєкт якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього статуту, які оформляються протокольним рішенням Кабінету Міністрів України. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб'єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначив Фонд уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".
3. Короткий зміст судових рішень
Справа №922/639/23 розглядалася судами неодноразово.
Господарський суд Харківської області рішенням від 14.06.2023, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 08.11.2023 у цій справі залишив без змін, позов задоволено.
Верховний Суд постановою від 21.02.2024 скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу №922/639/23 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд у вказаній постанові вказав, зокрема, таке:
- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися ухвалені Кабінетом Міністрів України (розміщені на офіційних порталах Верховної Ради України та Уряду) рішення щодо управителя цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар", який виступає об'єктом концесії за договором;
- розпорядженням КМУ від 20.01.2021 №50-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" було визначено, що функції з управління єдиним майновим комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар" (відповідно до додатку до розпорядження) здійснює сам Кабінет Міністрів України;
- розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України визначив, що уповноваженим органом управління, який тепер здійснює функції з управління єдиним майновим комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" є Фонд державного майна України;
- таким чином станом на дату звернення прокурора із позовом до суду у цій справі суб'єктом управління єдиним майновим комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" був Фонд державного майна України, тобто саме останній у спірних правовідносинах здійснював повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, однак його до участі у цій справі залучено не було, хоча рішення судів попередніх інстанцій безумовно стосуються його прав, інтересів та обов'язків;
- оскільки Верховний Суд з'ясував, що оскаржувані у цій справі рішення прийняті про права, інтереси та обов'язки не залученої до участі у ній особи, а саме Фонду державного майна України як суб'єкта управління об'єкта концесії за спірним договором, такі рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд незалежно від доводів касаційної скарги;
- враховуючи наведене господарському суду на новому розгляді справи необхідно чітко установити належний склад її учасників, залучити до участі у справі Фонд державного майна України і в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 залучено Фонд державного майна України до участі у справі № 922/639/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.08.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 922/639/23, у задоволенні позову відмовлено.
Верховний Суд постановою від 06.05.2025 скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу №922/639/23 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:
- суди попередніх інстанції достеменно не встановили чи вплинула передача єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" в управління Фонду державного майна України на зміну сторін концесійного договору. Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень не дотримались виконання вказівок Верховного Суду у цій справі, що є порушенням статті 316 Господарського процесуального кодексу України;
- при вирішенні цього спору, враховуючи критерій істотності, необхідно з'ясувати: чи не суперечить розірвання договору, з визначених прокурорам підстав, інтересам як концесієдавця, так і концесіонера; чи розірвання договору є максимально збалансованим і відповідає тяжкості допущеного порушення; чи не порушує розірвання договору гарантії надані концесіонеру та принципи концесійної діяльності.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 у справі № 922/639/23 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою від 01.10.2025 Східний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 у справі № 922/639/23.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- станом на дату подання позову прокурором вірно визначено Міністерство енергетики України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- відповідачем було надані докази щодо сплати заборгованості по концесійним платежам разом зі штрафними санкціями відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі №922/1805/21 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі №922/1381/22, про що листом від 25.07.2024 вих. №ДВ/07-185 було повідомлено Міністерство енергетики України;
- також відповідачем під час розгляду справи у суді було проведено страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі, про що було повідомлено Міністерство енергетики України листом від 05.02.2024 за вих. №ДВ/02-24;
- прокурор стверджує, що і на цей час відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання зі сплати концесійних платежів в розмірах та строки, передбачених концесійним договором, про що свідчить справа № 922/2737/24 за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України, третя особа Фонд державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про стягнення заборгованості з концесійних платежів, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних за концесійним договором від 20.04.2012. Вважає, що оскільки відповідач систематично порушував істотні умови договору щодо сплати концесійних платежів, та вчасно договір страхування не уклав, є всі правові підстави задоволення судом позову про розірвання договору. З цього приводу слід зазначити, що рішенням Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 в позові відмовлено. На цей час справа №922/2737/24 знаходиться на розгляді в суді апеляційної інстанції. Таким чином, розмір заборгованості, заявлений у справі №922/2737/24 на цей час не підтверджений судовим рішенням;
- відповідно до додаткової угоди №4 до концесійного договору від 03.11.2014 загальна вартість поліпшень складатиме 51 500 000,00 грн. Відповідна сума зроблених поліпшень також зазначена у Звіті концесіонера про стан виконання договору, який щорічно подається до Міністерства енергетики України. Розірвання концесійного договору може мати негативні наслідки не тільки для відповідача, як концесіонера, а і концесієдавця, як зобов'язаної сторони, яка має після розірвання договору відшкодувати витрати концесіонера зроблені у зв'язку із поліпшенням майна, отриманого в концесію. Таким чином, розірвання договору суперечитиме суспільним інтересам, адже у такому випадку не забезпечить безперервності генерації енергії та призведе до додаткових витрат бюджету на компенсацію поліпшень майна;
- наданий відповідачем сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.10.2024 № 3100-24-1884 є належним доказом, на підтвердження тих обставин, що неналежне виконання зобов'язань відповідачем за договором з 11.04.2024 відбулось у зв'язку з низкою не залежних від його волі та дій обставин та факторів (обставини непереборної сили);
- відповідачем надано докази повного відновлення за власний рахунок генерації електричної енергії ТЕЦ після наслідків ракетних обстрілів у 2022-2024, залучення в якості кваліфікованого ресурсу для обслуговування та підтримання у робочому стані ТЕЦ 261 працівників, яким сплачується поточна заробітна плата; проведення погашення заборгованості по заробітній платі та платежам до бюджету; забезпечення охорони майна, а саме: до 23.06.2023 майно охоронялося ДП "ВОХОР" згідно із договором від 08.10.2012, а з 23.06.2023 охорону об'єкта концесії здійснює Управління поліції в Харківській області згідно із договором від 23.06.2023; укладення договору постачання природного газу з ТОВ "ГК"Нафтогаз Трейдинг", для використання його в якості палива, у зв'язку з неможливістю поставок вугілля на ТЕЦ.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 922/639/23, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано: частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 924/461/18, від 10.09.2021 у справі № 650/628/19-ц, та у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17, у подібних правовідносинах; статтю 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статтю 617 Цивільного кодексу України, статті 13, 236 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 18.02.2025 у справі № 910/6519/24, у подібних правовідносинах; статті 73, 76, 77, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 461/4283/21,у подібних правовідносинах.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги Міністерства енергетики України. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
Міністерство енергетики України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 922/639/23, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На виконання пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, Міністерство енергетики України в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 922/639/23 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зауважує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 15 Закону України "Про концесії", частин 2, 3 статті 27 Закону України "Про концесію", частини 5 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про концесію", частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, у подібних правовідносинах; обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні вказаних норм права та викладає які відповідні норми права, на його думку, повинні застосовуватися.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Міністерства енергетики України, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Крім того, 22.01.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
6. Розгляд клопотань
27.01.2026 через систему «Електронний суд» від генерального директора відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтоване тим, що через тяжкі погодні умови на дорогах, що ускладнилися 27 січня 2026 року негодою (льодяний дощ, туман), Генеральний директор ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" - Данилюк О. О. та Директор з правових питань (адвокат) Джим О. В. не встигають дістатися з селища Есхар Харківської області до міста Києва на призначений час розгляду справи.
Розглянувши зазначене клопотання, Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За змістом пункту 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України ппереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
У цій справі участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному на 27.01.2026, Судом обов'язковою не визнавалась.
Судом враховано, що матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Водночас, Суд враховує, що доводи відповідача були викладені у відзиві на касаційну скаргу Міністерства енергетики України та у додаткових поясненнях до відзиву. Крім того, представники відповідача надали свої пояснення щодо касаційних скарг у судовому засіданні, яке відбулося 13.01.2026.
Про наявність у представників відповідача доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційні скарги по суті, Суду не повідомлялося.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених у частині 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.
7. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1 і 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 650/628/19-ц, та у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17.
Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Судом встановлено, що справи №650/628/19-ц, №6-1449цс17, № 912/1385/17, № 918/391/23 і ця справа є схожими в частині, що стосується правової підстави позову, а саме статті 651 Цивільного кодексу України (таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.05.2025 у цій справі).
Крім того, касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Міністерства енергетики України відкрито на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Міністерство енергетики України з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 15 Закону України "Про концесії", частин 2, 3 статті 27 Закону України "Про концесію", частини 5 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про концесію", частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування зазначених норм права у контексті спірних правовідносин відсутні.
З огляду на наведене вище, Верховний Суд розглядає підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у їх логічному взаємозв'язку.
Так, судами попередніх інтенцій встановлено, що за результатами конкурсу 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (консієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (концесіонер) укладено договір, що є концесійним договором.
У свою чергу, з позовом про розірвання договору прокурор звернувся у лютому 2023 року.
Отже, станом на момент укладення договору був чинним Закон України "Про концесії" №997-XIV (далі - Закон №997-XIV), а на момент звернення з позовом - Закон України "Про концесію" №155-IX (далі - Закон №155-IX).
Відповідно до приписів статті 1 Закону №997-XIV у редакції чинній на момент укладення договору:
- договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб;
- концесійні платежі - плата, обумовлена у концесійному договорі, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктів, що надаються в концесію.
В силу приписів статті 10 "Істотні умови договору концесії" Закону України "Про концесії" істотними умовами договору концесії зокрема є:
- умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;
- страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про концесії" на вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.
У разі порушення умов концесійного договору сторони мають право вимагати розірвання концесійного договору у порядку, встановленому законодавством України (частина 3 статті 16 Закону України "Про концесії").
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України "Про концесії" концесієдавець має право, з-поміж іншого, вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов.
В свою чергу, Закон №155-IX у редакції чинній на момент звернення до суду містить такі приписи:
- концесійний договір припиняється у зв'язку із закінченням строку його дії. Дострокове припинення дії концесійного договору здійснюється шляхом його розірвання у випадках, передбачених цим Законом та/або самим договором (частина 2 статті 27);
- до концесійного договору можуть бути внесені зміни або його може бути достроково припинено на вимогу однієї із сторін за рішенням суду або арбітражу у разі істотного порушення іншою стороною зобов'язань, визначених концесійним договором, або у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися у процесі укладення концесійного договору, та в інших випадках, передбачених концесійним договором (частина 3 статті 27);
- договори концесії, укладені до набрання чинності цим Законом, є чинними до моменту закінчення строку їх дії відповідно до умов таких договорів (частина 5 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про концесію").
Згідно із статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).
Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 7 концесійного договору концесієдавець має право, зокрема вимагати дострокового розірвання договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України.
Згідно із пунктом 57 концесійного договору на вимогу однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами або однією з них своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.
Водночас, як вбачається із встановлених судами обставин справи, концесіонер систематично не сплачував концесійні платежі, починаючи з IV кварталу 2019 року по I кварталу 2022 року (включно), що підтверджується рішеннями судів у справах №922/1805/21 та №922/1381/22.
У касаційній скарзі Міністерство енергетики України зазначило, що концесіонер продовжує систематично не сплачувати концесійні платежі по сьогоднішній день. При цьому, такі доводи скаржника підтверджуються, зокрема рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2025 у справі № 922/2509/25. Цим рішення стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" до Державного бюджету України в особі Міністерства енергетики України, в тому числі, заборгованість зі сплати концесійних платежів за період з I по ІV квартали 2024 року, відповідно до змісту рішення наявність такої заборгованості визнається відповідачем.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" неодноразово порушувало умови концесійного договору, а саме систематично не сплачувало концесійні платежі в повному обсязі протягом значного періоду.
Разом з тим, посилання судів попередніх інстанцій на те, що відповідачем у 2024 році, після звернення прокурора з цим позовом, сплачено заборгованість по концесійним платежам з IV кварталу 2019 року по I квартал 2022 року, відхиляються Судом, оскільки факт погашення заборгованості зі сплати концесійних платежів не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору. Тобто той факт, що на момент розгляду справи концесіонер погасив заборгованість за концесійними платежами, не впливає на право концесієдавця вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.
Крім того, відповідно до пункту 40 частини 1 статті 7 Закону України "Про страхування" (в редакції чинній на момент укладення договору) в Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування - страхування майна, переданого у концесію.
В силу приписів статті 10 "Істотні умови договору концесії" Закону України "Про концесії" істотними умовами договору концесії зокрема є страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію.
Концесіонер зобов'язаний протягом трьох місяців після отримання об'єкта у концесію укласти угоду про його страхування (пункт 43 концесійного договору).
Концесіонер зобов'язаний протягом дії цього договору поновлювати страхування державного майна у складі об'єкта концесії після закінчення дії терміну дії попереднього договору страхування, і надавати концесієдавцеві копії страхових полісів та платіжних доручень про сплату страхових платежів (пункт 46 концесійного договору).
Як вбачається із встановлених судами обставин справи, строк дії попереднього договору страхування майна закінчився 12.07.2021, а поновлення страхування державного майна відбулося у січні 2024 року та у березні 2025 року, про що також зазначено відповідачем у відзиві на касаційну скаргу Міністерства енергетики України.
Отже, відповідачем було порушено як умови закону так і умови договору щодо обов'язкового страхування майна, переданого у концесію.
В свою чергу посилання судів попередніх інстанцій на те, що відповідачем під час розгляду справи у суді було проведено страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі, є безпідставними, оскільки той факт, що на момент розгляду справи концесіонер виконав свій обов'язок щодо страхування майна, не впливає на право концесієдавця вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на наданий відповідачем сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.10.2024 № 3100-24-1884, оскільки в даному сертифікаті зазначено про настання для відповідача обставин непереборної сили з 11.04.2024, в той час як підставою даного позову прокурором зазначено, зокрема невиконання обов'язків відповідачем щодо сплати платежів (з IV кварталу 2019 року), щодо страхування майна (після 12.07.2021), зрив опалювального сезону 2022 - 2023 років, тобто обставини, які виникли до 11.04.2024.
З наведених підстав колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що факт систематичного порушення концесійного договору у виді повної несплати концесійних платежів з IV кварталу 2019 року по I квартал 2022 року та факт порушення обов'язку протягом значного часу щодо страхування майна є підставою для розірвання такого договору.
При цьому, висновки судів попередніх інстанцій про те, що розірвання концесійного договору може мати негативні наслідки і для концесієдавця є припущенням, однак рішення суду не може будуватись на припущеннях. До того ж, питання здійснення/ не здійснення концесіонером поліпшень, та відповідно наявність/відсутність обов'язку у концесієдавця відшкодування вартості цих поліпшень не входять в предмет дослідження даного спору.
Крім того, судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи позовної заяви щодо зриву відповідачем опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України при розгляді даного спору.
Відзив відповідача на касаційну скаргу Міністерства енергетики України не спростовує наведеного у цій постанові.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене та з урахуванням встановлених судами обставин справи, наявні передбачені частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
9. Судові витрати
У зв'язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, та прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат.
За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З огляду на висновок Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені Харківською обласною прокуратурою та Міністерством енергетики України у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія".
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Міністерства енергетики України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 922/639/23 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
4. Розірвати концесійний договір від 20.04.2012, укладений між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія".
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська обл., Чугуївський р-н., смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16; ідентифікаційний код 34181461) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; ідентифікаційний код 02910108) 17 714, 40 грн (сімнадцять тисяч сімсот чотирнадцять гривень 40 коп.) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська обл., Чугуївський р-н., смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16; ідентифікаційний код 34181461) на користь Міністерства енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30; ідентифікаційний код 37552996) 14 762, 00 грн (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційних скарг.
7. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова