Справа № 545/4721/24 Номер провадження 22-ц/814/1106/26Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
28 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представника відповідача - адвокат Макаренко О.М.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Путря О. Г., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Таргонія Вадима Миколайовича до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, -
28.10.2024 представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Таргоній В.М. звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, в якому просив суд: - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди та 28 100 грн в якості відшкодування витрат на поховання; - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с. 1-4).
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Божківське Полтавського району Полтавської області потяг скоїв наїзд на громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих травм помер. Смертю ОСОБА_3 було завдано моральну шкоду його матері ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_2 . В обгрунтування завданої моральної шкоди позивачі посилаються на те, що у зв'язку зі смертю сина та батька, внаслідок наїзду на нього потягу вони зазнали сильних душевних та моральних страждань, які полягали у порушенні їх нормальної життєдіяльності. Внаслідок смерті ОСОБА_3 вони назавжди позбавлені можливості отримувати від нього підтримку та допомогу як моральну, так і матеріальну, їх сталий життєвий устрій непоправно змінено з незалежних від них обставин. Загиблий проживав разом з матір'ю, їх об'єднував спільний побут, після смерті сина вона залишилася жити одна та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Крім втрат, пов'язаних з підтримкою та допомогою, позивачі відчувають біль та страждання, відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості через смерть своєї близької людини, оскільки смерть дитини в будь-якому віці є найтяжчою втратою для матері, а для доньки - смерть батька є великою втратою і така втрата є непоправною подією. ОСОБА_1 понесла витрати на поховання свого сина у розмірі 28 100 грн, що підтверджується накладною та квитанцією до прибуткового касового ордера.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на поховання в розмірі 28 100 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати в розмірі 2 231,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції врахував поведінку як працівників АТ «Українська залізниця», у діях яких не встановлено вини у настанні вказаної події, так і самого потерпілого, який перебував на залізничній станції в стані алкогольного сп'яніння та в діях якого наявні порушення пунктів Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а тому, керуючись принципом законності та справедливості, співмірності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди в сумі 50 000 грн на кожного позивача є достатнім та відповідає принципам розумності і справедливості. Отже, на підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрат, які понесла остання на придбання ритуальних товарів для поховання сина ОСОБА_3 у розмірі 28 100 грн.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належить непереборна сила та умисел потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України). Звертає увагу, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023170420002480 від 12.09.2023, закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України, тобто, в ході досудового розслідування порушення працівниками залізничного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісного ремонту транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, якщо вони спричинили загибель людей, не встановлено. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи представника відповідача в тій частині, що загибель потерпілого відбулася внаслідок його власного умислу порушити правила поведінки громадян на залізничному транспорті та встановив, що доказів існування умислу загиблого на спричинення йому смерті не було встановлено під час досудового розслідування кримінального провадження. Дії потерпілого, а саме прохід по коліям у не встановленому місці, не реагування на сигнали локомотивної бригади є обставинами, що обтяжують вину загиблого та свідчать про наявність умислу в його діях на скоєння суїциду, який розпочався з моменту наближення до залізничних колій останнім. Проте, згідно наявних у справі матеріалів у потерпілого вад зору та слуху не було, але було значне алкогольне сп'яніння (рівень спирту в крові становив 3,3 проміле, що свідчить про важке алкогольне отруєння, яке може спричинити смерть). Дії локомотивної бригади були правомірними, ними невідкладно було застосоване екстрене гальмування після того, як було помічено невідому особу. У той же час, внаслідок дій загиблого, локомотивною бригадою було застосовано екстрене гальмування потягу, внаслідок чого було заблоковано на значний проміжок часу рух залізничного транспорту, що спричинило збитки залізниці, завдано непоправну психологічну та моральну шкоду самій локомотивній бригаді. Отже, усвідомлення і передбачення небезпечних наслідків для свого життя внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки є інтелектуальною складовою умислу ОСОБА_3 , що виключає відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Зазначає, що потерпілий сам порушив п.п. 2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України 19.02.1998 №54. Дотримання зазначених Правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей. Зазначає, що очевидним є те, що потерпілий свідомо порушив ці Правила. При цьому, звертає увагу, що використання джерела підвищеної небезпеки - поїзду має свої особливості: поїзд рухається по рейкам і не має можливості об'їхати або оминути перешкоду, поїзд складається з локомотиву та вагону/вагонів та завжди має вагу, яка унеможливлює миттєву зупинку. Отже, відповідач вважає, що шкода була завдана, зокрема, і внаслідок непереборної сили (невідворотна за даних умов подія). Зазначає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані відповідні правові висновки Верховного Суду, які викладені у справі №674/1666/14-ц, та постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 №4. Таким чином вважає, судом першої інстанції, всупереч ст. 23 ЦК України не було враховано вимоги розумності та справедливості, а тому розмір 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди явно не відповідає характеру правопорушення, глибині душевних страждань позивачів, ступеню вини відповідача та відсутністю будь-яких доказів існування моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Таким чином, судом першої інстанції всупереч чинному законодавству України не враховано недоведеність факту моральних страждань позивачів, а лише зазначено, що позивачам завдано моральну шкоду, яка пов'язана з моральними стражданнями, порушенням укладу життя та соціальних зв'язків.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 28.01.2026 не з'явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 08.12.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі до їх електронних кабінетів та поштовим зв'язком у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 67-70), які були доставлені до електронних кабінетів та поштою. З При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 05.12.2025 (про призначення справи до апеляційного розглядуна 28.01.2026 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 (т.1 а.с. 20).
Позивач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , від 07.10.1993 та свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 , від 05.11.2016 (т.1 а.с. 20 зворот, 21).
11.09.2023 близько 21:55 год електропоїзд ЕР9М-385 по маршруту Огульці-Полтава Південна під керуванням машиніста ОСОБА_4 та помічника ОСОБА_5 , рухаючись в напрямку м. Полтави, на перегоні «Божкове-Свинківка» в районі платформи «Приміська» на 125 км, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , котрий перебував на залізничній колії. У результаті наїзду пішоход помер на місці події.
12.09.2023 відомості за вказаним фактом внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023170420002480 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України (т.1 а.с. 106).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_4 , від 12.09.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 21 зворот).
12.09.2023 проведено оперативну нараду при заступнику начальника моторвагонного депо Полтава Південної залізниці, згідно якої нарада постановила: що дії локомотивної бригади у складі машиніста ОСОБА_6 та помічника машиніста ОСОБА_5 вважати правильними. Вини локомотивної бригади в складі машиніста ОСОБА_6 та помічника машиніста ОСОБА_5 щодо затримки поїзда №6505 в добу 11.09.2023 не вбачати (т.1 а.с. 51-53).
Згідно акту службового розслідування аварії, затвердженого начальником виробничого підрозділу «Люботинська дистанція колії» ОСОБА_7 від 21.09.2023, комісія дійшла висновку, що вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» не вбачається; стан та утримання залізничної колії та рухомого складу відповідає встановленим вимогам; потерпілий порушив вимоги п.п.2.1., 2.5.,2.20 Правил безпеки руху громадян на залізничному транспорті України», затвердженого наказом МТУ від 19.02.1998 №54, зареєстрованого МЮУ 24.03.1998 №193/2633 (зі змінами затвердженими наказом МТЗУ від 22.11.2007 №1059, зареєстрованими МЮУ 18.12.2007 №1378/14645) (т.1 а.с. 151-154).
Відповідно до висновків експертів №638 від 10.10.2023 та №638-а від 11.10.2023, причиною смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стали тяжкі тілесні ушкодження, а саме смерть настала в результаті складної комбінованої травми з залученням декілької анатомічних ділянок тіла у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з багато-скалковими складними переломами кісток склепіння, основи та лицевого відділу черепа з утворенням травматичних під оболонкових гематом правої гемісфери, поєднаних з забоєм та внутрішніми мозковими крововиливами. При судово-токсикологічному дослідженні крові трупа ОСОБА_3 встановлено, що в крові виявлено етиловий спирт в концентрації 3,3 проміле, що стосовно живої особи відповідає сильному ступеню алкогольного сп'яніння (т.1 а.с. 139-144).
Відповідно до висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №4849-Е від 16.08.2024 вбачається, що машиніст ОСОБА_6 та його помічник ОСОБА_5 до наїзду повинні керуватися вимогами п.1.1, 16.39, 16.40 Правил [1], пунктів 3.18.1, 3.19.1 Інструкції [2], пункт 10.1.21 Інструкції [3],пунктів 17.1, 17.2 Регламенту [4]. Невідповідності в діях машиніста ОСОБА_6 та його помічника ОСОБА_5 при веденні поїзда №6505, яким відбувся наїзд на пішохода ОСОБА_3 , вимогам Правил [1], Інструкції [3],Регламенту [4] не було (т.1 а.с. 238-243).
Постановою слідчого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Костенка А.В. від 31.08.2024 закрито кримінальне провадження за №112023170420002480 у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення (т.1 а.с. 244-247).
Із постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що причиною залізнично-транспортної пригоди є порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог Правил безпеки для пішоходів на залізниці, які перебувають у прямому причинному зв?язку з наслідками, у вигляді заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, що знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв?язку з настанням смерті.
Судом першої інстанції встановлено, що між діями машиністів, які перебували у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», та наслідками, які настали в результаті події на залізничній колії, є прямий причинний зв'язок. При цьому, відсутність у діях машиністів складу кримінального правопорушення, не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності. Таким чином, відповідач, з яким машиністи перебували, в силу зазначених вимог закону, несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини працівника вказаного Товариства у її заподіянні.
Обставин непереборної судом першої інстанції не встановлені, а наявність умислу потерпілого відповідачем не доведена.
При цьому, суд першої інстанції прийняв до уваги ті обставини, що потерпілий ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп'яніння (сильний ступень) та нехтував правилами безпеки руху, що свідчить про грубу необережність з його боку, яка призвела до його загибелі.
Отже, доказів, які б підтверджували умисел потерпілого відповідачем не надано, тоді як чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
Разом із цим, установивши, що ДТП із ОСОБА_3 сталася, у тому числі, внаслідок нехтування ним правил безпеки руху (пунктів 2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України), у стані алкогольного сп'яніння, суд першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 1193 ЦК України вбачив підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок вказаної пригоди, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачам завдано моральну шкоду, яка пов'язана з емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть батька та сина відповідно. Позивачі безповоротно втратили близьку їм людину, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя їм душевні страждання. Сам факт загибелі сина та батька є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів. Відновити становище, яке існувало до смерті потерпілого у житті позивачів, неможливо. Суд першої інстанції погодився з тим, що внаслідок смерті ОСОБА_3 позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати від нього підтримку як моральну, так і матеріальну. Крім того, загиблий проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , їх об'єднував спільний побут, вона залишилася проживати одна та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції вважав, що завдана позивачам моральна шкода підлягає частковому відшкодуванню.
При цьому, суд першої інстанції також врахував поведінку як працівників АТ «Українська залізниця», у діях яких не встановлено вини у настанні вказаної події, так і самого потерпілого, який перебував на залізничній станції в стані алкогольного сп'яніння та в діях якого наявні порушення пунктів Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а тому, керуючись принципом законності та справедливості, співмірності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди в сумі 50 000 грн на кожного позивача є достатнім та відповідає принципам розумності і справедливості.
Позивач ОСОБА_1 до позовної заяви долучила накладну від 13.09.2023 №60, видану їй ФОП ОСОБА_8 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 придбала ритуальні товари для поховання сина ОСОБА_3 на загальну суму 28 100 грн (т.1 а.с. 12).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №60 від 13.09.2023, ОСОБА_1 сплатила на користь ФОП ОСОБА_8 кошти у розмірі 28 100 грн за ритуальні послуги (т.1 а.с. 11).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрат, які понесла остання на придбання ритуальних товарів для поховання сина ОСОБА_3 у розмірі 28 100 грн.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167).
Згідно з ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Згідно із частинами 1, 2 та 5 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП водієм (машиністом), який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20) та від 02.11.2020 у справі №133/1238/17 (провадження №61-19345св19).
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.
Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату незалежно від вини такої особи. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
У відповідності до частини другоїстатті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
У цивільному законодавсті відсутнє визначення грубої необережності, тому питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина другастатті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Про наявність у діях потерпілого грубої необережності можуть свідчити перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху, тощо, а не проста необачність (постанова Верховного Суду від 21.08.2019, справа №712/14046/18).
Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №466/4412/15-ц від 05.06.2019, №756/16649/13-ц від 15.08.2019, №447/2438/16-ц від 02.10.2019, №601/1304/15-ц від 11.12.2019, №345/3335/1 від 03.06.2020, №742/637/19 від 07.10.2020.
Частинами 1-3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі №624/946/23 дійшов висновку, що грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.
Відповідно до вимог ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника.
За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, боржником у зобов'язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. При цьому, у статті 1201 ЦК України не встановлено межі по відшкодуванню таких витрат.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 (справа №554/1793/15-ц), відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 під похованням померлого потрібно розуміти комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання тій особі, яка понесла ці витрати.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є: - стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди та 28 100 грн в якості відшкодування витрат на поховання; - стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непероборної сили або умислу потерпілого.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У п.7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що у разі, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Верховний Суд у своїй постанові від 21.04.2021 у справі №450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 20.10.2025 у справі №452/5127/23, провадження №61-7522св25, від 23.12.2025 у справі №635/7163/23, провадження №61-7690св25.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої, що смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електропоїздом №ЕР9М-385.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність вини машиніста локомотиву та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини потерпілого.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів того, що потерпілий ОСОБА_3 мав умисел щодо спричинення собі шкоди. Факт перебування потерпілого у стані алкогольного сп"яніння (3,3 проміле) у даному випадку не звільняє відповідача, як власника джерела підвищено небезпеки, від цивільного-правової відповідальності
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не тільки знехтував Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, перебуваючи в зоні підвищеної небезпеки, але й свідомо пішов на їх порушення, ігноруючи наближення потягу, попереджувальні звукові сигнали машиніста потяга, не заслуговують на увагу, оскільки фактично є припущеннями щодо можливості або неможливості ОСОБА_3 вчинити певні дії та в силу закону не є беззаперечним доказом наявності у останнього умислу на спричинення собі шкоди.
Колегія суддів вважає, що встановивши, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були матір'ю та донькою загиблого ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заподіяна позивачам моральна шкода внаслідок загибелі сина та батька, підлягає відшкодуванню відповідачем як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки останній не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги ту обставину, що машиніст поїзда не мав технічної можливості запобігти наїзду на потерпілого ОСОБА_3 , який порушив п.п.2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян, не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки зазначені обставини були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди.
Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ДТП сталася внаслідок грубої необережності ОСОБА_3 , а відповідачем Правил дорожнього руху порушено не було, розмір відшкодування завданої позивачам моральної шкоди смертю ОСОБА_3 підлягає зменшенню, правильно вказавши, що відповідач, будучи власником джерела підвищеної небезпеки, зобов'язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану смертю сина та батька, незалежно від своєї вини.
При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивачів.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 січня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов