79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
03.02.2026 Справа № 914/3660/25
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора Груп», м.Житомир
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сад Агро Трейд», с.Братковичі Львівської області
про стягнення 159064,51 грн заборгованості за період з 13.03.2025 по 04.11.2025, з яких 43090,00 грн 3% річних та 115974,51 грн інфляційних втрат
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 справу №914/3660/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 03.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.
03.12.2025 копію ухвали від 03.12.2025 доставлено до електронного кабінету відповідача.
16.12.2025 від позивача до суду надійшов лист, до якого долучено для огляду оригінали документів, копії яких подані разом з позовом.
Станом на 03.02.2026 від відповідача до суду відзив не надходив.
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 02.02.206. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
У процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
30.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аврора груп» (надалі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сад агро трейд» (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір №11 перевезення вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 5 691 657,17 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від перевізника повного комплекту належним чином оформлених оригіналів документів, а саме: рахунку, акту виконаних робіт, заявки до договору, CMR з відміткою про доставку вантажу на склад вантажоодержувача, товарно-транспортної накладної на перевезений товар та зареєстрованої податкової накладної та документів, що супроводжують партію поставки вантажу.
Відповідач частково оплатив вартість послуг на суму 3 215 172,39 грн.
25.02.2025 позивачем було надіслано відповідачу вимогу про оплату заборгованості у розмірі 2 476 485,38 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості послуг, позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 2 232 263,52грн основного боргу, 19811,00 грн 3% річних, 77 256,61 грн інфляційних втрат за період з 12.10.2024 по 12.03.2025.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2025 у справі №914/749/25 позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сад агро трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора груп» 2 232 263,52 грн основного боргу, 19 811,00 грн 3% річних, 77 256,61 грн інфляційних, 34 938,69 грн судового збору (з врахуванням ухвали від 17.10.2025 про виправлення описки в рішенні).
Як повідомив позивач 10.04.2025 відповідач сплатив борг в сумі 73452,94грн та 05.11.2025 відповідач сплатив залишок заборгованості в розмірі 2 232 263,52грн.
Враховуючи те, що відповідач сплатив повністю борг за основним зобов'язанням 05.11.2025 в розмірі 2 305 716,46грн, позивач нарахував за період з 13.03.2025 по 04.11.2025 інфляційних втрат в розмірі 115974,51грн та 43090,00грн 3% річних.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу вартості наданих послуг несвоєчасно. Відтак, ТОВ «Аврора груп» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача за період з 13.03.2025 по 04.11.2025 інфляційних втрат в розмірі 115974,51грн та 43090,00грн 3% річних.
Відповідач відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати 2 232 263,52 грн боргу встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2025 у справі №914/749/25. Вказане рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 21.10.2025.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання за договором №11 перевезення вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг від 30.07.2024 виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, лише після звернення позивача до суду в примусовому порядку.
Відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (пункти 47-48, 53) зроблено висновок щодо того чи застосовна частина друга статті 625 ЦК України у випадку, коли стягнення підтвердженої у судовому рішенні заборгованості розстрочене. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання; таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом; розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання, а тому не звільняє відповідача від наслідків порушення цього зобов'язання, зокрема шляхом сплати інфляційних втрат і 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання (пункти 47-48, 53 постанови).
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Відповідач не заперечив факт недотримання строків оплати за надані послуги. Виходячи із вищенаведеного, суд звертає увагу на положення ч.2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до положень статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, підстави та правильність нарахування відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 115974,51грн за період з 13.03.2025 по 04.11.2025 слід задоволити.
Стосовно нарахованої суми 3% річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми 3% річних, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 43090,00грн 3% річних за період з 13.03.2025 по 04.11.2025 слід задоволити.
Судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сад агро трейд», с.Братковичі, вул. Шкільна, буд. 4, Городоцький район, Львівська область (ідентифікаційний код 37122702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора груп», м.Житомир, проспект Незалежності, буд. 13 (ідентифікаційний код 43188483) 115974,51грн, 43090,00грн 3% річних та 3028,00грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 05.02.2026.
Суддя Уляна ДІЛАЙ