30 січня 2026 року
м. Київ
справа № 204/3065/21
провадження № 61-2901св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Біловол Віталій Олексійович,
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Макарова М. О.,
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Біловол В. О. (далі - приватний виконавець) звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, назву якого змінено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року на Чечелівський районний суд міста Дніпра, з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .
Заява мотивована тим, що у приватного виконавця на виконанні перебуває виконавче провадження АСВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 200/14579/13-ц, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини домоволодіння у розмірі 48 255,50 грн та 1/2 частини земельної ділянки у розмірі 775 200,00 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Всього сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 823 455,50 грн. Рішення в добровільному порядку не виконано.
Приватний виконавець відкрив виконавче провадження та розпочав проведення виконавчих дій з примусового стягнення заборгованості. Зокрема, приватним виконавцем направлені запити до банківських установ, сервісних центрів МВС, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Державної служби морського та річкового транспорту України, Бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до отриманої інформації встановлено, що у боржника ОСОБА_2 відсутнє будь-яке майно, на яке може бути звернено стягнення. Разом із тим, приватний виконавець виявив, що боржнику належить на праві спільної сумісної власності об'єкт нерухомого майна, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Ця квартира придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період шлюбу, за кошти, отримані від реалізації спадкового майна.
З огляду на викладене приватний виконавець просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у майні, а саме: квартира
АДРЕСА_3 , загальною площею 75,6 кв. м, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 у розмірі 1/2 ідеальної частки, з метою звернення стягнення на майно.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Чечелівський районний суд міста Дніпра ухвалою від 28 квітня 2021 року справу передав за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, назву якого змінено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року, на Шевченківський районний суд міста Дніпра.
Шевченківський районний суд міста Дніпра ухвалою від 28 березня 2022 року подання приватного виконавця задовольнив.
Визначив частку майна боржника ОСОБА_2 у майні, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальною площею
75,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 316402612101, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 ідеальної частки.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру у період перебування з ОСОБА_2 у шлюбі, а тому це майно
є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2025 року відмовив ОСОБА_3 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 березня 2022 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд керувався тим, що представник ОСОБА_3 адвокат Погорілий О. В. брав участь у справі, був обізнаний про постановлення оскаржуваної ухвали суду від 28 березня 2022 року та отримав її копію 04 квітня 2022 року.
Отримавши 04 квітня 2022 року копію оскаржуваної ухвали суду від 28 березня 2022 року, ОСОБА_4 , її представник адвокат Погорілий О. В. не були обмежені у праві на оскарження цієї ухвали суду у встановлений законом строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 березня 2025 року ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права та вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що адвокат Погорілий О. В. представляв не її інтереси, а інтереси ОСОБА_2 , про що свідчить зміст заяви про отримання ухвали суду першої інстанції.
Також вказує, що адвокат Погорілий О. В. здійснював представництво в суді першої інстанції саме інтересів ОСОБА_2 , що також підтверджується звукозаписами судових засідань, в яких суд першої інстанції з'ясовував явку учасників справи та повноваження на їх представництво.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір між нею та адвокатом
Погорілим О. В., а тому у справі відсутні докази домовленості щодо здійснення представництва інтересів ОСОБА_3 адвокатом Погорілим О. В.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
За статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 32 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
За частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (пункт 2 частини другої статті 354 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє
у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення
є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою,
не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2025 року у справі № 757/25314/19-ц (провадження № 61-16690св23), від 24 грудня 2025 року у справі № 347/193/22 (провадження № 61-6176св25).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06) зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається). Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24). Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2025 року у справі № 362/6188/17 (провадження № 61-10004св25).
У цій справі апеляційний суд встановив, що з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 березня 2022 року ОСОБА_3 звернулася 13 січня 2025 року.
У матеріалах справи наявний ордер серії АЕ № 1087450 на представництво інтересів ОСОБА_3 адвокатом Погорілим О. В. на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом про надання безоплатної правової допомоги № б/н від 18 серпня 2021 року у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська (т. 1, а. с. 100). Відомостей про припинення правовідносин ОСОБА_3 та адвоката Погорілого О. В. щодо здійснення представництва її інтересів матеріали справи не містять.
Ухвалу місцевого суду від 28 березня 2022 року отримав представник ОСОБА_3 адвокат Погорілий О. В. 04 квітня 2022 року, що підтверджено заявою про видачу повного тесту ухвали суду, з відміткою про отримання (т. 1, а. с. 167).
Апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки представник ОСОБА_3 адвокат Погорілий О. В. брав участь у справі, був обізнаний про постановлення оскаржуваної ухвали суду від 28 березня 2022 року. Крім того, отримавши 04 квітня 2022 року копію оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 28 березня 2022 року, ОСОБА_3 та її представник адвокат Погорілий О. В. не були обмежені у праві на оскарження ухвали суду у встановлений законом строк.
З висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час отримання представником ОСОБА_3 адвокатом Погорілим О. В. копії повного судового рішення суду першої інстанції) вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Відповідно до частин другої-сьомої статті 272 ЦПК України у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.
За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (постанова Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 758/10107/20, провадження № 61-10033св24).
Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.
У частині першій статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 206/3940/23 (провадження № 61-1519св24) зазначив, що тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторін та інших учасників справи можуть бути підтверджені будь-яким з наведених у частині четвертій статті 62 ЦПК України документів: довіреністю, ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що повноваження адвоката як представника сторін та інших учасників справи можуть бути підтверджені будь-яким із наведених у частині четвертій статті 62 ЦПК України документів, зокрема ордером, та, встановивши, що ухвалу місцевого суду
від 28 березня 2022 року представник ОСОБА_3 адвокат Погорілий О. В. отримав 04 квітня 2022 року, дійшов обґрунтованого висновку про пропуск строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Доводи заявниці про те, що адвокат Погорілий О. В. здійснював представництво в суді першої інстанції ОСОБА_3 не спростовують тієї обставини, що Погорілий О. В. відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 910/15128/23.
Відсутність у матеріалах справи договору між ОСОБА_3 та адвокатом
Погорілим О. В. не спростовує того факту, що представництво ОСОБА_3 здійснювалося ОСОБА_6 на підставі ордеру, що відповідає положенню частини четвертої статті 62 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
У цій справі надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх
відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
У справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання щодо застосування частини другої статті 358 ЦПК України.
За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України.)
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська