Справа № 145/739/25
Провадження № 22-ц/801/74/2026
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Патраманський І. І.
Доповідач:Копаничук С. Г.
29 січня 2026 рокуСправа № 145/739/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л.О., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ПАТ Національна акціонерна компанія «Оранта,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Патраманського І.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого -
30.05.2025 року ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Лабика Р .Р. звернулась до суду з позовом до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого .Зазначила ,що вона є потерпілою у кримінальному провадженні за фактом ДТП у результаті якого загинув її син ОСОБА_2 , у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , кримінальне провадження щодо якого закрите в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Останній, 09.02.2025 року близько 18 години 30 хвилин , керуючи автомобілем "Volkswagen T4", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку м. Вінниці, по вул. Жовтневій в с. Селище Вінницького району Гніванської ОТГ, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який в стані сильного алкогольного сп'яніння, в умовах недостатньої видимості в темну пору доби, не виділив себе на проїзній частині, у невстановленому місці раптово вийшов на проїзну частину автодороги перетинаючи проїзну частину справа-наліво, відносно руху автомобіля. Внаслідок отриманих травм пішохід ОСОБА_4 загинув на місці пригоди. З матеріалів кримінального провадження, смерть потерпілого ,що настала на місці дорожньо-транспортної пригоди була прямим причинним наслідком цієї пригоди.
В результаті вищевказаного зіткнення та пов'язаної з ним загибелі ОСОБА_2 , його матері - ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку з чим у неї виникло право на її відшкодування відповідачем.
Станом на дату ДТП (09.02.2025), цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "Volkswagen T4", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Національна акціонерна компанія «Оранта», за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AT5743504, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.
Оскільки останні обставини у справі не вбачаються , саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, 1187 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.
Так як цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки була застрахована у відповідача ,останній , згідно п.27.3. ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю потерпілого є: матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько потерпілого - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ,дітей у потерпілого не було.
Враховуючи ,що у 2025 році встановлено мінімальну заробітну плату з 1 січня - 8000 гривень, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 96 000 грн (12*8000 грн =96 000 грн.).Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку пункту 27.3. Закону, за моральну шкоду заподіяну смертю потерпілого дорівнює по 48'000 грн. для кожного (96000,00 грн. / 2 осіб = 48000 грн.)
Посилаючись на положення ст.ст.1200,1202 ЦК України, ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , постанову Правління НБУ від 30 травня 2022 року №109 “Про розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, встановлено у сумі 320 000 гривень на одного потерпілого, просила стягнути з страховика на її користь 224 000 грн. страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника і 48 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Тиврівського районного суду від 9 жовтня 2025 року позов задоволено . Стягнуто з ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"" на користь ОСОБА_1 224 000 грн страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника; 48 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ПАТ «НАСК'Оранта» просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення ,яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити. Апеляційна скарга відповідача зводиться, в основному, до оспорювання оцінки судом доказів факту знаходження ОСОБА_1 на утриманні загиблого сина на день його загибелі .
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Правовідносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки регулюються статтями 3, 27, 41, 68 Конституції України, ЦК України , Законами України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух"; від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування"; від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).
Пунктом 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3765-IX передбачено ,що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.
Оскільки новий закон набрав чинності 1 січня 2025 року, а договір страхування цивільно правової відповідальності був укладений раніше, то у даних правовідносинах продовжує діяти старий ЗУ № 1961-IV.
Згідно 22 ЗУ від 01.07.2004 №1961-IV, в редакції чинній на дату укладення договору страхування ,у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи».
Згідно п.23.1 ст. 23 Закону України від 01.07.2004 №1961-IV, у тій же редакції ,шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, серед іншого, є шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до пункту 27.1 статті 27 ЗУ від 01.07.2004 №1961-IV,страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо - транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27 Закону України від 01.07.2004 №1961-IV, в редакції чинній на дату укладення договору страхування).
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону № 1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті».
Відповідно до п.27.5 ст.27 ЗУ №1961-IV, відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Суд першої інстанції встановив, що 09.02.2025 року ,близько 18 години 30 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем "Volkswagen T4", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку м. Вінниці, по вул. Жовтневій в с. Селище Вінницького району Гніванської ОТГ, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який в стані сильного алкогольного сп'яніння, в умовах недостатньої видимості в темну пору доби раптово вийшов на проїзну частину . Внаслідок отриманих травм ОСОБА_4 загинув на місці пригоди.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №10 від 25.02.2025 він отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми у вигляді сполучної травми тіла за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення належить до тяжких тілесних ушкоджень та стоїть у причинному зв'язку зі смертю. Смерть ОСОБА_7 наступила від сполучної травми тіла. Вищеописана травма тіла виникла від дії тупого твердого предмету (предметів), можливо в умовах дорожньо-транспортної пригоди 09.02.2025 р.. Характер та локалізація ушкоджень на трупі ОСОБА_8 дають можливість припустити, що ОСОБА_9 на час первинного контакту з транспортним засобом міг знаходитись у вертикальному чи близькому до такого положенні та міг бути розвернутий задньою поверхнею тіла до травмуючих виступаючих частин автомобіля».
Матеріалами кримінального провадження щодо обвинувачення ОСОБА_3 ,який скоїв наїзд на ОСОБА_2 від якого останній помер , встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Цивільно-правова відповідальність щодо забезпеченого транспортного засобу марки "Volkswagen T4", д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AT5743504 ,який є чинним на день ДТП .
Матір загиблого ОСОБА_2 - позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на час ДТП є особою пенсійного віку , з інвалідністю першої “Б» групи з 06.02.2024 року потребує постійного стороннього догляду ,тобто, являється непрацездатною , а тому підпадає під дію пункту 2 та 3 частини 1 статті 1200 ЦК України .
Задовольняючи позов у повному об'ємі суд виходив із того, що позивач ОСОБА_1 на час ДТП 09.02.2025 року являлась непрацездатною особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв'язку із загибеллю сина , оскільки на день його смерті була на його утриманні та мала право на одержання від нього утримання.
Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи , які перевірив доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини і норми права ,що їх регулюють ,внаслідок чого дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і стягнення на користь непрацездатної матері потерпілого страхового відшкодування матеріальної і моральної шкоди , завданої життю і здоров'ю потерпілого .
Доводи апеляційної скарги ПАТ «НАСК «Оранта» що зводяться до оспорювання оцінки судом доказів факту знаходження ОСОБА_1 на утриманні загиблого сина на день його загибелі, є необгрунтованими.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Відтак ,доводи апеляційної скарги про те, що у суду не було достовірних і достатніх доказів того, що мати перебувала на утриманні сина , не заслуговують на увагу ,оскільки стаття 1200 ЦК передбачає право на відшкодування шкоди в разі смерті потерпілого не лише для непрацездатних осіб ,які були на утриманні ,а й непрацездатних, які мали від цих осіб право на їх утримання . Закон не вимагає одночасного дотримання обох умов.
Факти того, що позивач є матір'ю загиблого у ДТП ОСОБА_2 і з 06.02.2024 року є інвалідом першої групи «Б» безстроково , що потребує постійної сторонньої допомоги ,тобто, є непрацездатною ,не оспорюються .
Незважаючи на те, що згідно довідок ОСОБА_2 проживав без реєстрації в с. Медвеже Вушко разом із дружиною , а позивач ОСОБА_1 зареєстрована в м. Гнівань, численними довідками старости с. Селище Вінницького району ОСОБА_10 підтверджено факт спільного проживання позивача із сином - ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 - за адресою його офіційної реєстрації ,що згідно ст.16 ЗУ « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні », є зареєстрованим місцем проживання загиблого.(а.с.23,59)
Враховуючи, що за медичними показами лютого 2024 року , позивач як інвалід 1 групи «Б», потребувала постійної сторонньої допомоги , факт проживання її із сином, який таку сторонню допомогу в силу статі і віку міг надавати, є достовірним. Вказане підтверджується й тим, що ОСОБА_2 був звільнений з військової служби 10.05.2024 саме через сімейні обставини - для догляду за матір'ю.
Згідно ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно ст.203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Крім того ,згідно зі ст. 1200 Цивільного кодексу України, на день смерті сина ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) позивач однозначно вважається непрацездатною особою , як інвалід 1 групи безстроково ,а тому вона згідно ст. ст.202,203 СК України мала передбачене законом право на утримання від сина.
Оскільки позивач стала пенсіонеркою та особою з інвалідністю ще у 2024 році, на момент трагедії (лютий 2025) вона вже мала офіційний статус особи, яка мала право на отримання утримання від сина.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що позивач на час смерті отримувала пенсію ,а тому не потребувала утримання ,оскільки вони спростовуються незначним розміром пенсії ОСОБА_1 , виписками з її медичних документів про складність і тяжкість її хвороби, як інваліда 1 групи , що потребує постійного стороннього догляду і коштовних ліків . Крім того, ці доводи суперечать висновкам об'єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС у постанові від 05.09.2019 у справі № 212/1055/18-ц, яка дійшла висновку про те, що отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Факт надання сином допомоги та догляду підтверджується не лише актом, а й тим, що ОСОБА_2 був звільнений з військової служби 10.05.2024 саме через сімейні обставини - для догляду за матір'ю.
В зв'язку з цим , доводи апеляційної скарги про залишення судом без уваги суперечності наявних у справі доказів щодо проживання ,перебування позивача на утриманні сина чи не перебування її на його утриманні , правового значення не мають і не свідчать про неправильність висновків суду , оскільки закон передбачає і суд досліджував не лише обставину перебування позивача на утриманні загиблого сина ,а й обставину того, що вона на день його смерті мала право на одержання утримання від нього.
Факт того, що вона є непрацездатною (пенсіонером/інвалідом), автоматично включає її до кола осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування заподіяної смертю сина матеріальної і моральної шкоди .
Відтак ,для закону не обов'язково, щоб вона знаходилась на утриманні сина , достатньо наявності у позивача відносно сина права на отримання від останнього утримання.
Інші доводи апеляційної скарги також правильні висновки суду не спростовують і не впливають на законність прийнятого судом рішення .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Відповідно до ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, згідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарги підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ПАТ «Національна акціонерна компанія «Оранта» залишити без задоволення.
Рішення Тиврівського районного суду від 09.10.2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Копаничук С.Г.
Судді : Оніщук В.В.
Голота Л.О.