Справа № 130/2992/25
Провадження №11-кп/801/199/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020130000395 від 06.09.2025 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025, яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жмеринка Вінницької області, громадянина України, без освіти, невійськовозобов'язаного, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
?07.02.2012 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 240 годин;
?17.07.2012 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 700 грн.;
?17.10.2013 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки 9 (дев'ять) місяців з випробуванням та іспитовим строком в силу вимог ст. 75 КК України на 2 (два) роки 9 (дев'ять) місяців;
?24.06.2014 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 8 (вісім) місяців;
?02.08.2016 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн;
?19.12.2017 Шаргородським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 187, ч. 1, 3 ст. 71 КК України до покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі, звільненого 18.10.2024 року по відбуттю строку,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Вирішено питання із долею речових доказів та процесуальні витрати.
За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025 ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за таких обставин.
Обвинувачений ОСОБА_10 , маючи незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення злочинів проти власності, повторно вчинив такий злочин.
Так, 21 вересня 2025 року, приблизно о 00-20 год, обвинувачений ОСОБА_10 , з метою таємного викрадення чужого майна, шляхом перелазу через паркан території домогосподарства ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_2 , під час дії у країні воєнного стану, проник на огороджену територію, звідки повторно шляхом обтрушування дерев таємно викрав яблука сортів "фуджі", "спартан" та "спур ред делішес", які склав до двох полімерних мішків і завіз їх до свого місця проживання по АДРЕСА_1 .
У ту ж ніч, близько о 02-00 год, обвинувачений ОСОБА_10 , продовжуючи свій злочинний умисел на таємне заволодіння яблуками, таким же чином через паркан знову проник на огороджену територію вказаного вище домогосподарства ОСОБА_8 , звідки таємно здійснив крадіжку яблук сортів "фуджі", "спартан" та "спур ред делішес", які склав до двох полімерних мішків і завіз їх до свого місця проживання по АДРЕСА_1 .
Всього обвинувачений ОСОБА_10 викрав 120 кг яблук на загальну суму 6 522 грн 20 коп, які здав у пункт прийому яблук, розташованому у м. Жмеринка, мікрорайон "5-й кілометр".
Дії ОСОБА_10 судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у інше сховище, в умовах воєнного стану.
Не погодившись із даним судовим рішенням прокурор Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025 в частині призначеного покарання у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
04.02.2026 прокурор ОСОБА_9 подав заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025 стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 .
Суд, перевіривши подану заяву, бере до уваги наведений у ній факт відмови прокурора від апеляційної скарги, оскільки така відмова є добровільною, усвідомленою та поданою належним чином уповноваженою особою.
З урахуванням приписів ст. 403 КПК України суд визнає, що зазначена відмова тягне за собою закриття апеляційного провадження в частині скарги прокурора, що відповідає принципам диспозитивності та змагальності кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити вирок у частині призначення покарання та застосувати до нього приписи ст. 75 КК України, та звільнити обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, із покладеними, передбаченими ст. 76 КК України, обов'язками.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025 є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з огляду на його надмірну суворість та неврахування всіх істотних обставин справи.
Зазначає, що під час судового розгляду він повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому та надав суду першої інстанції пояснення щодо мотивів свого вчинку. При цьому наголошує, що кримінальне правопорушення було вчинене у зв'язку з украй складним матеріальним становищем його сім'ї, на утриманні якого перебувають четверо неповнолітніх дітей, а його дружина є вагітною та не має можливості працевлаштуватися.
Апелянт вказує, що викрадене майно він реалізував, а отримані кошти використав виключно на придбання продуктів харчування для сім'ї. Крім того, зазначає, що він не перебуває на військовому обліку. При цьому підкреслює, що іншої матеріальної підтримки, окрім власних доходів, його сім'я не має.
У апеляційній скарзі також зазначено, що призначене покарання у виді п'яти років позбавлення волі є, на його переконання, надмірно суворим і таким, що не відповідає ні ступеню тяжкості вчиненого, ні його особі. Апелянт звертає увагу на те, що у разі реального відбування покарання він буде позбавлений можливості утримувати сім'ю, відшкодувати потерпілій стороні завдану шкоду, а також сплатити судові витрати, у тому числі пов'язані з проведенням експертизи.
Посилаючись на загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК України, апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав право обрати одну з форм реалізації кримінальної відповідальності, у тому числі застосувати положення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому він наголошує, що така форма реалізації кримінальної відповідальності має дискреційний характер і передбачає врахування всієї сукупності обставин справи, особи винного та можливості його виправлення без ізоляції від суспільства.
Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично не розглянув можливість застосування до нього ст. 75 КК України, обмежившись посиланням на те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Водночас, на думку апелянта, суд не врахував, що покарання за попереднім вироком ним відбуте повністю, а також те, що він має намір виконувати покладені на нього обов'язки органу пробації, працевлаштуватися та стати на шлях виправлення.
У зв'язку з наведеним апелянт вважає, що за сукупністю встановлених у справі обставин є всі підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання у виді позбавлення волі, шляхом застосування положень статті 75 КК України із встановленням іспитового строку.
Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , теж подала апеляційну скаргу, у якій просила змінити вирок суду першої інстанції та застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України.
Апеляційну скаргу захисник мотивує тим, що вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025 ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, яке, на думку сторони захисту, є надмірно суворим і таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення особи засудженого.
У апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, був зобов'язаний виходити з необхідності відповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину, особі засудженого та можливості його виправлення без відбування покарання у місцях обмеження або позбавлення волі. Водночас, як наголошує захисник, зазначені вимоги закону судом належним чином дотримані не були, у зв'язку з чим вирок у частині призначеного покарання підлягає зміні.
Захисник звертає увагу на те, що суд визнав наявність пом'якшуючих обставин, зокрема повне визнання вини обвинуваченим, його щире розкаяння та активне сприяння слідству у розкритті кримінального правопорушення. При цьому у апеляційній скарзі підкреслюється, що під час досудового розслідування засуджений неодноразово висловлював жаль з приводу вчиненого, що свідчить про щирість його каяття.
Разом із тим у апеляційній скарзі зазначається, що обставину, яка обтяжує покарання, а саме перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння, суд визнав без належного підтвердження. Як вказує захисник, освідування обвинуваченого не проводилось, а матеріали кримінального провадження не містять доказів його перебування у стані алкогольного сп'яніння під час вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим зазначена обставина не могла бути врахована при призначенні покарання.
Крім того, захисник зазначає, що суд, оцінюючи дані про особу засудженого, зосередився на наявності судимості та незадовільній характеристиці за місцем проживання, однак належним чином не врахував інші істотні обставини, зокрема наявність у нього стійких соціальних зв'язків, спільне проживання з цивільною дружиною, яка перебуває на його повному утриманні, а також утримання чотирьох неповнолітніх дітей. Також у апеляційній скарзі зазначається, що засуджений не перебуває на обліку у психіатра та нарколога.
З урахуванням наведеного захисник вважає, що суд першої інстанції мав законні підстави та можливість призначити засудженому менш суворе покарання в межах санкції статті, застосувавши положення ст. 69 КК України, або ж звільнити його від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.
Посилаючись на принципи індивідуалізації, гуманізації та справедливості покарання, захисник зазначає, що за наявності пом'якшуючих та відсутності належно доведених обтяжуючих обставин призначене засудженому покарання у виді 5 років позбавлення волі, хоча формально і є мінімальним у межах санкції статті, однак не відповідає його особі та не є необхідним для досягнення мети покарання.
Обвинувачений у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду.
При цьому будь-яких заяв або клопотань про відкладення апеляційного розгляду, а також повідомлень про поважні причини неявки від обвинуваченого до суду не надходило.
Водночас апеляційний суд бере до уваги, що прокурор відмовився від поданої ним апеляційної скарги, яка за своїм змістом погіршувала становище обвинуваченого. Відповідно до положень статті 403 КПК України, така відмова є реалізацією права сторони апеляційного оскарження та тягне припинення апеляційного провадження в цій частині.
З урахуванням вимог ст. ст. 404 та 405 КПК України, апеляційний суд здійснює перегляд судового рішення в межах поданих і не відкликаних апеляційних скарг. За відсутності апеляційної скарги прокурора, спрямованої на погіршення становища обвинуваченого, а також з огляду на те, що участь обвинуваченого не визнавалася судом обов'язковою, апеляційний суд дійшов висновку про можливість проведення апеляційного розгляду за його відсутності.
Більше того, у судовому засіданні була присутня захисника ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах ОСОБА_10 , та яка не заперечувала щодо розгляду апеляційних скарг за відсутності обвинуваченого.
За таких обставин відсутність обвинуваченого у судовому засіданні не перешкоджає апеляційному розгляду справи, не порушує принципу змагальності та забезпечення права на захист і відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, позицію захисника ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційній скарги та просила їх задовольнити, виступ потерпілої, яка заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам вирок суду відповідає.
У поданій апеляційній скарзі захисник покликається на невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, безпідставне незастосування ст. ст. 69, 75 КК України, проте вказані доводи, колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогам кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зазначено, що суди при призначенні покарання зобов'язані враховувати ступінь тяжкості злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також мету виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п.п. 2, 3 зазначеної Постанови, при призначенні покарання суд має всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження, сукупність та взаємозв'язок обставин, що характеризують ступінь тяжкості злочину, форму вини, мотив, мету, спосіб та кількість епізодів злочинної діяльності.
Щодо можливості застосування ст. 69 КК України, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції призначаючи покарання обвинуваченому дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання і врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції визнано обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_10 щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Щодо обставин, які обтяжують покарання, то суд першої інстанції визнав такою - рецидив злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено вироком суду, ОСОБА_10 на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення мав незняті та непогашені судимості за вчинення умисних кримінальних правопорушень. Таким чином, нове кримінальне правопорушення було вчинене ним повторно, після засудження за попередні умисні злочини, що відповідно до вимог кримінального закону утворює рецидив злочинів.
Суд першої інстанції правильно врахував, що наявність рецидиву свідчить про стійку злочинну налаштованість засудженого, невиправлення його після попередніх заходів кримінально-правового впливу та зневажливе ставлення до вимог закону. Вказана обставина, за своєю правовою природою, обґрунтовано розцінена судом як така, що підвищує ступінь суспільної небезпечності особи засудженого.
Доводи апеляційних скарг про необхідність нівелювання значення рецидиву або зменшення його впливу на призначене покарання не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки сам факт наявності незнятих та непогашених судимостей є об'єктивною юридичною обставиною, яка підлягає обов'язковому врахуванню при призначенні покарання незалежно від суб'єктивної оцінки сторони захисту.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що засуджений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності саме за вчинення злочинів проти власності. Вказані судимості свідчать про повторюваність протиправної поведінки засудженого, її однорідний характер та відсутність належних висновків з боку особи після застосування до неї попередніх заходів кримінально-правового впливу. За таких обставин вчинення нового умисного злочину проти власності обґрунтовано розцінюється судом як продовження стійкої кримінальної поведінки, що додатково підтверджує підвищений ступінь суспільної небезпечності засудженого та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про необхідність призначення реального покарання.
Також колегія суддів не може залишити поза увагою висновок уповноваженого органу з питань пробації від 01.12.2025, відповідно до якого засуджений характеризується як особа з підвищеним ризиком вчинення повторного кримінального правопорушення. Як убачається зі змісту зазначеного висновку, під час оцінки ризиків органом пробації було враховано сукупність кримінально-правових та соціально-поведінкових факторів, які вказують на відсутність у засудженого стійких ознак виправлення.
У висновку органу пробації наголошено, що засуджений не продемонстрував стабільних позитивних змін у поведінці, не сформував належної мотивації до дотримання вимог закону та не має достатніх соціальних чинників, які б знижували ймовірність повторного вчинення кримінальних правопорушень.
За результатами комплексної оцінки ризиків орган пробації дійшов висновку, що рівень ризику вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення є високим та становить 52 бали. Такий показник, у поєднанні з наявністю рецидиву злочинів та однорідним характером раніше вчинених кримінальних правопорушень, обґрунтовано свідчить про підвищену ймовірність повторної протиправної поведінки та підтверджує висновок суду першої інстанції про необхідність призначення реального покарання.
За таких обставин колегія суддів погоджується з оцінкою органу пробації та вважає, що наданий висновок є додатковим об'єктивним підтвердженням неможливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, а отже виключає можливість застосування до нього більш м'яких заходів кримінально-правового реагування.
Враховуючи усе вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 положень ст. 69 КК України, оскільки сукупність установлених у кримінальному провадженні обставин не свідчить про наявність виняткових підстав, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Навпаки, дані про особу обвинуваченого, зокрема наявність рецидиву злочинів, однорідний характер раніше вчинених ним кримінальних правопорушень проти власності, негативну характеристику та високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, підтверджений висновком уповноваженого органу з питань пробації, свідчать про стійку кримінальну поведінку та відсутність підстав вважати, що цілі покарання можуть бути досягнуті шляхом призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Що у апеляційній скарзі захисника, що у обвинуваченого піднімається питання щодо можливості застосування положень ст. 75 КК України
Розглядаючи доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого щодо можливості звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів виходить з положень ст. 75 КК України, відповідно до яких таке звільнення може бути застосоване лише у разі, якщо суд, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, дійде переконання про можливість його виправлення без реального відбування покарання.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити особу від покарання чи від його відбування. Така діяльність за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає оцінку конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї дискреції є результатом інтелектуально-вольової діяльності суду, в межах якої й ухвалюється рішення про можливість або неможливість застосування положень ст. 75 КК України.
У постанові від 20.03.2018 у справі № 302/904/16-к (провадження № 51-966км18) Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути прийняте лише за умови, якщо сукупність усіх установлених у справі даних - вид і розмір призначеного покарання, тяжкість злочину, особа винного та інші обставини - об'єктивно спонукає суд до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, щодо ОСОБА_10 такі умови відсутні. Наявність рецидиву злочинів, однорідний характер раніше вчинених ним умисних кримінальних правопорушень проти власності, негативні дані про особу, а також високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, підтверджений висновком уповноваженого органу з питань пробації, свідчать про відсутність підстав вважати, що його виправлення можливе без реального відбування покарання.
Водночас суд не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що обвинувачений є батьком чотирьох дітей, а його співмешканка перебуває у стані вагітності, оскільки на момент ухвалення вироку суду першої інстанції не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували зазначені обставини. Відповідні твердження сторони захисту носили виключно декларативний характер та не були підкріплені документальними відомостями, що унеможливлювало їх врахування при призначенні покарання.
Крім того, під час апеляційного розгляду кримінального провадження сторона захисту також не надала суду апеляційної інстанції належних підтверджуючих документів, які б свідчили про наявність у обвинуваченого чотирьох неповнолітніх дітей або про факт вагітності його співмешканки. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості враховувати наведені доводи як такі, що впливають на вид та розмір призначеного покарання, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у матеріалах кримінального провадження ані на стадії розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду.
За приписами ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоча і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, однак за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Разом із тим під час апеляційного розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про явну несправедливість призначеного обвинуваченому покарання. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що покарання призначено у межах санкції відповідної статті Кримінального кодексу України, з дотриманням загальних засад призначення покарання та з урахуванням усіх істотних обставин кримінального провадження і даних про особу обвинуваченого.
Доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого не спростовують наведених висновків суду першої інстанції та не містять даних, які б свідчили про істотне порушення вимог кримінального чи кримінального процесуального закону або про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого у розумінні ст. 414 КПК України.
За таких обставин підстав для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок - без змін.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 414, 419 КПК України, суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 , - закрити, у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , - залишити без задоволення.
Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2025, яким ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4