ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2026Справа № 910/14824/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (69107, місто Запоріжжя, пр. Соборний, будинок 164)
до Нечай Марії Павлівни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 240 920 грн 46 коп.
Представники сторін: не викликались
28.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації з вимогами до Нечай Марії Павлівни про стягнення 240 920 грн 46 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 201/ОБ від 07.04.2025 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару у строк визначений договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню в розмірі 83 842 грн 77 коп. та штраф в розмірі 157 077 грн 69 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/14824/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
08.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.04.2025 між Управлінням оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (далі по тексту - покупець, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Нечай Марією Павлівною (далі по тексту - постачальник, відповідач у справі) було укладено договір про закупівлю № 201/ОБ.
Відповідно до умов вищезазначеного договору Фізична особа-підприємець Нечай Марія Павлівна зобов'язалась поставити та передати у власність покупця, у погоджені сторонами строки виносні антени ACASOM ROC-4 N-Туре 2.4G/5.2G/5.8G (підсилювач сигналу для квадрокоптерів DJI Mavic 3, 3Т, Matrice та Autel) в комплекті з коаксіальним кабелем 20 м, кріпленням та штативом-кронштейном (або еквівалент) для потреб Сил оборони України (Код ДК 021:2015: 32350000-1 Частини до аудіо- та відеообладнання) (далі по тексту - товар) вказаний у Специфікації, додаток 1 до цього договору, що є невід'ємною його частиною, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.
Згідно п. 4.1. договору постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку (доставку) товару до 07.04.2025 включно, за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя.
В порушення умов договору Фізичною особою-підприємцем Нечай Марією Павлівною свої зобов'язання щодо поставки товару виконала несвоєчасно, з порушенням строків, встановлених договором:
товар на суму 1 155 983 грн 00 коп. згідно видаткової накладної № 190325 було поставлено 14.04.2025;
товар на суму 203 997 грн 00 коп. згідно видаткової накладної № 1903252 було поставлено 25.04.2025;
товар на суму 1 835 973 грн 00 коп. згідно видаткової накладної № 1903253 було поставлено 12.05.2025;
товар на суму 203 997 грн 00 коп. згідно видаткової накладної № 1903252 було поставлено 01.06.2025.
Цивільно-правова відповідальність за невиконання договірних зобов'язань передбачена положеннями Цивільного кодексу України, а також умовами укладених договорів.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 9.3 договору за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період постачальник на вимогу покупця сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Отже, в зв'язку з порушенням строків поставки товару постачальник повинен сплатити замовнику пеню в наступному розмірі:
з 07.04.2025 до 14.04.2025 за 6 днів прострочки: 3 399 950 грн 00 коп. x 0.1 x 6 : 100 = 20 399 грн 70 коп.;
з 14.04.2025 до 25.04.2025 за 11 днів прострочки: 2 243 967 грн 00 коп. x 0.1 x 11 : 100 = 24 683 грн 64 коп.;
з 25.04.2025 до 12.05.2025 за 17 днів прострочки: 2 039 970 грн 00 коп. x 0.1 x 17 : 100 = 34 679 грн 49 коп.;
з 12.05.2025 до 01.06.2025 за 20 днів прострочки: 203 997 грн 00 коп. x 0.1 x 20 : 100 = 4 079 грн 94 коп.
Загальна сума пені складає 83 842 грн 77 коп.
За прострочення поставки понад 30 календарних днів сума штрафу складає: 2 243 967 грн 00 коп. x 7% = 157 077 грн 69 коп.
Таким чином, сума пені та штрафу, яка підлягає сплаті на користь Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації складає: 83 842 грн 77 коп. + 157 077 грн. 69 коп. = 240 920 (двісті сорок тисяч дев'ятсот двадцять) гривень 46 копійок.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару за договір про закупівлю № 201/ОБ, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача 83 842 грн 77 коп. загальної суми пені за порушення строків постачання товару та 157 077 грн 69 коп. штрафу за прострочення строків поставки понад 30 днів.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошує на тому, що вона жодних договорів не укладала, жодного товару позивачу не постачала, ФОП на її ім'я був створений не з метою провадження господарської діяльності, а на прохання третіх осіб.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи 07.04.2025 між Управлінням оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації та Фізичною особою-підприємцем Нечай Марією Павлівною було укладено договір про закупівлю № 201/ОБ.
У своєму відзиві Нечай Марія Павлівна вказує, що вказаний договір не укладала, жодних поставок за договором не здійснювала.
Суд зазначає, що у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).
Зважаючи на зазначене, а також те, що Нечай Марія Павлівна не надала суду жодних доказів щодо визнання договору про закупівлю № 201/ОБ від 07.04.2025 у визначеному законом порядку недійсним, суд визнає такий правочин правомірним.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору про закупівлю № 201/ОБ від 07.04.2025, належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасної та повної поставки товару, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 9.3 договору.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 83 842 грн 77 коп. пені за порушення строків постачання товару, визнаються судом обґрунтованими.
Щодо розміру заборгованості в частині штрафу суд зазначає наступне.
Позивачем надано розрахунок суми штрафу за прострочення поставки понад 30 календарних днів: 2 243 967,00 x 7% = 157 077 грн 69 коп.
Однак вказаний розрахунок є арифметично не вірним.
Так, згідно укладеного договору про закупівлю № 201/ОБ від 07.04.2025 Фізична особа-підприємець Нечай Марія Павлівна зобов'язалась поставити 07.04.2025 Управлінню оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації товар на суму 3 399 950 грн 00 коп.
Пунктом 9.3 договору передбачено, що за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період постачальник на вимогу покупця сплачує, зокрема пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Станом на 07.05.2025 Фізична особа-підприємець Нечай Марія Павлівна поставила Управлінню оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації товар на суму 1 359 980 грн 00 коп., тобто заборгованість становила - 2 039 970 грн 00 коп., а отже сума штрафу за прострочення поставки понад 30 календарних днів становить - 142 797 грн 90 коп.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Нечай Марії Павлівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (69107, місто Запоріжжя, пр. Соборний, будинок 164, ідентифікаційний номер 45021701) 83 842 (вісімдесят три тисячі вісімсот сорок дві) грн 77 коп. пені, 142 797 (сто сорок дві тисячі сімсот дев'яносто сім) грн 90 коп. штрафу та 2 719 (дві тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн 69 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н. Плотницька