Справа № 636/1610/24 Головуючий суддя І інстанції Гніздилов Ю. М.
Провадження № 22-ц/818/504/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
29 січня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 червня 2025 року, у цивільній справі №636/1610/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.
Позовна заява мотивована тим, що 27.08.2016 укладений шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Від шлюбу мають неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого згідно зі свідоцтвом про народження є ОСОБА_1 . Шлюбні відносини припинені у 2021 році, з цього часу сторони мешкають окремо.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11.06.2021 у справі №636/1078/21 шлюб розірваний.
На підставі виданого судового наказу від 02 квітня 2024 року з відповідача стягнуто аліменти на дитину у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25.01.2024, і до досягнення дитиною повноліття (судова справа № 636/457/24).
Вважає, що ОСОБА_1 не цікавиться життям дитини, не забезпечує її медичний догляд та виховання, не створює умов для отримання дитиною освіти, отже її необхідно позбавити батьківських прав.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 27 червня 2025 року Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради - задоволено повністю.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення мотивовано тим, що позивачем в ході судового розгляду доведено належними та достатніми доказами факти свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, тому суд вважає доцільним позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Лихачов Роман Борисович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вказав, що позивач проживає в країні, на території якої тривають бойові дії, що об'єктивно створює ризики для життя та здоров'я кожного громадянина, в тому числі - батька дитини. У разі виникнення надзвичайної ситуації, в якій Позивач не зможе виконувати
батьківські обов'язки (наприклад, через мобілізацію, загибель чи втрату дієздатності), дитина залишиться без жодного законного опікуна, оскільки Відповідач, будучи позбавленою батьківських прав, не матиме юридичних підстав для реалізації прав і обов'язків щодо власного сина. Це прямо суперечить інтересам дитини і не відповідає принципу пріоритетності права дитини на родинний зв'язок, гарантованого як національним законодавством, так і міжнародними актами.
Зазначив, що відповідачка сином цікавиться, турбується про стан фізичного здоров'я, духовного, інтелектуального та культурного розвитку, виконує свої материнські обов'язки та бере участь у його вихованні, спілкується з ним, коли Позивач не чинить перешкод у цьому. Вона забезпечує необхідне йому харчування, медичний догляд, лікування, доступ до культурних та інших духовних цінностей, сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, виявляє інтерес до його внутрішнього світу, створює умови для отримання ним освіти.
Зокрема, вказане підтверджується квитанціями про переказ коштів на картки, які вказував Позивач, з картки Відповідача та картки ОСОБА_4 , з яким вона перебуває у відносинах.
Зауважує, що додані до апеляційної скарги квитанції також підтверджують сплату Відповідачем аліментів за рішенням суду, про яке зазначав у позовній заяві Позивач. Крім цього, вказані вище факти підтверджуються скрін-шотами з переписки Відповідача з Позивачем, в яких вона цікавиться про здоров'я, навчання, настрій, розвиток та виховання сина. При цьому, звертаю увагу суду, що ініціатором більшості розмов є саме Відповідач. Також активну участь у житті дитини підтверджують скрін-шоти із відеодзвінків, яким ОСОБА_3 завжди радий. Під час їх спілкування він активно розповідає про своє життя, інтереси, кумирів, показує нові іграшки. В одній із розмов ОСОБА_3 запитав чому Позивач йому каже, що Відповідач йому більше не матір, що підтверджує той факт, що Позивач створює перешкоди у спілкуванні Відповідача з сином та налаштовує останнього проти неї.
Вважає, що даний позов про позбавлення батьківських прав Відповідача щодо ОСОБА_3 було подано виключно з тієї підстави, що Позивач має намір уникнути призову на військову службу під час мобілізації, під яку він підлягає згідно законодавства України. Отримання судового наказу про стягнення аліментів на дитину, про який Позивач зазначає у позовній заяві, було першим кроком для отримання відстрочки. Другим кроком є позбавлення Відповідача батьківських прав щодо їх сина. При цьому, Відповідач звертала увагу суду, що вказану позовну заяву Позивач подав відразу через 1 (один) місяць після видання судового наказу про стягнення аліментів.
Звертає увагу суду, що недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено. Аналогічний висновок міститься у постанові Закарпатського апеляційного суду від 14.11.2024 року по справі № № 303/12923/23. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення
батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, позивач покликався на положення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) згідно якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Відповідач, в свою чергу, наголошує на відсутності умисного ухилення від батьківських обов'язків щодо сина.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2023 року, виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції .
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2021 року (справа №636/1078/21), шлюб між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 розірвано.
На підтвердження позовних вимог Позивача надав інформацію, отриману від наступних установ у відповідь на адвокатські запити.
З відповіді Харківського ліцею мистецтв № 133 Харківської міської ради, в якому ОСОБА_3 навчається з 2023 року, зазанчено наступне: «Батько, ОСОБА_2 , регулярно відвідує батьківські збори та спілкується з класним керівником, з приводу виховання та навчання ОСОБА_5 приділяє особливу увагу розвитку і вихованню сина. Мати ОСОБА_1 не відвідує батьківські збори, не спілкується з класним керівником та з вчителями естетичного циклу з приводу навчання ОСОБА_6 ».
Комунальним закладом «Харківський обласний Палац дитячої та юнацької творчості» за підписом директора закладу - Тетяною Підберезкіною, повідомлено, що ОСОБА_3 є вихованцем наступних гуртків Палацу: з вересня 2020 року в зразковому художньому колективі театру-студії «Азарт», з травня 2023 року по цей час - в студії театру та кіно «Два коти», з вересня 2020 по червень 2023 в гуртку сучасної хореографії танцювальної школи «Litvinova dance studio», з вересня 2023 року по цей час - в гуртках «Карате» та «Авіамоделювання.
Адміністрація закладу в повідомленні у відповідь на адвокатський запит також зазначила: «Батько дитини, ОСОБА_7 , бере активну участь у навчанні та вихованні сина. Протягом всіх років навчання в очному форматі він приводив та забирав його до закладу. З червня 2023 року по січень 2024 року ОСОБА_6 відвідує майстер-класи, які відбуваються в очному форматі, в супроводі батька. Він завжди спілкується з керівниками гуртків з приводу поведінки дитини на заняттях, його участі в масових заходах Палацу, про його успіхі та досягнення. Щодо матері дитини адміністрація ОСОБА_8 інформує, що з 2020 року мати ніколи не цікавилася тим, до яких гуртків ОСОБА_6 протягом зазначеного часу ходив, його життям, поведінкою та фізичним, духовним, інтелектуальним розвитком. До цього часу вона жодного разу не брала участь в освітньому процесі, з 2020 року не відвідувала наш заклад. Зі слів керівників гуртків, де навчається хлопчик, він уникає розмов щодо матері, наголошує на тому, що в нього її немає».
Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради надало наступну інформацію у відповідь на адвокатський запит представника позивача: «Первинна медична допомога ОСОБА_3 надається в комунальному некомерційному підприємстві «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради на підставі укладеної декларації про надання первинної медичної допомоги батьком дитини - ОСОБА_2 з лікарем-педіатром ОСОБА_9 . В даний час ОСОБА_6 мешкає разом з батьком. В січні 2024 року хлопчик пройшов щорічний медичний огляд, за результатами огляду в умовах комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради. За результатами щорічного медичного огляду ОСОБА_6 потребує динамічного спостереження лікаря ортопеда-травматолога дитячого. На прийоми до лікарів підприємства дитину супроводжував батько, який на даний час здійснює догляд за хлопчиком. Мати дитини щодо стану її здоров'я до лікарів комунального некомерційного підприємствв «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради не зверталась».
16.07.2024 Позивачем було надано висновок за даними експериментально-психологічного дослідження особистих особливостей, сформований 12.06.2024 психолога КНП «Міська дитяча лікарня№5» ХМР ОСОБА_10 щодо тестування ОСОБА_11 . Відповідно до наданого висновку, «на прийомі дитина була з батьком. Конкретних скарг не висловлювали. Спочатку дитина контактувала стримано, згодом став більш говірким та активним у спілкуванні, був зацікавлений у виконання завдань. Повідомив, що живе разом з батьком. Мама за кордоном. Під час дослідження за допомогою методу «малюнок родини» дитина першим намалювала батька, що відображає рівень важливості, праворуч із батьком - себе, а ліворуч - маму - ОСОБА_12 (в то час як ім'я біологічної матері - ОСОБА_13 )».
23.01.2025 позивачем було надано висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до наданих пояснень, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради підтримує позовні вимоги ОСОБА_2 щодо позбавлення батьківських прав у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що відповідно до ч. 2 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення її батьківських прав.
У висновку, в тому числі, зазначено:
«Після розірвання шлюбу між батьками ОСОБА_3 , за домовленістю між батьками, мешкав разом матір'ю. Однак, згідно з поясненнями позивача, мати з вихованням сина не справлялась, не мала можливості водити дитину до дитсадка та гуртків, утримувати та доглядати, цими питаннями займався батько. Після початку повномасштабного вторгнення РФ мати залишила дитину мешкати з батьком вУкраїні, а сама виїхала за кордон. Батько пояснив, що з того часу матір умисно ухиляється від обов'язків по вихованню та утриманню дитини, ніколи не відвідує сина, не цікавиться його здоров'ям, розвитком та досягненнями, самоусунулась від виконання батьківських обов'язків.
ОСОБА_1 запрошувалася до Департаменту служб на співбесіду, однак не з'явилася. ОСОБА_1 з приводу встановлення порядку участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та щодо усунення перешкод у спілкуванні з сином з боку батька, до Департаменту служб не зверталася.
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
27.01.2025 представником відповідача було подано клопотання про долучення доказів, а саме: звернення до Харківської міської ради з додатками, з огляду на те, що ОСОБА_1 не погоджується з Висновком №478 від 16.12.2024 року у зв'язку із чим 27.01.25 року направлено звернення до Харківської міської ради. Так, відповідач просила переглянути вказаний висновок.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку № 478 від 16.12.2024 року Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 (а.с. 111-112).
Вказаний висновок є недостатньо мотивованим та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.
Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, та не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України:
1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч вказаної норми цивільного процесуального права суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що вказаний висновок органу опіки та піклування за відсутності відповіді на вказані заперечення матері щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки орган опіки та піклування у вказаному висновку не з'ясував причини, з яких мати не спілкується з дитиною, в якому не враховано, що мати сплачує елементи на утримання дитини, що вона не бажає втрачати зв'язок з дитиною, про що свідчить вказана її заява про незгоду з діями органу опіки та піклування - не можна вважати належним чином обґрунтованим. За таких обставин, внаслідок неповного з'ясування дійсних відносин, які склалися між дитиною з одного боку та її батьками, та причин, з яких мати не спілкується з дитиною, колегія суддів не бере вказаний висновок до уваги.
Діти мають право висловлювати свою думку і бути почутими під час розгляду питань, що зачіпають їхні інтереси. Зокрема, в міру того, як діти дорослішають і з часом стають здатними формулювати власну думку щодо свого спілкування з батьками, суди повинні надавати дедалі більшого значення їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до приватного життя («Н.Ц. та інші проти Грузії» (N.Ts. and Others v. Georgia), 2016, § 72 з посиланням на відповідні міжнародні документи).
Судом апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України було опитано дитину, що з урахуванням її віку та процесуальної можливості помилково не було здійснено судом першої інстанції. В результаті судом було встановлено, що за відсутності у дитини номеру телефона матері, якій батько не надав номеру телефону дитини, - у них взагалі тривалий час відсутня об'єктивна можливість спілкування між собою.
Суд першої інстанції також не надав належної оцінки причини тривалої відсутності матері в Україні, яка з початку війни тривалий час знаходиться у евакуації закордоном, що об'єктивно обумовлено тими реальними ризиками для життя та здоров'я, які з самого початку російської збройної агресії проти України існують для мешканців міста Харкова внаслідок його регулярних обстрілів терористичного характеру. Місто Харків розташоване поблизу російського кордону та лінії бойового зіткнення, а також - на відстані декілька хвилин підльотного часу для російських балістичних ракет, що є загальновідомими обставинами, які не підлягають додатковому доведенню.
За таких обставин колегія суддів вважає не доведеним, що мати умисно не спілкується з дитиною.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
У справі "Савіни проти України" (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 (справа №753/2025/19) дійшов наступного висновку: "Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов'язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що до суду не було надано доказів застосування до відповідачки будь-яких засобів попередження та впливу зі сторони органу опіки та піклування. Так, немає жодних документально підтверджених відомостей, що з відповідачем уповноважені служби або представник навчального закладу проводили роз'яснювальні бесіди про необхідність змінити свою поведінку, або йому направлялися відповідні листи, як і відсутні докази притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків, внесення відповідачу попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків, тощо.
Натомість процесуальна поведінка відповідачки свідчить про те, що вона виявляє бажання спілкуватися з ним, а тому є реальна можливість налагодити належну її комунікацію з дитиною у найкращих інтересах дитини.
Наведене свідчить про відсутність даних про те, що збереження родинного зв'язку дитини з матір'ю є недоцільним. Тому колегія суддів вважає за потрібне відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахувати правовий висновок, який був висловлений у постанові КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Посилання позивача на те, що він не бачиться із матір'ю не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року (справа №466/9380/17).
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19).
Тому те, що відповідачка виїхала за кордон за обставин цієї справи у достовірно не свідчить про її ухилення від батьківських обов'язків по відношенню до сина, тому не є підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року (справа № 466/9380/17).
Оцінюючі особу відповідача та її поведінку, в контексті практики ЄСПЛ з вирішення аналогічних спорів, апеляційний суд вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на явну не благополучність ОСОБА_1 , чи наявність з боку матері загрози для дитини, її здоров'я чи психічного розвитку.
Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно сина.
Суд звертає увагу на висновок ЄСПЛ у справі "Mandet v. France", в якій 11 років бездіяльності батька не розглядалась Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв'язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити.
Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. У цій ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним.
Разом з тим, встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити, судовий збір, сплачений ним за подання до суду позовної заяви слід залишити за позивачем.
Так як апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, з позивача підлягає до стягнення судовий збір, сплачений апелянтом за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1816,80 грн (а.с.170).
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича -задовольнити.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 червня 2025 року-скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа департамент служб у справах дітей Харківської міської ради - відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1816 грн 80 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 04 лютого 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
Н.П.Пилипчук.