Справа № 553/2764/22 Номер провадження 22-ц/814/293/26Головуючий у 1-й інстанції Ткачук Ю. А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
19 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дряниця Ю.В., Лобов О.А.,
Секретар:Грицак А.Я.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Огієнка Богдана Сергійовича на рішення Подільського районного суду міста Полтави від 09 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, про встановлення факту батьківства, -
Адвокат Огієнко Б.С. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести до актового запису № 920, складеного 16.09.2003 Відділом реєстрації актів громадянського стану Московського районного управління юстиції міста Харкова про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступні зміни: в графі «Батько» замість прізвища « ОСОБА_4 » записати « ОСОБА_5 »; визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем першої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у 1998 році мати позивача ОСОБА_6 , познайомилась із батьком позивача - ОСОБА_3 , який у той час займав керівну посаду на Державному науково-виробничому підприємстві «Об'єднання комунар». У березні 1999 року ОСОБА_3 допоміг із працевлаштуванням ОСОБА_6 , яка до вересня 2002 рок також працювала на ДНВП «Об'єднання комунар». Їх знайомство згодом переросло у близькі відносини, внаслідок яких ІНФОРМАЦІЯ_3 народився позивач. У свідоцтві про народження позивача батьком зазначений « ОСОБА_7 ». Відомості про батька у актовому записі про народження позивача записані за вказівкою матері відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. В історії пологів ОСОБА_6 та медичній картці стаціонарного хворого (новонародженого Повесьма, хлопчика), за словами жінки ОСОБА_6 зафіксована інформація про те, що у зареєстрованому шлюбі на час пологів вона не перебувала, а її чоловіком і батьком дитини є ОСОБА_3 . Також в Історії розвитку дитини за формою № 112/о, яка міститься в особистій медичній картці ОСОБА_1 , лікарем-педіатром у розділі «Дані про сім'ю» в графі «Батько» також зазначений ОСОБА_3 , 1954 року народження. З огляду на те, що ОСОБА_3 у часи відносин з ОСОБА_6 та народження ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та не мав наміру його розривати, спільна заява батьками при народження дитини не подавалася. ОСОБА_3 постійно дбав про сина та його матір, проводив багато часу з ними, їздили усі разом на відпочинок та взагалі поводилися як родина, беручи до уваги в тому числі й тимчасові періоди спільного проживання за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресами у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були поєднанні спільним побутом та певними правами і обов'язками, що притаманні подружжю. ОСОБА_3 забезпечував фінансово як ОСОБА_6 , так і свого сина ОСОБА_8 , дарував їм подарунки, вітав, був присутнім на сімейних святах, сплачував послуги няні для сина. Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають однакову групу крові А ІІ RH+. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Враховуючи, що батьками позивача питання щодо визнання батьківства не підіймалося, а також те, що за життя батька позивач був неповнолітнім, він не мав змоги самостійно подати заяву про визнання батьківства. Після смерті батька для ОСОБА_1 має принципове значення юридичне визначення сімейного зв'язку з ОСОБА_3 та внесення змін до актового запису про реєстрацію його народження. Крім того, позивач вважає, що він, як син ОСОБА_3 , належить до родичів першого ступеню споріднення, а тому встановлення батьківства має юридичне значення для здійснення ним права на спадкування. Позивач належним чином прийняв спадщину за померлим ОСОБА_3 шляхом направлення нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини, проте нотаріус не визнає позивача спадкоємцем через відсутність документів що підтверджують родинні відносини.
06.09.2022 до суду надійшла заява представника позивача про часткову відмову від позовних вимог, у якій представник позивача зазначив, що позивач відмовляється від позовної вимоги щодо визнання його спадкоємцем першої черги за померлим ОСОБА_3 , а тому просить відкрити провадження та проводити подальший розгляд справи лише в частині вимог про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису ро народження.
Рішенням Подільського районного суду міста Полтави від 09 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, про встановлення факту батьківства - залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному пОрядку оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права без належного дослідження доказів по справі у їх сукупності.
Апелянт посилається на те, що суд не взяв до уваги Історію пологів №1642 жінки ОСОБА_6 , Медичну карту стаціонарного хворого №911 (новонародженого Повесьма, хлопчика), Історію розвитку дитини та документа з назвою «Побутовий патронаж», посилаючись на те, що у вказаних документах інформація щодо батька дитини зазначена зі слів матері позивача та не підлягала перевірці. Такий формальний та упереджений підхід суду до оцінки доказів не дав можливості підтвердити той факт, що мати позивача від самого його народження вважала ОСОБА_3 батьком своєї дитини і на питання медичних працівників надавала відповідну інформацію, вказуючи не лише його ПІБ, а й рік народження.
Поза увагою суду також залишилось те, що згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 від 16.09.2003 року, в графі «Батько» ім'я та по-батькові зазначено як « ОСОБА_9 », яке збігається з ім'ям по-батькові ОСОБА_3 .
Тож, апелянт вказує, що вважає додані до позовної заяви письмові докази у своїй сукупності та неподільності, повністю підтверджують наведені у позові аргументи та разом з показами свідків дають підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
На думку скаржника , надання судом переваги показам свідків відповідача над показами свідків позивача порушує основні завдання та засади цивільного судочинства, зокрема, щодо справедливого, неупередженого розгляду справи та дотримання принципу змагальності сторін, що врешті призвело до ухвалення незаконного рішення.
Також скаржник наголошує на тому, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця 5 експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Відповідно, оскільки відповідач ухилився від надання експертам необхідних для проведення експертизи зразків, позов підялагає задовленню.
Окрім того , позивач зауважує, що відомості про придбання та наявність у власності ОСОБА_6 квартир у сукупності з Актом про проживання ОСОБА_3 за адресою буд. АДРЕСА_3 , вказують не на утримання ОСОБА_3 . ОСОБА_6 , а саме на їх спільне проживання у зазначеній квартирі.
Зважаючи на вищевикладене представник ОСОБА_1 , адвокат Огієнко Б.С. просить скасуаати рішення Подільського районного суду міста Полтави від 09 травня 2025 року та постановити нове про задовлення позовних вимог в повному обсязі.
Від представника відповідача , адвоката Селезень С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу , згідно якого судове рішення на думку відповідача правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального й матеріального права, а тому, відсутні підстави для його зміни.
Згідно показів свідків наданих в суді першої інтанції , а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , померлий ОСОБА_3 мав сім'ю, що складалася з дружини та сина , мав теплі стосунки із сім'єю у яких зокрема була присутня довіра та взаємоповага. Про інших жінок мови ніколи не йшло, про наявність сина свідкам також не відомо.
Допитана в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що вона є матір'ю позивача ОСОБА_1 . Вона познайомилася з ОСОБА_3 у 1998 році. У 1999 році ОСОБА_3 запропонував їй працювати на підприємстві у відділі маркетингу. В процесі роботи, з літа 1999 року у них виникли близькі романтичні стосунки, вони проводили багато часу разом. Згодом вона завагітніла. Протягом періоду часу до 2006 року ОСОБА_3 матеріально забезпечував її та сина, попри не часті зустрічі вони мали гарні взаємини, проте у 2006 році припинили спілкування.
Позивачем на підтвердження своїх вимог до матеріалів справи долучено:
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , з якої встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьками записані: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (а.с. 13);
- копія довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції м. Харкова від 16.11.2016 № 1049/3.65, відповідно до якої при проведенні реєстрації акту народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про батька записані за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с. 14);
- копія відповіді КНП «Міський перинатальний центр» Харківської міської ради від 18.02.2022 № 233/0/730-22 на адвокатський запит, відповідно до якої за наявною в лікувальному закладі медичною документацією, а саме Історії пологів № 1642 жінки ОСОБА_6 та Медичної карти стаціонарного хворого № 911 (новонародженого Повесьма, хлопчика), за словами жінки ОСОБА_6 зафіксована інформація про те, що в зареєстрованому шлюбі на час пологів вона не перебувала, а її чоловіком та батьком дитини є ОСОБА_3 (а.с. 15, оригінал був досліджений судом у судовому засіданні).
- копія Історії пологів № 1642 ОСОБА_6 , у графі «сімейний стан» зазначено: «шлюб не зареєстрований, муж - ОСОБА_3 (зі слів жінки)» (а.с.16)
- копія медичної карти стаціонарного хворого № 911 (Повесьма) зазначені відомості про матір - ОСОБА_6 , батько - ОСОБА_3 (а.с. 17).
- копія Історії розвитку дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розділі «Дані про сім'ю» якої зазначені відомості про батьків: « ОСОБА_6 , 1969, ОСОБА_3 , 1954, брак не зарегистрирован» (а.с. 19, оригінал був досліджений судом у судовому засіданні).
- копія документа з назвою «Бытовой патронаж» складеного «23.07.2003 м/с Шевченко», відповідно до якого «со слов матери наблюдалась в ж.консультации 1 поликлинники… ОСОБА_12 (1969 г.р.), отец ОСОБА_13 (1954 г.р.) брак не зарегистрирован. Отец никакими хроническими заболеваниями не болел. Вредных привычек нет. Материально обеспечены…» (а.с. 20).
- витяг з трудової книжки ОСОБА_6 , з якої вбачається перебування останньої у трудових відносинах із Державним науково-виробничим об'єднанням «Комунар» з 03.03.1999 по 26.09.2002 .
- копія дублікату договору купівлі-продажу № НЄ-374 від 14.04.1998, відповідно до якого ОСОБА_6 придбала однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).
- копія договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Беседою Т.Д. 19.09.2002, зареєстр. в реєстрі за № 1-3729, відповідно до умов якого ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 23).
-копія Акта, складеного у період з 20.02.2022 по 22.02.2022, згідно з яким, сусіди, які постійно фактично проживають поряд із квартирою АДРЕСА_4 , підтверджують факт проживання у вказаній квартирі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_6 та їх сином ОСОБА_1 у період з початку 2003 року по кінець 2005 року. Акт містить ПІБ сусідів, номер квартири та підпис. До акта додані копії паспортів сусідів, які склали вказаний акт (а.с.24-31);
- копія результатів лабораторних досліджень «Загальноклінічні дослідження крові» ОСОБА_1 із встановленням групи крові А (ІІ), резус фактор RH(+) позитивного типу; копія результатів лабораторних досліджень «Загальноклінічні дослідження крові» ОСОБА_6 із встановленням групи крові АВ (ІV), резус фактор RH (-) негативного типу (а.с. 32).
- копії фотографій;
- копія заяви ОСОБА_1 від 14.02.2022 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 з доказами направлення заяви приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу (а.с. 52, зв. стор. - 54);
- протоколи опитування свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , складених адвокатом Огієнком Б.С. на підставі п.7 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з метою збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази у цивільній справі № 553/2764/22.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).
Відповідно достатті 121 СК Україниправа та обов'язки матері, батька і дитиниґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями122та125цьогоКодексу.
Згідно з частиною другоюстатті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина першастатті 135 СК України).
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу, зокрема опікуном, особою, яка утримує та виховує дитину, самою дитиною після досягнення повноліття.
Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимогЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21), на яку посилається скаржник, зазначено, що «позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першоїстатті 135 цього Кодексу(частина четвертастатті 128 СК України). Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положеньЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК Україниможливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_1 звертався із клопотанням про призначення молекулярно-генетичної експертизи, яке ухвалою від 16.11.2023 було задволено.
Проте , згідно повідомлення від Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про неможливість проведення експертизи, таку провести не можливо , оскільки станом на 24.05.2024 зразки біологічного матеріалу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України не надходили.
Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
Колегія суддів враховує, що саме висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів та підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку.
У справі, що переглядається, молекулярно-генетична експертиза проведена не була , відтак відсутні підстави для категоричного висновку для визнання батьківства, ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 .
Скаржник посилався на норму ст. 109 ЦПК України , що вказує на наслідки ухилення від участі у експертизі , зазначаючи , що ненадання відповідачем ОСОБА_2 власних зразків для проведення експертизи тягне за собою визнання факту для з'ясування якого призначалась експертиза. Проте , колегія суддів зауважує, що і сам позивач у визначений експертом час 06.05.2024 та 15.05.2024 не з'являвся для надання зразків біологічного матеріалу ( крові або слини). Відтак , варто зауважити, що вищезазначена стаття містить в собі і підставу для відмови у встанвовлення факту з метою встановлення якого призначалась експертиза зважаючи на нез'явлення особи для надання зразків біологічного матеріалу.
Повторно клопотань про призначення молекулярно-генетичної експертизи позивачем , а ні в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи не заявлялось.
Співпадіння резус фактору та групи крові позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме по собі не може бути підтвердженням факту батьківства.
Згідно з положеннями статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16 зазначено, що «доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».
У справах № 225/6301/15 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що згідно з вимогами чинного законодавства для правильного вирішення спору про батьківство щодо дитини, яка народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми статті 53 КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком дитини свого батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Отже , суд першої інстанції правомірно звертав увагу, що позивачем надано фото на яких міститься ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , проте вказані докази не можуть бути достовірним підтвердженням проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Також вказані докази не свідчать і про проживання позивача з матір'ю та ОСОБА_3 , спілкування ОСОБА_3 з дитиною, та прояв ним батьківської турботи щодо сина.
Посилання скаржника на близькі, родинні стосунки ОСОБА_3 як з ОСОБА_6 , так і з ОСОБА_1 , підтверджені зокрема і фотографіями ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які постійно обіймаються, в різних локаціях та в різний період часу , що свідчить про спільний відпочинок батьків позивача та їх близькі відносини , колегія суддів відхиляє. Адже , надані докази свідчать лише про проведення спільного дозвілля ОСОБА_3 з позивачем та його матір'ю.
Акт про проживання ОСОБА_3 за адресою буд. АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_6 на який посилається позивач судом оцінюється критично , оскільки будинок за вказаною адресою є багатоповерховим та має не один під'їзд , окрім того міститься значна розбіжність між нумерацією квартир вказаних в акті самими свідками , відтак , на думку суду не можуть бути достовірними твердження свідків у вказаному акті щодо того, що ОСОБА_3 у період часу з 2002 по 2005 рік проживав там . Інших доказів на підтвердження батьківства позивачем не надано.
Тож , беручи до уваги вищевикладене , та дослідивши доводи апеляційної скарги у відповідній частині , колегія суддів вважає обгрутованим висновок суду першої інстанції про відмову у задовлені вимоги про встановлення факту батьківства .
Щодо аргументів скаржника з приводу надання переваги судом першої інстанції показанням свідків на стороні відповідача , колегія суддів зазначає слідуюче.
Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
Апеляційний суд критично оцінює показання свідків у даній справі вцілому, оскільки свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вказують про те , що ОСОБА_3 проживав зі своєю дружиною та сином за адресою АДРЕСА_5 , про наявність іншої жінки у його житті та сина від неї свідкам не відомо , натомість вказані показання не містять конкретних фактів (відомості про відрядження ОСОБА_3 та їх тривалість, оскільки їх наявність сторонами у справі не заперечується , наявність чи відсутність у останнього фото та листувань з ОСОБА_6 ) . Вказані покази засвідчують нявність у ОСОБА_3 сім'ї, що складається з дружини та сина.
Свідок ОСОБА_6 в своїх показаннях зазначила те, що знайома була з ОСОБА_3 з 1998 року , в 1999 у них виникли романтичні стосунки . У 2003 році від цих стосунків народився позивач ОСОБА_1 . ОСОБА_3 до 2005 року утримував сина , оплачував послуги няні , дарував подарунки , іноді приїздив та здебільшого давав гроші. Періодично проживав з ОСОБА_6 та позивачем за адресою АДРЕСА_2 , мав ключі вид вказаної квартири.
З урахуванням вказаного , суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не надано достовірних доказів про те, що він має походження від спільного батька з відповідачем ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Апеляційний суд погоджується з цими висновками та звертає увагу, що доказовою базою, наявною в матеріалах справи, позивачем не підтверджено факту батьківства ОСОБА_3 щодо нього.
Саме по собі пояснення позивача та показання свідків, зокрема ОСОБА_6 , про наявність факту батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 , без підтвердження вказаного факту належними та допустимими доказами, не можуть свідчити про доведеність даних обставин.
Щодо вимоги про внесення змін до свідоцтва про народження позивача.
Відповідно до ст. 134 Сімейного кодексу України, на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Згідно пункту 2.13.1 пункту 2.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
Згідно з пунктом 2.16.4 цих правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
У пункті 2.16.7 Правил зазначається, що на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.
Відповідно до пункту 20 Глави 1 «Державна реєстрація народження фізичної особи та її походження» Розділу III «Державна реєстрація окремих актів цивільного стану» Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Отже, згідно вищенаведених норм чинного законодавства, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства.
З огляду на те, що в даній справі відмовлено у встановленні факту батьківства, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_1 , а саме: у відомості про батька дитини.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Огієнка Богдана Сергійовича - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Полтави від 09 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: Ю.В.Дряниця
О.А. Лобов