Справа № 526/21/25 Номер провадження 22-ц/814/313/26Головуючий у 1-й інстанції Сиволап Д. С. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
14 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів Лобова О.А., Пилипчук Л.І.
секретар:Грицак А.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Рой Інни Володимирівни на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей виконавчого комітету Сергіївської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, -
18 березня 2025 року з Гадяцького районного суду Полтавської області до Шишацького районного суду Полтавської області за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення останньої батьківських прав відносно їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Між сторонами шлюб укладено не було. Починаючи з листопада 2023 року відповідач не бере участі у його вихованні, навчанні, не цікавиться ним, не відвідує, має заборгованість зі сплати аліментів щодо іншої дитини.
Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішення його в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування доказів по справі.
Апелянт вказує, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, переклавши бездіяльність служби у справах дітей та органів поліції щодо притягнення до відповідальності біологічної матері на батька. Місцевий суд не врахував, що біологічна мама півтора року (з листопада 2023 року до цього часу) не спілкувалася ані з дитиною, ані з батьком, ані з вчителями в школі, уникала викликів органу опіки та піклування. Доказом ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно сина також є характеристика щодо дитини, надана школою, відомості про яку містяться у висновку Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті сільської ради.
Також скаржник зазначає, що відповідач не підтримує стосунків з сином протягом тривалого часу, не цікавився його життям, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Мати залишила сина з батьком ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніколи не виявляла до сина материнської турботи, моральної та психологічної підтримки, матеріально не допомагала, подарунків не дарувала. Жодного разу не цікавилася особистим життям сина, його здоров'ям, навчанням у школі. Мати не бере участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні. Ці обставини свідчать про ухилення матері від виконання своїх обов'язків, що нею вчиняється умисно і без жодних поважних причин.
Зважаючи на викладене позивач в інтересах якого діє адвокат Рой І.В. просить скасувати рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року, та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Заочним рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2024 року, яке 25 червня 2024 року набрало законної сили, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 ( а.с.14-16).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади за № 2024/003266885 від 02.04.2024 зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16 червня 2009 року є: АДРЕСА_1 (а.с.10).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади за № 2023/002228787 від 15.03.2023 зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08 листопада 2016 року є: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Сергіївської сільської ради Миргородського району № 348 від 19.12.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3 (а.с.17).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики Розбишівської гімназії Сергіївської сільської ради за № 196 від 23.12.2024, складеної на учня 3 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній володіє учбовим матеріалом на достатньому та середньому рівні, має добрий загальний розвиток. Батько постійно цікавиться успіхами сина (а.с.20).
Орган опіки та піклування Сергіївської сільської ради 26.12.2024 здійснив обстеження умов проживання за заявою ОСОБА_1 та дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_5 . Даний висновок затверджений рішенням виконавчого комітету Сергіївської сільської ради № 7 від 27.01.2025 від 27 січня 2025 року .
Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, а також того, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Згідно з ч. 1 та 5 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 3, 155 СК України, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батьків, так і для дитини стаття 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено винної поведінки матері, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У матеріалах справи відсутні докази щодо застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів поліції, органів опіки та піклування і органів місцевого самоврядування, а також притягнення до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків.
Крім цього, у справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з батьком.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь в утриманні і вихованні сина, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).
Вказане вище свідчать про те, що обставини , які склались між сторонами не вказують на винну поведінку відповідача .
Тому не заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачка жодним чином не намагається брати участь у спілкуванні та вихованні сина.
Згідно з ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно Рішення Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав виконавчого комітету Сергіївської сільської ради , та самого висновку , було вказано про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно до її малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ..
Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаному висновку, правильно виходив з того, що такий висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, не базується на підставі об'єктивно встановлених обставин щодо грубого порушення відповідачкою батьківських прав та не виконанню нею батьківських обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що Висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав щодо її сина. У свою чергу позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Виходячи із наведеного, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з сином або недостатня його кількість, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно її сина , який проживає разом з батьком, оскільки недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування нею своїми обов'язками, враховуючи бажання відповідача спілкуватися з сином, бажання та намагання відповідача брати участь у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішеннями та не спрямовані на забезпечення інтересів дитини, оскільки судом встановлено обставини, які не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Рой І.В. слід залишити без задоволення, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Рой Інни Володимирівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: О.А. Лобов
Л.І. Пилипчук