Житомирський апеляційний суд
Справа №279/3535/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
19 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №279/3535/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К»
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А.
У червні 2025 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 6/1217547 від 30.10.2020 року в розмірі 78 099,60 грн, а також судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
На обґрунтування позову вказувало, що 30 жовтня 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6/1217547, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на споживчі потреби в розмірі 50 000,00 грн строком на 60 місяців - з 30.10.2020 року по 29.10.2025 рік, зі сплатою 11% річних та комісійної винагороди в розмірі 2,50% в місяць від суми кредиту.
Відповідно до п.2.1 Кредитного договору з метою обслуговування кредиту Банк відкриває позичальнику єдиний рахунок для погашення кредитної заборгованості № НОМЕР_1 .
Банк свої зобов'язання до договором виконав в повному обсязі надавши кредитні кошти. Однак відповідач в порушення умови договору не здійснював повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту, у зв'язку з чим виникла заборгованість за договором.
18 грудня 2024 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брайт -К» був укладений Договір відступлення права вимоги № 5-2024, за умовами якого відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором №6/1217547 від 30.10.2020 року, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 .
Загальна заборгованість відповідача за Кредитним договором №6/1217547 від 30.10.2020 року становить -78 099,60 грн, яка складається з : - заборгованості за тілом кредиту - 28 031,15 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 8 528,48 грн, заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 41 539,97 грн.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК« Брайт -К» заборгованість за кредитним договором № 6/1217547 від 30.10.2020 року в розмірі 36 559,63 грн та судовий збір в розмірі 1 138,53 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ТОВ «ФК« Брайт -К», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за комісією в розмірі 41 539,97 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту передбачена кредитним договором, який підписано сторонами, а тому позичальник підписанням кредитного договору підтвердив, що ознайомлений з відомостями, в тому числі про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії в зазначеному розмірі.
Також звертає увагу, що за відсутності між сторонами спору щодо правових наслідків недійсного правочину, за відсутності звернення та доводів сторони чи заінтересованої особи щодо нікчемності правочину перевірка судом наявності підстав для визнання його нікчемним з власної ініціативи є порушенням принципу диспозитивності та принципу свободи договору, а тому висновок суду щодо нікчемності умови договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є помилковим.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу сторона відповідача не скористалась.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 30 жовтня 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6/1217547, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 000,00 грн строком на 60 місяців - з 30.10.2020 року по 29.10.2025 рік, зі сплатою 11% річних та комісійної винагороди в розмірі 2,50% в місяць від суми кредиту.
Відповідно до п.1.2 та п.1.4 кредитного договору кредит надавався позичальнику на споживчі потреби, всі умови надання, обслуговування погашення заборгованості по кредиту згідно Договору визначені у Правилах надання споживчого кредиту та умовах страхування життя Позичальника, які є невід'ємною частиною кредитного договору та розміщені на офіційному сайті Банку.
Позивач свої зобов'язання до договором виконав, перерахувавши на поточний рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000,00 грн, що стверджується платіжною інструкцією №33676342-1 від 30.10.2020 року.
Проте, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконує неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості.
18 грудня 2024 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брайт -К» був укладений Договір відступлення права вимоги № 5-2024.
Згідно Додатку №1 до Договору про відступлення прав вимоги від 18.12.2024 року, 20.12.2024 року відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором №6/1217547 від 30.10.2020 року, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 .
На дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором становила 70 659,06 грн, яка складається з: строкова заборгованість за тілом кредиту - 13 006,57 грн; прострочена заборгованість за тілом кредиту - 15 024,58 грн; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 205,56 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 4 866,34 грн; заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 2 266,04 грн, заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 1 250,00 грн; прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 25 000,00 грн; прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 9 039,97 грн.
За період з 20.12.2024 року по 08.05.2025 року позивачем були нараховані проценти за користування кредитом -1 190,54 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості -6250,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 41 539,97 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вказана комісія є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Так пунктом 1.3.2 кредитного договору №6/1217547 від 30.10.2020 року передбачено комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,5% у місяць від суми кредиту, зазначеного в п. 1.1 Договору.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування"», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Також, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова укладеного між позивачем та відповідачем 30 жовтня 2020 року кредитного договору №6/1217547 щодо сплати щомісячної комісії в розмірі 2,5 % від суми кредиту (п.1.3.2 Договору) є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позов в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у вигляді комісії в розмірі 41 539,97 грн задоволенню не підлягає.
Отже доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2026 року.
Головуючий Судді