Рішення від 02.02.2026 по справі 753/22254/24

Справа №753/22254/24

Провадження №2/760/3410/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

«23» січня 2026 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С.П., Бебешко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,

встановив:

24 липня 2025 року до Солом'янського районного суду м. Києва за Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

Свої позовні вимоги обгрунтовує наступним. 12.10.2023 року в першій половині дня керуючи автомобілем ЗАЗ FORZА реєстраційний номер: НОМЕР_1 по вулиці Івана Франка була зупинена Інспектором ВРПП Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області лейтенантом поліції ОСОБА_5. який підійшов до автомобіля, яким керувала позивач почав грубо з нею спілкуватися, погрожувати, що її буде затримано, проведено обшук та в подальшому працівники поліції почали звинувачувати позивача у порушенні правил дорожнього руху на що наказав надати йому її посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс страхування, на що позивач запитала, яка причина зупинки, у відповідь почула, що нібито порушення правил дорожнього руху, потім позивач просила надати докази порушення, але їй категорично не надали їх. У ході розмови з поліцейським ОСОБА_5. не зміг пояснити причини зупинки із посиланням на відповідні правові положення ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», проте склав Постанову серії БАД № 835522 від 12.10.2023 року. ОСОБА_3. - їх було безліч, а саме: зупинка водія поліцією просто так пред'явити посвідчення, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс, чи порушення ПДР, обшук автомобіля або затримання водія ОСОБА_1 .? Причиною зупинки ОСОБА_5. була перевірка наявності у позивача посвідчення водія, реєстраційного талону та полісу страхування, а не саме порушення правил ПДР України. Отже, порушення норм ПДР та ч. 1 ст. 122 КУпАП не підтверджуються належними доказами, а Постанова необгрунтована та незаконна. Не погодившись із законністю вказаної постанови та правомірністю накладення адміністративного стягнення позивач ОСОБА_1 звернулася до суду. Так, відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області судді Олійника В.П. у справі у справі № 740/4758/24, провадження №2-а/740/64/24 від 12.09.2024 року Постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №835522 про притягнення до адміністративної відповідальності від 12.10.2023 року було скасовано. Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито. Рішення набрало законної сили 24.09.2024 року. Тобто, дії поліцейського Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_3, щодо складання відносно ОСОБА_1 Постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, яка рішенням Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області суддею Олійником В.П. була скасована. Отже, діями поліцейським Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області сержанта поліції ОСОБА_3 позивачу завдано моральної шкоди, щодо складання відносно ОСОБА_1 постанови про адміністративне правопорушення відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну - розшукову діяльність, органів судового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування її моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність складу свідчить про те, що її було притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється не залежно від вини. Моральна шкода визначена ОСОБА_1 виходячи з моральних страждань, які позивач зазнала від протиправних дій під час складання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, незаконного відкриття виконавчого провадження зі сплати штрафу у подвійному розмірі, яке до цього часу триває, а також часу, необхідного для відновлення стану здоров'я, необхідності звернення до Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області з запитами, зверненнями, заявами, скаргами. У зв'язку із тривалою процедурою оформлення Постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вимушена була знаходитися на ногах більше двох годин, так як позивач просила адвоката з яким працівники поліції взаємодіють, а це Регіональним центром з надання БВПД у Чернігівській області, щодо надання правової допомоги, саме вони здійснюють дзвінок до Регіонального центру БВПД, після чого забезпечується явка чергового за графіком адвоката, але чомусь така позиція не була взята до уваги. Крім того, моральної шкоди ОСОБА_1 зазнала відвертих знущань з боку інспектора поліції ОСОБА_3 , а саме: на прохання надати аркуш паперу для письмових пояснень, щодо не залучення адвоката, оскільки позивачу не було роз'яснено прав, зокрема не професійну правову допомогу. Вказане пояснення грубо та з насмішкою проігнороване. Також, для отримання чітких копій Постанови упродовж починаючи з 15.11.2023 року по 06.08.2024 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до начальника Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Цвігуна В.Ю. із скаргами про вжиття заходів реагування на незаконні дії інспектора поліції ОСОБА_5. та ОСОБА_3 , що підтверджено копіями скарг, однак у відповідь отримував лише формальні відписки, що змушувало її докладати додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав. Лише в судовому порядку вдалося довести незаконність притягнення до адміністративної відповідальності. Такі додаткові психологічні та фізичні навантаження з огляду на стан її здоров'я значною мірою призвели до переживань та моральних страждань. Порушення її прав, спричинення їй шкоди здоров'ю стало можливим внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності. Наявні у позивача симптоми внаслідок таких неправомірних дій працівників поліції істотно погіршив стан здоров'я зі скаргами біль в серці, головна біль, головокружіння та встановлено діагноз, основний: «хронічна гіпертонія», що медично підтверджений, а саме: випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 12611 від 30.11.2023 року неврологічного відділення КНП «НЦМЛ ім. М. Галицького». В подальшому ОСОБА_1 неодноразово змушена була звертатися з відповідними скаргами на незаконні дії та рішення поліцейських, факти у яких не були належним чином досліджені та їм не надана повна правова оцінка. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Вважала, що в описаній ситуації факт заподіяння їй моральної шкоди має очевидний характер, оскільки визначається не лише встановленим рішенням суду незаконним притягненням її до адміністративної відповідальності, за надуманими звинуваченнями, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в її діях правопорушення. Фактично мало місце грубе поводження з нею з боку представників влади під надуманим приводом порушення, якого не було. Працівники поліції були зі зброєю в руках, відповідно позивач відчула переляк та хвилювання. Уся ця ситуація негативно позначилася на її здоров'ї, таке ставлення до неї істотно принизило її гідність. Позивач втратила довіру до правоохоронних органів, постійно відчуває страх перед ними, тривожність і сором перед рідними і знайомими. Також позивач неодноразово подавала запити на отримання інформації стосовно поданих нею заяв, результати розгляду таких тощо. За висновком перевірки за фактами її звернення, що викладені у її скарзі, дії працівників Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, то за результатами № 3563 від 02.04.2024 року проведення службового розслідування інформації та відомості в ньому, свого фактичного підтвердження не знайшли. Висновок за фактом службового росзлідування Ніжинським РУП ГУНП в Чернігівській області на її думку, не в повній мірі відповідає критерію об'єктивності, оскільки службове розслідування було проведено управлінням поліції відносно своїх же працівників, а матеріалів відеозаписів, перевірити які надати суду з боді камер поліцейських можливості немає, оскільки такі були знищені. У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь - які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Однак, навіть після набрання рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області законної сили ні ГУНП в Чернігівській області, як відповідач за позовом у справі № 740/4758/24, ні Ніжинський РУП ГУНП в Чернігівській області не ініціювали звернення до державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, у результаті чого до цього часу відомості про позивача як боржника перебувають у відкритому реєстрі боржників виконавчих проваджень. Така інформація є негативною, впливає на її репутацію як законослухняної громадянки та спричиняє додаткові моральні страждання. Постановою головного державного виконавця Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Деєм С.Г. від 22.01.2024 року, відкрито виконавче провадження № 73905588 на підставі постанови серії БАД № 835522 від 12.10.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 680 грн. Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про віліпкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіяння, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. З наведеним узгоджується також й правова позиція об'єднаної палати КЦС ВС, сформульована у постанові від 10.10.2019 року у справі № 569/1799/16-ц, про те, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Таким чином, фактично самий факт незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності в силу ст. 23 ЦК України презюмує завдання ОСОБА_1 моральної шкоди від цього, оскільки будь - якій людині властиво відчувати душевні страждання у зв'язку з усвідомленням прояву несправедливості по відношенню до себе, тим більше від представників держави, і тому ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням її до адміністративної відповідальності. Щодо визначення належного відповідача. Визначення відповідачем Департаменту патрульної поліції без залучення у справі органів Державної казначейської служби, оскільки це узгоджується з актуальними правовими позиціями Великої палати Верховного Суду, відповідно до яких: - у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)); - у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)); - участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)). Закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, що є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди - Верховний Суд, Постанова від 18.06.2024 року у справі № 686/16441/23 . Вважає, що такими неправомірними діями посадових осіб Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 завдано значних моральних страждань, оскільки протягом тривалого часу позивач була змушена витрачати свій час для звернення у суди за захистом своїх прав, втратила почуття безпеки, правову визначеність, віру у законність та справедливість влади, і тому просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 5 000 000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами по притягненню її до адміністративної відповідальності. Тобто, позивач має право на компенсацію від держави Україна за незаконне притягнення її до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави. Стосовно права, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь - яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява №54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114). Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь - якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152- 242). Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Засоби юридичного захисту, які вимагаються за ст. 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необгрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави - відповідача. При цьому Верховний Суд виходить із того, що згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis § 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); § 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіє проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Ст. 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. Право позивача на відшкодування моральної шкоди гарантоване ч. 1 ст. 23, ст. 1174 ЦК України та ст. 56 Конституції України. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено тією чи іншою нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Подібні правові висновки зроблено в п. 49 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19). Таку ж саму позицію висловлено ВС КЦС у справі №569/20510/19 від 16.06.2022 року. Подібні правові висновки про стягнення моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади, встановлені в Постанові ВС у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22), у справі № 550/336/21 (провадження № 61-16672св21), від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19), у справі № 550/336/21 (провадження № 61-16672св21), Постанові ВС від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17 (провадження № 61- 13725св19), Рішення Прилуцького суду в справі № 742/100/20, які суд зобов'язаний врахувати при винесенні судового рішення. Наявність права в українки ОСОБА_4 прописана ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип верховенства права - це один із системи основоположних принципів, що визначають новітній конституційний лад України, і є юридично обов'язковою нормою найвищого рівня сучасного українського правопорядку. Його дія поширюється на усі органи державної влади, органи регіонального і місцевого самоврядування та їх посадових осіб в усіх сферах нормотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності. У ч. 1 ст. 8 Конституції формула: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права», «важливими принципами верховенства права» у цьому контексті окремі положення розділу VIII Конституції (Правосуддя), зокрема, які стосуються: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); незалежності та недоторканності суддів (ст. 126); основних засад судочинства (ст. 129). До «важливих елементів верховенства права» віднесено низку положень розділу І Конституції (Загальні засади), зокрема: те, що Конституцію наділено найвищою юридичною силою (ч. 2 ст. 8); те, що визнано принцип поділу влади (ч. 1 ст. 6) та що органи законодавчої, виконавчої і судової влади мають здійснювати свої повноваження в межах, визначених Конституцією, та відповідно до законів (ч. 2 ст. 6); те, що в Конституції знайшов своє чітке вираження принцип законності (ст. 19); те, що конституційні положення стосовно прав і свобод людини можуть судами застосовуватися безпосередньо. Саме на судову владу Конституцією покладено обов'язок захищати права і свободи людини (ч. 1 ст. 55). Відповідно Конституцією встановлено, що в Україні кожному гарантовано право звертатися до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 55). А на підсилення такої гарантії ще й окремим конституційним положенням визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55). Права людини, що мають особливий - процесуальний - характер і відомі як так звані «судові права людини». Клас «судових прав людини» розлого представлений практикою Європейського суду з прав людини як наслідок тривалого і динамічного тлумачення ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд). Він включає в себе, зокрема: а) право на гарантований доступ до суду; б) право на законного і компетентного суддю; в) право викласти свою позицію в суді; г) право на ефективні засоби юридичного захисту в суді; ґ) право на справедливий судовий розгляд; д) право на презумпцію невинуватості у кримінальних справах; е) право на розумний строк розгляду справи; є) право на відкрите слухання справи і т.д. і т.п. Застосування ефективного способу захисту спричинює реальне поновлення порушеного права, а в разі неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування (Постанова Великої Палати ВС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (п. 6.13). Захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Витрати, які будуть понесені - відправка цінного листа в межах до ста гривень, витрати часу - дві години вартістю десять тисяч гривень кожна на написання тексту позовної заяви, відправка цінного листа до суду, витрати паперу, електроенергії, картриджу - до двадцяти гривень. Витрачено на правову допомогу в написанні даного позову - десять тисяч гривень 00 копійок. На написання апеляційної скарги буде витрачено 2 години часу вартістю десять тисяч гривень кожна, на правову допомогу - десять тисяч гривень, на відправку цінного листа в межах до ста гривень, витрати паперу, електроенергії, картриджу - до двадцяти гривень. На написання касаційної скарги буде витрачено дві години часу вартістю десять тисяч гривень кожна, на правову допомогу - десять тисяч гривень, поштові витрати в межах до ста гривень, витрати паперу, електроенергії, картриджу - до двадцяти гривень. Висновки: За змістом правових норм КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 року у справі № 824/1164/18-а (адміністративне провадження № К/9901/33093/19, ЄДРСРУ № 97267569), 18.01.2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі № 522/12566/18, адміністративне провадження № К/9901/1742/20 (ЄДРСРУ № 116396703). Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Пунктом 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше. Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. За ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Таким чином, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване. Відповідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду сформувалася практика, що задовольняючи позови про відшкодування моральної шкоди, суд керується тим, що сам факт складення протоколу у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення за будь - яких обставин є підставою для відшкодування такої шкоди. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Розмір компенсації за моральну шкоду за кожен місяць перебування під слідством і судом не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Такий висновок зробив ВС в постанові № 210/5290/17. У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року в справі № 6- 2203цс15 вказано, що «відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Порушення прав людини чи погане поводження з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції (ВС, 10.04.2019 року, № 464/3789/17; 13.04.2023 року, № 591/6453/21). Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь - якому випадку її спричинення (ВП ВС, 01.09.2022 року, № 23 6/3521 /1 6-ц - п. 49). Розмір моральної шкоди визначається з мінімального розміру зарплати за кожен місяць перебування під слідством і судом (ВП ВС, 20.09.2018 року, № 686/23731/15; ВС, 18.01.2023 року, № 335/4358/21; 27.04.2023 року, № 212/5973/21). З огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom, 28.05.1985 року, №№ 9214/80; 9473/81; 9474/81, § 96). Законодавство та практика ЄСПЛ не передбачає надання доказів моральної шкоди - важливий факт встановлення порушення. Людину не можна змусити надати доказ моральної шкоди, яку він поніс. При встановленні факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (Nedayborshch, 01.07.2010 poкy, № 42255/04, § 37; Antipenkov, 15.10.2009 року, № 33470/03, § 82; Pshenichnyy, 14.02.2008 року, № 30422/03, § 35; Garabayev, 07.06.2007 року, № 38411/02, § 113; Gridin, 01.06.2006 року, № 4171/04, § 20). З врахуванням наведеного просила стягнути з держави Україна п'ять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої їй незаконним звинуваченням її у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування 1 місяць під судом, в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

29 липня 2025 року на підставі протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду матеріали цивільної справи були передані судді Тесленко І.О.

Ухвалою від 19 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено підготовче засідання.

06 жовтня 2025 року до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. Пред'явлення позову до Департаменту патрульної поліції вважають безпідставним, виходячи з наступного. Так, ознайомившись з матеріалами справи, слід звернути увагу суду, що позивач, обґрунтовуючи своє право на відшкодування моральної шкоди, посилається на те, що відносно неї було винесено постанову у справі про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення серії БАД № 835522 від 12.10.2023 року, яка в подальшому була скасована рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області по справі № 740/4758/24 від 12.09.2024. Варто зазначити, що постанова БАД № 835522 від 12.10.2023 року була винесена поліцейським Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_3, які не являються працівниками Департаменту патрульної поліції та його структурного підрозділу УПП у Чернігівській області ДПП. Вищевказаний поліцейський є посадовою особою в органі поліції, від імені якого і була винесена постанова, а саме - Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, юридична адреса: м. Чернігів, проспект Перемоги, 74, 14000 (код ЄДРПОУ 40108651). Ніжинський РУП ГУНП у Чернігівській області являється підрозділом та підпорядковується ГУНП у Чернігівській області яке являється юридичною особою та суб'єктом владних повноважень (код ЄДРПОУ 40108651). В свою чергу Департамент патрульної поліції є окремою юридичною особою зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб за номером 40108646. Департамент патрульної поліції ніяким чином не пов'язано, не підпорядковується та не є структурним підрозділом ГУНП у Чернігівській області ДПП . Відповідно до постанови КМУ №730 від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (ЄДРПОУ 40108651) та, окремо , Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646), як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Враховуючи вищевикладене, зауважує, що спірні правовідносини у позивача виникли з поліцейськими, які є співробітниками Ніжинського РУП Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, а тому у позовній заяві жодним чином не відображено відомостей щодо впливу Департаменту патрульної поліції на порушення прав позивача посадовими особами ДПП. Отже, позивач, оскарживши дії співробітника ГУНП в Чернігівській області, подав цивільний позов до ДПП, який не несе відповідальності за дії співробітників ГУНП в Чернігівській області, тому ДПП не може бути належним відповідачем в даній справі . Згідно частин першої, другої та третьої статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Отже виходячи з вказаних норм процесуального закону, заміна первісного відповідача належним відповідачем та залучення до участі у справі співвідповідача, здійснюється виключно за клопотанням позивача. З аналізу частини другої статті 48 ЦПК України слідує, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Згідно з пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону Про оперативно-розшукову діяльність ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має залучити як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, провадження № 12-110гс18. Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав, свобод чи інтересів або особа на яку законом чи договором покладається обов'язок відповідати за таке порушення. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Визначення відповідача у справі, а у випадку множинності учасників спірних матеріальних правовідносин, визначити усіх відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Принцип змагальності покладає на позивача обов'язок доведення належності та вичерпність визначеного ним кола відповідачів. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. Отже, у матеріальному змісті належним відповідачем є особа, яка є учасником спірних матеріальних правовідносин й яка порушила права, свободи чи інтереси позивача або особа на яку законом чи договором покладається обов'язок відповідати за таке порушення. У процесуальному змісті сторони по справі, зокрема відповідач, має володіти цивільною процесуальною правосуб'єктністю, яка є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин та яка обумовлює правовий статус кожного учасника процесу й наділяє конкретними правами й обов'язками. Для кожного суб'єкта цивільного процесуального права вона, на відміну від цивілістичної правосуб'єктності, специфічна. Таким чином у спірних матеріальних правовідносинах держава уособлюється компетентними органами державної влади. Теж саме стосується і реалізації державної її цивільної процесуальної дієздатності оскільки відповідно до змісту ч. 4 ст. 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника. Вирішуючи правову проблему належності та кола відповідачів у справах про відшкодування шкоди у випадках, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у справі № 242/4741/16-ц, постанова від 27 листопада 2019 року, зробила такі висновки: «належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов'язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу (п. 43 постанови Суду); держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 43 постанови Суду).» Належним відповідачем являється орган державної влади рішенням, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб якого позивачу завдано шкоди. З огляду на підстави позову таким органом являється відповідний орган Національної поліції, який відповідно до своєї компетенції і юридичного статусу наділений цивільною процесуальною дієздатністю та може бути відповідачем у справі, тобто в даному випадку Головне управління національної поліції у Чернігівській області. Постанови відносно позивача ОСОБА_1 винесені поліцейськими Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівської, які є співробітниками Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області, яке в свою чергу є окремою юридичною особою, з власними реквізитами, гербовою печаткою та пов'язані трудовими відносинами з поліцейським, які винесли адміністративні постанови, а отже мають нести відповідальність за дії своїх підлеглих. Отже, спірні правовідносини не стосуються ні Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, 03048), ні його територіального (відокремленого) підрозділу Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП (м. Чернігів, вул. Громадська, 66, 14037), оскільки жодним чином не порушували права позивача. З врахуванням наведеного просили відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог до Департаменту патрульної поліції

09 жовтня 2025 року від Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву у справі, який обґрунтований наступним. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення). Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів. Відповідно до Положення, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України. Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Разом із тим, просить звернути увагу суду на наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.02.2022 у справі №757/6203/21-ц, від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, згідно з якою відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди має бути держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Пунктом 101 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Звертає увагу Суду на тому, що Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи її його територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або її територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган державної влади (дії якого призвели до завдання Позивачу шкоди), а саме: Департамент патрульної поліції, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області. Таким чином, Позивач помилково визначив відповідачем Казначейство, яке відповідно до законодавства є державним органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету за рішенням суду. Відповідно до частин другої статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, саме Позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39) зазначено, що у разі, якщо позов заявлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Враховуючи вищевикладене, позов не підлягає задоволенню, оскільки поданий до неналежного відповідача - Казначейства. Оскільки, як стверджує Позивач, Казначейство жодної шкоди йому не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну Позивачеві стверджуваними діями органів патрульної поліції. Щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. Позивач, обґрунтовуючи свої доводи стосовно наявності правових підстав для відшкодування шкоди, посилається на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Казначейство вважає, що у позивача відсутні підстави для поширення приписів статті 1176 ЦК України та Закону на відповідні правовідносини з огляду на наступне. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Додатково повідомляють суд, що виходячи з положень Законів України «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінального процесуального кодексу України, Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи, до функцій якого належить, зокрема, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийняття рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання, не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування. Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Частиною 1 статті 1 Закону передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, незаконного накладення штрафу. Натомість, у позові відсутні докази сплати позивачем штрафу, що свідчить про неможливість поширення приписів статті 1176 ЦК України та Закону про відшкодування шкоди на відповідні правовідносини. Аналогічні висновки викладені у пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Проте, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня. Зауважують, що постановами Верховного Суду, зокрема, від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 641/2328/17, від 22.03.2018 у справі № 638/13100/14-ц, від 23.11.2019 у справі № 308/1990/16-ц висловлено правову позицію про протиправними рішень, дій або бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювач шкоди). Ототожнюючи визнання дій незаконними із закриттям адміністративної справи Позивач посилається на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2024 року у справі № 740/4758/24, яким було закрито провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Проте даною постановою суду протиправність або незаконність дій посадових осіб Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області не встановлена. На сьогоднішній день не існує жодного судового рішення, яким би дії Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області або його посадових осіб були визнані незаконними. При цьому сам факт закриття справ про адміністративне правопорушення не тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, а саме: «Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень. Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу. Оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом. У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди. Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення. У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. При невстановлені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.» Крім того, відповідно до статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними у частині 1 ст. 122 КУпАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національно поліції. Крім того, у відповідності до положень статті 221 КУпАП питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності згідно частини 1 ст.122 КУпАП, може бути вирішено лише судом. Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки відсутні рішення суду про наявність протиправних дій працівників поліції. Зазначена позиція Казначейства підтверджується аналогічними висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, Верховного Суду від 21.10.2020 по справі № 312/262/18. На підставі викладеного Казначейство вважає, що Позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22. Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки відсутні рішення суду про наявність протиправних дій працівників поліції. Зазначена позиція Казначейства підтверджується аналогічними висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, Верховного Суду від 21.10.2020 по справі № 312/262/18. На підставі викладеного Казначейство вважає, що Позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій. За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. З огляду на вищевикладене, Закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи. Проте, всупереч вищевказаним вимогам Позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні); не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Казначейство вважає, що посилання Позивача на мірки ЄСПЛ при визначенні в їх рішеннях розміру морального відшкодування є помилковим. Застосування практики ЄСПЛ передбачає застосування принципів, підходів цього суду до вирішення спорів по суті, однак розмір справедливої сатисфакції, яку стягує ЄСПЛ на прикладі однієї справи не може бути достатнім орієнтиром та обґрунтуванням стягнення моральної шкоди в цій справі. Отже, не зрозуміло з яких міркувань виходить Позивач, оцінюючи шкоду в розмірі 5 000 000,00 грн. Отже, Позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні. Таким чином, у Позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Щодо стягнення з відповідачів судових витрат Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною першою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (частина друга статті 141 ЦПК України). Єдиною підставою залучення Казначейства до участі у справі, є те, що згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав. Враховуючи вищезазначені норми законодавства, вважають, що судові витрати необхідно покласти на державний орган, з неправомірних дій якого виник даний спір. З врахуванням наведеного просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

13 жовтня 2025 року від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду надійшов відзив на позовну заяву та заява про поновлення процесуального строку. Відзив обґрунтований наступним. Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП України та незаконних дій посадової особи ГУНП в Чернігівській області, що виразилося у винесенні відносно позивача постанови серії ББД №835522 від 12.09.2023, яка в подальшому була скасована рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2023 їй була завдана моральна шкода в розмірі 5 000 000 грн. ГУНП в Чернігівській області вищевказані позовні вимоги не визнає та вважає, що у даному випадку не встановлено жодної, передбаченої ст. 1 і ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу і підстав для виникнення права на таке відшкодування. Зазначають, що позивач не перебувала жодного дня під слідством та судом, не мала процесуального статусу підозрюваної чи обвинуваченої, Позивачу не обиралися запобіжні заходи та не застосовувалися до неї адміністративні арешти. Аналізуючи рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2023, ГУНП в Чернігівській області вважає, що дії поліцейського, який розглядав справу відносно Позивача про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП України рішенням суду не визнавались протиправними та незаконними. Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області було скасовано постанову серії ББД №835522 від 12.09.2023 у зв'язку з тим, що поліцейський Ніжинського РУП ОСОБА_3. недотримався порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, не спростував доводів позивача щодо відсутності керування автомобілем в зоні дії знаку, також в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення не зафіксовано, на підставі яких документів працівником поліції було встановлено, що позивач є суб'єктом відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. ГУНП в Чернігівській області вважає, що Позивач не довела належними та допустимими доказами та не підтвердила, яких саме душевних страждань вона зазнала, та які її права були порушені та в чому полягає сума моральної шкоди в сумі 5 000 0000. Доведення якої саме та у чому саме полягає моральна шкода та її розмір у грошовому виразі покладається виключно на позивача. Але із заявленого позову та додатків, як доказів на підтвердження позовних вимог, взагалі немає обставин, доказів та відповідних законних посилань, що підтверджують заявлену позивачем суму 5 000 000 грн. моральної шкоди. Позивач обґрунтовуючи суму 5000 000 грн. моральної школи посилається лише на внутрішні переконання, які не підтверджуються належними та допустимими доказами. Тобто така сума позовних вимог є абсолютно необґрунтованою та незрозумілою, тому задоволенню не підлягає. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У п. 4 Постанови № 4 вказано, що відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскілки не є порушенням прав позивача. Вважають, що Позивач не надала до суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння їй поліцейським моральної шкоди. При цьому, позивач повиннна довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Позивач обмежилася лише загальними посиланнями на незаконність дій посадової особи ГУНП в Чернігівській області та завдання їй моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами ні факту наявності такої шкоди, ні погіршення здібностей позивача або позбавлення можливості реалізовувати свої звички і бажання, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків, наявність причинного зв'язку між протиправними, на його думку, діями посадової особи ГУНП в Чернігівській області та можливим завданням такої шкоди. Позивач акцентує увагу в позовній заяві на рішенні Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2023 по справі №740/4758/24, яким було скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №835522. Зазначають, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №740/4758/24 дії поліцейського не визнано протиправними чи незаконними. Таким чином, заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеним та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, отже не підлягають задоволенню. Факт складання постанови про адміністративне правопорушення у відношенні позивача не свідчить про завдану особі моральну шкоду. Моральна шкода повинна бути доведена позивачем на загальних підставах. При цьому, доведенню підлягає не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльності моральної шкоди. Враховуючи ту обставину, що позивачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження обсягу і характеру та глибини його моральних страждань, які можуть свідчити про тяжкість вимушених змін у його життєвих чи виробничих відносинах, визначений ним розмір моральної шкоди є необґрунтованим. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 зроблено висновок, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Враховуючи вищевикладене, та недоведеність факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинно наслідкового зв'язку між діями посадових осіб та морально шкодою, завданою позивачу на її думку, необґрунтованості розміру відшкодування, заявлених позивачем у позовній заві, керуючись ст. ст. 43, 178, 264 Цивільного процесуального кодексу України, - просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою від 20 листопада 2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з'явився, 25 серпня 2025 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, у відзиві на позовну заяву просили провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представники відповідачів Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Чернігівській області в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Рішенням від 12 вересня 2024 року (справа №740/4758/24), адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, задоволено повністю; скасовано постанову серії БАД №835522 поліцейського Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_3 від 12 жовтня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді 340 грн. штрафу і закрито справу про адміністративне правопорушення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 74, ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. судового збору (а.с. 105 - 106).

Крім того, у мотивувальній частині вказаного рішення зазначено наступне: «Згідно з даними доданої до позову копії постанови (а.с. 52) від 12 жовтня 2023 року серії БАД №835522, винесеної поліцейським Ніжинського РВП ОСОБА_3, - ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП з накладенням 340 грн. штрафу за невиконання під час керування 12 жовтня 2023 року в 11-20 год в м. Ніжині на пл. І. Франка автомобілем ЗАЗ-FORZA, н.з. НОМЕР_1 , вимог дорожнього знаку та здійснення зупинки в зоні дії дорожнього руху 3.34 Зупинка заборонена, в порушення п.п.8.4 В ПДР; також зазначено, що до постанови додається відео «…М505 111309035125, пояснення ОСОБА_1 »; «…пояснення написані мною особисто та додані від 12.10.23…»; копію постанови надіслано рекомендованим листом з вих.№23086/124/45 від «…23 13.10.2023 року…»; постанова набирає чинності 27.10.2023 року. Вказані дані встановлені судом із врахуванням нерозбірливого почерку поліцейського, яким складена дана постанова. … Відповідно до даних оскаржуваної постанови автомобіль, за кермом якого перебувала позивач, перебував в зоні дії знаку 3.34 Зупинку заборонено, при цьому будь-які докази відповідно до ст.251 КУпАП на підтвердження вказаного відповідачем суду не подані, зокрема не поданий і сам відеозапис «…М505 111309035125…», який зазначений поліцейським, як додаток до оскаржуваної постанови. Також судом враховуються положення Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року за №1026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999, згідно з якими включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення……Таким чином розглядаючи справу та приймаючи постанову від 12 жовтня 2023 року без складання відповідного протоколу поліцейський Ніжинського РВП діяв відповідно до положень КУпАП. За правилами ст.279 КУпАП посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, зокрема роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки, в даному випадку права згідно ст.268 КУпАП, - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Оскаржувана постанова та відзив не містять даних про вчинення поліцейським дій в порядку ст.279 КУпАП, при цьому незгода позивача із діями поліцейських станом на 12 жовтня 2023 року не звільняє від обов'язку поліцейського на вчинення обов'язкових дій щодо роз'яснення прав, зокрема права на юридичну допомогу, права на подання доказів на спростування вимог поліцейського. Згідно з приписами ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. З даних підстав поліцейський Ніжинського РУП ОСОБА_3. недотримався порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, не спростував доводів позивача щодо відсутності керування автомобілем в зоні дії знаку, також в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення не зафіксовано, на підставі яких документів працівником поліції було встановлено, що позивач є суб'єктом відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.»

Судом також досліджено скаргу на незаконні дії працівників поліції та не законну зупинку водія без причини від 10.11.2023 року (а.с. 92 - 95), лист Ніжинського управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (Вих. №1137/124/45-2023 від 06.12.2023 року) (а.с. 96), виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 97), запит повторно про надання публічної інформації за Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 15.01.2024 року (а.с. 98), лист Ніжинського управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (Вих. №1231/124/46-2024 від 16.01.2024 року) (а.с. 99), скаргу на незаконні дії працівника поліції ОСОБА_3 від 01.04.2024 року (а.с. 100 - 102), лист Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (Вих. 10314/124/45-2024 від 26.04.2024 року) (а.с. 103), лист Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (Вих. №10314/124/45-2024 від 26.04.2024 року) (а.с. 104), скаргу на поліцейського Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_3 від 25.10.2024 року (а.с. 107 - 109), лист Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (Вих. №28164/124/45-2024 від 12.11.2024 року) (а.с. 109).

Інших доказів надано суду не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Як вбачається з правової позиції, викладенохї у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, у наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин. Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві. Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

Суд враховує, що наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Як вказано у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами.

Крім того, суд зважає на те, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України?«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону?№ 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивач звернулась до суду у зв'язку з притягненням її до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 зазначено, що з урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР. У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними. Велика Палата Верховного Суду з огляду на мотиви, наведені у цій постанові, не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення презюмує завдання позивачу моральної шкоди, а також з висновками апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин Закону № 266/94-ВР.

Як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи, доказів вчинення працівниками поліції по відношенню до позивачки протиправних дій, які і призвели до закриття справи про адміністративне правопорушення та / або очевидної невідповідності постанови вимогам закону, надано суду не було.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, Справа № 752/17832/14-ц (Провадження № 14-538цс19) було сформульовано наступний правовий висновок: "Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення."

Позивачем надано до матеріалів справи виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого з якої вбачається що вона перебувала у стаціонарі з 23.11.2023 по 30.11.2023 року.

При цьому, постанову було винесено щодо позивача 12.10.2023 року.

Таким чином, матеріали справи не містять у собі будь - яких доказів на підтвердження наявності причинно - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи яка на думку позивача завдала моральної шкоди (відповідачів) та її результатом - моральною шкодою.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивачу діями працівників Головного управління національної поліції в Чернігівській області, завдано моральну шкоду та наявність причинного зв'язку між цією шкодою та протиправними діями відповідача, а також її реальний розмір.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

Щодо позовних вимог заявлених позивачем до Державної казначейської служби України суд зважає на наступне.

Як вбачається з Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, «6.16. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). 6.17. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. 6.18. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник. 6.19. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).».

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач - Державна казначейська служба України, є неналежним відповідачем у справі.

Щодо позовних вимог заявлених позивачем до Департаменту патрульної поліції суд зважає на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку з порушенням на її думку прав працівниками Головного управління національної поліції в Чернігівській області. За таких обставин Департамент патрульної поліції не є належним відповідачем у справі.

Як вбачається з правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №242/3711/20, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

За таких обставин, позовні вимоги заявлені до відповідача Департаменту патрульної поліції задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 2, 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263 - 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646;

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, Україна, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, код ЄДРПОУ 37567646;

Відповідач: Головне управління національної поліції в Чернігівській області, місцезнаходження: 14000, Україна, Чернігівська обл., місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 74, код ЄДРПОУ 40108651.

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2026 року.

Суддя І. О. Тесленко