Справа №760/2684/25
2/760/7375/25
29 грудня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
за участю секретаря - Есер М.Р.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2025 року Позивач Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у розмірі 48 024,12 грн, у тому числі 3% річних у розмірі 3071,49 грн, індексу інфляції у розмірі 10602,16 грн.
Також просить стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги Позивач зазначив, що Відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і є споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Вказане вище квартира належить Відповідачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 27.04.2007.
Між Відповідачем та Позивачем існують відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, відповідно до яких підприємство надає житлово-комунальні послуги, а Відповідач, як споживач, зобов'язаний вносити плату за надані послуги.
Відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих за період з 01 липня 2018 року по 01 листопада2024 року житлово-комунальних послуг належним чином не виконав, у зв'язку з чим за ними рахується заборгованість у розмірі 34350,47 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням Відповідачем оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, Позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 10602,16 грн та 3% річних у розмірі 30711,49 грн.
На момент подачі позову заборгованість не погашена, а тому Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість в судовому порядку.
31.01.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Букіну О.М.
05.02.2025 ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін).
Відповідач 16.04.2025 подав відзив на позов в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обгрунтуввання своїх заперечень посилався на те, що відповідно до договору дарування від 01.06.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. та зареєстровано за № 412 , квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 .
За вказаних вище обставин вважає, що вона не має нести цивільну-правову відповідальність за спірну заборгованцість, оскільки не є належним відповідачем у справі. Також посилалася на необгрунтованість поданного позову та відсутність заборгованості ,яку просить стягнути з неї позивач.
Відповіді на відзив Позивачем не подано.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
14.07.2015 у газеті Київської міської ради «Хрещатик» № 99 (4695) опубліковано договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, підготовлений на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 20 травня 2009 року №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», який є договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Отримання послуг мешканцями будинків або їх оплата є воловим актом приєднання до договору.
Як стверджує Позивач, відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і є споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Вказане вище квартира належить Відповідачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 27.04.2007.
Проте, як свідчать матеріали справи, Відповідач у спірній квартирі не зареєстрований, оскільки з 05.06.2018 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .
Тобто Відповідач не є споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Також встановлено, що Відповідач не є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до договору дарування від 01.06.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. та зареєстровано за № 412, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 .
Вказані обставини підтверджуються також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Таким чином, з наявних у справі доказів встановлено, що з 01.06.2018, тобто з моменту державної реєстрації договору дарування від 01.06.2028 вказаної вище квартири, Відповідач не є власником спірної квартири.
Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за період з 01 липня 2018 року по 01 листопада 2024 року, тобто за період, який утворився після здійснення переходу права власності з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. ст. 156, 162 ЖК України власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Згідно з ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
В ухвалі ВССУ від 20.11.2013 року по справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).
Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом.
Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Як вбачається з отриманої надаоної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач з 01.06.2018 не є власником квартири спірної квартири , в той час як позивач просить стягнути заборгованість за житло-комунальні послуги, які утворилися за період починаючи з 01.07.2018-01.11.2024, в який ОСОБА_1 власником квартири вже не являвся. Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач ОСОБА_1 не може виступати належним відповідачем у даному спорі.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 29.12.2025.
Суддя О.М. Букіна