Рівненський апеляційний суд
Іменем України
26 січня 2026 року м. Рівне
Справа № 559/227/24
Провадження № 11-кп/4815/191/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника-адвоката - ОСОБА_6
потерпілого - ОСОБА_7
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з власними технічними засобами матеріали кримінального провадження № 12022181040000052 щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Іллін Рівненського району Рівненської області, мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційними скаргами захисника-адвоката ОСОБА_6 та приватного акціонерного товариства “Страхова Група “ТАС» на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року, -
Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.
На підставі 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 248 245.46 грн. - шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого; 94141.48 грн. - шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 306 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. На користь держави - 140129, 52 грн. процесуальних витрат.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь потерпілого ОСОБА_7 117 000 грн. - шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності; 143 000 грн. - шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 13 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо арештованого майна та речових доказів у провадженні.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_9 03.02.2022 року близько 01.00 год. ночі, керуючи вантажним автомобілем «SCANIA Р360» р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом «RENDERS ROC 12.18 NA» р.н. НОМЕР_2 , наближаючись до залізничного переїзду 101 км 6 ПК м. Дубно, що по вул. Кременецькій в м. Дубно Рівненської області, зі сторони м. Кременець Тернопільської області в напрямку с.Тараканів Дубенського району Рівненської області, не зупинився на заборонний сигнал світлофора з увімкненим звуковим сигналом, і при опусканні шлагбаума для пропуску поїзда, під'їжджаючи до переїзду, не переконався в тому, що не наближається поїзд, виїхав на переїзд і зупинив керований ним транспортний засіб на залізничних коліях, у результаті чого відбулося зіткнення з поїздом №43/44 сполученням «Київ - Івано-Франківськ» при електровозі ЧС4-059, який рухався зі сторони м. Київ у напрямку м. Львів, під керуванням машиніста ОСОБА_7 .
У результаті ДТП машиніст ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження у виді «Політравма. Ускладнена хребетно-спинно-мозкова травма. Переломовивих С4-С5. Компресійний перелом тіла С4 та лінійний перелом С5 хребців з забоєм спинного мозку важкого ступеня. Тетраплегія. Franhel В. Забійна рана голови. Спінальний шок».
У поданих апеляційних скаргах:
Захисник-адвокат ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, доведеності вини ОСОБА_9 та правильності кваліфікації його дій, покликається на неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_9 додаткового покарання.
Вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що обвинувачений у вчиненому щиро розкаявся, офіційно працевлаштований на посаду водія автотранспортних засобів, частково відшкодував завдану шкоду, займається волонтерською діяльністю, що свідчить про можливість не застосовувати щодо ОСОБА_9 додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, яке погіршить процес відшкодування завданої значної шкоди потерпілому.
Просить вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання змінити і не призначати ОСОБА_9 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Представник ПАТ «Страхова Група “ТАС» ОСОБА_10 , не заперечуючи фактичних обставин вчиненого злочину, доведеності вини ОСОБА_9 та правильності кваліфікації його дій, не оспорюючи вид та розмір призначеного покарання, вважає вирок незаконним в частині вирішення цивільного позову. Зазначає, що суд при вирішенні питання щодо цивільного позову потерпілої сторони невірно застосував норми права стосовно визначення розміру страхового відшкодування, і не взяв до уваги, що ухвалена судом сума, яка підлягає стягненню зі страхової компанії на користь потерпілого в розмірі 273000 грн, перевищує ліміт відповідальності в розмірі 260000 грн, згідно Поліса страхування АТ/1784552.
Просить вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року в частині стягнення з АТ “СГ “ТАС» на користь потерпілого ОСОБА_7 117000 грн, 143000 грн. та 13000 грн. заподіяної матеріальної та моральної шкоди скасувати і відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 , розмір яких перевищує 260000 грн.
У поданих письмових запереченнях на апеляційні скарги представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , доводить, що вирок суду є законним і обґрунтованим, а винуватість ОСОБА_9 у вчиненому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджена безпосередньо дослідженими судом доказами, яким дана правильна юридична оцінка. Покликаючись на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , який внаслідок отриманих у ДТП з вини обвинуваченого тілесних ушкоджень, є особою з інвалідністю 2 групи, тривалий час знаходився на лікуванні та реабілітації, в тому числі, і за кордоном, і потребує подальшої реабілітації, просить вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 , згідно тверджень захисника - адвоката ОСОБА_6 , обізнаний про день і час розгляду апеляційних скарг, у яких не ставиться питання про погіршення його становища, і захисник не заперечує проти розгляду скарг судом апеляційної інстанції без участі ОСОБА_7 .
Належним чином, шляхом скерування повідомлення про день і час розгляду апеляційної скарги на електронну адресу, повідомлене і приватне АТ « Страхова Група» ТАС». Заяв, клопотань про відкладення розгляду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апелянта адвоката ОСОБА_6 на підтримання скарги сторони захисту, прокурора, потерпілого та представника потерпілого, які просять залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
Винність ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, вказаних у вироку, підтверджена сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, яким судом дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється в апеляційних скаргах й ніким з учасників апеляційного розгляду.
При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. 65 КК України та роз»яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання», врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, віднесеного законом до тяжких злочинів, скоєних з необережності, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_9 основне покарання в межах закону, звільнивши від його відбування з випробуванням - іспитовим строком на три роки, належним чином вмотивувавши прийняте рішення, що не оспорюється стороною захисту.
За роз»ясненнями, що містяться в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» та п. 18 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 року» Про практику призначення судами кримінального покарання» (з послідуючими змінами), у кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати і питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
На думку колегії суддів, ОСОБА_9 судом першої інстанції правомірно призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три роки.
Покликання захисника-адвоката ОСОБА_11 в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді щодо неправильності застосування кримінального закону, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, в частині застосування додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, як на підставу зміни вироку, не є переконливими.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», застосовувати до винного додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами слід у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і наголошує, що ОСОБА_9 грубо порушив Правила дорожнього руху, не зупинився на заборонний сигнал світлофора з увімкненим звуковим сигналом і при опусканні шлагбаума для пропуску поїзда, виїхав на червоний сигнал світлофора на залізничному переїзді та зупинив вантажний автомобіль на залізничних коліях, проявивши байдуже ставлення до життя і здоров'я громадян, що спричинило потерпілому - машиністу поїзда ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, у молодому віці став особою з інвалідністю 2 групи і потребує пересування допоміжними засобами, що спричиняє значні моральні страждання.
Відповідно до Конституції України, людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Звільнення особи від додаткового покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Згідно постанови Верховного Суду від 29.05.2018 року, злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, належить до категорії двооб'єктивних злочинів, які одночасно посягають на приватні та публічні інтереси, однак, урахування думки потерпілого при призначенні покарання винуватому є обов'язковим.
При апеляційному розгляді представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 та сам потерпілий ОСОБА_7 наполягають на позбавленні права керування транспортними засобами ОСОБА_9 , який грубо порушив ПДР, що призвело до отримання потерпілим тяжких ушкоджень, фізичного болю та моральних страждань, зумовлених безпомічністю через отримані травми і неможливість вести повноцінне життя.
Що ж до цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 , то суд першої інстанції правомірно стягнув з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 248 245 грн. 46 коп. шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого, 94141 грн. 48 коп. шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, та 306 000 грн. моральної шкоди, а також з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_7 117 0000 грн. шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності та 143 000 грн. шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта - представника Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», що при вирішенні цивільного позову ОСОБА_7 до страхової компанії суд першої інстанції вийшов за межі суми страхового полісу, що перевищує 260000 грн.
Колегія судів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи пункту 9.4 статті 9, пункту 22.1 статті 22, статті 23 та пункту 36.1 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, а також не врахував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц щодо застосування цих приписів.
Згідно з цим висновком, розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону № 1961-IV).
Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (пункт 9.4 статті 9 Закону № 1961-IV).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац перший пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV).
Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 96)).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що АТ “СГ “ТАС» був укладений договір страхування у формі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/1784552, згідно якого АТ “СГ “ТАС» взяло на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити виплату - страхове відшкодування в межах страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'я, що становить 260000 грн, в розмірі та порядку, передбаченому ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме витрати на поховання, моральну шкоду та шкоду у зв'язку з стійкою та тимчасовою втратою працездатності, але не більше 260000 грн. на одного потерпілого.
Колегія суддів вважає, що суд помилково розрахував розмір відшкодування моральної шкоди, як 5 % від страхової виплати, що становить 13000 грн, та перевищує страхову суму у розмірі 260000 грн.
Враховуючи наведене, вирок в частині вирішення цивільного позову на підставі п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, підлягає зміні, що не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 408,409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Страхова Група “ТАС» - задовольнити. У задоволенні апеляційної скарги захисника - відмовити.
Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року щодо ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову - змінити.
Виключити з вироку стягнення з приватного акціонерного товариства “Страхова Група “ТАС» на користь потерпілого ОСОБА_7 суми 13000 грн. страхового відшкодування, як заподіяної моральної шкоди.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з моменту проголошення ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3