Справа № 201/14847/25
Провадження № 2/201/1468/2026
27 січня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
за участю: представника позивача - Опари Г.В.,
свідків - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
Стислий виклад позиції позивача.
24 листопада 2025 року ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до суду до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в якій просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що спадкоємець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , постійно проживав разом зі своєю бабусею спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.
В обґрунтування своїх позовних вимог, ОСОБА_3 в позовній заяві посилався на те, що, після смерті його бабусі відкрилася спадщина на все належне їй майно та він звернувся до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Водолазької Н.В. від 07.08.2025 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ОСОБА_3 подав заяву після спливу встановленого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини, та в нього відсутній будь-який факт прийняття спадщини, а отже, відповідно до ст.1268 ЦК України, він вважається таким, що не прийняв її.
Позивач зазначає, що за свого життя ОСОБА_7 залишила заповіт від 23.01.2007 року, з якого вбачається, що остання належну їй частину квартири за АДРЕСА_1 , заповідала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто позивачу.
Дана квартира належала на праві спільної (сумісної) власності гр. ОСОБА_8 та членам його сім'ї ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер, а спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8 є ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що він тривалий час проживав разом зі своєю бабусею однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_5 , хоча зареєстрованим я залишався за іншою адресою. Останнім часом ОСОБА_7 важко хворіла та потребувала догляду та нагляду. Враховуючи зазначені обставини він переїхав проживати до бабусі, тим паче, що відносини у нього з дружиною вже були напружені та вони вирішили проживати окремо, а тому мій переїзд до бабусі був обумовлений як і його особистими сімейними обставинами, так і необхідністю допомоги бабусі, яку він їй надавав, як фізичну так і матеріальну, вони жили однією родиною. Додатково зазначив, що його дружина в результаті все ж звернулася до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу, відповідно після смерті бабусі він залишився проживати у вищезазначеній квартирі.
Поступово за життя у ОСОБА_6 почали проявлятися психічні розлади, та їй була діагностована важка судинна деменція, з психотичними включеннями, вона мала зниження здатності до самообслуговування, а тому бабуся не могла проживати самостійно.
Вона не усвідомлювала значення своїх дій, та не могла керувати ними, виходячи із чого він був змушений звернутися до суду із заявою про визнання бабусі недієздатною та призначити його опікуном, однак у подальшому у провадження по справі було закрито через смерть ОСОБА_6 .
У встановлений законом шестимісячний термін до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини не звернувся, так як вважав, що фактично прийняв спадщину після смерті бабусі, оскільки від спадщини не відмовлявся та фактично вступив у володіння та управління спадковим майном шляхом сумісного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
Посилаючись на викладені обставини, просив встановити факт його постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, тим паче, що бабуся залишила заповіт на його ім'я, оскільки вони із нею дійсно були близькі.
Відтак, позивач позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права після смерті своєї бабусі ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вимушений звернутися до суду.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 26 листопада 2025 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та витребувано у Першої Дніпровської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
04 грудня 2025 року від Першої Дніпровської державної нотаріальної контори до суду, на виконання відповідної ухвали надійшла копія спадкової справи після померлої ОСОБА_6 .
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та наполягала на задоволенні позовних вимог.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про слухання справи за її відсутність. Позовні вимоги визнала та проти їх задоволення не заперечувала. Зазначила, що ОСОБА_3 - її син, дійсно тривалий час доглядав за бабусею ОСОБА_5 , з якою він проживав, оскільки вона тяжко хворіла, на могла себе обслуговувати. Вони навіть зверталися до суду із заявою про визнання її недієздатною, але довести до кінця цю справу не змогли через те, що вона померла.
Від Першої Дніпровської державної нотаріальної контори до суду надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі, проти задоволення заяви про встановлення відповідного факту заперечень не викладено.
Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , зареєстровано Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідний актовий запис №402.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.
Згідно заповіту від 23.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Гузєєвою І.В., за свого життя ОСОБА_7 заповідала належну їй частину квартири за АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 06.12.1993 року квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . належить на праві спільної (сумісної) власності гр. ОСОБА_8 та членам його сім'ї ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер, що зареєстровано Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис №1159.
Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.07.2018 року, зареєстровано в реєстрі за №4-350, вбачається, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8 є ОСОБА_3 .
Згідно Довідки №7385 від 17.09.2024 року про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 , входять: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно довідки відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 15.08.2025 року за вих.№14/5-9435 за наявними даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 30.04.1985 по теперішній час. Інші зареєстровані особи за зазначеною адресою на день смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) - відсутні.
Судом встановлено, що у провадженні Соборного районного суду м. Дніпра перебувала справа №201/12394/25 за ОСОБА_9 до ОСОБА_3 а про розірвання шлюбу, та рішенням суду від 01 грудня 2025 року шлюб, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований 21 лютого 2014 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 75, - розірвано.
Згідно Виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 08.10.2024 року, ОСОБА_7 має захворювання ІХС, інфаркт, СН Ц-А ст. Есенціальна гіпертензія ІІІ стадія, 1 ступінь, судинна деменція та потребує протипролежневого кругу, зміни положення тіла кожні дві-три години, зміни підгузників для уникнення мацерації шкіри, промивання ран неспиртовими розчинами, накладення марлевих пов'язок тощо.
Із висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку №1573 від 23.08.2024, ОСОБА_7 потребує сторонньої допомоги та догляду на непрофесійній основі.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2024р. по справі № 201/13155/24 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи Відділ опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, ОСОБА_7 .
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року провадження по вищезазначеній справі закрито у зв'язку і смертю ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач звернувся до Першої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилася після смерті його бабусі ОСОБА_6 .
Постановою державного нотаріуса Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Водолазької Н.В. від 07.08.2025 року ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ОСОБА_3 подав заяву після спливу встановленого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини, а саме 07 серпня 2025 року, та в нього відсутній будь-який факт прийняття спадщини, а отже, відповідно до ст.1268 ЦК України, він вважається таким, що не прийняв її.
Із матеріалів спадкової справи №254/2025 вбачається, що окрім позивача, із заявою про прийняття спадщини також звернулася відповідачка ОСОБА_4 .
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пояснили, що вони знають родину позивача та відповідачки та їм відомо, що позивач тривалий час проживав разом із своєю бабусею ОСОБА_5 , яка була важко хвора, не піднімалася з ліжка та потребувала сторонньої допомоги та догляду, які здійснював позивач.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, оскільки існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Надаючи оцінку доводами сторін, встановленим фактам, аналізуючи надані докази, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Враховуючи зазначене, вважаю, що я є спадкоємцем першої черги та прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Текст статті не містить трактування терміну «постійного проживання», оскільки згідно з Конституцією України та Законом України «Про свободу пересування та про вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2013 року особи, що мешкають в Україні, не зобов'язані постійно проживати в місці своєї реєстрації. Отже, факт спільного проживання спадкодавця та спадкоємців підлягає доведенню належними способами та засобами.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до абз. 3 п. 3 роз'яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.
За приписами статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».
У своїй ухвалі № 505/2085/14-ц від 14.09.2016 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку - «якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З наведених підстав колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відсутність реєстрації спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.»
Аналогічні правові висновки містяться в ухвалі Верховного Суду України № 6-7165св09 від 03.11.2010 року, рішенні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6048327св14 від 11.11.2015 року, ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-20158св15 від 21.10.2015 року.
У тому числі, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у справі №688/2822/22; провадження №61-13659св23 зазначено:
«Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом».
У пункті 65 постанови від 06 березня 2024 року у справі №277/442/23; провадження № 61-16092св23 Верховний Суд вказав:
«65. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці».
Згідно з ч.1ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Згідно роз'яснень викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до абз. 3 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 30.05.2008р. № 7 у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно з п.п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013) Отже, законодавець у даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Як випливає із п.п. 3.22 п. 3 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно роз'яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
Метою встановлення факту спільного проживання Позивача зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем. Іншої можливості встановити цей факт крім, як в судовому порядку Позивач не має.
Статтею 17 Закону України від 23лютого 2006року №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою №48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів право домагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд оцінюючи надані письмові докази, покази свідків, дійшов висновку, що надані позивачем докази у їх сукупності, свідчать про доведеність фактів, про встановлення яких просить позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, встановлення даних фактів має для позивача юридичне значення і потрібне для реалізації спадкових прав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-5, 12, 13, 76-78, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев