Номер провадження 2/201/2466/2026
ЄУН 201/1391/26
про залишення позовної заяви без руху
05 лютого 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі судді Давидовської Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, про відшкодування завданої моральної шкоди,
встановив:
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, про відшкодування завданої моральної шкоди, відповідно до якого просить стягнути з держави Російська Федерація на користь громадянина України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 000 (десять мільйонів) гривень.
За наслідками дослідження матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позивач визначив відповідачем державу Російська Федерація в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні.
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У Постановах від 18 травня 2022 року у справах у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02 грудня 2004 року. Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (ч. 5, 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону.
Приписами ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Загальні правила підсудності цивільних справ судами України визначаються стосовно іноземців так само, як і стосовно громадян України.
За правилами ч.6 ст.28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (стаття 6 Цивільного процесуального кодексу України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Статтею 496 ЦПК України визначено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог ст. 190, 498 та 499 ЦПК України вручення відповідачеві ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та доданих до неї документів здійснюється шляхом звернення суду України з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 2 ст. 3 ЦПК України визначено, що правила міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються, якщо цим договором передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом.
01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон).
22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року він набрав чинності.
Закон зупиняє у відносинах України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 року, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 року, № 26, ст. 162) та передбачає вихід України з цих міжнародних договорів.
Отже, безпосередня домовленість - договір між Україною та державою Російська Федерація про взаємну правову допомогу в цивільних, сімейних справах, на час звернення позивачем до суду відсутній.
Водночас є чинною Конвенція з питань цивільного процесу від 01 березня 1954 року, яка була підписана державами.
Стаття 1 цієї Конвенції передбачає, що вручення документів у цивільних справах особам, які знаходяться за кордоном, здійснюється у Договірних Державах на прохання консула запитуючої Держави, яке направляється органу, призначеному запитуваною Державою. Прохання із зазначенням органу, від якого виходить документ, що передається, імен та якості сторін, адреси одержувача, характеру документа, про який йде мова, складається мовою запитуваного органу. Цей орган направляє консулу документ, в якому підтверджується вручення або зазначаються причини, які йому перешкодили. Усі складнощі, що можуть виникнути у зв'язку з таким проханням консула, вирішуються дипломатичним шляхом. Будь-яка Договірна Держава може заявити у повідомленні, адресованому іншим Договірним Державам, що вона бажає, щоб прохання про вручення, що має бути здійснено на її території, згадане в частині першій, передавалось їй дипломатичним шляхом.
Сповіщення відповідача Держава Російської Федерації в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, місцезнаходження м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд, 27, м. Москва, вул. Краснопресненська Набережна, 2, повинно здійснюватися у рамках міжнародної співпраці.
Згідно зі ст. 80 Закону «Про міжнародне приватне право», у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
В рамках Гаазької конвенції з питань цивільного процесу Україна має отримувати допомогу від таких країн як Аргентина, Австрія, Білорусь, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Китай (адміністративна область Макао), Хорватія, Македонія, Кіпр, Чехія, Данія, Єгипет, Фінляндія, Франція, Германія, Угорщина, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Люксембург, Марокко, Нідерланди (королівство у Європі), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Суринам, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Вірменія, Ватикан, Киргизія, Ліван, Молдова, Росія, Узбекистан.
Пунктом 2.1 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008р. № 1092/5/54 (далі-Інструкція), визначено, що уразі, якщо при розгляді цивільної справи у суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції Доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.
Таким чином, саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони надсилаються судом у порядку повідомлення, визначеного Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень», затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації від 27 червня 2008 року №1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 2 липня 2008 року № 573/15264.
Позивачем не надано до суду належним чином засвідчений уповноваженим перекладачем або нотаріальний переклад позовної заяви та доданих до неї документів, для вручення відповідачу через відповідні установи юстиції, та проведення окремих процесуальних дій за місцезнаходженням відповідача.
Крім того, судом враховано, що 24 лютого 2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04 вересня 2022 року та вих. №71/17-500-77469 від 03 жовтня 2022 року).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31 жовтня 2022 року).
У зв'язку з повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України припинилось будь-яке, в тому числі поштове, сполучення між Україною та Російською Федерацією.
У свою чергу, у мережі Інтернет судом виявлено електронні пошти посольств Російської Федерації в інших країнах.
Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що такі електронні пошти повідомлені посольством Російської Федерації, а відтак є офіційними електронним адресами (адресою) відповідача.
З огляду на наведене та з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, суд вбачає за необхідне вжити всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом направлення примірника позовної заяви з додатками, перекладеного на офіційну мову держави, на території якої знаходиться представник відповідача, а також на російську мову, на наявні в мережі Інтернет електронні адреси посольства Російської Федерації.
З урахуванням необхідності направлення судом судових та позасудових документів для вручення за кордоном для належного повідомлення посольства Російської Федерації про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за доцільне запропонувати позивачеві здійснити нотаріально посвідчений переклад позовної заяви з додатками у справі, та у подальшому судові рішення у справі, на офіційну мову держави відповідача - російську, та направити скан-копії такого перекладу на електронні пошти посольства Російської Федерації.
У постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (п. 6.21). Вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23 постанови).
Окреслені висновки вказують на можливість держави вступати в цивільні правовідносини через відповідні органи.
У відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Органи держави не є самостійними суб'єктами, а виконують представницьку функцію держави.
Позивач не надав суду належним чином засвідчений уповноваженим перекладачем або нотаріальний переклад позовної заяви та доданих до неї документів, для вручення відповідачу через відповідні установи юстиції та проведення окремих процесуальних дій за місцезнаходженням відповідача.
Отже, позивачеві необхідно усунути вказані недоліки, здійснивши переклад позовної заяви та доданих до неї документів та у подальшому судові рішення у справі, на офіційну мову держави відповідача - російську, та направити скан-копії такого перекладу на електронні пошти посольства Російської Федерації.
З огляду на викладене, зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 177 ЦПК України, з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом направлення до суду перекладу позовної заяви та доданих до неї документів офіційною мовою держави, на території якої знаходиться представник відповідача, а також російською мовою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Тож залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист.
На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, суддя
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, про відшкодування завданої моральної шкоди залишити без руху.
Надати позивачу строк на усунення недоліків в позовній заяві, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Попередити ОСОБА_1 , що у випадку не усунення недоліків позовна заява буде вважатись не поданою і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т.В. Давидовська