Номер провадження: 11-кп/813/930/26
Справа № 496/4144/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону України ОСОБА_9 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 09.04.2025 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Платовка, Ключевського району, Алтайського краю, Російської Федерації, татарина, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, не одруженого, який на момент вчинення злочину проходив військову службу за контрактом на посаді навідника танку 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший матрос», є учасником бойових дій, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, в кримінальному провадженні № 42020161010000221 від 04.08.2020 року,
установив
Оскарженим вироком Біляївського районного суду Одеської області від 09.04.2025 року ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та йому призначено покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ст.58 КК України, замість покарання у виді позбавлення волі призначено ОСОБА_7 , покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням 10 відсотків в дохід держави з суми грошового забезпечення військовослужбовця.
Під час відбування цього покарання ОСОБА_7 , не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Також даним вироком вирішено питання заходів забезпечення.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді навідника танку 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший матрос», діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану о 08 год. 00 хв. 31.01.2020 року, без поважних причин, не з'явився вчасно до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби до 04.08.2020 року, використовуючи вільний час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків з військової служби.
Вимоги апеляційної скарги та доводи особи, що її подала
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону України ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.58 КК України, призначив строк службового обмеження, який не дорівнює строку позбавлення волі.
Крім того, прокурор вважає призначене ОСОБА_7 занадто м'яку покарання, що в умовах воєнного стану та необхідності забезпечення обороноздатності Держави, буде сприяти вчиненню аналогічних злочинів серед військовослужбовців та призведе до відповідних негативних наслідків.
На підставі цього просить: вирок відносно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч.4 ст.407 КК України призначити покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді двох років позбавлення волі, замінивши його на два роки службових обмежень для військовослужбовців з відрахуванням із грошового забезпечення ОСОБА_7 10 відсотків в дохід Держави.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
Прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 частково підтримали апеляційну скаргу прокурора в частині, призначення строку службового обмеження, який дорівнює строку позбавлення волі, в іншій частині вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, учасників судового провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Крім того, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом першої інстанції було з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності його позиції немає.
Що стосується апеляційних вимог прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст.58 КК України, то колегія суддів вважає їх слушними, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.
Колегія суддів констатує, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Положеннями п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України.
При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Враховуючи те, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, відповідно до ст.12 КК України, хоча і є тяжким злочином проти встановленого порядку несення військової служби, однак, зважаючи на повне визнання ним своєї вини, щире каяття обвинуваченого, його готовність нести відповідальність за вчинене шляхом продовження проходження військової служби з метою захисту держави, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, колегія суддів доходить висновку про наявність таких пом'якшуючих обставин як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Разом з цим апеляційний суд враховує такі обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як наявність у обвинуваченого бажання захищати країни, оскільки останній продовжує проходити службу у військовій частині, є учасником бойових дій, має позитивну характеристику за місцем служби. Так, згідно зі службовою характеристикою від 02.02.2026 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_2 , підполковником ОСОБА_10 , молодший сержант ОСОБА_7 відповідає займаній посаді та за час проходження військової служби проявив себе дисциплінованим військовослужбовцем, який сумлінно відноситься до виконання службових обов'язків, є врівноваженим та користується авторитетом серед колег.
За наявності сукупності зазначених вище обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, з урахуванням даних про особу винного, ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин його вчинення і його відношення до вчиненого, враховуючи позицію прокурора, з урахуванням принципу справедливості, в цілях посилення впливу призначеного покарання на виправлення винного, а також з метою попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, апеляційний суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_7 положення ч.1 ст.69 КК України, призначивши йому покарання за ч.4 ст.407 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією цієї статті за вчинений злочин, у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
Такі висновки узгоджуються з вимогами ст.ст.65, 66, 69 КК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», практикою ЄСПЛ щодо справедливого судового розгляду, індивідуалізації та пропорційності покарання.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, наведених вимог закону судом першої інстанції дотримано не було.
Так, призначивши обвинуваченому покарання за ч.4 ст.407 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість заміни покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік покаранням у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням 10 відсотків в дохід держави з суми його грошового забезпечення, з огляду на те, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем, який має досвід участі у бойових діях та продовжує захищати країну в період збройної агресії російської федерації.
Водночас при заміні покарання суд першої інстанції не врахував положення ч.1 ст.58 КК України та призначив ОСОБА_7 строк службового обмеження для військовослужбовців, який не відповідає строку призначеного йому за ч.4 ст.407 КК України покарання у виді позбавлення волі, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
За таких умов, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора.
Так, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 є військовослужбовцем, враховуючи обставини справи та особу винного, його бажання продовжити проходження військової служби, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, на підставі ст.58 КК України, замінити призначене йому покарання у виді позбавлення волі на службове обмеження на той самий строк з відрахуванням у дохід держави 10 (десяти) відсотків з його грошового забезпечення.
При цьому апеляційний суд вважає, що з огляду на продовження воєнного стану в Україні та у зв'язку з підвищеною потребою держави у військовослужбовцях саме таке покарання наддасть можливість обвинуваченому продовжувати проходження військової служби та шляхом відрахування в дохід держави частини його грошового забезпечення матиме більшу суспільну користь.
На думку суду апеляційної інстанції, саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги прокурора що призначене ОСОБА_7 занадто м'яке покарання, що в умовах воєнного стану та необхідності забезпечення обороноздатності Держави, буде сприяти вчиненню аналогічних злочинів серед військовослужбовців та призведе до відповідних негативних наслідків є необґрунтованими.
Так, вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини даної справи та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, що не заперечувалось стороною обвинувачення.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його м'якість.
Окрім цього, колегія суддів, оцінюючи доцільність призначення обвинуваченому більш суворого покарання, про що просить прокурор, враховує той факт, що призначене вироком суду покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 1 (один) рік з відрахуванням 10 (десяти) відсотків в дохід держави із суми його грошового забезпечення обвинувачений ОСОБА_7 фактично відбуває, що свідчить про усвідомлення обвинуваченим наслідків скоєного та добровільне виконання вироку.
За змістом п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, не врахував належним чином наведені вимоги закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого ухвалив рішення, яке їм не відповідає, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок суду - скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням нового вироку на підставі ст.420 КПК України.
Керуючись статтями 392, 404, 405, 407, 409, 419, 420, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону України ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 09.04.2025 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, в кримінальному провадженні № 42020161010000221 від 04.08.2020 року - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.407 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ст.58 КК України, замість покарання у виді позбавлення волі призначити ОСОБА_7 , покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 1 (один) рік з відрахуванням 10 відсотків в дохід держави з суми грошового забезпечення військовослужбовця.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4