Житомирський апеляційний суд
Справа №295/14454/25 Головуючий у 1-й інст. Єригіна І. М.
Категорія 96 Доповідач Шевчук А. М.
29 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Павицької Т.М., Панкеєвої В.А.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №295/14454/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня 2025 року, яка постановлена під головуванням судді Єригіної І.М. у м. Житомирі,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просить встановити факт його участі в період із 31 травня до 09 серпня 2023 року в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Дніпропетровській та Харківській областях.
Заява обґрунтована тим, що у період із 31 травня по 09 серпня 2023 року, будучи мобілізованим, він приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, у Дніпропетровській та Харківських областях. Він не може оформити статус учасника бойових дій за зверненням до відповідного центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки його неодноразово повідомляли про відсутність у військових частинах, де він проходив службу, відомостей щодо прийняття ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України встановленої форми. Встановлення вказаного факту необхідне для набуття ним статусу учасника бойових дій та подальшої реалізації своїх прав відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 15 жовтня 2025 року у відкритті провадження у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для відкриття провадження та продовження розгляду до Богунського районного суду м.Житомира.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що встановлення факту участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, не зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», а тому посилання суду на положення цієї постанови є безпідставними, та як наслідок рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Він неодноразово зазначав, що командир Військової частини НОМЕР_1 неодноразово повідомляв його про відсутність будь-яких документів про його перебування у розпорядженні Військової частини НОМЕР_2 та відповідно відсутність підстав для надання довідки форми 6 відповідно до постанови КМУ від 20 серпня 2014 року №413. Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що відсутність вказаної довідки є законною підставою для відмови у наданні йому статусу, оскарження якої ні до чого не приведе, адже рішення буде абсолютно законним за відсутності вказаної довідки форми 6 відповідно до постанови КМУ від 20 серпня 2014 року №413.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство у справах ветеранів України зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Вказані дані зазначенні у заяві дозволяють припустити, що ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, не як цивільна особа, яка добровільно залучалася Збройними Силами України, а як військовослужбовець Збройних Сил України, що виключає поширення на заявника пункту 25 частини першої ст.6 Закону №3551- ХІІ. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Порядку №413 підставою для надання статусу учасника бойових дій для заявників із числа осіб, зазначених в абзаці першому п.19 частини першої ст.6 Закону №3551-ХІІ (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). Чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення. Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18). Відтак існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22). Звертаючись із заявою, заявник вказував, що встановлення факту безпосередньої участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, необхідно для того, щоб заявник отримав статус учасника бойових дій та користувався пільгами, передбаченими Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З матеріалів справи вбачається, що заявнику неодноразово повідомлялося, що він відсутній у списках військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , у яких, як вказує заявник, він проходив військову службу, а також відсутні відомості щодо участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, а тому підстав, для оформлення відповідної довідки не виявлено.
Від інших заінтересованих осіб відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.35,42). Кореспонденція, у тому числі судова повістка, що надсилалася ОСОБА_1 за адресою, зазначеною ним у його апеляційній скарзі, повернута Укрпоштою з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.39-40). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Саме ОСОБА_1 , як особа, яка ініціювала судовий процес із метою захисту, має бути зацікавлена у тому, щоб організувати належне та своєчасне отримання кореспонденції від суду. Відповідно до змісту частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою ст.315 ЦПК України, який не є вичерпним.
Згідно з частиною другою ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).
У постанові від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Із викладеного вище вбачається, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік категорій осіб, які належать до учасників бойових дій.
Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також передбачено, що порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у ст.6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання вимог цієї норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 затверджений Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України (далі - Порядок №413).
За змістом п.п.19,26 вказаного Порядку рішення про надання (відмову в наданні) статусу учасника бойових дій приймається комісіями або міжвідомчою комісією, що можуть бути оскаржені відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Отже, питання надання статусу учасника бойових дій повинно вирішуватися відповідною комісією, а в разі відмови в надані такого статусу, заявник вправі оскаржити її (відмову), в тому числі, в судовому порядку.
Матеріали справи не містять доказів про оскарження заявником рішення комісії про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій, зокрема, в порядку адміністративного судочинства.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою ст.2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої ст.77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Із заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить встановити факт його участі у період із 31 травня до 09 серпня 2023 року в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на території Дніпропетровської та Харківської областей. Метою встановлення факту заявник визначив отримання статусу учасника бойових дій.
Як уже зазначалося вище, рішення про надання особі статусу учасника бойових дій уповноважена ухвалювати відповідна комісія.
Відповідно до п.2 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, зокрема, належності осіб до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відсутність довідки форми 6, передбаченої Порядком №413, яку уповноважені видавати відповідні органи, є законною підставою для відмови у наданні скаржнику статусу учасника бойових дій не змінюють висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 не обмежений у праві оскарження відмови у видачі довідки форми 6 у порядку адміністративного судочинства.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 на підставі п.1 частини першої ст.186 ЦПК України.
Решта доводів апеляційної скарги ґрунтується на помилковому тлумаченні норм права та з огляду на викладене вище додаткового правового обґрунтування не потребує.
Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвала відповідає вимогам чинного законодавства та залишається без змін.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: