Справа № 539/2699/25 Номер провадження 22-ц/814/836/26Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
29 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Галушко А.С.,
з участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року, постановлене суддею Алтуховою О.С. (повний текст складено 04 вересня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
03.06.2025 ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом, у якому просила встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 2009 року до моменту відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування підстав позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
14.02.2012 ОСОБА_3 своїм заповідальним розпорядженням, посвідченим секретарем виконавчого комітету Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, зареєстрованим у реєстрі під №02, належну їй земельну ділянку, площею 2,50 га, яка розташована на території Михнівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, залишила ОСОБА_4 . Останній був рідним братом спадкодавця та батьком позивачки.
Зазначає, що ОСОБА_3 , тітка позивачка, після смерті чоловіка залишилася проживати одна, дітей у них з чоловіком не було. За станом здоров'я вона потребувала сторонньої допомоги, оскільки не могла у повній мірі забезпечувати свої потреби. У зв'язку із цим наприкінці 2009 року ОСОБА_4 забрав сестру проживати за місцем свого проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після смерті батька його сестра ОСОБА_3 залишилась проживати за вказаною адресою, а її догляд продовжувала здійснювати позивачка, як її найближча родичка. Вони разом проживали фактично однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет.
На початку 2015 року ОСОБА_3 почала хворіти, а у березні 2015 року була госпіталізована до лікарні в м.Лубни. ІНФОРМАЦІЯ_1 , унаслідок важкої хвороби, ОСОБА_3 померла і позивачка здійснювала її поховання.
Задля реалізації спадкових прав, будучи єдиною спадкоємицею, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинської Л.В., але листом від 24.01.2024 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки в установлений законом строк вона не подала заяву про прийняття спадщини та на момент її смерті не проживала постійно зі спадкодавцем.
Із підстав викладеного, з метою реалізації спадкових прав, просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28.08.2025 у задоволенні позову ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини - відмовлено.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менше п'яти років, а також ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов'язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статті 1264 ЦК України.
Із таким рішенням не погодилася позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на неповне з'ясування фактичних обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.
Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, вважає заявлений до встановлення факт підтвердженим належними та допустимими доказами.
Наголошує, що після смерті батька позивачка продовжувала здійснювати догляд ОСОБА_3 , з якою вони разом проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де вони вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет. Відтак, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 позивачка проживала разом із нею понад 5 років, більш того, здійснила її поховання.
При цьому той факт, що за життя ОСОБА_3 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не спростовує підставність позову, який ґрунтується на фактичному місці проживанні спадкодавця.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 31.10.2025.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в судове засідання не з'явилися, що за правилами частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 24.03.2015 виконавчим комітетом Михнівської сільської ради Лубенського району Полтавської області серії НОМЕР_1 ./а.с.8/
04.04.2023 виконавчим комітетом Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області складено довідку, якою підтверджено, що останнім місцем реєстрації ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , було: АДРЕСА_2 . На час смерті і по даний час за цією ж адресою ніхто не зареєстрований та не проживає./а.с.16/
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01.11.2023 (справа №539/2179/23) визнано відумерлою спадщину - земельну ділянку площею 2,4977 га, кадастровий номер 5322884900:07:001:1679, яка розташована на території Лубенської територіальної громади Полтавської області, яка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , і передано вказану земельну ділянку у власність Лубенської територіальної громади в особі Лубенської міської ради Полтавської області./а.с.40-41/
Позивачка ОСОБА_2 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
24.01.2024 приватний нотаріус лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинська Л.В. листом №35/01-16 роз'яснила ОСОБА_2 , що оскільки остання заяву про прийняття спадщини щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка на час смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , до нотаріуса в установлений законом строк не подавала та на момент її смерті не проживала постійно із спадкодавцем, вона пропустила строк для прийняття спадщини./а.с.10/
У судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_5 , яка є сусідкою і далекою родичкою позивачки, суду показала, що ОСОБА_3 проживала в с.Олександрівка, а у 2009 році брат забрав її до себе в с.Мацківці. Приблизно за два місяці до смерті вона повернулася у с.Олександрівка, щоб померти у своїй хаті, але позивачка їздила і допомагала їй.
Також судом допитано свідка ОСОБА_6 , який суду показала, що був сусідом ОСОБА_3 в с.Олександрівка. Позивачка приїжджала до ОСОБА_3 разом зі своїм батьком. Коли вона почала хворіти, то приблизно півроку їй допомагала сім'я свідка, в них були певні домовленості щодо спадку. Але приблизно за 5-6 років до смерті родичі забрали ОСОБА_3 жити до себе.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог міськрайонний суд виходив із того, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт, що позивач проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При цьому, із показань свідків убачається, що ОСОБА_3 деякий час періодично проживала в селі Мацківці, але останні місяці до моменту смерті вона проживала за місцем реєстрації. Тобто, жодним доказом не підтверджується ані факт спільного проживання позивачки із спадкодавцем на час відкриття спадщини, ані ведення спільного господарства, ані наявність спільних витрат тощо.
Апеляційний суд із такими висновками погоджується із огляду на наступне.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №582/18/21 від 18.09.2023.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №554/14633/15-ц та від 21.03.2019 у справі №461/4689/15-ц.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020 принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Із урахуванням викладеного суд першої інстанції, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність належними доказами факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до незгоди із висновками міськрайонного суду. Тоді як матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо спільного побуту та наявності взаємних прав та обов'язків у неї зі спадкодавцем не менше як 5 років до моменту відкриття спадщини.
Із матеріалів справи убачається, що за життя ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
На день її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та 6 місяців після смерті за даною адресою ніхто не був зареєстрований. Позивачка разом із родиною має відмінне місце реєстрації, що відповідає її фактичному місцю проживання: АДРЕСА_1 .
Тоді як за змістом позиції Верховного Суду, сформованій у справі №542/1648/19 від 25.05.2022 саме по собі надання позивачем допомоги спадкодавиці за її життя та її поховання не є доказом проживання однією сім'єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов'язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов'язків. Відтак, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Посилання позивачки у доводах апеляційної скарги на обставини відмінного місця фактичного проживання спадкодавця від місця реєстрації в судах першої та апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Натомісь, загальне цитування позивачем у доводах апеляційної скарги положень СК України, а також виклад обставин щодо догляду спадкодавця, яка була непрацездатною і потребувала допомоги, колегія суддів відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору. Оскільки незалежно від характеру взаємовідносин між позивачкою та спадкодавцем, встановленню підлягає саме факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також тривалість такого проживання - щонайменше п'ять років до відкриття спадщини.
При цьому факт такого проживання передбачає не лише проживання за однією адресою, а і ведення зі спадкодавцем спільного господарства, тобто сторони повинні мати взаємні права та обов'язки.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення міськрайонного суду, зокрема, щодо оцінки в якості доказів показів свідків, які не є визначальними у вирішенні питання про спадкування на підставі статі 1264 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на належних доказах, якими не можуть бути копій квитанцій, а тому на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02.02.2026.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак