Справа № 158/2614/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/117/26 Доповідач: Данилюк В. А.
02 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 листопада 2025 року,
02 вересня 2025 року позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі його представника Незамай А. Д. звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.01.2024 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76133142 шляхом підписання електронним підписом. Відповідно до умов вищевказаного договору та додаткової угоди №76132142 до вищевказаного договору позики від 14.01.2024р. позикодавець ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало позичальнику ОСОБА_1 у власність грошові кошти (позику) в розмірі 5500 грн (2000 грн 00 коп по договору, 3500 грн 00 коп по додатковій угоді), шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської карти позичальника НОМЕР_1 .
ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» належним чином виконало взяті на себе зобов'язання, надавши позичальнику кредит грошові кошти в порядку, передбаченому умовами договору та додаткової угоди.
Всупереч умовам вищевказаного договору позики та додаткової угоди відповідач по справі ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, не здійснив жодного платежу на погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого у відповідача по справі ОСОБА_1 за договором позики №76133142 та додаткової угоди №76132142 від 14.01.2024р. виникла заборгованість в розмірі 19112 грн 50 коп з яких: 5500 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 13612 грн 50 коп сума заборгованості за відсотками.
14.06.2021р. між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача по справі ОСОБА_1 за договором позики №76133142 та додатковою угодою №76132142 від 14.01.2024р.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики №76133142 та додаткової угоди №76132142 від 14.01.2024р. в сумі 19112 грн 50 коп, а також стягнути судові витрати по справі, пов'язані зі сплатою судового збору.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 листопада 2025 рокупозов задоволено в повному об'ємі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики та додатковою угодою №76132142 від 14.01.2024 року в сумі 19112 (дев'ятнадцять тисяч сто дванадцять) грн 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014) судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зачепіло З. Я. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що позивачем недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, також суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, не сприяв повному, об'єктивному її розгляду, тому рішення не відповідає фактичним обставинам справи. Покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Миколаєнко В. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 14.01.2024 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76133142 шляхом підписання електронним підписом. Відповідно до умов вищевказаного договору та додаткової угоди №76132142 до вищевказаного договору позики від 14.01.2024р. позикодавець ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало позичальнику ОСОБА_1 у власність грошові кошти (позику) в розмірі 5500 грн. (2000 грн 00 коп. по договору, 3500 грн 00 коп. по додатковій угоді), шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської карти позичальника НОМЕР_1 , які останній зобов'язується повернути у день закінчення строку позики 12.02.2024 року та сплатити проценти від вказаної суми позики за користування позикою в розмірі 0,75% в день, яка діє протягом строку договору позики, а також 2,70% за понадстрокове користування позикою. Договір позики та додаткова угода підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, в якості аналога власноручного підпису d9gpaprIP7 та RII7UTFp0b. Додатками до вищевказаного договору та додаткової угоди є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які містять детальний графік платежів, яка також підписані відповідачем по справі ОСОБА_1 шляхом використання вищезазначеного одноразового ідентифікатора (а.с. 6-11).
З розрахунку заборгованості за вищевказаним договором позики вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_1 станом на 31.07.2025 року перед позикодавцем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» має заборгованість за вищевказаним договором позики та додатковою угодою, в сумі 19112 грн 50 коп., з яких: 5500 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 13612 грн 50 коп. сума заборгованості за відсотками. Даний розрахунок не заперечується та не оспорюється стороною відповідача (а.с. 22).
Згідно із п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
14.06.2021р. між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21 відповідно до якого ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача по справі ОСОБА_1 за договором позики №76133142 від та додатковою угодою №76132142 від 14.01.2024р. (а.с. 12-21).
За правилами частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст.3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою, другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема за кредитними договорами, передбачені статтями 1048 та 1056-1 ЦК України.
Зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач по справі ОСОБА_1 істотно порушив умови договору позики та додаткової угоди №76133142 від 14.01.2024року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в загальній сумі 19112 грн 50 коп., яку і було стягнуто судом.
Апеляційний суд не у повній мірі погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Суд не бере до уваги доводи апелянта щодо відсутності права вимоги у позивача.Заперечуючи таке право, апелянт покликалася на те, що первісний договір факторингу між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений 14.06.2021 року, в той час як кредитний договір був укладений 14 січня 2024 року, тому відповідач вважає, що за договором факторингу не може передаватися не існуюче право. Такі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції, з якими апеляційний суд погоджується і вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах, на даний час договір є дійсним, ніким не оскарженим і не скасованим.
При цьому слід зауважити, що договір факторингу, як правочин, на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу).
В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
З огляду на необхідність застосування до договору факторингу в томучислі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладеннясамого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому.
Крім того, слід звернути увагу на те, що практика Верховного Суду підтверджує, що договір факторингу, укладений до кредитного договору, є дійсним, а право вимоги переходить до фактора, оскільки до моменту виникнення кредитного договору вже існувало право на передачу вимоги, що робить його законним для передачі фактору згідно зі статтями 1077 - 1081 ЦК України. Це означає, що чинний договір факторингу не суперечить закону і відступлення вимоги за таким договором є правомірним.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині розміру заборгованості за відсотками, належним чином не перевіривши наданий позивачем розрахунок, з урахуванням змісту договору та норм чинного законодавства щодо споживчого кредитування.
У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що розрахунок заборгованості проведений за період з 20 червня 2024 року по 31 липня 2025 року та містить у собі заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5500 гривень, та 13612,50 - заборгованість за відсотками за користування кредитом за вказаний період.
Заборгованість за відсотками було визначено із врахуванням відсотків, передбачених договором.
Разом з тим, слід врахувати, що згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Вищезазначену статтю було доповнено ч. 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року.
Вищезазначений Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а спірний договір був укладений 09 січня 2024 року.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Згідно із п. 2.3 даного кредитного договору № 76132142 від 14 січня 2024 року денна процентна ставка, розрахована у процентах у розмірі 2,5%, що також застосована в доданому розрахунку заборгованості. Тобто, з огляду на зазначене, фактично позивач нараховував проценти за ставкою, що перевищує законодавчо встановлений максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.
Отже, суд на зазначені норми Закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині щодо стягнення процентів у повному обсязі.
Наведене свідчить, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 13612,50 гривень не можуть бути задоволені, оскільки є зайво нарахованими за денною ставкою, більшою ніж 1%, що суперечать зазначеним нормам Закону.
Щодо заперечень особою, яка подала апеляційну скаргу, нарахування процентів із покликанням на пільги відповідача у зв'язку із його статусом учасника бойових дій, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
З приєднаного до апеляційної скарги військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що відповідач має статус учасника бойових дій. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
Відповідно до довідки № 830 від 11 червня 2025 року ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_3 Національної гвардії України з 11 червня 2024 року і по теперішній час.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року № 1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: « Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
Останніми змінами, які набрали чинності 19 серпня 2022 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і також є особливим періодом.
Згідно із роз'ясненнями Національного банку України у листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Відповідно до роз'яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02. 2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
З огляду на те, що відповідач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитним договором.
При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справа № 522/12270/15, від 14 травня 2021 року справа № 502/1438/18, від 24 лютого 2022 року справа № 591/4698/20, від 12 травня 2022 року справа № 336/512/18, від 18 січня 2023 року справа № 642/548/21.
Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов'язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.
Разом з тим, документи, надані суду відповідачем, свідчать про те, що він перебуває на військовій службі в ЗСУ з 11 червня 2024 року, тобто, в період набуття відповідачем статусу військовослужбовця ЗСУ позивачем проценти за користування кредитом вже не нараховувались і позивач такі суми не включив до своїх позовних вимог.
Таким чином, наведені норми Закону, які діють щодо відповідача ОСОБА_1 як військовослужбовця ЗСУ,в даній справі до застосування не підлягають.
Отже, в даному випадку заслуговують на увагу лише доводи про те, що позивачем застосовано в розрахунку заборгованості нарахування процентів за ставкою 2,5 % на день за 99 днів, що суперечить вище зазначеним нормам матеріального права щодо споживчого кредитування.
Здійснивши самостійно розрахунок процентів за денною відсотковою ставкою 1%, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягають тіло кредиту - 5500 грн та проценти в розмірі 5445 гривень із розрахунку: 5500 грн х 1% х 99 днів, а всього заборгованість в сумі 10945 гривень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають до задоволення у процентному співвідношенні на 57,27 відсотків, то до відшкодування підлягає судовий збір на суму 1734 грн 13 коп (57,27% від 3028 грн).
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни задовольнити частково.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 листопада 2025 рокув даній справі в частині розміру заборгованості та судових витрат змінити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 76132142 від 14.01.2024 у розмірі 10945 (десять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) гривень, з яких 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. заборгованості за тілом кредиту та 5445 (п'ять тисяч чотириста сорок п'ять) грн заборгованості за відсотками.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» 1734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири ) грн 13 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді