ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2026Справа № 910/11394/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект»
до Державного підприємства «Макіїввугілля»
про стягнення 118 179, 23 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Макіїввугілля» (надалі - відповідач) про стягнення 118 179, 23 грн, з яких: 18 627, 76 грн 3% річних та 99 551, 47 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 16, 22, 536, 611, 612, 625, 693 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008, №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008 в частині повної та своєчасної оплати товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/11394/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
14.12.2025 та 23.10.2025 від представника позивача надійшла виписка банку про рух коштів, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 10.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 15.09.2025 був повернутий до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами в справі № 910/11394/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Крім цього, суд зазначає, що згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд», чого останнім зроблено не було.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18.05.2008, 06.07.2008, 20.10.2008 та 21.10.2008 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) були укладені договори купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 (надалі - договори), згідно з умовами яких продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договорів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 у розмірі 123 396, 80 грн, інфляційні в розмірі 6 674, 58 грн, 3% річних в розмірі 1 724, 17 грн, витрати по сплаті держмита в розмірі 1 317, 96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,49 грн.
22.11.2010 на виконання рішення суду від 08.09.2010 Господарським судом Донецької області видано наказ №23/199.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 25 735,76 грн 3% річних, 151 134,08 грн інфляційних втрат за договорами купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 за період з 23.07.2009 по 04.07.2016 та 2 653,66 грн судового збору.
22.08.2016 на виконання рішення суду від 03.08.2016 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/12996/16.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 у справі №910/18333/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача інфляційні в розмірі 22 213, 60 грн, 3% річних в розмірі 4 757, 00 грн за договорами купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 за період з 05.07.2016 по 17.10.2017, витрати на послуги адвоката в розмірі 781 грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 404, 56 грн.
26.12.2017 на виконання рішення суду від 13.12.2017 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/18833/17.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.01.2021 у справі № 910/15870/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 10 602, 07 грн 3 % річних, 21 966, 70 грн інфляційних втрат за договорами купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 за період з 18.10.2017 по 28.08.2020 та судовий збір у розмірі 2 024, 76 грн.
05.04.2024 на виконання рішення суду від 14.01.2021 Господарським судом міста Києва видано наказ №910/15870/20.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вказані рішення суду не виконано відповідачем до теперішнього часу, а тому, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договорів та судових рішень, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 18 627,76 грн та інфляційні втрати у розмірі 99 551,47 грн за період з 29.08.2020 по 09.09.2025.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, яке набрало законної сили, було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 по оплаті поставленого товару в жовтні 2008 року та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
Як убачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 становила 123 396,80 грн, що є підставою для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 29.08.2020 по 09.09.2025 останнім, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 14.01.2021 у справі №910/15870/20 з відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційні за загальний період з 18.10.2017 по 28.08.2020.
При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до листа №315/2.2-25 від 10.10.2025 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) позивача повідомлено про те, що виконавчі провадження за вказаними вище рішеннями перебувають у стані примусового виконання.
У зв'язку із неоплатою грошового зобов'язання відповідачем, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 99 551, 47 грн грн за період з вересня 2020 року по липень 2025 року та 3% річних у розмірі 18 627, 76 грн за період з 29.08.2020 по 09.09.2025.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем у розмірі 18 627, 76 грн за період з 29.08.2020 по 09.09.2025 суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 18 627, 76 грн підлягають задоволенню.
Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 99 551, 47 грн за період з вересня 2020 року по липень 2025 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 99 551, 47 грн підлягають задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 18 627, 76 грн 3% річних та 99 551, 47 грн інфляційних втрат за загальний період з 29.08.2020 по 09.09.2025.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги №2-05/2022 від 25.05.2022, копію додаткової угоди №13 до договору від 09.09.2025, ордер серії АН № 1783928 від 09.09.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5015 від 28.03.2018 на ім'я адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича, акт надання послуг №14 від 10.09.2025 на суму 8 000, 00 грн, рахунок на оплату №14 від 09.09.2025 на суму 8 000, 00 грн та копію платіжної інструкції №6058 від 09.09.2025 на суму 8 000, 00 грн.
Відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис».
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката в даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу в розмірі 8 000, 00 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» (02088, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 10, ідентифікаційний код 32442295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» (03083, місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, будинок 34, ідентифікаційний код 24185151) 18 627 (вісімнадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн 76 коп. 3% річних, 99 551 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн 47 коп. інфляційних втрат, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору та 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань