Справа № 166/1379/14-к Провадження №11-кп/802/122/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42014030000000128 від 23 липня 2014 року за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Волинської обласної прокуратури ОСОБА_12 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 04 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Покащів Ківерцівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною вищою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,
визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Видерта Камінь-Каширського району Волинської області, жителя АДРЕСА_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_3 , українця, громадянина України, з повною вищою освітою, солдата військової частини НОМЕР_1 , інваліда 3 групи, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна, речових доказів та процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаного з вимаганням, вчинених за наступних обставин.
Наказом начальника УМВС України у Волинській області № 389 о/с від 13 грудня 2013 року підполковника міліції ОСОБА_7 було призначено на посаду заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Ратнівського районного відділу УМВС України у Волинській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_7 , будучи працівником органу внутрішніх справ, є службовою особою правоохоронного органу в зв'язку з постійним виконанням функцій представника влади, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію», яким встановлено, що міліція, відповідно до своїх завдань, зобов'язана: виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ; приймати рішення про накладення адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання у випадках, передбачених законом; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі безпосереднього виявлення подій, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції, тощо.
Згідно з ст.ст. 2, 20 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_7 є представником державного органу влади, чиї законні вимоги є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_7 , як працівник міліції, у межах повноважень, наданих вказаним Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
За таких обставин, ОСОБА_7 грубо порушив свої службові обов'язки та обмеження, передбачені ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VІ від 7 квітня 2011 року, ст. 20 Закону України «Про міліцію», умисно використавши надану йому владу в особистих корисливих цілях та в інтересах третіх осіб.
Так, у липні 2014 року ОСОБА_7 , працюючи на посаді заступника начальника районного відділу - начальником міліції громадської безпеки Ратнівського районного відділу УМВС України у Волинській області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, та працівником правоохоронного органу, володіючи в силу своїх службових обов'язків інформацією про перевезення ОСОБА_13 територією Ратнівського району Волинської області підакцизної групи товарів (тютюнових виробів), вирішив використати надану йому владу з метою одержання від останнього на постійній основі неправомірної вигоди та протиправно збагатитися.
З цією метою, 18 липня 2014 року у денну пору доби, на автодорозі Чернівці-Брест, що неподалік смт. Ратно Волинської області, ОСОБА_7 , переслідуючи мету створення умов для вимагання та одержання неправомірної вигоди, з цією метою без будь-яких на те підстав штучно створив умови безпідставної зупинки автомобіля, яким керував ОСОБА_14 . Останнього було зобов'язано працівниками ДАІ Ратнівського РВ звернутися до ОСОБА_7 для відповідної розмови. Після зупинки автомобіля, яким керував ОСОБА_15 під час перевезення вантажу тютюнових виробів, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, ОСОБА_7 під час розмови висунув ОСОБА_16 усну вимогу про необхідність передачі йому грошових коштів в сумі 700 доларів США за не перешкоджання проїзду автомобіля з підакцизним товаром по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення при цьому товарно-матеріальних цінностей.
У свою чергу, ОСОБА_15 , побоюючись настання негативних наслідків для себе, а саме: затримання і вилучення на тривалий термін автомобіля і товару без будь-яких на те законних підстав та в подальшому відмовою клієнтів від його послуг по перевезенню товарів, був змушений погодитися на вказану пропозицію ОСОБА_7 .
Відповідно на виконання цієї незаконної вимоги ОСОБА_7 20 липня 2014 року о 12 годині 00 хвилин, у автомобілі «Опель Віваро», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , який належить його дружині, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, зустрівшись з ОСОБА_13 в с. Видраниця Ратнівського району Волинської області, одержав від ОСОБА_17 неправомірну вигоду в сумі 700 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 20 липня 2014 року становило 8154 гривень 30 копійок, за не перешкоджання йому у перевезенні товарів підакцизної групи та не вилучення товарно-матеріальних цінностей.
В подальшому, ОСОБА_7 вирішив протиправно збагатитися, заручившись підтримкою та з погодження свого керівника - начальника Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_8 .
З цією метою, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обумовили і визначили розміри та періодичність одержання неправомірної вигоди , яку мав сплачувати ОСОБА_14 на постійній основі. Так, за безперешкодне перевезення товару підакцизної групи по території Ратнівського району Волинської області вантажним автомобілем (мікроавтобусом) останній мав сплачувати 100 доларів США, а легковим автомобілем - 50 доларів США.
Після цього, ОСОБА_7 під час зустрічі в смт. Ратно Волинської області з ОСОБА_14 21 липня 2014 року о 15 годині 30 хвилин висунув останньому усну вимогу про необхідність систематичного передавання для нього та ОСОБА_8 як неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів за безперешкодне перевезення товару підакцизної групи (тютюнових виробів) по території Ратнівського району Волинської області вантажним автомобілем (мікроавтобусом) в сумі 100 доларів США, а легковим автомобілем - 50 доларів США.
В свою чергу, ОСОБА_15 , побоюючись погроз ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про створення працівниками міліції штучних перешкод у здійсненні безперешкодного транспортування товарів, був змушений передавати їм суму коштів у порядку і спосіб, обумовлений ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Так, 1 серпня 2014 року о 9 годині 54 хвилини ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, в службовому автомобілі «Шкода Октавія», будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище та працівником правоохоронного органу, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_8 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, у злочинній змові з начальником районного відділу міліції ОСОБА_8 та в його безпосередній присутності, повторно вимагав та одержав від ОСОБА_17 неправомірну вигоду в сумі 200 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 1 серпня 2014 року становило 2392 гривень 60 копійок, за не перешкоджання проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провіз 31 липня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, 7 серпня 2014 року о 10 годині 02 хвилини ОСОБА_7 , діючи повторно, перебуваючи на вул. Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, у власному автомобілі ОСОБА_14 «Ауді А6», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_8 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, вимагав та одержав від ОСОБА_17 неправомірну вигоду в сумі 200 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 7 серпня 2014 року становило 2491 гривень 60 копійок, за не перешкоджання проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провозив 5 серпня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, 12 серпня 2014 року о 10 годині 19 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи на вулиці Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, у власному автомобілі ОСОБА_14 «Ауді А6», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_8 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, повторно вимагав та одержав від ОСОБА_17 неправомірну вигоду в сумі 400 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 12 серпня 2014 року становило 5255 гривень 60 копійок, за не перешкоджання проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провозив 11 серпня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
Одразу після одержання неправомірної вигоди 12 серпня 2014 року ОСОБА_7 був викритий співробітниками УСБУ у Волинській області та прокуратури Волинської області, які вилучили у нього предмет неправомірної вигоди в сумі 400 доларів США.
ОСОБА_7 сам отримав неправомірну вигоду на суму 700 доларів США, а разом з ОСОБА_8 отримали неправомірну вигоду на суму 800 доларів США.
Виходячи з вищевикладеного, своїми умисними діями, що виразились в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаного з вимаганням, ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України.
ОСОБА_8 обвинувачувався в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаного з вимаганням, вчинених за наступних обставин.
Наказом начальника УМВС України у Волинській області № 15 о/с від 30 січня 2014 року капітана міліції ОСОБА_18 було призначено на посаду начальника Ратнівського районного відділу УМВС України у Волинській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_19 , будучи працівником органу внутрішніх справ, є службовою особою правоохоронного органу в зв'язку з постійним виконанням функцій представника влади, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію» та його функціональними обов'язками, які затверджені начальником УМВС України у Волинській області 10 березня 2014 року, якими встановлено, що міліція, відповідно до своїх завдань, зобов'язана: виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ; приймати рішення про накладення адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання у випадках, передбачених законом; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі безпосереднього виявлення подій, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції, тощо.
Згідно з ст.ст. 2 та 20 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_19 є представником державного органу влади, чиї законні вимоги є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_19 , як працівник міліції, у межах повноважень, наданих вказаним Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
За таких обставин, ОСОБА_19 грубо порушив свої службові обов'язки та обмеження, передбачені ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VI від 7 квітня 2011 року, ст. 20 Закону України «Про міліцію», використавши надану йому владу в особистих корисливих цілях та в інтересах третіх осіб.
Так, в липні 2014 року ОСОБА_19 , працюючи на посаді начальника Ратнівського районного відділу УМВС України у Волинській області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримавши від заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Ратнівського районного відділу УМВС України у Волинській області ОСОБА_7 інформацію про перевезення мешканцем Ратнівського району Волинської області ОСОБА_13 територією Ратнівського району Волинської області підакцизної групи товарів (тютюнових виробів), вирішив використати надану йому владу, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , з метою одержання від ОСОБА_17 на постійній основі неправомірної вигоди.
З цією метою, ОСОБА_7 та ОСОБА_19 обумовили і визначили розміри та періодичність одержання неправомірної вигоди, яку мав сплачувати ОСОБА_15 на постійній основі. Так, за безперешкодне перевезення товару підакцизної групи по території Ратнівського району Волинської області вантажним автомобілем (мікроавтобусом) останній мав сплачувати 100 доларів США, а легковим автомобілем - 50 доларів США.
Після цього, ОСОБА_7 на виконання спільного з ОСОБА_20 злочинного плану, під час зустрічі в смт. Ратно Волинської області з ОСОБА_13 21 липня 2014 року о 15 годині 30 хвилин висунув останньому усну вимогу про необхідність систематичного передавання для нього та ОСОБА_18 як неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів за безперешкодне перевезення товару підакцизної групи (тютюнових виробів) по території Ратнівського району Волинської області вантажним автомобілем (мікроавтобусом) в сумі 100 доларів США, а легковим автомобілем - 50 доларів США.
В свою чергу, ОСОБА_15 , побоюючись погроз ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про створення працівниками міліції штучних перешкод у здійсненні безперешкодного транспортування товарів, був змушений передавати їм суму коштів у порядку і спосіб, обумовлений ОСОБА_20 та ОСОБА_7 .
Так, 1 серпня 2014 року о 9 годині 54 хвилини, ОСОБА_19 на виконання спільного з злочинного плану, перебуваючи на вул. Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, в службовому автомобілі «Шкода Октавія», будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище та працівником правоохоронного органу, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_7 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, у злочинній змові із заступником начальника районного відділу міліції ОСОБА_7 та в його безпосередній присутності, вимагали та одержали від ОСОБА_14 неправомірну вигоду в сумі 200 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 1 серпня 2014 року становило 2392 гривень 60 копійок, за не перешкоджання проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провіз 31 липня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, 7 серпня 2014 року о 10 годині 02 хвилини ОСОБА_7 на виконання спільного з ОСОБА_20 злочинного плану, перебуваючи на вул. Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, у власному автомобілі ОСОБА_14 «Ауді А6», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_20 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, вимагав та одержав від ОСОБА_14 неправомірну вигоду в сумі 200 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 7 серпня 2014 становило 2491 гривень 60 копійок, за не перешкоджання ним та ОСОБА_20 проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провозив 5 серпня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, 12 серпня 2014 року о 10 годині 19 хвилин, ОСОБА_7 на виконання спільного з ОСОБА_20 злочинного плану, перебуваючи на вул. Каштановій в смт. Ратне Волинської області, поблизу приміщення управління праці та соціального захисту населення Ратнівської РДА, у власному автомобілі ОСОБА_14 «Ауді А6», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення та збагачення ОСОБА_18 , за попередньою змовою з ОСОБА_20 , шляхом вчинення дії з використанням наданої йому влади, повторно вимагав та одержав від ОСОБА_14 неправомірну вигоду в сумі 400 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 12 серпня 2014 року становило 5255 гривень 60 копійок, за не перешкоджання ним та ОСОБА_20 проїзду його автомобілів з підакцизним товаром (тютюновими виробами), який він провозив 11 серпня 2014 року по території Ратнівського району Волинської області, а також не вилучення транспортних засобів і товарно-матеріальних цінностей.
ОСОБА_19 разом з ОСОБА_7 отримав неправомірну вигоду на загальну суму 800 доларів США.
Виходячи з вищевикладеного, своїми умисними діями, що виразились в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаного з вимаганням, ОСОБА_19 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України.
Суд першої інстанції в ході судового розгляду, за наслідками дослідження обставин кримінального провадження, дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 є недоведеним, так як воно не обґрунтовано достатніми, належними, допустимими і достовірними доказами, які б підтверджували винуватість особи поза розумним сумнівом.
Не погоджуючись із судовим рішенням прокурор оскаржує його з мотивів неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що місцевим судом безпідставно покладено в основу вироку показання самих обвинувачених та зацікавлених свідків з числа родичів, друзів та знайомих, на підставі яких зроблено суперечливі нелогічні висновки про наявність підбурювання до вчинення кримінального правопорушення та одночасно недоведеність у його вчиненні. У даному випадку мало місце пасивне спостереження з боку працівників правоохоронних органів за діями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою перевірки їх дійсних намірів на одержання неправомірної вигоди, будь-яких активних дій не вчинялося. Без належної оцінки залишилися показання свідка ОСОБА_14 , який чітко повідомляв про вимагання у нього неправомірної вигоди, при цьому його показання залишилися не спростованими судом.
Прокурор в апеляційній скарзі констатує, що докази - результати НСРД, отримані на законній підставі та у спосіб, передбачений КПК України без допущення будь-яких порушень вимог закону. Судом першої інстанції безпідставно та з формальних підстав визнано недопустимими ряд письмових доказів, зокрема й отриманих в результаті проведення НСРД, без належного їх аналізу. В результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій зафіксовано факт передачі неправомірної вигоди в сумі 200 доларів США ОСОБА_14 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , відео- та аудіозаписами чітко стверджується спільність дій останніх під час одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_14 . Зважаючи на неналежну оцінку доказів судом першої інстанції прокурор вказує про необхідність повторно дослідити наведений в апеляційній скарзі ряд доказів.
Просить оскаржений вирок скасувати та визнати винуватими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити їх від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
В запереченні на апеляційну скаргу захисник вказує про необґрунтованість апеляційних доводів та вимог прокурора, вважає їх лише припущенням. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, прокурора, який свою апеляційну скаргу підтримав, обвинувачених та їх захисників, які просили апеляцію залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, апеляційний суд доходить наступного висновку.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
При постановлені вироку суду необхідно чітко дотримуватися виконання вимог ст. 374 КПК України та належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
На думку колегії суддів висновок суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 368 КК України є передчасним і не ґрунтується на законі, оскільки під час судового розгляду допущено істотні порушення КПК України.
Суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами процесуальних документів, отриманих під час проведення НСРД, у зв'язку з несвоєчасним вжиттям заходів прокурором для розсекречення процесуальних документів та не надання їх в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту, передчасними, а тому апеляційні доводи прокурора в цій частині є слушними, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду (ч. 11 ст. 290 КПК України).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 жовтня 2019 року (справа №640/6847/15-к, провадження №13-43кс19), процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійними доказами у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №640/6847/15-к, якщо відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов'язана здійснити їх відкриття згідно з частиною одинадцятою статті 290 КПК України. Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (в тому числі ухвала слідчого судді) були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість. Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог статті 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.
Не відкриття таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може стати безумовною підставою для визнання результатів НСРД недопустимими доказами. Лише у випадку відсутності у сторони обвинувачення і ненадання суду під час розгляду справи в суді відповідних ухвал слідчих суддів суд може поставити під сумнів допустимість отриманих доказів. Якщо відповідні ухвали будуть надані суду, що розглядає кримінальне провадження, то суд на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних підстав для надання слідчому дозволу на здійснення НСРД, з урахуванням позицій сторін, може прийняти рішення про їх допустимість (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі №372/2488/17).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що наявність ухвал Апеляційного суду Волинської області №922т від 25.07.2014 про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та №1203т від 29.09.2014 про дозвіл на використання інформації стосовно ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №42014030000000128 від 23.07.2014, констатовано у відповіді голови апеляційного суду Волинської області ОСОБА_21 №396-рсо від 11.03.2015 на запит судді Рожищенського районного суду ОСОБА_22 №1314 від 10.03.2015. Зазначений запит був здійснений під час судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Рожищенським районним судом, який своїм вироком від 29.04.2015 визнав винним ОСОБА_7 у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_8 виправдав за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Також в матеріалах кримінального провадження наявне клопотання про розсекречення матеріальних носіїв інформації №20-1053т від 03.05.2018 зі змісту якого вбачається, що під час розгляду уже Маневицьким районним судом кримінального провадження №42014030000000128 від 23.07.2014 про обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було заявлено клопотання про дослідження первинних носіїв інформації, на яких зафіксовані результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме аудіо-, відео контролю особи.
Постановою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_23 від 02.05.2018 розсекречено запитувані у вказаному вище клопотанні матеріальні носії інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №42014030000000128 від 23.07.2014.
З повідомлення процесуального прокурора у провадженні прокурора відділу прокуратури області ОСОБА_24 від 28.09.2018 вбачається, що стороною обвинувачення виконано клопотання сторони захисту про ознайомлення обвинувачених та їх захисників із первинними носіями інформації - картками пам'яті, на яких містяться розсекречені матеріали проведених негласних слідчих (розшукових) дій - аудіо-відеоконтролю осіб у кримінальному провадженні №42014030000000128 від 23.07.2014.
В протоколі ознайомлення з додатковими матеріалами досудового розслідування обвинувачених та їх захисників від 09.07.2018 вказано про ознайомлення з вказаними вище матеріалами в повному обсязі. Зауважень та клопотань щодо не відкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, після ознайомлення обвинувачених та їх захисників із власне результатами проведених НСРД - первинними носіями, протокол не містить.
У той же час стороні захисту було достовірно відомо про факт проведення стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідних НСРД, оскільки відповідно до вимог ст. 290 КПК України, надавався доступ до матеріалів досудового розслідування (т.5 а.с.28-29), наявні повідомлення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 30.09.20214, де є відмітка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про ознайомлення. (т.5 а.с. 21,24). Про наявність ухвал слідчого судді Апеляційного суду Волинської області №922т від 25.07.2014 та №1203т від 29.09.2014 свідчив і реєстр матеріалів досудового розслідування, доданий до обвинувального акту (т.1 а.с.14, пункт 40, а.с.15 пункт 53)
При цьому колегією суддів встановлено, що сторона захисту на досудовому розслідуванні не була позбавлена права заявляти клопотання про відкриття їм у порядку ст. 290 КПК України ухвал чи доручень на право їх проведення, однак ініціювала ознайомлення лише з первинними носіями інформації проведених НСРД.
У випадку, коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має продемонструвати, що вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення, і скористалася можливостями, наданими їй іншою стороною та/або судом. Водночас свідоме і добровільне обрання учасником кримінального провадження такого варіанту поведінки, який пов'язаний із втіленням в той чи інший спосіб власного переконання про доцільність невиконання певних процесуальних обов'язків чи недоцільність реалізації окремих своїх прав, що може бути обумовлене сподіванням на застосування судом «процесуальних санкцій», наприклад, передбачених ч. 11, 12 ст. 290 КПК України, не створює безумовні підстави їх вживати під час судового розгляду без всебічного і повного аналізу всіх аспектів кримінального провадження (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 333/989/18).
Відсутність практики розсекречення ухвал слідчих суддів, які були підставою проведення НСРД до 16.03.2017, коли Верховним Судом України було вперше висловлено у своїй постанові позицію щодо необхідності визнання недопустимими доказів у зв'язку з невідкриттям у порядку ст. 290 КПК України процесуальних документів, які стали підставою для їх отримання не є вирішальним аргументом у даному питанні. Проте на думку колегії суддів має оцінюватися у сукупності з іншими обставинами у цьому кримінальному провадженні, діями сторони обвинувачення, які вживалися для розсекречення процесуальних документів, поведінкою сторони захисту, яка ні під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, ні під час судового розгляду не акцентувала увагу на необхідності відкриття їм ухвал слідчих суддів, оскільки ознайомилася з розтаємненими протоколами НСРД, первинними носіями секретної інформації.
У зв'язку з чим наведені у вироку доводи про порушення вимог ст. 290 КПК України не можуть бути беззаперечною підставою для визнання протоколів НСРД недопустимими з цієї підстави.
Крім того, під час судового розгляду кримінального провадження Маневицьким районним судом Волинської області також було вчинено дії щодо розсекречення ухвал слідчого судді, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме скеровано лист до Волинського апеляційного суду про наявність згаданих вище ухвал слідчого судді та чи розтаємнені такі ухвали.
Схожого змісту лист був скерований і до Волинської обласної прокуратури, в якому ставилося питання чи направлялися прокурорами до суду у 2014 році клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій, клопотань про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації та інших матеріалів у кримінальному провадженні №42014030000000128 від 23.07.2014, а також про надходження з Апеляційного суду Волинської області ухвал про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та повідомлень про їх розсекречення у вказаному кримінальному провадженні.
У відповіді Волинського апеляційного суду констатовано, що ухвали слідчих суддів Апеляційного Суду Волинської області, які постановлялися у 2014 році, знищені в установленому порядку.
З відповіді, отриманої від начальника режимно-секретної частини Волинської обласної прокурати ОСОБА_25 , вбачається, що реєстрацію, рух документів можна було б прослідкувати по журналу обліку підготовлених документів, журналу обліку вхідних документів та розносній книзі режимно-таємної частини прокуратури області за 2014 рік, проте строк зберігання цих журналів обліку становить 5 років і вже сплив, зазначені журнали були знищені. У зв'язку з закінченням строку зберігання теж знищена номенклатурна справа «Документи (постанови, клопотання, ухвали, доручення, листи, доповідні, рапорти тощо) щодо організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій».
Зважаючи на наведене можливо дійти висновку, що стороною захисту на досудовому розслідуванні не порушувалось питання щодо відкриття у порядку ст. 290 КПК України процесуальних документів, в тому числі ухвал слідчого, які стали підставою для проведення НСРД, а стороною обвинувачення вживалися необхідні і достатні заходи для розсекречення таких матеріалів, однак такі виявилися безрезультативними внаслідок обґрунтованих і описаних вище підстав.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції не міг автоматично визнавати документи, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення, а повинен був у сукупності з оцінкою правової підстави для проведення НСРД перевірити доводи сторони обвинувачення щодо вжиття необхідних та своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, і після цього оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.
У схожій правовій ситуації, де ухвали слідчого судді були знищені у зв'язку із виникненням загрози їх захоплення, оскільки в Україні буввведений воєнний стан та вживалися заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці Верховний Суд виснував наступне (постанова від 26.6.2025, справа № 743/799/22, провадження № 51-5497км24). З урахуванням об'єктивної неможливості сторони обвинувачення надати записи щодо проведених НСРД, а також процесуальні рішення слідчого та слідчого судді, які слугували підставами для проведення НСРД, - відсутні порушення в проведених процесуальних діях, оскільки за цих обставин не має підстав вважати, що відбулись процедурні порушення проведених НСРД. Крім того, зауважено, що фактично у протоколах за результатами проведення НСРД зазначені номер, дата ухвали слідчого судді апеляційного суду, а також номер та дата доручення слідчого. Крім того, складені протоколи за результатами проведених НСРД доводять винуватість особи у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у сукупності з іншими доказами. При цьому, доказів того, що проведення зазначених слідчих дій істотно порушило права особи сторона захисту не надала і матеріали кримінального провадження такого не містять.
Судом першої інстанції наведених обставин належним чином не перевірено, не аргументовано відповідний вплив на конвенційні або конституційні права людини, зокрема, яким чином наведені обставини «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Після перевірки зазначених вище обставин підлягає аналізу і висновок суду першої інстанції, що показання свідка ОСОБА_14 є недопустимими доказами, враховуючи, що він був учасником проведення НСРД.
Підлягають ретельній перевірці й висновки про те, що протоколи обшуків є недопустимими доказами через те, що слідчі дії проведено неуповноваженою особою.
Положення статей 37, 39 236 КПК України дають підстави до висновку, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи не визначає конкретного слідчого або прокурора, які можуть здійснити обшук на підставі цієї ухвали, і обшук може бути проведений будь-яким прокурором, призначеним здійснювати процесуальне керівництво, або слідчим, визначеним керівником органу досудового розслідування.
Крім того, залучення співробітників оперативних підрозділів для проведення процесуальних дій має організаційний характер і не потребує прийняття процесуального документа у виді письмового доручення. Таких висновків дійшов Верховний Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 03.10.2023 ( справа 487/5033/18, провадження №51-3974км19).
У постанові ККС ВС від 11.04.2023 (справа №362/1980/17, провадження №51-4594км21) виснувано, що слідчий суддя надає дозвіл на втручання в права і свободи людини стороні обвинувачення, а не певній посадовій особі.
Однак місцевий суд доводів сторони обвинувачення в означеній частині належним чином не перевірив та відповідно до матеріалів провадження не дослідив.
Залишилася поза увагою суду першої інстанції і те, що для оцінки допустимості показань, отриманих від підозрюваної особи під час слідчих дій , визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання і, як гарантія цього права, забезпечення права бути представленим захисником.
ККС ВС у постанові від 20.01.2025 (справа № 357/12623/21, провадження №51-2720км23) дійшов висновку, що системний аналіз ч. 1 ст. 236, ч. 3 ст. 237 КПК України свідчить про те, що питання щодо присутності підозрюваного та його захисника під час проведення слідчих дій, за винятком слідчих дій, під час яких можуть бути обмежені або порушені права та законні інтереси особи, належать до компетенції органу досудового розслідування і вирішення цих питань є правом такого органу, а не обов'язком.
Слідчий чи прокурор зобов'язані саме допустити захисника до проведення слідчої дії, а не забезпечити його обов'язкову участь.
ОСОБА_7 був затриманий 12.09.2014 о 18:30, при цьому останньому було роз'яснено його права та обов'язки, повідомлено про затримання його дружину ОСОБА_26 й орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до договору від 12.08.2014 (наявного в матеріалах кримінального провадження) обвинувачений ОСОБА_27 уклав договір з адвокатом ОСОБА_28 , який здійснював його захист з 12.08.2014 року.
З протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 12.08.2014 вбачається, що допит проведений за участі захисника ОСОБА_28 та по суті поставлених питань підозрюваний відмовився надавати пояснення на підставі ст. 63 Конституції України.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Отже викликає обгрунтовані сумніви висновок про те, що виявлені речові докази при проведенні слідчих дій безумовно були отримані внаслідок відсутності захисника у контексті ч. 1 ст. 87 КПК України, а тому підлягає ретельнішій перевірці факт чи присутність або відсутність адвоката могла вплинути на їх властивості.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
Таким чином вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Такі висновки сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22), вказавши на те, що у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.
Варто зауважити, що суд першої інстанції дійшов дещо суперечливого висновку, вказуючи про відсутність спростування прокурором доводів сторони захисту щодо наявності провокації злочину та штучного створення доказів. Зокрема внаслідок передчасного та належним чином невмотивованого висновку суду першої інстанції про недопустимість ряду основних доказів сторони обвинувачення, з огляду на неврахування сформованої останнім часом прецендентної практики касаційної інстанції, дані докази залишилися недослідженими та непроаналізованими судом у вироку, їх формально було перераховано у судовому рішенні, що позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості надати їм відповідну оцінку за доводами апеляційних скарг відповідно до правової природи апеляційного розгляду. Указане свідчить про неповноту при дослідженні пред'явлених стороною обвинувачення доказів, що є істотним порушенням вимог КПК України відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України та має наслідком призначення нового розгляду.
З огляду на наведене вище висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення, визнається таким, що зроблений передчасно, без достатньої та повної перевірки і дослідження наданих стороною обвинувачення доказів, а тому є таким, що не ґрунтується на вказаних вище приписах кримінального процесуального закону.
Встановлені апеляційним судом та наведені вище обставини свідчать про те, що судом першої інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке колегія суддів апеляційного суду, з огляду на вищевказані порушення вимог КПК України, не може виправити, використовуючи свої повноваження.
Внаслідок скасування оскарженого вироку та призначення нового розгляду провадження в суді першої інстанції апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості щодо розгляду решти апеляційних вимог прокурора, що обумовлює часткове задоволення поданої апеляційної скарги і вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
Під час нового розгляду кримінального провадження необхідно усунути вказані порушення кримінального процесуального закону, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх допустимість та достатність, та відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Волинської обласної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 04 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Головуючий
Судді