Справа № 582/999/25
Номер провадження 22-ц/816/1492/26
05 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),
суддів Петен Я.Л., Сидоренко А.П.,
з участю секретаря судового засідання Назарової О.М..,
у присутності:
представника позивачки - адвоката Склярова Сергія Леонідовича (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маківського Віталія Вікторовича
на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2025 року (суддя Жмурченко В.Д.), ухвалене у селищі Недригайлів,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей,
29 липня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скляров С.Л. звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що із 25 березня 2020 року вона перебуває з відповідачем у шлюбі, до реєстрації якого у них народилися спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На цей час шлюбні стосунки між сторонами припинені, однією сім'єю вони не проживають, їхні діти живуть разом із матір'ю у м. бєлгород та знаходяться на її повному утриманні. Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, не цікавиться їхніми потребами, хоча офіційно працевлаштований, отримує стабільний дохід, а тому має можливість сплачувати аліменти на дітей.
Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2025 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29 липня 2025 року і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави 1211 грн 20 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Маківський В.В., посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заперечуючи встановлені судом фактичні обставини справи, вказує, що позивачка без згоди відповідача, шляхом обману, вивезла їхніх дітей на територію російської федерації. Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви докази щодо місця проживання дітей з матір'ю не були належними, допустимими та достовірними, оскільки іноземні офіційні документи не були легалізовані, що є обов'язковим з огляду на набрання 23 грудня 2022 року чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» та розірвання дипломатичних відносин із російською федерацією після повномасштабного вторгнення. Подання таких доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції відбулося з порушенням процесуального закону, тому такі докази не могли бути прийняті судом до уваги. Посилається на те, що апостилі, проставлені на документах, не засвідчують їхнього змісту. Тому, відсутність можливості перевірити факт проживання дітей разом із матір'ю, виключає можливість стягнення аліментів на користь позивачки.
Своїм правом на відзив на апеляційну скаргу сторона позивача не скористалася.
Позивачка та відповідач до суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи в силу положень пункту 4 частини 8 статті 128, частини 5 статті 130 ЦПК України повідомлені належним чином.
Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Маківського В.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він не в змозі з'явитися до суду за станом здоров'я.
За відсутності будь-яких доказів поважності неявки представника в судове засідання, колегія суддів вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Склярова С.Л., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2020 року між громадянкою російської федерації ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано шлюб на території російської федерації (а.с. 10).
Сторони мають трьох спільних дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16-18, 27-28, 36, 52).
Зареєстрованим місцем проживання сторін та їхніх дітей в Україні є АДРЕСА_1 (а.с. 9, 15, 22, 30, 31, 38, 40), проте подружжям не заперечується та обставина, що вони однією сім'єю не проживають.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачка фактично проживає по АДРЕСА_2 інтернаціонала, 50 у м. бєлгород бєлгородської області російської федерації (а.с. 1, 4, 5).
Із копій свідоцтв про реєстрацію місця проживання (із проставленням апостилю) вбачається, що станом на 17 вересня 2025 року діти сторін: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , проживають по АДРЕСА_2 інтернаціонала, 50 у м. бєлгород бєлгородської області російської федерації (а.с. 92-103).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив факт проживання дітей з матір'ю та їхнє перебування на утриманні останньої, вважав дітей такими, що потребують матеріальної допомоги на своє утримання з боку батька, який в силу статті 180 СК України зобов'язаний та в змозі їх утримувати шляхом сплати аліментів. Врахувавши відсутність на утриманні відповідача інших осіб, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, визначив до стягнення аліменти на утримання трьох дітей у розмірі половини його заробітку (доходу).
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Статтею 7 Зaкoну України «Про Державний бюджет України нa 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей вікoм від 6 до 18 років з 1 січня 2025 року - 3196 гривень.
Із урахуванням наведених норм права, встановлених обставин справи, визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років та наявності рівного обов'язку кожного із батьків утримувати дітей, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей.
У своїй апеляційній скарзі заявник фактично не погоджується із встановленою судом обставиною проживання дітей разом із матір'ю, оскільки докази на підтвердження цього були надані позивачем не під час подання позову, як того вимагають положення статті 83 ЦПК України, а згодом, після надання судом першої інстанції стороні відповідного часу.
Колегія суддів апеляційного суду вважає вказані доводи необґрунтованими із огляду на таке.
Відповідно до положень частини 1, 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із частиною 2 статті 13 ЦПК України суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Надаючи оцінку поданим стороною позивача доказам про місце проживання дітей з матір'ю, суд першої інстанції не надав автоматичного пріоритету твердженню сторони з цього питання, а встановив фактичний стан на підставі належних та допустимих доказів.
Отримавши відзив та з'ясувавши у судовому засіданні позицію сторони відповідача у справі, яка зводилася до відсутності належних доказів на підтвердження обставини проживання дітей з матір'ю, суд, діючи на виконання положень частини 2 статті 13 ЦПК України, обґрунтовано надав представнику позивачки додатковий строк для подання додаткових доказів.
У свою чергу сторона відповідача не займає активну процесуальну позицію, зокрема не надає доказів того, що діти фактично проживають не з матір'ю, в іншому ніж з нею місці, тому відсутні підстави для стягнення аліментів на її користь.
Апеляційний суд враховує, що у справі, яка переглядається, судом першої інстанції надано належну правову оцінку поданим стороною позивача доказам, зокрема документам, виданим органами російської федерації. Вказані документи, на які посилається позивачка, як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, підтверджують факт проживання дітей на території російської федерації разом з матір'ю.
Таким чином, суд першої інстанції, вірно вважав, що позивачкою доведено наявність підстав для стягнення аліментів на дітей із батька, і таке рішення відповідає найкращім інтересам дітей.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, а лише зводяться до власного тлумачення апелянтом норм права та до незгоди з висновками суду першої інстанції по суті вирішення позову.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Понесені заявником витрати, пов'язані з апеляційним переглядом судового рішення, покласти на апелянта відповідно до статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маківського Віталія Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складене «05» лютого 2026 року.
Головуючий (суддя-доповідач) Д.В. Сізов
Судді Я.Л. Петен
А.П. Сидоренко