05 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 279/2237/25
провадження № 61-15762св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Пацко О. О. від 10 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Григорусь Н. Й., від 10 листопада 2025 року і ухвалив таку постанову.
Зміст заявлених вимог
1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лісовщина Коростенського району Житомирської області. Зі свого народження і по теперішній час він проживає на території України, закінчив середню загальноосвітню школу в с. Лісівщина, навчався в технічному училищі м. Люботин Харківської області, після чого проходив строкову військову службу. Після закінчення військової служби, влаштувався на роботу в смт. Володарськ-Волинський Житомирської області. У подальшому у зв'язку з переїздом працював на території м. Костопіль Рівненської області з 1984 року. На момент набуття Україною незалежності, а саме станом на 24 серпня 1991 року, згідно з копією трудової книжки, працював на посаді водія Костопільської дільничної ветлікарні. Він був прописаний та фактично проживав на території м. Костопіль Рівненської області.
3. Заявник вказував, що він 07 січня 1978 року отримав паспорт громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , який було видано Коростенським МВВС в Житомирській області, яким користувався весь час після 24 серпня 1991 року. Однак в подальшому, у зв'язку із скрутними сімейними обставинами почав вести асоціальний спосіб життя, ніде не працював, перебивався тимчасовими заробітками та жебрацтвом, втратив паспорт колишнього СРСР, а тому вчасно не оформив паспорт громадянина України.
4. Листом Коростенського відділу ДМС УДМС України в Житомирській області для встановлення належності до громадянства України було рекомендовано звернутися до суду та підтвердити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
5. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання на території України станом на час проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року і на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» -13 листопада 1991 року.
Короткий зміст попередніх судових рішень суду
6. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 10 липня 2025 року заяву задоволено.
7. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Лісівщина Коростенського району Житомирської області, ІПН НОМЕР_2 , на території України станом на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), і на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) до теперішнього часу.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані заявником докази містять у собі інформацію щодо предмета доказування, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують факт проживання заявника на території України станом на час проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року, а також на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року апеляційну скаргу УДМС України в Житомирській області залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2025 року - без змін.
10. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зокрема паспорт громадянина колишнього СРСР, у якому місцем народження зазначено с. Лісовщина Коростенського району Житомирської області, трудову книжку, військовий квиток. Відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.
11. Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий факт матиме для заявника юридичне значення при підтвердженні належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. 15 грудня 2025 року УДМС України в Житомирській області через підсистему «Електронний суд» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України відмовити.
13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій УДМС України в Житомирській області зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Крім того, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що для встановлення факту постійного проживання на території України має значення проживання на території України у певну дату, в конкретному приміщенні, у відповідному населеному пункті, що унормовано цивільним законодавством. Факт постійного проживання заявників на території України повинен бути підтверджений у тому числі записами в погосподарській книзі, відмітками у паспорті громадянина колишнього СРСР, тобто доказами, які достовірно підтверджують факт проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на
13 листопада 1991 року.
15. Заявник вказує, що Коростенським відділом УДМС у Житомирській області встановлено, що ОСОБА_1 був документований паспортом зразка 1974 року серія НОМЕР_1 , виданим 07 січня 1978 року Коростенським МВВС в Житомирській області (підтверджено архівною книгою Форми № 1).
16. Проте, ОСОБА_1 будь-яких доказів на підтвердження свого конкретного місця проживання на території України станом на 24 серпня
1991 року не надав. Як і не надав будь-яких інших доказів його про проживання на території України у вказаний період.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 279/2237/25 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
18. 29 січня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бовсунівський О. В., через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу УДМС України в Житомирській області, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
19. На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, дійшли законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення його заяви. Доказів його вибуття з України чи набуття іншого громадянства УДМС України в Житомирській області не надало.
20. Крім того, вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Акцентує увагу на тому, що застосована судами попередніх інстанцій, зокрема апеляційним судом, практика Верховного Суду є релевантною спірним правовідносинам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лісовщина Коростенського району Житомирської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
22. З 1974 року ОСОБА_2 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 , виданим 25 жовтня 1979 року.
23. В 1977 році закінчив Лісівщинську середню загальноосвітню школу Коростенського району Житомирської області.
24. 27 лютого 1979 року ОСОБА_1 закінчив технічне училище м. Люботин Харківської області.
25. З 25 жовтня 1979 року по 19 листопада 1981 року проходив службу в Радянській армії.
26. З 10 червня 1982 року по 09 листопада 1982 року навчався в Коростенській автошколі. З 08 грудня 1984 року по 07 лютого 1984 року працював на території смт Володарськ-Волинський Житомирської області.
27. З 24 лютого 1984 року по 16 вересня 1985 року працював трактористом в Костопільській ПМК-178.
28. З 01 жовтня 1985 року по 24 червня 1991 року працював водієм Костопільського автопідприємства.
29. З 02 липня 1991 року по 09 серпня 1993 року (безперервно) ОСОБА_1 працював на посаді водія Костопільської дільничної ветлікарні.
30. Відповідно до довідки, виданої старостою Лісівщинського старостинського округу Ушомирської сільської ради Коростенського району Житомирської області від 21 квітня 2025 року № 128/08-07, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації з 11 жовтня 2000 року по цей час.
31. Згідно з листом Коростенського відділу УДМС у Житомирській області № 1820-353/1820.1-25 від 26 березня 2025 року, наданим у відповідь на заяву ОСОБА_1 , зазначеним органом повідомлено, що проведеною перевіркою не встановлено його належності до громадянства України, не підтверджено факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
33. Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
36. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
37. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
38. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
39. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
40. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
41. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
42. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
43. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
44. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
45. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
46. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
47. Згідно з підпунктами «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
48. У пункті 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
49. Тобто у таких випадках одним з необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
50. У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
51. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
52. Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні стосунки з такою особою, або рішення суду.
53. Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися з фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
54. Подібні висновки зроблено зокрема у постановах Верховного Суду
від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23),
від 06 листопада 2023 року у справі № 511/2413/19 (провадження
№ 61-10582св23), від 13 лютого 2024 року у справі № 501/437/23 (провадження № 61-15105св23), від 08 грудня 2025 року у справі № 496/5950/24 (провадження № 61-6693св25).
55. Судова практика з приводу встановлення факту постійного проживання на території України сформована Верховним Судом та врахована судами попередніх інстанцій.
56. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
57. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
58. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
60. Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованих висновків про те, що заявником підтверджено належними та допустимими доказами факт його постійного проживання на території України, зокрема станом на 24 серпня 1991 року.
61. Факт народження та проживання на території України на час проголошення незалежності підтверджуються: свідоцтвом про народження; атестатами про здобуття середньої та професійно-технічної освіти; навчанням в автошколі; перебуванням у трудових відносинах з підприємствами, які знаходилися у Рівненській області, виконання трудової функції на посадах тракториста та водія з 24 лютого 1984 року по 09 серпня 1993 року, що підтверджується копією трудової книжки.
62. Відповідно до запиту Управління ДМС у Житомирській області
від 13 лютого 2025 року № 1820-159/1820.1-25, у міграційній службі наявна інформація про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є уродженцем с. Лісівщина Коростенського району Житомирської області та був документований паспортом СРСР серії НОМЕР_1 (виданим
07 січня 1978 року Коростенським МВВС Житомирської області) (а. с. 44, 45).
63. Відповідно до довідки, виданої старостою Лісівщинського старостинського округу Ушомирської сільської ради від 21 квітня 2025 року № 128/08-07,
ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації.
64. УДМС України в Житомирській області не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виїжджав за межі України на постійне місце проживання чи набував громадянство іншої держави після розпаду СРСР.
65. Вказаним обставинам, які підтверджують факт проживання станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 на території України, надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.
66. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
67. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
68. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
69. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення.
2. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 10 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович