8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3652/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунальної установи "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради", Харківська обл., м. Берестин
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ", м. Дніпро
про стягнення 2 582 835,00 грн
за участю представників:
не з'явилися
Комунальна установа "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" (далі - Позивач) 23 жовтня 2025 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів у розмірі 2 582 835,00 грн, з яких 53 060,00 грн згідно з Договором поставки № 50-177-СК від 21.12.2022, 57 340,00 грн згідно з Договором про закупівлю № 50-116-СК від 05.05.2023, 2 472 435,00 грн згідно з Договором про закупівлю № 14/1 від 14.08.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем - ТОВ "ІНТЕКС ІНВЕСТ" своїх зобов'язань за договорами № 50-177-СК від 21.12.2022, № 50-116-СК від 05.05.2023, № 14/1 від 14.08.2023 в частині передачі (обміну талонів) оплаченого Позивачем бензину А-95 та дизельного топлива.
Ухвалою від 16.10.2025 позовну заяву КУ "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" (вх. № 3652/25 від 13.10.2025) залишено без руху. Встановлено Позивачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом виконання наступних вимог суду: - вжити заходів щодо виконання обов'язку юридичної особи Комунальної установи "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" (код ЄДРПОУ 43991328) зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 ГПК України та надати суду інформацію на підтвердження реєстрації електронного кабінету; - надати суду докази направлення Відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами; - надати суду документи, які підтверджують сплату судового збору в розмірі 38742,53 грн; - надати суду належним чином оформлений обґрунтований розрахунок суми позовних вимог, що стягується; - надати суду уточнення доказів, що підтверджують обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги; - надати суду засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії або оригінали всіх доданих до позовної заяви документів.
29 жовтня 2025 року, в межах строку встановленого судом, до суду Позивачем подано заяву (вх. № 25115) про усунення недоліків разом з доказами.
30 жовтня 2025 року постановлено ухвалу про прийняття позовної та відкрито провадження у справі розгляд якої вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 13 листопада 2025 року о 12:45.
Ухвалою від 13.11.2025 судом прийнято до розгляду заяву (вх. № 26298 від 12.11.2025) КУ "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" про розгляд справи без участі представника та повідомлено, що підготовче засідання у справі відбудеться 04 грудня 2025 року о(б) 11:30 год.
Суд звертає увагу, що призначене 04 грудня 2025 року, підготовче засідання не відбулося з підстав несправності (неналежного функціонування) системи відеоконференцзв'язку про що було складено відповідний акт.
Суд своєю ухвалою від 04.12.2025 продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "28" січня 2026 р, та відклав підготовче засідання на 08.01.2026 о 11:45.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.2026 о 10:45 та визнано явку учасників справи (їх представників) у судове засідання обов'язковою.
У призначене на 22 січня 2026 року судове засідання представники сторін не з'явилися, про день та час проведення засідання були повідомлені належним чином.
Від Позивача надійшла заява (вх. №1061 від 14.01.2026) у якій повідомляє суд, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити їх, а розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника.
Суд зазначає, що всі ухвали суду направлялись на адресу зареєстрованого Електронного кабінету як Позивача так й Відповідача.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З наявної в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" інформації судом встановлено, що документи в електронному вигляді ухвали по справі № 922/3652/25, які надсилалися одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" в його Електронний кабінет були доставлені останньому до Електронного кабінету.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзиву на позов Відповідачем до суду не було надано.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Оскільки представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, заяв та клопотань до суду не надали, причини неявки суду не повідомили, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності учасників справи за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, Комунальна установа "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" (Покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (Постачальник) дійшли згоди щодо укладання ряду Договорів, щодо поставки Товару , а саме:
1) Договір № 50-177-СК від 21.12.2022 UA-2022-12-21-002468 про закупівлю бензину А-95 у кількості 2620 л, дизельного палива Energy - 740 л на загальну суму - 179.560,00 грн.;
2) Договір № 50-116-СК від 05.05.2023 UA-2023-05-05-008672-a про закупівлю бензину А-95 у кількості 7745л на загальну суму - 364.015,00 грн.;
3) Договір № 14/1 від 14.08.2023 UA-2023-07-26-000971-a про закупівлю бензину А-95 у кількості 20565л, дизельного палива - 45830 л на загальну суму - 3.120.565,00 грн.
Сторони умовами даних договорів визначили, що Постачальник повинен передати (поставити) Товар Покупцю, якість якого відповідає звичайним характеристикам такого Товару, зокрема технічному регламенту щодо вимог автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 927 та вимогам ДСТУ 7678:2015 «Бензини автомобільні Євро». Технічні умови», Дизельне паливо -ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро. Технічні умови».
Відповідно до п. 1.1 вказаних Договорів Постачальник зобов'язується передати Покупцю бензин А-95 та дизельне паливо, а Покупець прийняти та оплатити такі Товари.
Пункт 4.1 Договору зазначає, що «Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар». Таким чином, після виставлення Постачальником відповідного рахунку, КУ «ДОЗУО» на виконання своїх зобов'язань за Договором здійснило 100% (стовідсоткову) оплату вартості Товару за вищевказаними договорами.
Пунктом 5.1 Договору № 50-177-СК від 21.12.2022 зазначено, що строк поставки Товару здійснюється до закінчення терміну дії довірчого документу (скетч-картки).
У пункті 5.3 договору № 50-177-СК від 21.12.2022 вказано, що покупець зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. Відповідно до листа ТОВ «ІНТЕКС ІНВЕСТ» від 28.04.2023 № 0406/01 термін дії талонів або скетч-карток є безстроковим з моменту їх передачі Покупцю.
Пунктом 5.4 договору № 50-116-СК від 05.05.2023 передбачено передачу Товару цілодобово безпосередньо на АЗС, та здійснюється по факту пред'явлення Покупцем талонів, емітованих Постачальником.
Відповідно до умов вищеперерахованих договорів Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цими Договорами.
Позивач надав до суду докази, які не спростовуються з боку Відповідача, що на підставі зазначених договорів Покупцем згідно з платіжними дорученнями: по Договору № 50-177-СК від 21.12.2022 склада на загальну суму - 179 560, 00 грн.: платіжне доручення №100 від 21.12.2022 р. на суму 33 335,00 грн.; платіжне доручення №223 від 21.12.2022 р. на суму 11 077,00 грн.; платіжне доручення №441 від 21.12.2022 р. на суму 135 148,00 грн. По Договору № 50-116-СК від 05.05.2023 на загальну суму - 364 015, 00 грн.: платіжне доручення №43 від 12.05.2023 р. на суму 1 880,00 грн.; платіжне доручення №75 від 12.05.2023 р. на суму 347 095,00 грн.; платіжне доручення №92 від 12.05.2023 р. на суму 13 160,00 грн.; платіжне доручення №63 від 12.05.2023 р. на суму 1 880,00 грн. По Договору № 14/1 від 14.08.2023 на загальну суму - 3 120 565, 00 грн.: платіжне доручення №34 від 17.08.2023 р. на суму 3 120 565, 00 грн.; було перераховано кошти в повному обсязі на розрахунковий рахунок Постачальника на загальну 2 582 835,00 грн.
З боку Відповідача не спростовуються доводи викладені Позивачем у позові стосовно того, що з січня 2025 року поставку пального було повністю припинено. Так, 03.01.2025, 03.02.2025, 10.06.2025 комісією КУ «ЦОЗУО» здійснено виїзди на АЗС Постачальника, що розташовані на території Берестинського району Харківської області. За результатами виїзду комісією було зафіксовано напівзруйновану будівлю АЗС Постачальника, відсутність палива та працівників, а отже Покупець не може здійснити обмін талонів на бензин та дизельне паливо. Будь-яких повідомлень від Постачальника на адресу Комунальної установи щодо призупинення діяльності не надходило.
У зв'язку з чим Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестейської (Красноградської) міської ради» було направлено звернення від 11.03.2025 № 01-17/158, 02.04.2025 № 01-17/203 та претензія від 08.10.2025 № 1 на адресу ТОВ«ІНТЕКС ІНВЕСТ» з вимогою отримання пального та дизельного палива за наявними у Покупця талонами або повернути сплачені за них кошти.
Проте, з боку Постачальника - ТОВ«ІНТЕКС ІНВЕСТ» відповіді на адресу Комунальної установи не надійшло.
Позивача зазначає, що станом на 08.10.2025 за даними Договорами, в результаті відсутності пального на АЗС Постачальника, Покупцем не використано талони на бензин А-95-17 у кількості 785 л; дизельне паливо - 37 020 л на загальну суму - 2 582 835,00грн.; (бензину А-95 - 838 415,00 грн., дизельного палива- 1 744 420,00 грн.), а саме:
- за Договором № 50-177-СК від 21.12.2022 (бензин А-95 - залишок 420л на суму - 22260,00 грн.; дизельне паливо - залишок 560 л на суму - 30800,00грн.);
- за Договором № 50-116-СК від 05.05.2023 (бензин А-95 - залишок 1220 л на суму - 57340,00 грн.);
- за Договором № 14/1 від 14.08.2023 (бензин А-95 - залишок 16145 л на суму - 758 815,00 грн.; дизельне паливо - залишок 36460 л на суму - 1 713 620,00 грн.).
Такі обставини на думку Позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з Відповідача суми сплаченої попередньої оплати.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, Позивачем доведено, а Відповідачем не спростовано того факту, що останній отримав кошти за Товар згідно умов договорів у загальному розмірі 2.582.835,00 грн., що підвереджується наступним: платіжне доручення №100 від 21.12.2022 р. на суму 33335,00 грн.; платіжне доручення №223 від 21.12.2022 р. на суму 11 077,00 грн.; платіжне доручення №441 від 21.12.2022 р. на суму 135148,00грн; платіжне доручення №43 від 12.05.2023 р. на суму 1 880,00 грн.; платіжне доручення №75 від 12.05.2023 р. на суму 347 095,00 грн.; платіжне доручення №92 від 12.05.2023 р. на суму 13 160,00 грн.; платіжне доручення №63 від 12.05.2023 р. на суму 1 880,00 грн; платіжне доручення №34 від 17.08.2023 р. на суму 3 120 565, 00 грн.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акту звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).
Відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Таким чином, у постачальника виникло зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Отже суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до вимог частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що з боку Відповідача не вчинено необхідних дій, передбачених сторонами у договорах, та у визначений у них строк не здійснив повного та своєчасного постачання Товару, а отже вважається таким, що порушив виконання взятого на себе зобов'язання за договорами.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повернення Відповідачем Позивачу оплату за товар.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої та наявності світла (електроенергії) та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, відсутності опалення в приміщенні суду, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 22 січня 2026 року у справі № 922/3652/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд.47, кімн. 206/2, код ЄДРПОУ 39821153) на користь Комунальна установа "Центр з обслуговування закладів та установ освіти Берестинської міської ради" (63304, Харківська обл., м. Берестин, вул. Соборна, 77, код ЄДРПОУ 43991328) про стягнення коштів у розмірі 2 582 835,00 грн (де: 53 060,00 грн згідно з Договором поставки № 50-177-СК від 21.12.2022; 57 340,00 грн згідно з Договором про закупівлю № 50-116-СК від 05.05.2023; 2 472 435,00 грн згідно з Договором про закупівлю № 14/1 від 14.08.2023), а також суму судового збору у розмірі 38 742,53 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "04" лютого 2026 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін