вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1261/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., за участю секретаря судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області
до відповідача Фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича
про стягнення 83 878 грн. 14 коп.
В засіданні приймали участь:
Від прокуратури: Рункевич Ірина Вікторівна (в залі суду);
Від позивача: Гвоздецька Олена Василівна (в залі суду);
Від відповідача: не з'явився.
Описова частина:
В грудні 2025 року Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича про стягнення в сумі 83 878,14 грн. - безпідставно збережених грошових коштів та компенсаційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/1261/25 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи призначити на 03 лютого 2026 року.
Окрім того, в судовому засіданні 03 лютого 2026 року судом з'ясовано, що відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Мотивувальна частина:
Відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, Управлінням Державної архітектурно- будівельної інспекції у Рівненській області 11.02.2019 зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт серії РВ 061190420859 на об'єкт: "Будівництво побутової будівлі з приміщеннями кафе", що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт Рокитне, вул. Шевченка, 1ж, замовник - Балдич Олександр Федорович.
В подальшому, 26.04.2021 Управлінням зареєстровано повідомлення про зміну даних в повідомленні про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером: РВ061190420859-1 щодо об'єкта будівництва "Нове будівництво побутової будівлі з приміщеннями кафе", за адресою: Рівненська обл., Сарненський район, Рокитнівська територіальна громада (UA56080150000069525), сщ. Рокитне, вул. Шевченка, 1-ж; причина змін - корегування проектної документації.
Після чого, 25.06.2021 Управлінням зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № РВ101210625955 на вищезазначений об'єкт.
Так, у декларації зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 15.06.2018 по 14.05.2021. Строк введення об'єкта в експлуатацію 25.06.2021.
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5625055100:01:001:1043, площею 0,2885 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування будівель закладів побутового обслуговування.
У розділі декларації "Пайова участь" зазначено підставу для звільнення від сплати пайової участі - стаття 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
У подальшому, 04.04.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності Балдича О.Ф. на об'єкт житлової нерухомості - побутову будівлю з приміщеннями кафе, площею 818,6 кв.м, що знаходиться по вул. Шевченка, 1ж в смт Рокитне. Документи, подані для державної реєстрації: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: РВ101210625955.
На час отримання 20.04.2018 Балдичем О.Ф. містобудівних умов та обмежень, а також реєстрації 11.02.2019 повідомлення про початок будівельних робіт ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Поряд з тим, згідно інформацій Рокитнівської селищної ради № 1955/03-18/25 від 15.08.2025 та № 2820/03-18/25 від 27.11.2025, рішення про сплату пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту Балдичу О.Ф. не приймалося та відповідний договір не укладався, оскільки звернення від вищезгаданого громадянина не було.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На час повідомлення Балдичем О.Ф. про початок будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної статті, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 року у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак, на момент прийняття в експлуатацію зазначеного об'єкту нерухомості (25.06.2021 року) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону № 132-ІХ (з 01.01.2020 року).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі - Закон № 132-IX) установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
Відповідно до абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок сплати пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року у справі № 910/21307/21.
З огляду на вищевикладене, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону № 132-IX, а будівництво об'єкту розпочато у лютому 2019 року, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 звернутись до Рокитнівської селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Однак, усупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Рокитнівської селищної ради не звернувся.
Натомість, відповідно до акту готовності об'єкту до експлуатації, кошти пайової участі замовником не сплачувались на підставі п. 13 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Так, у зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Частиною 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідності із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, у яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19.
У даному конкретному випадку між Рокитнівською селищною радою та ФОП Балдичем О.Ф. договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти на виконання вимог Закону № 132-IX ФОП Балдичем О.Ф. до місцевого бюджету не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону № 132-IX).
Варто зауважити, що законодавець у наведених вище правових нормах Закону № 132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Так, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта 25.06.2021, згідно якої загальна кошторисна вартість будівництва становить 1174,2 тис.грн, отже розмір пайової участі, що підлягає сплаті становить 46 968 грн (1174,2 тис.грн * 4%).
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню до місцевого бюджету на користь позивача складає 46 968 грн (1174,2 тис.грн * 4%).
Відтак, у ФОП Балдича О.Ф. виник обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (смт. Володимирець) шляхом перерахування до бюджету коштів пайової участі у визначеному Законом розмірі.
З викладених обставин, позовні вимоги прокурора про стягнення з фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича на користь Рокитнівської селищної ради безпідставно збережених коштів у розмірі 46 968 грн 00 коп. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прокурором заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6 203 грн 64 коп. та інфляційних втрат у розмірі 30 706 грн 50 коп
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення правомірними.
Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що він є обґрунтованим розміром даних компенсаційних виплат.
Отже, до стягнення з відповідачів підлягають інфляційні втрати у заявленому прокурором розмірі 30 706 грн 50 коп.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Рівненської області до фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича про стягнення коштів у сумі 83 878 грн 14 коп., з яких: 46 968 грн 00 коп. - безпідставно збережені кошти, 30 706 грн 50 коп. - інфляційні втрати та 6 203 грн 64 коп. - 3% річних, є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо представництва прокурором.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт З мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17.
Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Беззаперечно, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, що перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17.
За змістом ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов'язаний перевірити такі.
Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 у справі №804/6296/15, від 17.07.2019 у справі №824/14/19-а, від 21.08.2019 у справах №802/1873/17-а та №263/2038/16-а.
Враховуючи висновок про застосування норма права, викладений у п.п.77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, слід зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно зі ст.142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з ст.145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України, ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Відповідно до п.4-1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Частиною 3 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Бюджетом розвитку, згідно з п.19 ч.1 ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст.66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування порушуються й інтереси держави в цілому.
Відтак, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом щодо пайової участі порушуються інтереси територіальної громади та держави в цілому.
Отже, орган місцевого самоврядування по компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області.
В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час ухилення відповідача від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області, а також через нездійснення органом місцевого самоврядування повноважень по зверненню до суду з позовом.
Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва ФОП Балдичем О.Ф. зумовлюють ненадходження до місцевого бюджету коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків).
З боку Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено протягом тривалого часу до суду позов про стягнення з ФОП Балдича О.Ф. коштів пайової участі.
Вищевказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ст.53 ГПК України.
Через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансонуються проекти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури.
Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.
Окремо слід відзначити, що звернення прокурора до суду з цією позовною заявою також має важливе значення для зміцнення правопорядку у сфері бюджетних правовідносин та додержання всіма їх учасниками принципу законності (ст. Конституції України).
Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.
Таким чином, підставою для представництва інтересів держави в особі Рокитнівської селищної ради шляхом подання позову є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету вжито не було.
У зв'язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича ( АДРЕСА_1 , код. НОМЕР_1 ) на користь Рокитніської селищної ради Сарненського району (34200, Рівненська обл., Сарненський р-н., с. Рокитне, вул. Незалежності, 15, код. 04387421) 83 878 (вісімдесят три тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 14 коп., з яких 46 968 (сорок шість тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 30 706 (тридцять тисяч сімсот шість) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 6 203 (шість тисяч двісті три) грн. 64 коп. 3% річних
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Балдича Олександра Федоровича ( АДРЕСА_1 , код. НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури області (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, код ЄРДПОУ 02910077) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за пред'явлення позовної заяви до суду за наступними реквізитами: одержувач - р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800.
4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 05 лютого 2026 року.
Суддя Вадим Торчинюк