05 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/2755/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача -фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича (вх.№2421Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2025 у справі №922/2755/25 (повний текст рішення складено та підписано 13.10.2025 суддею Аріт К.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків,
до фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича, м.Харків,
про стягнення 31321,74 грн,-
Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича про стягнення 31321,74 грн, з яких: заборгованість за невиконання зобов'язань за споживання теплової енергії без укладання договору в сумі 5133,64 грн за період: листопад 2020 - листопад 2021; заборгованість за невиконання зобов'язань по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 20973,43 грн за період: грудень 2021 - квітень 2023; заборгованість за абонентську плату за спожиту теплову енергію по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 365,62 грн за період: грудень 2021 - вересень 2023; заборгованість за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання по публічному договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності в сумі 4849,05 грн за період: липень 2022 - вересень 2023року.
Позов обґрунтовано з тих, зокрема, підстав, що відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 395, 2 кв.м., які оснащені приладом опалення та розташовані у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5 з централізованою системою опалення, до якого постачання теплової енергії на потреби опалення здійснює позивач відповідно до розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезонів, зокрема, у 2020-2022 роках, про що свідчать відповідні акти про підключення опалення на початку опалювальних сезонів та акти про відключення опалення наприкінці опалювальних сезонів, у той час як у порушення ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» відповідач не уклав з позивачем договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Разом з цим позивач зазначає, що 31.10.2021 на підставі частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року N830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року N1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року N1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року N 1023), на офіційному сайті Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії(Договір -1 ), приєднання до якого відповідачем, відповідно до положень пункту 4 цього Договору, відбулось внаслідок фактичного споживання теплової енергії
З наведеного, за твердженням позивача, вбачається, що відповідач споживав для обігріву вищезазначених належних йому на праві власності нежитлових приміщень поставлену позивачем до житлового будинку теплову енергію до 01.12.2021 без укладення договору , а з 01.12.2021 по квітень 2023 на підставі Договору -1 , у зв'язку з чим станом на час подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача № 17001-9798 обліковується заборгованість в сумі 5 133,64 грн за період з листопада 2020 року по листопад 2021 року за бездоговірне споживання теплової енергії, а за період з грудня 2021 року по вересень 2023 року- в сумі 21339,05 грн, де: заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 20973,43 грн, яка утворилася за період: грудень 2021 - квітень 2023 року; абонентська плата за спожиту теплову енергію в сумі 365,62 грн, яка утворилася за період: грудень 2021 року - вересень 2023 року. На сплату вказаної заборгованості відповідачу направлялися відповідні рахунки-фактури, які сплачені не були.
Крім цього позивач вказує на те, що відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з 01.07.2022 набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, який опублікований на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 01.06.2022 (Договір-2), до якого відповідач приєднався шляхом фактичного отримання послуг, надання яких є предметом цього договору щодо обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирного житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5, в якому розташовані належні йому на праві власності нежитлові приміщення, що підтверджується актами готовності житлового будинку до опалювального періоду, у зв'язку з чим станом на час подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача № 17001-9798 обліковується заборгованість за вказаним Договором-2 за технічне обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинку за період з липня 2022 року по вересень 2023 року в сумі 4 849 грн. На сплату вказаної заборгованості відповідачу направлялися відповідні рахунки-фактури, які сплачені не були.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.10.2025 у справі №922/2755/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (адреса: 61037, м.Харків, вул.Мефодіївська, буд.11; код ЄДРПОУ 31557119; на р/р НОМЕР_2 в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МВФ 351823) заборгованість в сумі 31321,74 грн, з яких:
- 5133,64 грн - заборгованість за невиконання зобов'язань за споживання теплової енергії без укладання договору за період: листопад 2020 - листопад 2021;
- 20973,43 грн - заборгованість за невиконання зобов'язань по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії за період: грудень 2021 - квітень 2023;
- 365,62 грн - заборгованість за абонентську плату за спожиту теплову енергію по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії за період: грудень 2021 - вересень 2023;
- 4849,05 грн - заборгованість за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання по публічному договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за період: липень 2022 - вересень 2023;
- 2422,40 грн судового збору.
Рішення обґрунтовано доведеністю наявними у матеріалах справи доказами фактів, якими обґрунтовано позовні вимоги та які підтверджують наявність спірної заборгованості, а саме:
- актами підключення та відключення споживача, відомостями обліку, рахунками-фактурами разом із доказами їх направлення відповідачу підтверджено факти споживання теплової енергії відповідачем у період з листопада 2020 року по листопад 2021 року і при цьому суд зазначив, що неукладення відповідачем договору в порушення вимог чинного законодавства України з теплопостачальною організацією не звільняє відповідача від оплати теплової енергії, яку він фактично споживає, а тому є підтвердженою заборгованість з бездоговірного споживання теплової енергії в сумі 5133,64 грн, розрахунок якої є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства;
- актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці відповідних опалюваних сезонів, відомостями обліку, рахунками-фактурами разом із доказами їх направлення відповідачу підтверджено факт споживання відповідачем теплової енергії та приєднання до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, опублікованого на офіційному сайті Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет (Договору -1) з дня набрання ним чинності - 01.12.2021 та наявність через це заборгованості за спожиту за цим Договором теплову енергію в сумі 20973,43 грн за період з грудня 2021 по квітень 2023 та 365,62 грн заборгованості з абонентської плати за період з грудня 2021 по вересень 2023, розрахунок якої є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства та умовам індивідуального договору;
- актами готовності житлового будинку до опалювального періоду, відомостями обліку, рахунками-фактурами разом із доказами їх направлення відповідачу підтверджено факт споживання відповідачем наданих позивачем послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5, в якому розташовані належні йому на праві власності нежитлові приміщення, та приєднання такими діями до публічного договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, опублікованого на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua (Договору-2) з дня набрання ним чинності - 01.07.2021 та наявність через це заборгованості з оплати відповідних послуг за цим Договором за період з липня 2022 року по вересень 2023 року.
Відповідач подав на зазначене рішення апеляційну скаргу до Східного апеляційного господарського суду , в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не дотримався принципу верховенства права , передбаченого ст. 8 Конституції України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, а також права, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнавши існування договірних відносин між сторонами за Договором-1 та Договором-2 без укладення письмового договору та відсутності доказів акцепту відповідача на приєднання до цих Договорів, що створює стан правової невизначеності, суперечить принципу юридичної визначеності (позиція ЄСПЛ у справі «Суомінен проти Фінляндії, параграф 36) та не узгоджується з практикою Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що правові наслідки можуть наставати лише за наявності належно укладеного договору.
При цьому відповідач посилається на те, що суд не повідомив його належним чином про час і місце розгляду справи, а також на нез'ясування судом обставин, що мають значення для справи, внаслідок безпідставного неприйняття відзиву на позов, строк на подання якого було продовжено ухвалою суду від 28.08.2025 до 18.09.2025, але подано відповідачем в розумний строк - 07.10.2025, оскільки вказану ухвалу було фактично отримано 02.09.2025, що скоротило продовжений судом строк для підготовки відзиву, який був недостатнім для вчинення цієї процесуальної дії.
Зокрема, відповідач зазначив, що суд визнав наявність договірних відносин на підставі публічного договору приєднання внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та нез'ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки за положеннями статті 633 Цивільного кодексу України публічний договір застосовується до побутових споживачів -фізичних осіб, що отримують послуги для власних потреб, у той час як відповідач не є таким споживачем, оскільки у спірних правовідносинах використовує нежитлові приміщення не для власних потреб, а для здійснення господарської діяльності як фізична особа-підприємець та суд не встановив факту акцептування відповідачем умов публічного договору, зокрема, відсутня заява-приєднання, оплата, фактичне споживання теплоенергії та інші дії , що свідчать про згоду на укладення договору. При цьому відповідач зазначив, що суд визнав доведеним факт споживання відповідачем теплоенергії за відсутності належних та допустимих доказів, зокрема, доказів підключення нежитлових приміщень відповідача до централізованої системи опалення багатоквартирного житлового будинку та будь-яких первинних документів щодо споживання теплової енергії для обігріву вказаних приміщень, як-то: актів приймання-передачі теплової енергії, рахунків чи показань приладів обліку або актів звірки розрахунків, відповідач є власником нежитлових приміщень загальною площею 395, 2 кв.м., які розташовані у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5 , але не обладнані засобами опалення, приєднаними до внутрішньобудинкових систем, та не використовувалися для споживання послуг з теплопостачання, у цих підвальних приміщеннях наявні лише ізольовані транзитні труби, які не є доказом отримання послуги теплопостачання з огляду на положення п. 6 ч. 1 ст 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Також відповідач зазначив про безпідставність нарахування йому заборгованості з абонентської плати в розмірі 4 849 грн за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання на підставі публічного договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, оскільки відповідач не укладав відповідного договору і не є співвласником багатоквартирного будинку, який має утримувати відповідні системи теплопостачання.
Разом з цим відповідач зазначив, що позивач не довів чинність та застосовність тарифів у спірний період на послуги з теплопостачання та з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем, зокрема, відсутні рішення уповноваженого органу/оператора щодо встановлення тарифів із зазначенням дат набрання чинності, розрахунки за формулами, передбаченими Правилами надання послуг з постачання теплової енергії , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, у той час як за положеннями статей 74 ,79 Господарського процесуального кодексу України саме позивач повинен довести підстави та розмір позовних вимог і за відсутності таких доказів стягнення спірних нарахувань є неможливим.
Крім цього відповідач зазначає про неврахування судом того, що вимоги позивача про стягнення 5 133,64 грн заборгованості з оплати спожитої теплоенергії за період з листопада 2020 року по листопад 2021 року без укладення договору пред'явлені лише 08.08.2025, тобто через більше ніж 3 роки після виникнення спірних правовідносин, й, відповідно, з пропуском загальної позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України тривалістю у три роки, у той час як позивач не довів наявність підстав для переривання або зупинення перебігу позовної давності відповідно до ст.ст. 263-264 Цивільного кодексу України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 для розгляду справи № 922/2755/25 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича (вх.№2421Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2025 у справі №922/2755/25 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна Фізичній особі-підприємцю Дуброву Андрію Аркадійовичу (далі - Відповідач) на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 395,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5.
Яу вбачається з матеріалів справи вказані нежитлові приміщення знаходяться в підвальному приміщенні та на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів.
Позивач стверджує, що на підставі розпоряджень Харківського міського голови в опалювальних сезонах 2020-2021, 2021-2022 позивач здійснював постачання теплової енергії у приміщення відповідача, зазначаючи при цьому, що вони мають прилади опалення, з'єднані із централізованою системою опалення житлового будинку .
За твердженням позивача, споживання теплової енергії на потреби опалення приміщень за адресою: м.Харків, вул. Миру, 40/5 до 01 грудня 2021 року здійснювалося відповідачем без укладання договору, а факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень підтверджується доданими до позовної заяви актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону до житлових будівель в цілому. Вищезазначені акти на підключення та відключення опалення наявні у матеріалах справи, підписані та скріплені печатками уповноважених представників Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача будинку.
Як вказує позивач, відсутність письмового договору між відповідачем та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" не є підставою для не оплати заборгованості за спожиту теплову енергію.
Будинок за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5 обладнаний приладом обліку, а тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався відповідно до показників приладу обліку щодо всього будинку розрахунковим способом.
Як стверджує позивач, станом на час подання позовної заяви по особовому рахунку Відповідача (17000- 8798) обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення без укладання договору в сумі 5133,64 грн, яка утворилася за період: листопад 2020 - листопад 2021.
Відповідачу направлялися рахунки-фактури за спожиту теплову енергію, які сплачені не були.
Щодо надання послуги з постачання теплової енергії за індивідуальним договором позивач зазначає, що 31 жовтня 2021 року на підставі частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року N830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року N1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року N1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року N 1023), на офіційному сайті Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (індивідуальний договір).
Згідно з пунктом 1 індивідуального договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 індивідуального договору інформування споживача про намір зміни ціни/тарифу на послугу здійснюється виконавцем відповідно до Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого наказом Мінрегіону від 05 червня 2018 року № 130.
Згідно з пунктом 51 індивідуального договору цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
Відповідно до пункту 52 індивідуального договору якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Згідно з ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, який є публічним договором приєднання, складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Оскільки нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5 розташоване в житловому будинку, починаючи з 01 грудня 2021 року надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою за твердженням позивача здійснюється на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до пункту 4 індивідуального договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
За твердженням позивача, факт отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії у опалювальних періодах 2021-2022; 2022-2023 є фактом приєднання Відповідача до умов Договору-1 (акцептування договору) та факт отримання теплової енергії, що підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2021-2022, 2022-2023 років.
Згідно з пунктом 5 індивідуального договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Відповідно до пункту 32 індивідуального договору плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з пунктом 33 індивідуального договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Відповідно до пункту 34 індивідуального договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Згідно з пунктом 30 індивідуального договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування.
Як стверджує позивач, станом на час подання позовної заяви, по особовому рахунку Відповідача (17001-8798) обліковується заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 21339,05 грн., де: заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 20973,43грн, яка утворилася за період: грудень 2021 - квітень 2023; абонентська плата за спожиту теплову енергію в сумі 365,62 грн, яка утворилася за період: грудень 2021 - вересень 2023.
Відповідачу направлялися рахунки-фактури, які сплачені не були.
Разом з цим, відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з 01.07.2022 набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, який опублікований на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 01.06.2022 .
Відповідно до положень п.30 Договору цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
За умовами п.4 публічного договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема шляхом оплати рахунка, отриманого від виконавця послуги, або фактичного отримання послуги.
Факт отримання відповідачем відповідної послуги за твердженням позивача підтверджується актами готовності до опалювального сезону 2021-2022, 2022-2023. Вищезазначені акти підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача будинку.
Відповідно до п.5 публічного договору виконавець зобов'язується надати споживачу послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплатити виконавцю надані послуги затвердженою вартістю в строки та умови зазначені цим Договором.
Відповідно до п.6 публічного договору технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання проводиться відповідно до переліку адрес будинків, зазначених у Додатку 1, та включає комплекс робіт, які визначені на підставі Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 №150.
Відповідно до п.13 публічного договору розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги сплачується споживачем виконавцю щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідачу направлялися рахунки-фактури за послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду.
За твердженнями позивача факт отримання Відповідачем послуги підтверджується актами готовності житлового будинку до опалювального періоду.
Позивач зазначає, що станом на подання позовної заяви по особовому рахунку Відповідача (17001- 9798) обліковується заборгованість за послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду в сумі 4849,05 грн, яка утворилася за липень 2022 - вересень 2023.
З огляду на наведене позивач зазначає, що загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача, складає 31321,74 грн, з яких: заборгованість за невиконання зобов'язань за споживання теплової енергії без укладання договору в сумі 5133,64 грн за період: листопад 2020 - листопад 2021; заборгованість за невиконання зобов'язань по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 20973,43 грн за період: грудень 2021 - квітень 2023; заборгованість за абонентську плату за спожиту теплову енергію по індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 365,62 грн за період: грудень 2021 - вересень 2023; заборгованість за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання по публічному договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності в сумі 4849,05 грн за період: липень 2022 - вересень 2023.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступні мотиви.
Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у різні періоди, за які позивачем у даній справі було здійснено нарахування теплової енергії, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої воли і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №630), Правилами користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила №1198), Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2108.2019 № 830 (далі - Правила №830).
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону України "Про теплопостачання":
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- теплова установка - обладнання, пристрої, призначені для виробництва, перетворення та споживання теплової енергії;
- тепловикористальна установка - комплекс обладнання (пристроїв), що використовує теплову енергію (теплоносій) для опалення, вентиляції, гарячого водопостачання, технологічних або комунально-побутових потреб;
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
Згідно з пунктами 3, 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо); плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Положеннями п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем укладається між співвласником багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). Виконавець комунальної послуги за таким договором забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги встановленим нормативам на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку та інженерно-технічних систем приміщення споживача. Плата виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.
Положеннями статті 17 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. У разі відсутності або несправності вузлів обліку, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, комерційний облік здійснюється в установленому законодавством порядку в місці вводу відповідних зовнішніх інженерних мереж у будівлю (її частину), а для послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії - в місці вводу відповідних внутрішньобудинкових систем у житлове або нежитлове приміщення споживача.
Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 3 цієї серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено, зокрема, змагальність сторін.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з цим, статті 73 Господарського процесуального кодексу України, визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує,зокрема, питання щодо того, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.
Як зазначено вище, серед обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, в позовній заяві зазначено наявність фактів споживання відповідачем у спірний період теплоенергії, що поставлялась позивачем до багатоквартирного будинку за адресою: м. Харків, вул. Миру, 40/5 з централізованою системою опалення для обігріву належних позивачу на праві власності нежитлових підвальних приміщень, що розташовані у зазначеному житловому будинку, загальною площею 395, 2 кв.м. через те, що ці нежитлові приміщення оснащені приладом опалення, що приєднаний до централізованої системи опалення відповідного житлового будинку і при цьому наявністю обставин такого фактичного споживання теплоенергії позивач обґрунтовує й факт приєднання до публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії (Договір -1) та до публічного договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, на підставі яких ним заявлено до стягнення частину заборгованості.
Також в обґрунтування розміру спірної суми заборгованості позивачем до позову додано розрахунок теплонадходжень у нежитлові приміщення споживача - ФОП Дуброва А.А., розташовані на 1-му поверсі та підвалі будинку по вул. Миру 40/5 у м. Харкові, від суміжних опалювальних приміщень та трубопроводів системи опалення житлового будинку.
В цьому розрахунку позивачем наведено певні вихідні дані, з яких ним обчислено спірні суми заборгованості, серед яких, окрім площі належних позивачеві нежитлових приміщень, яка підтверджується витягом з реєстру речових прав та не заперечується останнім, також наведено площу опалювальних приміщень 2-го поверху, розташованих над приміщеннями відповідача, площу внутрішніх стін приміщень відповідача, суміжних з опалювальними приміщеннями сходової клітини під'їзду, температуру у нежитлових приміщенях споживача та у опалювальних приміщень 2-го поверху, розташованих над приміщеннями відповідача та у суміжних опалювальних приміщеннях сходової клітини, діаметр та довжину ізольованих та неізольованих трубопроводів системи опалення житлового будинку, теплові втрати від неізольованих трубопроводів, розташованих у приміщеннях, норми щільності теплового потоку від ізольованих трубопроводів, розташованих у приміщеннях споживача.
При цьому у розрахунку зазначено, що його виконано на підставі акта обстеження системи теплоспоживання об'єкту від 17.03.2020 № ВНОТ/6838 та службової записки від 06.04.2020 № С-1118/55 та наведено формулу відповідних теплонадходжень.
Колегія суддів наголошує, що в силу вищенаведених процесуальних норм, якими врегульовано процес доказування та принципу змагальності, саме позивач повинен надати докази на підтвердження тих обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, у даному випадку - наявність фактичного споживання відповідачем теплової енергії у спірний період для обігріву належних йому на праві васності нежитлових приміщень та вихідні дані, з яких обчислено розмір заявленої до стягнення заборгованості з оплати вартості спожитої теплонергії та вартості послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків.
Необхідною умовою можливості споживання відповідачем теплової енергії, що постачалась у спірному періоді багатоквартирному житловому будинку по вул. Миру 40/5 із централізованою системою опалення до розташованих у цьому будинку нежитлових приміщень, які належать відповідачеві на праві власності, є їх підключення до зазначеної централізованої системи опалення, у той час як матеріали справи не містять доказів, які б засвідчували факт підключення приміщень відповідача до мереж централізованого теплопостачання будинку, а останній заперечує такий факт.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких би вбачались відомості щодо наявності у приміщеннях відповідача приладів опалення, що приєднані до централізованої системою опалення відповідного житлового будинку, кількість , діаметр та довжину ізольованих та неізольованих трубопроводів системи опалення житлового будинку, які наявні у нежитлових приміщеннях відповідача, на що посилається позивач у наданому розрахунку .
Разом з цим колегія суддів зазначає, що до позовної заяви додано відомості обліку споживання теплової енергії на тепловому пункті по вул. Миру 40/5 із наведенням даних щодо загального обсягу теплоспоживання по житловому будинку, в якому розташовані нежитлові приміщення відповідача, а тому вказані первинні облікові документи щодо теплопостачання не містять фактичних даних щодо фіксації споживання певних обсягів теплової енергії щодо зазначених нежитлових приміщень і при цьому сторони у заявах по суті справи підтверджують відсутність окремих приладів обліку теплоспоживання щодо цих приміщень, у зв'язку з чим позивач у рахунках- фактурах та в розрахунках заборгованості зазначав обсяги споживання, обчислені розрахунковим методом на підставі даних щодо загального обсягу теплоспоживання по житловому будинку, з урахуванням вихідних даних, що наведені у вищевказаному розрахунку теплонадходжень у нежитлові приміщення споживача.
Отже надані позивачем відомості обліку споживання теплової енергії на тепловому пункті по вул. Миру 40/5 містять лише відомості про загальний обсяг теплоенергії, поставленої позивачем саме до багатоквартирного будинку та не містять відомостей про обсяги поставленої теплоенргії до нежитлових приміщень відповідача у цьому будинку, що за відсутністю доказів наявності у цих приміщеннях засобів опалення, приєднаних до централізованої системи опалення житлового будинку, та приєднання відповідача до вказаної системи, з урахуванням стандарту вірогідності, свідчить про недоведеність факту споживання відповідачем теплоенергії для вказаних приміщень у відподвіному обсязі у спірні періоди.
Також у матеріалах справи відсутній письмовий доказ, відомості якого щодо певних вихідних даних позивачем взято в основу обчислення суми позову, - Акта обстеження системи теплоспоживання об'єкту від 17.03.2020 № ВНОТ/6838, на який міститься посилання як на підставу складання розрахунку теплонадходжень у нежитлові приміщення споживача.
Разом з цим до позовної заяви додано постанову Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 у справі № 644/3394/23, з якої вбачається, що позивач у травні 2023 року звертався з аналогічним позовом, що і у даній справі до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова про стягнення вартості фактично спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.11.2020 по 30.11.2021 року в сумі 5133,64 грн, за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 по 30.04.2023 року в сумі 20973,43 грн, вартості абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період за 01.12.2021 по 30.04.2023 року в сумі 282, 52 грн., а також вартості послуг ВБС за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період 01.08.2022 по 30.04.2023 року в сумі 3232,70 грн., посилаючись на аналогічні підстави належності відповідачеві на праві власності нежитлових приміщень загальною площею 395,2 кв.м., які розташовані у житловому будинку за адресоюм. Харків, вул.. Миру 40/5 з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП «Харківські теплові мережі» та споживання відповідачем частини цієї теплової енергії енергією для обігріву вказаних приміщень.
За результатами розгляду вказаної позовної заяви рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18.11.2024 вказані позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено, але зазначеною постановою Харківського апеляційного суду це судове рішення було скасовано та провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що відповідні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися в порядку господарського судочинства.
В мотивувальній частині цієї постанови міститься посилання на те, що відповідно до акту обстеження системи теплоспоживання об'єкту №ВНОТ/6838 від 17.03.2020 року, було проведено обстеження системи споживання теплової енергії представником КП "ХТМ" за адресою вулиця Миру, будинок 40/5, в результаті якого встановлено, що система тепло споживання нежитлових приміщень спільна із системою житлового будинку, приєднана до теплових мереж КП "ХТМ". В приміщенні розташовані трубопроводи внутрішньо будинкової системи опалення житлового будинку, які проходять на 2-5 поверхи в кількості 9 шт: 6 вертикально прокладені - зовнішнім діаметром 42 мм, довжиною 39,6 м, із них 6 трубопроводів внутрішньо будинкової системи опалення заізольовані, на 3 трубопроводах внутрішньо будинкової системи опалення частково ізоляція відсутні приблизно 4 м. Над нежитловими приміщеннями на 2-му поверсі розташовані опалювальні квартири лівої сторони нежитлового приміщення №№36, 37, находиться під'їзд житлового будинку, довжина стіни даного приміщення 12,52м, висота 4,40 м. З правої та лівої сторони нежитлових приміщень №№34, 35, 32, 36, находиться під'їзд житлового будинку, довжина стіни даного приміщення 3,51м. В підвальних приміщеннях площею 84,7 м.кв., знаходяться розподільчі заізольовані трубопроводи внутрішньо будинкової системи опалення. Централізоване гаряче водопостачання в приміщенні відсутнє, на 2-5 поверхи проходить з підвалу два заізольовані трубопроводи ЦГВ. До нежитлових приміщень є два окремі входи з вулиці. Даний акт дає право на нарахуванні за спожиту теплову енергію без договору
Проте зазначене посилання у вказаному судовому рішенні в цивільній справі не може важатись встановленням преюдиціальних обставин для даної господарської справи, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначена норма вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:
обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);
встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору.
Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Відповідна правова позиція щодо обставин, які є преюдиціальними, є усталеною та наведена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 № 917/1345/17, в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 27.07.2021 у справі № 910/6161/20, від 05.08.2021 у справі № 910/10403/20.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи, а тому постанова Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 у справі № 644/3394/23, якою закрито провадження у справі, й відповідно , справа не розглядалась по суті, не може вважатись судовим рішенням, в якому наведені певні обставин, що безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом з метою надання їм оцінки .
Крім цього розрахунок обсягів споживання теплової енергії за опалення проводився позивачем за формулою: Qот(сумарна величина тепло надходжень від суміжних опалювальних приміщень ізольованих та неізольованих трубопроводів )= Q(величина тепло надходжень від суміжних опалювальних приміщень)+ Qтр(величина теплового потоку через поверхню ізольованих та неізольованих трубопроводів)
Проте, позивачем не наведено ні договірних, ні законодавчих підстав для застосування саме такої формули при здійсненні відповідних розрахунків.
Умовами пункту 11 Індивідуального договору передбачено, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315.
У разі коли будинок на дату укладення цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу (пункт 12 Індивідуального договору).
Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за №1502/32954 (далі - Методика № 315).
Методика №315 встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Необхідність застосування цієї Методики визначено і умовами індивідального договору (п.12), зважаючи на що її дотримання для розрахунку розміру позовних вимог відносно періоду з грудня 2021 по квітень 2022, з жовтня 2022 по квітень 2023 вимагається ст.629 Цивільного кодексу України, якщо припустити правомірною позицію позивача про укладенність такого договору внаслідок акцептування його умов фактом споживання тепла відповідачем.
Отже, всі розрахунки щодо споживання теплової енергії у разі укладення індивідуального договору, як на це посилається позивач, мають проводитися у відповідності до Методики №315, яка є обов'язковою для позивача при проведені нарахувань та перерахунків.
У відповідності до пункту 1 розділу III Методики №315 загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді (Qоп буд) визначається, зокрема, розрахунковим методом у разі відсутності вузла комерційного обліку за нормою споживання теплової енергії у будівлі/будинку. Такий обсяг споживання теплової енергії у будівлі/будинку підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря у відповідності до формул 10, 11 цього розділу.
Нормативне теплове навантаження (Q буд.норм) будівлі/будинку розраховується за формулою: Q буд.норм = Qmax*(t вн.норм - t сер.оп.пер)/(t вн.норм - t min.оп.пер).
Фактичний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії у розрахунковому періоді розраховується за формулою: Q оп буд = К відкл * Q буд.норм * m опал.розр* (t вн.норм - t сер.оп.пер)/(t вн.норм - t min.оп.пер).
Системний аналіз наведених правових норм, які регулюють, відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг та їх оплати, дає підстави для висновку, що оплата за житлово-комунальні послуги здійснюється виключно на договірних засадах, які відповідають типовому договору і не можуть містити інших оплачуваних додаткових умов.
Проте, судом встановлено, що розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію за період грудень 2021 - квітень 2023 проведений позивачем за іншою формулою: Р т.е. = Qоп*((t в.п. - t з.п.)/((t в.п. - t ср))*Т оп., тобто, не за складовими та не за формулами, наведеними у Методиці №315, як то передбачено умовами пунктів 11, 12 Індивідуального договору, укладеністю якого він обґрунтовує свою правову позицію щодо зазначеного періоду заборгованості.
Також позивачем не доведено, що зазначена у розрахунку ціна теплової енергії відповідає тарифам, встановленим у відповідності до чинного законодавства ( абз 7 статті 13, статті 20 Закону України "Про теплопостачання) .
З вищенаведеного вбачається не тільки недоведеність факту споживання відповідачем у спірні періоди теплоенергії щодо належних йому на праві власності нежитлових приміщень, розташованих у житловому будинку по вул. Миру 40/5 у м. Харкові, й, відповідно, недоведеність приєднання відповідача до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, опублікованого на офіційному сайті Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет (Договору -1) та до публічного договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, опублікованого на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua(Договору-2), порушенням умов яких обґрунтовано більшу частину позовних вимог, що само по собі виключає задоволення позовних вимог, але й необґрунтованість розрахунків суми позову в частині підтвердження вихідних даних таких розрахунків та застосування передбачених спірними Договорами та чинним законодавством формул.
При цьому слід враховувати, що п. 12 публічного договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності(Договір-2) , укладеністю якого позивач обґрунтовує свою правову позицію щодо стягнення заборгованості за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання по публічному договору з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за період: липень 2022 - вересень 2023 передбачено, що вартість відповідних послуг обчислюється за окремим кошторисом по кожному багатоквартирному будинку та зазначається в рахунку пропорційно опалювальній площі квартири споживача, у той час як відповідач не є власником квартир у багатоквартирному будинку та як зазначено вище, позивачем не доведено взагалі наявність опалення у спірних нежитлових приміщеннях відповідача, що виключає можливість задоволення відповідних вимог навіть якщо припустити факт укладення Договору-2.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові за необгрунтованістю.
Разом з цим, погоджуючись з доводами відповідача щодо необґрунтованості позову, колегія суддів вважає безпідставними його посилання в апеляційній скарзі на розгляд справи за відсутності його належного повідомлення про це та необґрунтоване залишення без розгляду відзиву на позов.
Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2755/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.
27.08.2025 відповідач надав до суду заяву про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх.№19665), в якій просив суд надати відповідачу додатковий строк для подання відзиву на позовну заяву у справі №922/2755/25, а також надіслати ухвалу про відкриття провадження у справі, позовну заяву та всі додані до неї документи на електронну адресу: asd48621739@gmail.com.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2025 задоволено заяву відповідача про продовження строку на подання відзиву, постановлено продовжити відповідачу строк на подання відзиву на 7 днів - до 18.09.2025 .
В ухвалі суду також зазначалось про обов'язок відповідача повідомити суд про актуальну адресу місцезнаходження (адресу для листування) для отримання процесуальних документів по справі. Також суд звертав увагу, що нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку суду надсилати копії позовної заяви та доданих до неї документів на електронні адреси учасників справи.
07.10.2025 на електронну пошту суду відповідач надіслав відзив на позовну заяву (вх.№23208), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову КП "Харківські теплові мережі" повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно частини 1 статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Частиною 6 статті 165 ГПК України до відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Згідно з ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу строк у 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Надалі відповідач надав до суду заяву про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх.№19665).
Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2025 задоволено заяву відповідача про продовження строку на подання відзиву, постановлено продовжити відповідачу строк на подання відзиву на 7 днів - до 18.09.2025 .
З вищевикладеного слідує, що встановлений відповідачу ухвалою суду від 28.08.2025 строк для подання відзиву на позов, навіть, з урахуванням поштового перебігу, сплив 23.09.2025.
Разом з тим, відповідачем в порушення вимог статей 165,119 Господарського процесуального кодексу України надано відзив на позов лише 07.10.2025 .
Згідно з статтями 113, 114 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Приписами частини 1 статті 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Положеннями частини 2 статті 118 ГПК України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому відповідачем разом з відзивом не подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та не наведено жодних причин пропуску строку на подання відзиву.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідачем подано відзив з істотним порушенням строків на його подання, та враховуючи те, що відзив на позовну заяву не містить пояснень поважності причин неподання відзиву у встановлений судом строк, з урахуванням продовження, беручи до уваги, що відзив на позов є заявою по суті справи, а відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не надав, поважних причин пропуску строку не навів, суд першої інстанції правомірно керуючись статтею 118 ГПК України залишив його без розгляду.
Згідно з ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2025 судом першої інстанції направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
25.08.2025 ухвала про відкриття провадження у справі була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідач у поданій заяві про продовження строку на подання відзиву зазначав, що вже більше місяця перебуває у місті Києві та не отримував ні копії позовної заяви з додатками, ні ухвали суду про відкриття провадження у справі.
При цьому, відповідач не повідомив суду адресу місця перебування у місті Києві для листування та направлення судом процесуальних документів, однак, зазначив місце проживання у м.Харкові - АДРЕСА_2.
Судом було направлено ухвалу від 28.08.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_1 та на адресу місця проживання, яка була зазначена в заяві відповідача, а саме: АДРЕСА_2 .
Таким чином, повідомлення відповідача про рух справи здійснювалось судом на відомі адреси.
Ухвала суду від 28.08.2025 , направлена за адресою місця проживання, повернулась до суду без вручення, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвала суду від 28.08.2025 , направлена за адресою реєстрації відповідача, була отримана за довіреністю 02.09.2025, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним в матеріалах справи (а.с.115).
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За змістом ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Одночасно, чч.1,4 ст. 10 Закону визначено, що у разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до чч.1 та 5 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 11 статті 242 ГПК України встановлено, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Таким чином, нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку суду надсилати процесуальні документи на електронні адреси учасників справи.
Чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом поштового направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених статтею 242 ГПК України.
Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 242 ГПК України.
Фізична особа (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що особа, яка не має зареєстрованого "Електронного кабінету" - отримає судове рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тому у такому випадку надіслання особі, яка не має офіційної електронної адреси та не зареєстрована у підсистемі "Електронний суд" рішення суду на електронну адресу, яку особа зазначила у позовній заяві (скарзі) не є належним врученням судового рішення у розумінні статті 242 ГПК України.
В розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду, в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення.
Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов'язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.
Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв'язку, та не звільняє суд обов'язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 242 ГПК України.
Подібний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 №454/1883/22 (14-117цс23).
В ухвалі Господарського суду Харківської області від 28.08.2025 відповідача було повідомлено про його обов'язок повідомити суд про актуальну адресу місцезнаходження (адресу для листування) для отримання процесуальних документів по справі.
Однак, відповідач свого обов'язку, передбаченого ч.7 ст.120 ГПК України не виконав.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо неврахування судом першої інстанції того, що позовні вимоги щодо стягнення 5133,64 грн заборгованості з оплати спожитої теплоенергії за період з листопада 2020 року по листопад 2021 року без укладення договору заявлено позивачем з пропуском позовної давності, оскільки за положеннями ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, у той час як відповідачем відповідну заяву у встановленому порядку не подано, враховуючи, що відзив на позов, в якому містилась така заява, правомірно залишено судом без розгляду.
Отже, апеляційна скарга відповідача містить певні необґрунтовані посилання щодо допущення судом порушень норм процесуального права та незастосування позовної давності, але є обґрунтованою в частині, яка стосується вирішення спору по суті, а саме необгрунтованості позовних вимог та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.129, ст.43, пунктом 2 частини 1 ст.275,п. 2 ч. 1 ст. 277 ст.282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2025 у справі №922/2755/25 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (адреса: 61037, м.Харків,вул.Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119; на р/р НОМЕР_2 в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МВФ 351823) на користь Фізичної особи-підприємця Дуброва Андрія Аркадійовича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 3633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Н.О. Мартюхіна