Постанова від 27.01.2026 по справі 922/2860/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/2860/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Жегулін Ю.М., Мостепанюк В.І.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - Котляр А.О.,

відповідача-3 - не з'явився,

відповідача-4 - Котляр А.О.,

відповідача-5 - не з'явився,

відповідача-6 - Феленко С.О.,

відповідача-7 - не з'явився,

відповідача-8 - не з'явився,

відповідача-9 - не з'явився,

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - Донченко О.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_9, поданої в своїх інтересах та в інтересах її неповнолітнього сина ОСОБА_1 ,

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Калініченко Н.В.

від 12.08.2024 та

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Слободін М.М., Плахов О.В., Склярук О.І.

від 13.02.2025

та касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєднався ОСОБА_3 ,

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Слободін М.М., Плахов О.В., Склярук О.І.

від 13.02.2025

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота"

до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота", Національний банк України

про стягнення коштів в розмірі 618 682 051,50 грн.

1. Історія справи

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , про солідарне стягнення шкоди у розмірі 563 237 952,96 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було виявлено факти прийняття кредитним комітетом банку, членами якого були відповідачі, рішень щодо видачі кредитних коштів за правочинами, прийняття неналежного забезпечення, відтермінування повернення боргу, збільшення кредитного ліміту при наявності непогашеної заборгованості, за договорами залишилась непогашеною заборгованість, яка станом на 01.04.2018 складає 652 398 999,35 грн. Розмір шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, яка, за твердженнями позивача, підлягає солідарному стягненню з останніх, позивач зазначає суму 563 237 952,96 грн, як різницю між загальною сумою акцептованих вимог кредиторів 696 817 295,73 грн та 133 579 342,77 грн оціночної (ринкової) вартості ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у цій справі прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (солідарне стягнення шкоди у розмірі 618 682 051,50 грн) та продовжено подальший розгляд справи з її урахуванням.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2022 у даній справі задоволено заяву позивача, та визначено вірне ім'я по-батькові п'ятого відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.05.2023 у цій справі залучено ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 до участі у справі № 922/2860/18 як правонаступників першого відповідача - ОСОБА_10 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.06.2023 у даній справі залучено ОСОБА_13 до участі у справі № 922/2860/18 як правонаступника ОСОБА_12 .

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Постановою Правління Національного банку України № 456 від 31.07.2017 Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" віднесено до категорії неплатоспроможних.

01.08.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 67 про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Банк Золоті Ворота" згідно з яким з 04.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 781 від 04.12.2014 "Про відкликання банківської ліцензії" та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.12.2014 № 142 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк Золоті Ворота" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк Золоті Ворота" та призначено уповноважену особу на ліквідацію АТ "Банк Золоті Ворота".

15.03.2018 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 752 про затвердження змін до переліку (реєстру) акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (протокол № 039/18 від 15.03.2018).

Строк здійснення процедури ліквідації АТ "Банк Золоті Ворота" та повноваження уповноваженої особи неодноразово продовжувались, зокрема рішеннями виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 215 від 03.12.2015, № 2642 від 10.12.2016, № 5152 від 23.11.2017, № 3204 від 29.11.2018 продовжено строк з 05.12.2018 до 04.12.2019 включно.

За результатами аналізу кредитного портфелю АТ "Банк Золоті Ворота" виявлено, що значна частина кредитів видана низці позичальників за кредитними договорами, які пов'язані між собою, як за особою майнового поручителя, так і за предметом застави (цінних паперів ліквідність яких сумнівна), а аналіз використання кредитних коштів свідчить про пов'язаність таких позичальників та функціонування в одному сегменті ринку. При цьому станом на 01.04.2018 сума заборгованості за цими договорами дорівнює 652 398 999,35 грн.

У період з 2009 року по 2014 рік між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" та контрагентами були укладені кредитні договори:

- 07.12.2009 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Лємєтра ЛТД" укладено Кредитний договір № 272 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 4 700 000,00 грн строком по 07.06.2010 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 11% річних для здійснення оплати по Договору цесії з Банком. В забезпечення виконання зобов'язань оформлялись Договори застави майнових прав ОСОБА_14 (акціонер Банку), ОСОБА_10 (голова Спостережної ради) за депозитними договорами, які в наступному розривалися;

- 27.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайф-Ло" укладено Кредитний договір № 80 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 20 250 000,00 грн строком по 26.05.2011 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1% річних для здійснення оплати по Договору цесії. Кредитні кошти було надано без забезпечення. У подальшому, в забезпечення виконання зобов'язань оформлялись Договори застави майнових прав за депозитними договорами фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_15 (акціонер Банку), ОСОБА_10 (голова Спостережної ради), які в наступному розривалися. 07.05.2014 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс" що належать ТОВ "Інноваціино-інжирінгова компанія "Будфінконсалтинг", в кількості 1 667 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 25 005 000,00 грн, що в 15 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку зупинено торгівлю цінними паперами зазначеною емітента;

- 19.02.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний Центр" укладено Договір № 29 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у формі овердрафта в сумі 2 000 000,00 грн строком по 18.03.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних. Кредитні кошти було надано без забезпечення. В наступному до кредитного договору неодноразово вносились зміни з урахуванням яких, Банк надає кредит у формі овердрафта в сумі 37 000 000,00 грн строком по 02.03.2015 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних. 30.04.2014 в заставу було оформлено майнові права ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний Центр" щодо повернення Банком 6 090 000,00 грн по депозитному договору, а з 16.05.2014 розмір забезпечення збільшено до 14 640 000,00 грн;

- 03.04.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіф-2011" укладено Договір № 50 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 42 050 000,00 грн строком по 02.04.2015 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних. В наступному встановлено процентну ставку на рівні 6,5% річних. 23.04.2014 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс", що належали ТОВ "Інноваційно-інжирінгова компанія "Будфінконсалтинг", в кількості 3 334 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 50 100 000,00 грн, що в 15 разів перевищувало номінальну вартість акцій;

- 21.10.2010 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоенергія 7" було укладено Кредитний договір № 198 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 17 000 000,00 грн строком по 19.10.2011 зі сплатою за ставкою 24% річних. В наступному до кредитного договору вносились зміни з урахуванням яких, Банк знижував розмір процентів за користування кредитом до 17% річних з 14.02.2011, до 8% річних з 01.04.2011 та 1% річних з 01.07.2011. В забезпечення виконання зобов'язань оформлявся Договір застави майнових прав ОСОБА_21 (акціонер Банку) за депозитним договором, який в наступному було розірвано;

- 14.11.2007 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз ЛТД" було укладено Договір № 56/07U у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 7 070 000,00 грн строком по 13.11.2010 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 21% річних у гривнях, та 15,5% у доларах США. Кредит надавався на погашення кредиторської заборгованості, рефінансування боргу, та з оформленням в наступну іпотеку нерухомого майна, що вже перебувало в іпотеці АКБ "ТАС-Комерцбанк". В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлявся договір застави майнових прав на депозит ОСОБА_16 , який в наступному було розірвано;

- 03.10.2013 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЗКСПРЕСС" укладено Договір № 174 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 23 540 000,00 грн строком по 02.10.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних. В наступному до кредитного договору внесено зміни з урахуванням яких Банк надає кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 28 500 000,00 грн строком по 02.10.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних. Кредит було надано без забезпечення і лише 31.10.2013 в забезпечення кредиту було оформлено заставу майнових прав на кошти ОСОБА_17 розміщені на депозиті в сумі 1 800 000,00 грн. 07.05.2014 договір застави майнових прав було розірвано та в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс", що належали ТОВ "Інноваційно-інжирінгова компанія "Будфінконсалтинг", в кількості 2 000 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 30 000 000,00 грн, що в 15 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку зупинено торгівлю цінними паперами зазначеного емітента;

- 01.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бизнесцентр Технолоджи 2" укладено Договір № 61 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у формі овердрафту в сумі 2 320 000,00 грн строком по 28.04.2011 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1% річних. В наступному були внесені зміни, з урахуванням яких встановлено кредитний ліміт з максимальною сумою заборгованості 30 000 000,00 грн строком по 23.09.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних на поповнення оборотних коштів та сплату за договором про відступлення права вимоги. Пізніше в забезпечення виконання зобов'язань оформлялись майнові права за депозитними договорами фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_3 (заступника Голови Правління), але згодом договори застави було розірвано. 30.04.2014 в заставу було оформлено майнові права ТОВ "Килими України" щодо повернення Банком 2 247 228,57 грн по депозитному договору;

- 22.06.2012 з Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАЛОР" укладено Договір № 118 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 21 120 000,00 грн строком по 20.07.2012 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1% річних. В наступному були внесені зміни, з урахуванням яких банк надав кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 23 500 000,00 грн строком по 10.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних. 27.06.2012 в забезпечення виконання зобов'язань оформлено заставу товарів в обороті (курчата бройлерів), що належали ПАТ "Володимир-Волинська Птахофабрика";

- 26.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Василиск" укладено Договір № 81 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 11 292 500,00 грн строком по 05.10.2012 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних. В наступному було внесено зміни: кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 11 292 500,00 грн строком по 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 47 100 000,00 грн строком по 13.05.2013 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 25 000 000,00 грн строком по 18.06.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 20,2% річних. Лише 25.09.2013 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Газові Мережі", що належали ТОВ "Фондова компанія "Фінекс-Україна", в кількості 681 500 шт. номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 16 090 215,00 грн що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішеннями Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку зупинено торгівлю цінними паперами зазначеного емітента;

- 28.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Акцептор" укладено Договір № 82 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 14 000 000,00 грн строком по 27.04.2012 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних для оплати заборгованості перед ТОВ "КУА "Фінекс-Капітал" за договором купівлі-продажу цінних паперів. При цьому 29.04.2011 між Банком та ТОВ "КУА "Фінекс-Капітал" було укладено договори цесії, за якими Банк відступив ТОВ "КУА "Фінекс-Капітал" права вимоги за проблемними кредитами;

- 10.10.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Комунікаційний Центр" укладено Договір № 184 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 26 000 000,00 грн строком по 05.10.2012 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних. В забезпечення виконання зобов'язань оформлялись застава цінних паперів ПАТ "Газові Мережі", майнові права за договорами поставки (боржником за яким є: ТОВ "Продтрейд- БСП"), які в наступному було розірвано. Також, 16.04.2013 та 10.04.2014 в забезпечення оформлялись майнові права за депозитними договорами юридичних осіб, та 28.05.2014 майнові права за депозитними договорами фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_18 (Голова наглядової ради акціонера Банку - ПАТ "Володимир-Волинська Птахофабрика"), ОСОБА_19 (член наглядової ради акціонера Банку - ПАТ "Володимир-Волинська Птахофабрика"), на які було звернено стягнення (на майнові права юридичних осіб - 18.06.2014, на майнові права фізичних осіб - 29.05.2014). 27.05.2014 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Газові Мережі", що належали ТОВ "Акцептор", в кількості 1 471 500 шт. номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 34 742 115,00 грн, що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку зупинено торгівлю цінними паперами зазначеного емітента;

- 01.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "НТЦ "Лізингстандарт" укладено Кредитний договір № 62 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у формі овердрафта в сумі 4 100 000,00 грн строком по 28.04.2011 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1% річних. Керівником ТОВ "НТЦ "Лізингстандарт" на час здійснення операцій з кредитування був ОСОБА_6 (відповідач-4);

- 14.10.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "КСН "Тріанон" укладено Договір № 188 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 9 567 000,00 грн строком по 27.04.2012. В наступному до кредитного договору внесені зміни: кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 13 730 000,00 грн строком по 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 5 567 500,00 грн строком по 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 13 440 000,00 грн строком по 22.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних. Кредитні кошти було видано без забезпечення та за наявності висновку про неможливість кредитування. Пізніше в забезпечення виконання зобов'язань оформлялись майнові права за договором поставки (боржником за яким є: ТОВ "Техносинтез Плюс"), інвестиційні сертифікати ТОВ "КУА "Фінекс-Капітал", акції ПАТ "Газові Мережі", але відповідні договори застави було розірвано. 27.05.2014 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Газові Мережі", що належали ТОВ "КСН "Тріанон", в кількості 77 172 шт. номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 1 991 809,32 грн та акції прості іменні ПАТ "Газові Мережі", що належали ТОВ "Акцептор", в кількості 479 045 шт. номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 12 364 151,45 грн, що в 2З,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому рику зупинено торгівлю цінними паперами зазначеного емітента;

- 24.11.2010 з Товариством з обмеженою відповідальністю "КСН "Тріанон" укладено Договір № 253 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 9 012 500,00 грн строком по 23.11.2011 зі сплатою процентів за ставкою 8% річних. В забезпечення виконання зобов'язань оформлялись майнові права договорами купівлі-продажу цінних паперів, але відповідні договори застави було розірвано. Торгівлю цінними паперами, переданими в заставу в забезпечення вказаного кредитного договору, було зупинено рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку;

- 30.03.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" укладено Договір № 55 у відповідності до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 400 000,00 грн строком по 29.04.2011 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1% річних. В наступному до кредитного договору неодноразово вносились зміни, з урахуванням яких Банк зобов'язався надати: кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 420 000,00 грн строком по 19.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 25 590 000,00 грн строком по 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних, кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 16 970 000,00 грн строком по 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних. В забезпечення виконання зобов'язань оформлялись майнові права за договорами купівлі-продажу цінних паперів (боржниками за яким є: ТОВ "Василиск", ТОВ "Фондова компанія "Фінекс-Україна", ТОВ "Траверс.ІНК", ТОВ "Комунікаційний Центр", ТОВ КУА "Фінекс-Капітал", ТОВ "Акцептор", ЗАТ "ЗНКІФ "Бізань"), майнові права за договорами поставки (боржником за яким є: ТОВ "Продтрейд-БСП"). 25.09.2013 в заставу було оформлено акції прості іменні ПАТ "Газові Мережі", що належали ТОВ "Фондова компанія "Фінекс-Україна", в кількості 2 003 900 шт. номінальною вартістю 100 грн за 1 шт. та заставною вартістю 47 312 079,00 грн, що в 2 361 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Рішенням Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку зупинено торгівлю цінними паперами зазначеного емітента;

- 01.02.2012 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Естейт Менеджмент" укладено договір № 18 на кредитну лінію (невідновлювальну), у відповідності до якого (з урахуванням змін до нього) Банк надав: кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 41 939 500,00 грн строком повернення по 26.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних; кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 560 500,00 грн строком повернення по 26.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних. Кредит надано без забезпечення.

Позивач зазначив, що згідно з частинами 5, 6 статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" пов'язаними особами АТ "Банк Золоті Ворота", якими зокрема (але не виключно) були прийняті рішення/вчинені дії, які спричинили збитки банку та його кредиторам, були відповідачі, які займали наступні посади та мали статус пов'язаної особи банку, а саме: ОСОБА_10 - Голова Спостережної ради, Голова кредитного комітету; ОСОБА_3 - В.о. Голови Правління, член Правління, член Кредитного комітету; ОСОБА_7 - В.о. Голови Правління, член Правління, член Кредитного комітету; ОСОБА_4 - Заступник Голови Правління, член Правління, член Кредитного комітету; ОСОБА_2 - Головний бухгалтер, Член Правління; ОСОБА_5 - Член Правління; ОСОБА_8 - Член Правління; ОСОБА_6 - Член Кредитного комітету.

За наслідком позапланової перевірки Національним банком України АТ "Банк Золоті Ворота" за період з 01.10.2013 по 12.06.2014 здійсненої з 12.06.2014 по 27.06.2014 було складено Звіт про інспектування від 10.07.2014.

У Звіті про інспектування від 10.07.2014 зазначено, що:

- у зв'язку із наявністю фактів, які можуть свідчити про проведення банком ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів Національним банком України було проведено позапланову перевірку АТ "Банк Золоті Ворота" та зроблено висновки, що якість кредитного портфеля незадовільна; кількість кредитного ризику значна; вплив кредитного ризику на ліквідність, надходження та капітал є негативним;

- Банк використовує практику неодноразових пролонгацій кредитної заборгованості, що впливає на покращення якості кредитного портфеля та підтримки нормативів ліквідності у встановлених межах. Пролонгована заборгованість на дату інспектування складає 562 млн. грн або 54,4% кредитного портфеля;

- за результатами інспектування негативні кредити дорівнюють 158,1 млн. грн. Банк неодноразово порушував норматив максимального розміру кредитного ризику. Забезпечення, отримане банком за кредитними операціями, є недостатнім для покриття кредитного ризику - 48,8% прийнятої застави (товари в обороті, недержавні цінні папери, майнові права на інше майно) належать до найнижчого рівня ліквідності забезпечення. Пролонгована заборгованість станом на 12.06.2014 складає 562 970,7 тис. грн. Серед позичальників, що мають найбільшу пролонговану заборгованість ТОВ "Килими Украіни", ТОВ "Сайф-Ло", ТОВ "Комунікаційний Центр", ТОВ "Авалор", ТОВ "Бюро "Стандарти та Якість", ТОВ "Бізнес Технолоджи 2", ТОВ "Фінансова Гарантія 2006";

- серед факторів кредитного ризику, що несуть найбільшу загрозу для надходжень та капітал банку Національний банк України зазначив: високий рівень негативно класифікованих активів; недоформування резервів під кредитні ризики; незадовільна диверсифікація кредитного ризику, існування концентрацій, які перевищують 25,0% основного капіталу щодо заборгованості одного контрагента або групи пов'язаних осіб - ТОВ "Комунікаційний Центр", ТОВ "Килими України", ТОВ "Бюро "Стандарти та Якість", ТОВ "Скіф 2011", ТОВ "ФК "Платіжний Центр", ТОВ "КСН "Тріанон", ТОВ "Василиск", ТОВ "Лємєтра ЛТД", ТОВ фірма "Енергія", ТОВ "Бізнесцентр Технолоджи 2"; значні обсяги прострочених нарахованих доходів;

- наявність у банка досить низьких відсоткових ставок за кредитами в національній валюті, а також їх зниження за окремими позичальниками до 6,5% протягом періоду інспектування (ТОВ "СКІФ-2011", ТОВ "Комунікаціиний Центр", ТОВ "Василиск", ТОВ "Бюро "Стандарти та Якість" та ін.) має негативний вплив на надходження/капітал банку;

- серед позичальників, що мають найбільшу пролонговану заборгованість ТОВ "САЙФ-ЛО", ТОВ "КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР", ТОВ "АВАЛОР", ТОВ "БЮРО СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ", ТОВ "БІЗНЕСЦЕНТР ТЕКНОЛОДЖИ 2";

- інспектуванням встановлено, що клієнтами Банку протягом періоду, що перевірявся, за рахунок отримання нових траншів за кредитними договорами (збільшуючи ліміти кредитної заборгованості) здійснювалось погашення нарахованих та прострочених щомісячних відсотків/прострочених кредитів, що мало вплив на покращення показника "обслуговування боргу";

- за даними інспектування кредитна заборгованість цих клієнтів складає 197 543,9 тис. грн та при відсутності надання нових траншів кредитів обслуговування мало бути "незадовільне", а як наслідок категорія кредиту "безнадійна", зокрема: ТОВ "САЙФ-ЛО", ТОВ "КСН "ТРІАНОН", ТОВ "БЮРО СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ", ТОВ ФІРМА "ЕКСПРЕС", ТОВ "АВАЛОР";

- прийняті в заставу цінні папери, що внесені до біржового реєстру (13,7 % застави) продаються/купуються в обмеженому колі контрагентів, отже у інспекторів виникли сумніви щодо можливості використання такої застави як вторинного джерела погашення кредитної заборгованості. Інспектуванням виявлені концентрації за цінними паперами, прийнятими Банком у забезпечення: - акції ПАТ "ГАЗОВІ МЕРЕЖІ" - на загальну суму 124,7 млн. грн (позичальники: ТОВ "КСН "ТРІАНОН", ТОВ "КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР", ТОВ "БЮРО "СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ", ТОВ "ВАСИЛИСК"); - акції ПАТ "БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ "КРЕДИТ СЕРВІС" - на загальну суму 105,0 млн. грн (позичальники: ТОВ "СКІФ-2011", ТОВ "САЙФ-ЛО", ТОВ Фірма "ЕКСПРЕС"). Забезпечення, отримане Банком за кредитними операціями, в цілому є низьколіквідним, його вартість та якість є недостатніми;

- окрім іншого, Банком не було сформовано резерви під операції з кредитування ТОВ "КСН "ТРІАНОН", ТОВ "СКІФ-2011", ТОВ "ВАСИЛИСК", ТОВ "БІЗНЕСЦЕНТР ТЕКНОЛОДЖИ 2", ТОВ "ЛЄМЄТРА ЛТД", ТОВ "АВАЛОР", ТОВ "АВТОЕНЕРГІЯ" (сформований резерв 0,00 грн).

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі № 922/2860/18 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- здійснюючи аналіз правочинів та фінансових операцій за ними, з огляду на предмет доказування у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що:

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄМЄТРА ЛТД", то момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 272 від 07.12.2009 спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Не враховуючи цього, сума заборгованості за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ). І, навпаки, хоча ОСОБА_20 і брав участь у засіданні Правління Банку і голосував "За", однак позивач не визначив цю особу в якості відповідача у цій справі. Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку, однак навпаки не покладається на особу, яка голосувала на засіданні Правління Банку "За" прийняття рішення про надання кредиту. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов'язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "САЙФ-ЛО", то позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення, оскільки після укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 80 від 27.04.2011 Банку передано в якості забезпечення декілька майнових прав, що перевищують суму кредиту, а отже не можна прийти до висновку, що кредит видано без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ "КРЕДИТ СЕРВІС". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, договір підписаний з боку ОСОБА_4 . Окрім цього, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку, однак на них позивачем покладається сума заборгованості за цим кредитом. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов'язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР", то ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 діяли не в інтересах Банку коли приймали рішення про збільшення кредитного ліміту із майже вдвічі меншим забезпеченням виконання зобов'язань. Однак, встановити точний розмір збитків від таких дій не вбачається за можливе, адже позивачем не надано доказів про рух коштів за цим договором. Крім того, в матеріалах справи містяться 3 різні суми заборгованості за цим Договором. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, відповідальність покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФ-2011", то позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ "КРЕДИТ СЕРВІС". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_4 . Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 3 різні показники заборгованості за цим кредитним договором. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕНЕРГІЯ 7", то на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 198 від 21.10.2010 спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованості за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов'язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД", то на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 56/07U від 14.11.2007 спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування пов'язаними особами банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається лише на ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , хоча й інші особі голосували "За" видачу кредиту. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованості за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь в засіданні кредитного комітету, а саме на: ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ЭКСПРЕСС", то позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ "КРЕДИТ СЕРВІС". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_4 . Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 3 різні показники заборгованості за цим кредитним договором. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2", то договір застави майнових прав № 61/5 від 30.04.2014 укладений не в інтересах Банку, адже розмір забезпечення набагато менший за виданий кредитний ліміт. Однак, встановити точний розмір збитків від таких дій не вбачається за можливе, адже позивачем не надано доказів про рух коштів за цим договором. Крім того, в матеріалах справи містяться 3 різні суми заборгованості за цим Договором. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЛОР", то на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 118 від 22.06.2012 спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_8 , яка утрималася від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованості за цим кредитом покладається на особу, яка взагалі не брала участі ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_11 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку або утрималися від голосування "За" надання кредиту. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСИЛИСК", то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_3 . Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР" (договір № 82 від 28.04.2011), то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". Також договір укладено з некредитоспроможним позичальником. При цьому суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР"(договір № 184 від 10.10.2011), то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_3 . Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ", то 28.04.2011 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ" укладено іпотечний договір № 11-063 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 62 від 01.04.2011. Іпотечне майно з оціночною вартістю 10 000 000,00 грн, продано за 2 417 400,00 грн, що явно суперечить інтересам Банку. При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 2 різні показники заборгованості за цим кредитним договором. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "КСН "ТРІАНОН" (договір № 81 від 28.04.2011), то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку В.В. Добровіним. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "КСН "ТРІАНОН" (договір № 253 від 24.11.2011), то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комарковим. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮРО "СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ", то Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ "Газові мережі". При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не надано до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_3. Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов'язку із відшкодування шкоди за спірним правочином;

- відносно позичальника Банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ", то до суду не надано ані договору про видачу кредиту, ані іпотечного договору. Так само, не надано рішення кредитного комітету та правління Банку про затвердження рішення про виведення з іпотеки майна. Тобто, суд позбавлений можливості дослідити викладені позивачем обставини через відсутність відповідних документів;

- у період з 07.11.2007 (дата прийняття самого першого рішення кредитним комітетом про укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД") по 03.04.2014 (дата укладання останнього договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "СКІФ-2011") Закон України "Про банки і банківську діяльність" мав 3 редакції статті 58 вказаного Закону;

- в період з 20.06.2007 по 24.11.2009 Закон України "Про банки та банківську діяльність" взагалі не передбачав відповідальності керівників Банку чи інших осіб за доведення Банку до неплатоспроможності чи здійснення ризикованої політики, що завдала шкоди Банку. В цей період укладено 1 договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД";

- в період з 24.11.2009 по 21.09.2012 діяла редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яка передбачала, що власники істотної участі зобов'язані вживати заходів для запобігання настання неплатоспроможності і вони ж відповідають за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку. Натомість, предметом позову у справі не є жодна із перелічених дій, що відповідно виключає можливість притягнення власників істотної участі до відповідальності в межах цього провадження за завдання шкоди Банку. В цей період прийнято 4 спірних рішення, а саме щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄМЄТРА ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕНЕРГІЯ 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЛОР";

- у період з 21.09.2012 і на момент укладання останнього спірного договору (03.04.2014) діяла інша редакція статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", яка передбачала, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Означена редакція Закону передбачала покладання на власників істотної участі та керівників Банку відповідальності за зобов'язаннями Банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Позивач посилався на те, що акціонери Банку укладали із Банком правочини із забезпечення виконання зобов'язання, вважаючи це узгодженими із позичальником діями. Натомість, позивачем не надано інформацію чи були такі особи власниками істотної участі і якщо так, то чи це впливало на визнання Банку неплатоспроможним, з огляду на те, що такі правочини із забезпечення виконання зобов'язання в майбутньому розривалися до повного виконання зобов'язання позичальником. Таким чином, 4 із 17 спірних договорів укладені за редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" за якою не передбачалося відповідальності керівників Банку за зобов'язаннями Банку в разі віднесення останнього з їх вини до категорії неплатоспроможних;

- за спірний період 2007-2014 роки мало місце 2 (два) Закони стосовно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: 1) Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" № 2740-II від 20.09.2001, який діяв в межах спірного періоду з 2007 року по 21.09.2012; 2) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI від 23.02.2012, який діяв в межах спірного періоду з 21.09.2012 року і до сьогоднішнього дня;

- отже, 4 із 17 спірних рішень прийняті в той період, коли діяв Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" № 2740-II від 20.09.2001, а саме, в межах договорів з: Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЄМЄТРА ЛТД", Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОЕНЕРГІЯ 7", Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД", Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАЛОР". Означений Закон в період з 2007 року по 21.09.2012 взагалі не передбачав відповідальність посадових осіб банку чи його учасників (власників істотної участі) за шкоду, заподіяну Банку;

- механізм звернення до власників істотної участі, контролерів та керівників банку із вимогою про виплату збитків передбачено лише у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI від 23.02.2012, під дію якого підпадають лише 4 із 17 спірних договорів, а саме з: Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР", Товариством з обмеженою відповідальністю "СКІФ-2011", Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОЕНЕРГІЯ 7", Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЭКСПРЕСС";

- за спірний період 4 з 17 договорів укладені під час дії редакції Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" № 2740-II від 20.09.2001 та Закону України "Про банки і банківську діяльність", які не передбачали відповідальності посадових осіб банку чи його учасників (власників істотної участі) за шкоду, заподіяну Банку;

- відносно інших 13 договорів позивачем вибірково визначено склад відповідачів у справі, хоча за Законом України "Про банки і банківську діяльність", чинним на момент ухвалення окремих рішень, мали бути досліджені питання винності власників істотної участі. При цьому, сам позивач посилається на той факт, що акціонери Банку надавали забезпечення виконання зобов'язань за певними кредитами, але згодом такі угоди розірвано. Також, іпотечне майно реалізовано на користь акціонерів Банку. В цій частині, позивачем взагалі не ставиться питання відносно відповідальності цих осіб;

- водночас, наведене вказує на необґрунтоване стягнення всієї суми недостатності майна Банку із відповідачів у справі та, навпаки, упущення вирішення питання відповідальності осіб, які згідно із законодавством можуть нести таку відповідальність у спірний період, однак не визначені відповідачами у справі;

- за таких обставин, суд дійшов висновку, що неправильне визначення суб'єктного кола відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

- за відсутності доказів та відомостей щодо заходів виконання судових рішень, які набрали законної сили, суд не може констатувати про те, що розмір недостатності майна визначений вірно. Тим паче, відповідачі у справі звертають на це увагу в обґрунтування своєї позиції. Таким чином, враховуючи відсутність доказів примусового виконання рішення судів за кожним позичальником, суд констатує про те, що позивачем неналежним чином обґрунтовано розмір однієї із складових визначення недостатності майна, а саме вартість ліквідаційної маси;

- суд вважає, що: 1) надання кредиту під 1% річних в таких обсягах не може вважатися добросовісною поведінкою відповідачів, адже не може забезпечити належного доходу для Банку від таких операцій. В свою чергу, дохід банку від надання кредитів впливає на можливість виконання зобов'язань з виплат відсотків та тіла за депозитними договорами. Якщо відсоткові ставки за кредитами будуть менші ніж відсоткові ставки за депозитами - це може призвести до неплатоспроможності Банку перед вкладниками. Відповідачами не надано належного обґрунтування причин надання кредитів під 1% річних (економічне обґрунтування). Саме по собі посилання відповідачів на не визначення "ринковості" умов відсоткової ставки за кредитами, не свідчить про виконання їх фідуціарних обов'язків. Зокрема, кредит у розмірі 2 320 000,00 грн для Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2" наданий під 1% річних, для Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЛОР" наданий кредит у розмірі 21 120 000,00 грн під 1% річних, для Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ "ЛІЗИНГСТАНДАРТ" наданий кредит у розмірі 4 100 000,00 грн під 1% річних, для Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮРО "СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ" наданий кредит у розмірі 400 000,00 грн під 1% річних; 2) отримання в забезпечення пакетів акцій компаній ПАТ "БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ "КРЕДИТ СЕРВІС" та ПАТ "ГАЗОВІ МЕРЕЖІ", реальна вартість яких в десятки разів є меншою за заставну вартість відповідно до договорів застави, є проявом неналежного вивчення предмета застави, а отже і порушення керівниками Банку своїх фідуціарних обов'язків. При цьому, суд звертає увагу, що відносно таких компаній на момент видачі кредитів можливо було отримано інформацію про їх діяльність (зокрема, публічний реєстр "SMIDA") або ж надіслати відповідний запит до заставодавців. Крім того, відносно цих же компаній прийнято рішення національною комісією про припинення обігу їх акцій; 3) отримання в забезпечення майнових прав за депозитами, розмір яких майже в 2 (рази) менший від суми виданого кредиту, очевидно свідчить про те, що у разі виникнення факту непогашення кредиту - за рахунок забезпечення неможливо буде задовольнити вимогу кредитора. Зокрема, такі рішення були прийняті за кредитними договорами, що укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія платіжний центр", Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2"; 4) надання кредитів юридичним особам, за наявності висновків про їх некредитоспроможність, свідчить про проведення свідомо ризикованої кредитної політики;

- за таких обставин, судом встановлено наявність одного із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, а саме - неправомірної поведінки відповідачів;

- подаючи позов, позивач визначає (з урахуванням збільшення позовних вимог), що в ході ліквідації Банку виникла недостатність майна Банку у розмірі 618 682 051,50 грн. Означене підтверджується звітом про виконання ліквідаційної процедури, що містить в собі відповідні показники. Тобто, позивачем підтверджено наявність шкоди у розмірі 618 682 051,50 грн. В свою чергу, означена сума належним чином не обґрунтована, зокрема: 1) до суду не надані докази пред'явлення до примусового виконання судових рішень, за якими здійснено стягнення заборгованості за кредитними договорами; 2) в межах кожного із правочинів наявні 3 різні суми заборгованості за договором: перша сума зазначена на 8-9 аркуші позову; друга сума стягнена за кредитним договором відповідно до рішення суду; третя сума списана у збиток банку, що зазначено у додаткових поясненнях позивача (від 30.09.2022). При цьому, заборгованість, що списана у збиток Банку є більшою від заборгованості, що стягнута за рішенням суду. Таким чином, хоча позивачем і підтверджено про наявність шкоди, однак розмір такої шкоди, на думку суду, належним чином не підтверджений та не обґрунтований;

- позивачем не надано жодних доказів того, що саме прийняття спірних рішень щодо укладання спірних кредитних договорів або отримання за ними неліквідних забезпечень призвело до завдання шкоди Банку. Суд не вбачає прямого зв'язку між протиправною поведінкою і збитками;

- судом не встановлено наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів. У зв'язку із цим, суд констатує про те, що вина відповідачів полягає лише у прийнятті спірних рішень без врахування всіх обставин, що були по конкретному позичальнику або забезпеченню, що надавалося. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відсутня наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковим для відшкодування шкоди її заподіювачами;

- направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у цій справі визначив, що предметом доказування у цій справі, зокрема, є (пункт 122 постанови): 1) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав); 2) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини. Водночас, для встановлення цих обставин, позивачем не надано до суду відповідних документів щодо фінансової частини спірних взаємовідносин. Тобто, суд позбавлений можливості встановити означені обставини, адже позивачем не надано відповідних доказів. У зв'язку із цим, суд констатує про те, що позивачем не обґрунтовано свою позицію щодо стягнення збитків, адже за кожним із спірних правочинів не надано суду руху грошових коштів. Означене є самостійною підставою для відмови у позові;

- враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, дослідження питання строків позовної давності є неактуальним.

Постановою від 13.02.2025 Східний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі № 922/2860/18. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Присудив до стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", заподіяну шкоду у розмірі 618 682 051,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- на підтвердження висновків щодо недобросовісності дій керівників Банку (відповідачів) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав протоколи засідань Правління та кредитного комітету АТ "Банк Золоті Ворота", матеріали кредитних справ неплатоспроможних позичальників, фінансову звітність емітентів цінних паперів та рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо цих емітентів, висновки Національного банку України, висловлені у Звіті про інспектування АТ "Банк Золоті Ворота" від 10.07.2014 № В/05-214/8358/БТ;

- в своїй позовній заяві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначив розмір заподіяних відповідачами збитків на рівні розміру незадоволених вимог кредиторів АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА": 1) на момент пред'явлення позову недостатність майна Банку становила 563 237 952,96 грн та була визначена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як різниця між розміром затвердженого Реєстру акцептованих вимог кредиторів та встановленим в ліквідаційній процедурі розміром ліквідаційної маси АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА"; 2) в своїй заяві про збільшення позовних вимог (від 30.09.2022 ) у зв'язку із реалізацією всіх активів Банку, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було встановлено недостатність майна банку, виходячи із фактичного розміру вимог кредиторів АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", які залишились незадоволеними після завершення ліквідаційної процедури Банку, а саме: 618 682 051,50 грн (відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", які було акцептовано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишились незадоволеними);

- зважаючи на викладене, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як ліквідатор неплатоспроможного Банку, пред'явив позов про відшкодування завданої шкоди до членів Спостережної ради, Правління та Кредитного комітету (комітет Правління) АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", які приймали рішення про видачу вищеописаних кредитів, збільшення кредитних лімітів, заміну забезпечення на неліквідну заставу, а також про відтермінування строків повернення кредитів (приховування факту проблемності кредитів та штучне покращення показників якості кредитного портфелю);

- відповідачі брали участь у прийняті рішень щодо кредитних договорів у період з 2007 року по 2014 рік. Зазначене свідчить що у цій справі неможливо визначити момент виникнення спірних правовідносин конкретною датою, такі правовідносини є триваючими, розтягнутими у часі. За цей період до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та до Закону України "Про банки і банківську діяльність" багато разів вносилися зміни. Відповідно, редакції Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та інших законодавчих актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зазнавали певних змін протягом їх існування. Враховуючи значну кількість відповідачів, які обіймали відповідні посади та ухвалювали відповідні рішення у певні періоди часу, які не збігаються між собою, суд об'єктивно позбавлений можливості застосовувати щодо кожного з відповідачів та щодо кожного із ухвалених ними рішень норми права у тих редакціях, що були чинними на момент їх ухвалення. Тому редакція закону, яка підлягає застосуванню, повинна визначатися на момент виникнення найбільш юридично значущих обставин, або та, яка діяла, зокрема, на момент ухвалення рішень про укладення кредитних договорів, на момент початку виконання особою своїх повноважень (призначення на посаду) тощо;

- значна кількість кредитних правочинів, які позивач вважає ризикованими та економічно необґрунтованими, укладалась в період, коли Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закон України "Про банки і банківську діяльність" чітко встановлювали відповідальність посадових осіб Банку за завдання збитків банку . Разом з цим, відповідачами не наведено обґрунтованих доводів щодо зазначення (незазначення) позивачем у позові норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у певній редакції, що вплинуло б на правильність вирішення спору, та що за умови застосування іншої редакції закону вони б не входили до кола осіб, на яких покладається відповідальність за завдання збитків Банку;

- звітом Національного банку України про інспектування АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" від 10.07.2014 № В/05-214/8358/БТ було встановлено факт здійснення керівниками Банку ризикової діяльності, що дало позивачу підстави вважати, що керівниками Банку велась ризикована кредитна політики, а саме: кредитування пов'язаної групи неплатоспроможних компаній без належного забезпечення, а також встановлення за вказаними кредитами пільгових процентних ставок за користування кредитними коштами та систематичне відтермінування строків їх повернення; тобто, видача кредитів відбувалась без реальної мети отримання Банком прибутку та повернення кредитних коштів. Враховуючи норми законодавства та практику Верховного Суду, у разі вчинення таких дій фідуціарні обов'язки та солідарна відповідальність виникає у членів органів управління банку в цілому, а не лише у тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами;

- позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та достатньо вірогідними доказами факт завдання відповідачами збитків Публічному акціонерному товариству "Банк Золоті Ворота" на суму 618 682 051,50 грн;

- відповідачі, які є керівниками та членами комітетів, правління Банку, зокрема кредитного комітету, належать до управлінського персоналу Банку, в порушення норм законодавства в сфері банківської діяльності, приймали рішення, які призвели до видачі кредитів групі пов'язаних між собою осіб на значні суми без належного забезпечення, що не мали економічного сенсу та були завідомо збитковими для Банку (а також приймали рішення щодо прийняття неналежного забезпечення, відтермінування повернення боргу, збільшення кредитного ліміту при наявності непогашеної заборгованості), що призвело до неплатоспроможності Банку та до збитків у розмірі 618 682 051,50 грн (відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", які було акцептовано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишились незадоволеними. При цьому, вина відповідачів у даній категорії справ презюмується, тоді як останніми не наведено обґрунтованих доводів на її спростування.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 частково і закрити провадження у справі № 922/2860/18 щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_1 ; скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 частково і закрити провадження у справі № 922/2860/18 щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суди першої та апеляційної інстанції застосували частину 4 статті 25, частину 1 статті 47 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 4, частину 1 статті 45, частину 1 статті 52, абзац 2 частини 1, частини 6-8 статті 176, пункти 1, 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18, у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , до якої приєднався ОСОБА_3 , просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у даній справі.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції застосував:

- статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтю 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" при визначенні підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку та його кредиторам шкоду та доведення банку до неплатоспроможності, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, у подібних правовідносинах та від 25.07.2022 у цій конкретній справі № 922/2860/18 (якою дану справу було направлено на новий судовий розгляд);

- частину 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, щодо визначення моменту, з якого починається перебіг строку позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди під час процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , та закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Національний банк України подав відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

5. Розгляд клопотань

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про передачу справи № 922/2860/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

В обґрунтування наявності підстав для передання справи на розгляд об'єднаної палати, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб обґрунтовує необхідністю відступити від висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), а також низці інших постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки такі висновки не узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає, що надані Корпоративною палатою висновки щодо моменту початку перебігу позовної давності, викладені в постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, не узгоджуються висновкам з цього ж питання (неоднакове застосування положень статей 261, 1166 Цивільного кодексу України), сформованим палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також численним висновкам, викладеним у постановах колегій суддів палати для розгляду справ про банкрутство.

Згідно з частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Як вбачається зі змісту наведеної норми підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати може бути необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

У справі, що переглядається, як і у інших подібних справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до колишніх посадових осіб банку про стягнення шкоди (збитків), визначальним є те, що при визначенні початку перебігу позовної давності поряд із загальними положеннями, передбаченими Цивільним кодексом України, підлягають застосуванню також положення спеціального банківського законодавства, а саме, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, його статті 52, яке не застосовується при розгляді справ про банкрутство.

Зазначені особливості є такими, що зумовлюють неподібність правового регулювання та, відповідно, неподібність правовідносин у справах про банкрутство та у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до колишніх посадових осіб банку щодо стягнення шкоди (збитків) за змістовим критерієм.

Виходячи із зазначеного, висновки щодо застосування норм права, від яких вважає за необхідне відступити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зроблені у правовідносинах, які не є подібними до справи, що переглядається, відповідно, підстави для передання справи на розгляд об'єднаної палати відсутні.

Також від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про передачу справи № 922/2860/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В обґрунтування наявності підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб обґрунтовує необхідністю остаточно визначити, чи підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в скасованій постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 щодо моменту, з якого починається перебіг позовної давності у справах про стягнення шкоди (збитків), завданої кредиторам неплатоспроможних банків, або вони є передчасними та застосуванню не підлягають.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що Верховний Суд ухвалою від 28.08.2024 у справі № 910/18526/21 вже передавав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з означених у клопотанні питань.

Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30.10.2024 повернула справу № 910/18526/21 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Окрім цього, питання про те, чи підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в скасованій постанові від 25.05.2021 в справі № 910/11027/18, вже вирішене Верховним Судом, зокрема, у постанові Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, у якій зазначено, що зазначена правова позиція (Великої Палати Верховного Суду) неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав.

Вочевидь, подане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично свідчать про незгоду з висновками Верховного Суду, які викладені, зокрема у справі № 916/3724/21. Разом з тим, питання щодо відступлення від висновків, викладених у справі № 916/3724/21 вже неодноразово вирішувалось Судом за клопотаннями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність у зміні сталої судової практики або суперечність такої практики у подібних правовідносинах.

Крім того, у судовому засіданні 27.01.2026, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заявив усне клопотання про передачу справи № 922/2860/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване тим, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.01.2026 у справі № 759/12394/21 застосував висновки Корпоративної палати у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 та Верховного Суду у справі № 910/8847/23 щодо застосування частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, фактично, заявлене клопотання обґрунтоване необхідністю від відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2026 у справі № 759/12394/21.

Щодо заявленого представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб усного клопотання, Суд зазначає таке.

Як зазначалось вище, відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див., зокрема, постанову від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвали від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, від 07.05.2025 у справі № 522/1514/21).

Отже, підставою для передачі для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, є конкретний висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-який висновок чи правова оцінка фактів, зроблена Судом для обґрунтування мотивувальної частини постанови, яка може варіюватися.

Разом з тим наявність висновків в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Так, пріоритетним для вирішення питання про прийняття справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду є визначення подібності правовідносин у справі, яка передається, з правовідносинами у справі, в якій наведений правовий висновок щодо питання застосування норми права, від якого колегія суддів вважає за необхідне відступити.

Поняття «подібні правовідносини» полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Подібність правовідносин у відповідних справах слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий критерій (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, її ухвали від 09.06.2021 у справі № 523/7609/17, від 13.04.2023 у справі № 211/4347/15-ц).

Втім, Суд зазначає про те, що у постанові від 16.01.2026 у справі № 759/12394/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не формулював власного висновку щодо застосування частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а врахував висновки, викладені, зокрема, Корпоративної палати у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21. Про такі обставини також вказував представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб обґрунтовуючи своє клопотання.

До того ж справа № 759/12394/21 та ця справа № 922/2860/18 не є подібними.

Так, у справі № 759/12394/21 вкладники (кредитори) банку звернулись з вимогами до керівників та акціонерів банку про стягнення майнової шкоди. У вказаній справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що позивачі не довели порушення їхніх прав чи безпосередніх охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим є неналежними позивачами у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові. З такими висновками погодився і Верховний Суд.

Водночас у цій справі № 922/2860/18 про стягнення шкоди з керівників банку звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, і питання щодо неналежності позивача у цій справі не стоїть на вирішенні Суду.

Зазначене свідчить про нерелевантність справ № 759/12394/21 та № 922/2860/18.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, в якому заявник просить притягнути ОСОБА_9 до відповідальності за зловживання процесуальними правами і введення суду в оману, повернувши або залишивши без розгляду її касаційну скаргу в порядку частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та додатково розглянути питання про притягнення ОСОБА_9 та її представника, адвоката ОСОБА_22 до відповідальності за зловживання процесуальними правами і введення суду в оману, стягнувши з вказаних осіб в дохід державного бюджету штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_9 та її представник, адвокат ОСОБА_22, приховали від Суду та інших учасників справи відомості про ініційовану скаржником судову справу № 953/4164/21 про визнання ОСОБА_10 померлим, а також про результати її вирішення, що безпосередньо стосується заявлених ОСОБА_9 підстав касаційного оскарження.

Розглянувши зазначене клопотання, Суд не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ з метою їх правильного вирішення, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Частинами 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано обов'язок учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, й те, що зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже, суд може визнати зловживанням процесуальними правами саме конкретні дії учасників судового процесу.

Однак у даному випадку ОСОБА_9 реалізувала своє право, передбачене Господарським процесуальним кодексом України, як учасник справи на подання доказів у справі та на оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Належне використання своїх прав на подання доказів та на касаційне оскарження судових актів не є зловживанням процесуальними правами згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питань про визнання тих чи інших дій зловживанням правами, позиція учасників справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів та не ставить розв'язання цих задач у залежність від волі учасників справи.

З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зловживання процесуальними правами з боку ОСОБА_9 та її представника - адвоката ОСОБА_22.

6. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваного судового рішення у даній справі в межах вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та доводів касаційних скарг по суті спору, Суд зазначає таке.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідачів, як пов'язаних з банком осіб, в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов'язку з відшкодування завданої банку шкоди, за наслідками прийняття ними, як членами кредитного комітету, необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які протирічили інтересам банку та його кредиторам, що на переконання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, призвело до завдання банку збитків.

Частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 910/3782/21.

Отже, спростування вини є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що позивачем документально не підтверджено всіх елементів цивільно-правової відповідальності, не доведено розмір шкоди (збитків), причинно-наслідковий зв'язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків).

Натомість, ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків про доведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення зі сторони відповідачів.

Водночас, такі висновки і, відповідно, оскаржувану постанову, не можна вважати такими, що прийняті з дотриманням норм законодавства.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 2 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пункті 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним приписам процесуального закону.

Суд зазначає, що із висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2022 у цій справі № 922/2860/18, на які посилається ОСОБА_2 , до касаційної скарги якої приєднався ОСОБА_3 , у подібних до цієї справи правовідносинах, убачається те, що предметом доказування у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов'язаних з банком осіб про відшкодування шкоди є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку.

Зазначених висновків Верховного Суду не було враховано судом апеляційної інстанції.

До того ж, судом апеляційної інстанції не було виконано вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 25.07.2022 у цій справі № 922/2860/18.

Так, зокрема, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не були встановлені факти, що входять до предмета доказування, у такій категорії справ, зокрема: персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; які суми були сплачені Банком контрагентам за сумнівними правочинами; які суми були отримані Банком від контрагентів як виконання за договорами (погашення кредитів, виплата відсотків, інші виплати); якою була балансова вартість активів, отриманих внаслідок сумнівних правочинів, на дату початку виведення Банку з ринку; якою була вартість цих активів, визначена незалежним оцінювачем; які суми були фактично отримані Банком і включені до складу ліквідаційної маси внаслідок примусового виконання ухвалених судами рішень про стягнення коштів за сумнівними правочинами; які суми були отримані Банком, у результаті продажу в ліквідаційній процедурі активів (прав вимоги), які були набуті Банком унаслідок укладення сумнівних правочинів; який розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів; який розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами.

При цьому, судом апеляційної інстанції не спростовано встановлених судом першої інстанції обставин та висновків щодо того, що: позивачем не надано руху коштів по деяким кредитним договорам, а тому не можна встановити точний розмір збитків; позбавлення суду можливості встановити персональний склад суб'єктного кола органу Банку, що приймав відповідні рішення про укладання деяких договорів, адже таких рішень не надано до матеріалів справи; по деяким позичальникам до суду не надано ані договору про видачу кредиту, ані іпотечного договору, що позбавляє суд можливості дослідити викладені позивачем обставини тощо.

Оскаржувана постанова не містить будь-яких посилань на дослідження зазначених обставин та спростування відповідних висновків суду першої інстанції.

Крім того, Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 викладено висновок про те, що при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду, суд повинен керуватись тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі брали участь у прийнятті рішень щодо кредитних договорів у період з 2007 року по 2014 рік. Зазначене свідчить що у цій справі неможливо визначити момент виникнення спірних правовідносин конкретною датою, такі правовідносини є триваючими, розтягнутими у часі. За цей період до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та до Закону України "Про банки і банківську діяльність" багато разів вносилися зміни. Відповідно, редакції Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та інших законодавчих актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зазнавали певних змін протягом їх існування. Враховуючи значну кількість відповідачів, які обіймали відповідні посади та ухвалювали відповідні рішення у певні періоди часу, які не збігаються між собою, суд об'єктивно позбавлений можливості застосовувати щодо кожного з відповідачів та щодо кожного із ухвалених ними рішень норми права у тих редакціях, що були чинними на момент їх ухвалення.

Водночас, такі висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими.

Так, як вбачається з рішення суду першої інстанції, місцевий господарський суд встановив, що у період з 07.11.2007 (дата прийняття самого першого рішення кредитним комітетом про укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ЛТД") по 03.04.2014 (дата укладання останнього договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "СКІФ-2011") Закон України "Про банки і банківську діяльність" мав 3 редакції статті 58 вказаного Закону, а за спірний період 2007-2014 роки мало місце 2 закони стосовно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Закони України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") (щодо відповідальності та кола осіб). При цьому, суд першої інстанції встановив конкретні редакції відповідних законів та конкретні рішення і конкретні договори, які укладались в певний період.

Водночас, оскаржувана постанова не містить спростувань відповідних висновків суду першої інстанції, а тому оскаржувану постанову в частині висновків суду апеляційної інстанції про неможливість визначення норми права у тих редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, не можна вважати такою, що відповідає пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України.

Також Суд зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачами заявлялось клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, питання щодо строку позовної давності суд апеляційної інстанції не розглянув, що є процесуальним порушенням.

При цьому, Суд зауважує, що у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 Корпоративна палата навела правові висновки щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, Корпоративна палата зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18 .

Корпоративна палата зауважила, що зазначена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав.

Крім того, в обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_9 зазначала, що суди першої та апеляційної інстанції застосували частину 4 статті 25, частину 1 статті 47 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 4, частину 1 статті 45, частину 1 статті 52, абзац 2 частини 1, частини 6-8 статті 176, пункти 1, 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18.

Так скаржниця стверджувала про те, що на момент звернення до суду з цим позовом (у жовтні 2018 року) та на момент відкриття провадження у цій справі ОСОБА_10 помер, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Водночас, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було надано оцінки таким доказам.

Суд зазначає, що Господарське процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам господарського судочинства (подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18, на яку посилається скаржниця).

Однак, відповідні докази судом апеляційної інстанції не досліджувались, та, відповідно, не досліджувалось питання належності/неналежності відповідачів у даній справі.

Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Ухвалена постанова суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає, оскільки судом апеляційної інстанції не оцінено доказів, доводів сторін та не з'ясовано обставин, які є предметом доказування у такій категорії справ, чим порушено приписи статей 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином доводи скаржників, наведені у касаційних скаргах знайшли своє підтвердження.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо наявності/відсутності повного складу цивільного правопорушення, не встановлені, - постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною й обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

8. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи № 922/2860/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Відмовити у задоволенні клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи № 922/2860/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3. Відмовити у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зловживання процесуальними правами з боку ОСОБА_9 та її представника - адвоката ОСОБА_22.

4. Касаційну скаргу ОСОБА_9, поданою в своїх інтересах та в інтересах її неповнолітнього сина ОСОБА_1 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєднався ОСОБА_3 , задовольнити частково.

5. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 скасувати.

6. Справу № 922/2860/18 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

І.Д. Кондратова

Попередній документ

133834986

Наступний документ

133834988

Інформація про рішення:

№ рішення:	133834987
№ справи:	922/2860/18
Дата рішення:	27.01.2026
Дата публікації:	06.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; про відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (17.12.2025)
Дата надходження:	24.03.2025
Предмет позову:	про стягнення коштів в розмірі 618 682 051,50 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (43)

14.01.2020 12:00	Східний апеляційний господарський суд
08.11.2021 12:00	Східний апеляційний господарський суд
29.11.2021 14:30	Східний апеляційний господарський суд
03.10.2022 12:15	Господарський суд Харківської області
31.10.2022 12:30	Господарський суд Харківської області
28.11.2022 12:00	Господарський суд Харківської області
19.12.2022 12:30	Господарський суд Харківської області
14.08.2023 11:10	Господарський суд Харківської області
04.09.2023 10:30	Господарський суд Харківської області
18.09.2023 12:20	Господарський суд Харківської області
16.10.2023 11:20	Господарський суд Харківської області
30.10.2023 11:40	Господарський суд Харківської області
02.11.2023 11:10	Господарський суд Харківської області
13.11.2023 11:10	Господарський суд Харківської області
27.11.2023 11:45	Господарський суд Харківської області
11.12.2023 12:00	Господарський суд Харківської області
25.12.2023 11:30	Господарський суд Харківської області
15.01.2024 12:00	Господарський суд Харківської області
29.01.2024 14:00	Господарський суд Харківської області
19.02.2024 12:10	Господарський суд Харківської області
11.03.2024 12:00	Господарський суд Харківської області
01.04.2024 12:00	Господарський суд Харківської області
15.04.2024 12:00	Господарський суд Харківської області
29.04.2024 14:10	Господарський суд Харківської області
13.05.2024 16:00	Господарський суд Харківської області
03.06.2024 11:30	Господарський суд Харківської області
17.06.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
01.07.2024 11:40	Господарський суд Харківської області
15.07.2024 10:50	Господарський суд Харківської області
05.08.2024 10:30	Господарський суд Харківської області
12.08.2024 10:30	Господарський суд Харківської області
22.10.2024 14:15	Східний апеляційний господарський суд
26.11.2024 15:15	Східний апеляційний господарський суд
14.01.2025 09:30	Східний апеляційний господарський суд
29.01.2025 14:00	Східний апеляційний господарський суд
13.02.2025 09:30	Східний апеляційний господарський суд
24.03.2025 10:30	Господарський суд Харківської області
17.06.2025 11:50	Касаційний господарський суд
22.07.2025 12:10	Касаційний господарський суд
12.08.2025 14:00	Господарський суд Харківської області
12.08.2025 15:00	Господарський суд Харківської області
09.09.2025 12:30	Касаційний господарський суд
27.01.2026 11:50	Касаційний господарський суд