вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"29" січня 2026 р. Cправа № 902/920/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницької міської ради (вул. Соборна, буд. 59, м. Вінниця, 21100)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОХАУС" (пров. Костя Широцького, буд. 14-Ж, м. Вінниця, 21012)
про стягнення 254 540,00 грн
за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,
представників сторін:
позивача Петренко К.В. згідно витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ;
відповідача Конотоп В.М. за довіреністю (в режимі відеоконференції).
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №01/00/011/41370 від 02.07.2025 (вх. № 975/25 від 04.07.2025) Вінницької міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОХАУС" про стягнення 254 540,00 грн безпідставно збережених коштів пайової участі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 09.07.2025, постановив позовну заяву Вінницької міської ради № 01/00/011/41370 від 02.07.2025 (вх. № 975/25 від 04.07.2025) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Заявою № б/н від 14.07.2025, що надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 14.07.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/7410/25), позивач усунув недоліки позовної заяви.
Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/920/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 04.09.2025, про що 16.07.2025 було постановлено відповідну ухвалу.
30.07.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 182/2025 від 30.07.2025 (вх. № 01-34/7984/25 від 30.07.2025).
01.08.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 01.08.2025 (вх. № 01-34/8073/25 від 01.08.2025).
06.08.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив № 185/2025 від 05.08.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 05.08.2025) (вх. № 01-34/8213/25 від 06.08.2025).
За результатами слухання справи 04.09.2025, судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 07.10.2025, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.
16.09.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання № 200/2025 від 15.09.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 05.08.2025) (вх. № 01-34/9827/25 від 16.09.2025), у якому заявник просить визнати поважними причини неподання ТОВ "ГІДРОХАУС" доказів у строк, встановлений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, поновити зазначений строк, а також долучити до матеріалів справи: витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки від 04.08.2025 за № НВ-9972890902025; витяг з Технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна від 22.09.2021.
06.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява № б/н від 03.10.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 03.10.2025) (вх. номер канц. суду 01-34/10674/25 від 06.10.2025) про долучення до матеріалів справи належним чином завірених витягу з Реєстру будівельної діяльності та повідомлень щодо початку/зміни даних у будівельних роботах об'єктів класу СС1.
Підготовче судове засідання, призначене на 07.10.2025, не відбулося через оголошення масштабної повітряної тривоги, унаслідок чого судом повідомлено учасників справи, що підготовче судове засідання призначено на 04.11.2025, про що 13.10.2025 було постановлено відповідну ухвалу.
30.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11761/25 від 30.10.2025) про збільшення розміру позовних вимог, у якій зазначено, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суму основного боргу нараховано 3 % річних у розмірі 22 406,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 86 926,22 грн.
03.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли:
- заперечення № 227/2025 від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11874/25 від 03.11.2025) щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог;
- клопотання № 228/2025 від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11875/25 від 03.11.2025) про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат і відмову у задоволенні зазначених вимог як таких, що заявлені після спливу строку позовної давності.
03.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшли:
- заява № б/н від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11893/25 від 03.11.2025) про залишення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог;
- заява № б/н від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11894/25 від 03.11.2025) про зміну предмета позову, у якій зазначено, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суму основного боргу нараховано: 3 % річних у розмірі 22 406,49 грн; інфляційні втрати у розмірі 86 926,22 грн.
04.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли:
- заперечення № 229/2025 від 04.11.2025 (вх. № 01-34/11904/25 від 04.11.2025) щодо заяви позивача про зміну предмета позову;
- клопотання № 230/2025 від 04.11.2025 (вх. № 01-34/11905/25 від 04.11.2025) про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період, що виходить за межі трирічного строку до моменту подання заяви про зміну предмета позову, та про відмову у задоволенні відповідної частини позовних вимог як таких, що пред'явлені після спливу строку позовної давності.
Дослідивши у судовому засіданні, що відбулося 04.11.2025, подані учасниками справи клопотання, заяви та заперечення, судом постановлено такі протокольні ухвали:
- відмовлено у задоволенні клопотання № 200/2025 від 15.09.2025 (вх. № 01-34/9827/25 від 16.09.2025) відповідача про визнання поважними причин неподання ТОВ "ГІДРОХАУС" доказів у строк, встановлений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, поновлення зазначеного строку та долучення відповідних документів до матеріалів справи;
- залишено без розгляду заяву № б/н від 03.10.2025 (вх. № 01-34/10674/25 від 06.10.2025) позивача про долучення до матеріалів справи належним чином завірених документів як таку, що подана без дотримання вимог статті 119 Господарського процесуального кодексу України;
- задоволено заяву № б/н від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11893/25 від 03.11.2025) позивача про залишення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог;
- залишено без розгляду заяву № б/н від 30.10.2025 (вх. № 01-34/11761/25 від 30.10.2025) позивача про збільшення розміру позовних вимог;
- відмовлено у задоволенні клопотання № 228/2025 від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11875/25 від 03.11.2025) відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат;
При цьому, з урахуванням положень статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив перерву до 13.11.2025.
10.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло заперечення № б/н від 10.11.2025 (вх. № 01-34/12118/25 від 10.11.2025) на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до вимог щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
12.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення № б/н від 12.11.2025 (вх. № 01-34/12253/25 від 12.11.2025).
12.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання № 242/2025 від 12.11.2025 (вх. № 01-34/12268/25 від 12.11.2025) про поновлення строку для подання доказів ТОВ "ГІДРОХАУС", визнання поважними причин неподання у строк, визначений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, а також про долучення зазначених доказів до матеріалів справи.
Дослідивши заяву № б/н від 03.11.2025 (вх. № 01-34/11894/25) позивача про зміну предмета позову, якою заявлено додаткові позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України та підписана уповноваженим представником позивача, суд дійшов висновку про її прийняття.
За результатами судового засідання 13.11.2025 постановлено наступні ухвали в протокольній формі:
відмовлено у задоволенні клопотання № 242/2025 від 12.11.2025 (вх. № 01-34/12268/25) відповідача про поновлення строку для подання доказів ТОВ "ГІДРОХАУС", визнання поважними причин їх неподання у строк, визначений ст. 80 ГПК України, та долучення зазначених доказів до матеріалів справи;
закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.12.2025.
У ході судового засідання 16.12.2025 суд заслухав вступні слова представниць позивача і відповідача та перейшов до стадії безпосереднього дослідження доказів, у межах якої, керуючись положеннями статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 20.01.2026.
На визначену судом дату (20.01.2026) представниця відповідача з'явилася в режимі відеоконференції. Представниця позивача взяли участь в судовому засіданні в залі суду.
У судовому засіданні 20.01.2026 суд продовжив стадію дослідження доказів, по завершенні якої перейшов до стадії судових дебатів, у межах яких представники сторін виступили з відповідними промовами.
За результатами дебатів суд 20.01.2026, відповідно до вимог частини першої статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до ухвалення судового рішення та повідомив учасників справи, що проголошення скороченого рішення (вступної та резолютивної частин) відбудеться 29.01.2026 о 12 год 50 хв.
У судовому засіданні 29.01.2026 суд згідно із частиною 6 статті 233 та частиною 1 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач зазначає, що відповідач порушив чинне законодавство, не сплативши пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади. Внаслідок цього бюджет Вінницької міської ради недоотримав кошти у сумі 254 540,00 грн, які могли бути використані на реалізацію соціально-економічних програм та покращення якості життя мешканців громади.
Позивач зазначає, що Замовник будівництва без правових підстав утримав зазначені кошти, а отже зобов'язаний повернути їх на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та 3% річних від суми безпідставно утриманих коштів.
Отже, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача: 254 540,00 грн - безпідставно утримані кошти; 86 926,22 грн - інфляційні втрати; 22 406,49 грн - 3% річних.
Відповідач заперечив проти позову, зазначивши у відзиві, що об'єкти, які відносяться до будівель промислового призначення (зокрема універсальні склади), не підлягають сплаті пайової участі, оскільки вони виключені з обов'язкового переліку (ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), класифікуються як промислові споруди та використовуються за основним видом діяльності (КВЕД 33.12).
Відповідач зазначає, що договір із Вінницькою міською радою не укладався, а відсутність сплати пайової участі обумовлена законодавчими виключеннями, а не протиправною бездіяльністю чи ухиленням від обов'язку.
Додатково відповідач посилається на дані Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва станом на 29.07.2025, де підставою для звільнення від сплати пайової участі визначено пункт 13 розділу І Закону України № 132-ІХ від 20.09.2019.
Позивач, заперечуючи доводи відповідача у відповіді на відзив, наголошує, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 універсальні склади віднесені до класу 1252 "Резервуари, силоси та склади" та не належать до класу 1251 "Будівлі промислові". Згідно із декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ВН101220725155 об'єкт будівництва класифіковано як "Склад універсальний" (код 1252.8), що свідчить про його належність до складських, а не промислових будівель. Аналогічний підхід передбачений Національним класифікатором НК 018:2023.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилається на постанову КАС ВС від 21.10.2018 у справі № 826/6647/17, відповідно до якої складські приміщення промислових підприємств належать до об'єктів промисловості за ДК 018-2000 за умови їх використання за функціональним призначенням для промислового виробництва.
Відповідач зазначає, що спірні приміщення використовуються для виробництва гідравлічного обладнання, а зберігання обладнання є складовою технологічного процесу та належить до промислового виробництва.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.08.2019 виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 1954, яким ТОВ "ГІДРОХАУС" надано містобудівні умови та обмеження на проєктування будівлі складу з адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: м. Вінниця, пров. Костя Широцького, 14-В, із покладенням обов'язку до введення об'єкта в експлуатацію укласти договір про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Відповідно до відомостей Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, об'єкт будівництва визначено як нове будівництво будівлі складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, розташованої за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, пров. Костя Широцького, 14-В, клас наслідків - СС1. Датою початку будівництва визначено 28.08.2019, датою завершення будівництва - 22.09.2021, строк введення об'єкта в експлуатацію - 27.07.2022.
Згідно із даними зазначеного реєстру, підставою для звільнення від сплати пайової участі є пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019. Об'єкт будівництва класифіковано як будівлю складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, тип об'єкта - будівля, код за ДКБС - 1252.8 "Склади універсальні".
07.07.2020 Департаментом економіки та інвестицій Вінницької міської ради направлено на адресу ТОВ "ГІДРОХАУС" лист за вих. № 11-00-004-33660 з вимогою звернутися до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо зазначеного об'єкта будівництва.
Разом з тим, як зазначає позивач, з моменту направлення вказаного листа та до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ВН 101220725155 від 27.07.2022, ТОВ "ГІДРОХАУС" до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не зверталося.
Рішенням від 08.09.2022 № 1869 виконавчим комітетом Вінницької міської ради присвоєно адресу: м. Вінниця, провулок Костя Широцького, 14-З - будівлі складу з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. "А" загальною площею 1987,4 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 0,4152 га з кадастровим номером 0510100000:03:034:0374.
Як зазначає позивач, Державна аудиторська служба України на виконання пункту 9.7 Плану проведення заходів фінансового контролю на IV квартал 2024 року провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Вінницької міської ради за період з 01.01.2021 по 30.09.2024.
За результатами контрольного заходу складено акт ревізії від 26.03.2025 № 002000-24/7, яким встановлено порушення замовниками будівництва вимог пункту 3 частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 132-IX.
Зокрема, встановлено введення в експлуатацію об'єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, але які станом на зазначену дату не були введені в експлуатацію та щодо яких договори про сплату пайової участі не укладалися, а також об'єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році.
Департаментом економіки та інвестицій Вінницької міської ради повторно направлено ТОВ "ГІДРОХАУС" лист за вих. № 11/00/004/1200 з вимогою звернутися до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва. Згідно із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, зазначений лист отримано відповідачем 26.02.2025.
Рішенням Вінницької міської ради від 27.12.2019 № 2083 затверджено Порядок залучення, розрахунку величини та використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, розмір пайової участі за вказаним об'єктом будівництва становить 254 540,00 грн.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРОХАУС", за твердженням позивача, не звернулося до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та не сплатило пайовий внесок, чим порушено права та законні інтереси територіальної громади міста Вінниці, Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом про стягнення з ТОВ "ГІДРОХАУС" 254 540,00 грн безпідставно збережених коштів, а також 3 % річних у розмірі 22 406,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 86 926,22 грн.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 527 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регламентовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 цього Закону. Однак, із 01.01.2020 набули чинності норми Закону № 132-IX, яким статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно із підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
За умовами частини другої статті 40 зазначеного Закону замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини п'ята, дев'ята статті 40 Закону № 3038-VI).
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Згідно із абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено наступний розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Верховний Суд у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону № 132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ. Зокрема абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
З матеріалів справи вбачається, і учасниками справи не заперечується, що договір про сплату коштів пайової участі між Вінницькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІДРОХАУС" не укладався.
Суд зазначає, що у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Набуття чинності 01.01.2020 Законом № 132-IX, яким статтю 40 Закону № 3038-VI виключено, також не скасовує обов'язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила таке:
"…За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають".
У означеній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:
"- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".
Верховний Суд у своїх постановах (від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, тощо) неодноразово зазначав про те, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Судом встановлено, що 01.08.2019 виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 1954, яким ТОВ "ГІДРОХАУС" надано містобудівні умови та обмеження на проєктування будівлі складу з адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: м. Вінниця, пров. Костя Широцького, 14-В.
Згідно із Реєстром будівельної діяльності, об'єкт класифіковано як будівлю складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, код ДКБС - 1252.8 "Склади універсальні", клас наслідків - СС1, строки будівництва - 28.08.2019-22.09.2021, введення в експлуатацію - 27.07.2022.
Реєстр також містить відомості про земельну ділянку, на якій розташований об'єкт: кадастровий номер 0510100000:03:034:0374, площа - 0,4152 га, цільове призначення - 11.02 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості".
08.09.2022 рішенням № 1869 присвоєно адресу: м. Вінниця, провулок Костя Широцького, 14-З будівлі складу літ. "А", площею 1987,4 кв. м, розташованої на зазначеній земельній ділянці.
За таких обставин доводи відповідача щодо неправильного зазначення адреси об'єкта не спростовують встановлених судом фактів щодо його місця розташування, правового статусу та введення в експлуатацію, що підтверджується даними Реєстру будівельної діяльності та рішеннями органу місцевого самоврядування.
Суд враховує, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 об'єкт належить до групи 125 "Будівлі промислові та склади", класу 1252 "Резервуари, силоси та склади", зокрема, до підкласу 1252.8 "Склади універсальні".
При цьому Верховний Суд у постанові від 21.10.2018 у справі № 826/6647/17 дійшов висновку, що складські будівлі промислових підприємств, віднесені до класів 1251 або 1252 за ДК 018-2000, є об'єктами промисловості за умови використання їх за функціональним призначенням.
Визначення належності об'єкта нерухомості до відповідного класу здійснюється з урахуванням правовстановлюючих документів, класифікаційних ознак та фактичного функціонального призначення будівлі згідно із ДК 018-2000.
Крім того, суд зважає на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:034:0374, на якій розташований спірний об'єкт, має цільове призначення 11.02, що передбачає розміщення та експлуатацію будівель і споруд промислових підприємств.
Також суд бере до уваги відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких основним видом діяльності ТОВ "ГІДРОХАУС" є ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (КВЕД 33.12), а також механічне оброблення металевих виробів (КВЕД 25.62) та виробництво інших готових металевих виробів (КВЕД 25.99).
З урахуванням встановленого функціонального призначення спірного об'єкта, його класифікації як будівлі промислового призначення та здійснення відповідачем господарської діяльності у сфері промисловості, суд дійшов висновку, що під час будівництва зазначеного об'єкта відповідач не був зобов'язаний сплачувати пайову участь (пайовий внесок), оскільки такий обов'язок законом не передбачений для об'єктів промислового призначення.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не сплачується, що також виключає обов'язок відповідача зі сплати пайового внеску за даним об'єктом будівництва.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність у відповідача обов'язку зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту під час будівництва спірного об'єкта, а відтак про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 254 540,00 грн безпідставно утриманих коштів, 86 926,22 грн інфляційних втрат та 22 406,49 грн трьох відсотків річних.
Щодо клопотання № 230/2025 від 04.11.2025 (вх. № 01-34/11905/25 від 04.11.2025) про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає таке.
Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом наведеної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд зобов'язаний встановити наявність порушення суб'єктивного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду. У разі відсутності такого порушення суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише у випадку встановлення порушеного права та спливу позовної давності за наявності відповідної заяви іншої сторони суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.
Оскільки у даній справі суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність порушення прав позивача, у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, у зв'язку з чим правила про позовну давність до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наведених вище мотивів.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру про стягнення 363 872,71 грн, за подання якої судовий збір підлягає сплаті у розмірі 5 458,10 грн.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до платіжної інструкції № 669 (внутрішній номер 428566339) від 04.06.2025 сплачено судовий збір у розмірі 3 818,10 грн, а також відповідно до платіжної інструкції № 1463 (внутрішній номер 458181189) від 28.10.2025 у розмірі 3 028,00 грн, що у сукупності становить 6 846,10 грн.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 458,09 грн покладаються на позивача.
Водночас суд зауважує, що надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 1 388,01 грн підлягає поверненню у порядку, визначеному статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити.
Судові витрати Вінницької міської ради у справі № 902/920/25 залишити за позивачем.
Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 05 лютого 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи