29 січня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/3891/24
Провадження № 22-ц/4815/86/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Костопільська міська рада
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу
представника ОСОБА_2 адвоката Остапенка В.С. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Грипіч Л.А., дата складання повного тексту рішення 28 липня 2025 року, у справі №564/3891/24
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Костопільської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 5623410100:01:003:0042. Заїзд до його житлового будинку проходить між земельними ділянками, які належать на праві власності відповідачу - ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що заїзд знаходиться на землях загального користування, однак відповідачем встановлено металеву браму, яка створює позивачу перешкоди у користуванні власним житловим будинком та земельною ділянкою.
Просив суд усунути перешкоду у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_2 самовільно встановленої металевої брами з обох сторін заїзду, який є землею загального користування, забезпечивши при цьому ширину смуги проїзду 3,74 м.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Костопільська міська рада Рівненської області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 , перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,930 га, що знаходиться в м. Костопіль Рівненського (Костопільського) району Рівненської області, кадастровий номер 5623410100:01:003:0042, та житловим будинком з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єктів нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 827343856234, шляхом знесення (демонтажу) ОСОБА_2 металевої брами з обох боків заїзду (проїзду), який є землею загального користування, забезпечивши при цьому ширину смуги проїзду (заїзду) 3,74 м.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було належним чином дотримано принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу, оскільки при ухваленні рішення не враховано, що позивачем не виконано обов'язок доказування щодо предмета спору. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.
Водночас вказує, що металеві ворота є приєднаними до об'єкта нерухомого майна, який належить ОСОБА_4 на праві власності, а їх демонтаж призведе до неправомірного втручання у здійснення ним права володіння та користування майном.
Зазначає, що судом також не враховано, що металеві ворота зачиняються виключно у нічну пору доби, а під час проведення перевірки уповноваженими органами місцевого самоврядування жодних порушень з боку ОСОБА_2 зафіксовано не було.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5623410100:01:003:0042 та житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
До господарства позивача з вулиці Пилипа Орлика в м.Костопіль на землях загального користування облаштований заїзд (проїзд), що фактично проходить між земельні ділянки з кадастровими номерами 5623410100:02:004:0328 площею 0,0288 та 5623410100:02:004:0327 площею 0,0684 га, власником яких є відповідач - ОСОБА_2 .
Відповідно до технічної документації із землеустрою, виготовленої приватним підприємством-фірмою «Абрис», зокрема з протоколу обстеження та встановлення меж земельної ділянки і графічних матеріалів, межа земельної ділянки №1 від В до Г межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , від Г до А - землі загального користування; межа земельної ділянки №2 від В до Г - землі загального користування, від Г до Д - землі ОСОБА_1 .
Крім того, план прив'язки земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 , що міститься у складі технічної документації із землеустрою, містить графічне зображення заїзду (проїзду), який проходить від вулиці до домоволодіння ОСОБА_1 , із зазначенням орієнтованої ширини близько 4 метрів.
На заїзді (проїзді) ОСОБА_2 між своїми земельними ділянками зі сторони вулиці П.Орлика встановила металеву браму.
03.07.2024 року комісія Костопільської міської ради встановила, що ширина заїзду (проїзду) у місці встановлення металевої брами становить 3,85 метра. Відповідно до зареєстрованих земельних ділянок у ДЗК ширина становить - 3,74 М. На початку заїзду по існуючих огорожах ширина 4,75, по зареєстрованих земельних ділянках у ДЗК - 5,38 м. відповідно до технічної документації по земельно-кадастровій інвентаризації земель міста Костопіль Рівненської області, а саме : план встановлення меж землекористування по кварталу 365 проїзд передбачено шириною 3,37 м. Разом з тим, рекомендовано ОСОБА_2 не чинити перешкод мешканцям АДРЕСА_1 в проїзді, проході по землях загального користування Костопільської міської територіальної громади.(а.с.8)
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні дорогою шляхом знесення металевої брами. Позов заявлено з тих підстав, що збудувавши на дорозі загального користуванняметалевуц браму, відповідач перешкоджає позивачу користуватися проїздом до своєї земельної ділянки та домоволодіння.
Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Згідно із статтею 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства (стаття 96 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19 (провадження № 61-1612св22) вказано, що «частиною другою статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів закріплює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Тобто у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення».
Встановивши, що ОСОБА_2 перекрила металевими воротами проїзну дорогу, а самовільне зайняття відповідачем земель комунальної власності створює перешкоди позивачу у користуванні його власністю - земельною ділянкою, шляхом обмеження доступу нормального заїзду (проїзду), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку існування правових підстав для зобов'язання відповідача усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванню власністю шляхом знесення (демонтажу) металевої брами. дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позивач не надав доказів щодо порушення його прав є безпідставними, оскільки позивачем належним чином обґрунтовано та доведено факт порушення його прав, а саме права проїзду на належну йому земельну ділянку, на якій розташовано його домоволодіння.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Остапенка В.С. залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 29 січня 2026 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.