СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кп/759/855/26
ун. № 759/1742/26
28 січня 2026 року м.Київ
Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
провівши відкрите підготовче судове засідання в залі суду в м. Києві у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100080003475 від 01.12.2025 стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стебник Львівської області, укпаїнця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27 ч. 3 ст. 190, ч.2 ст.307 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 ,
встановив:
23.01.2026 із Святошинської окружної прокуратури м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100080003475 від 01 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.190, ч.2 ст.307 КК України.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні.
Прокурор під час підготовчого судового засідання просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, зазначив про його відповідність вимогам КПК України та дотримання правил територіальної підсудності при направленні до Святошинського районного суду м. Києва.
Потерпіла підтримала думку прокурора.
Сторона захисту не заперечувала проти призначення судового розгляду.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у підготовчому судовому засіданні, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд вважає, що даний обвинувальний акт підлягає призначенню до судового розгляду з таких підстав.
Судом встановлено, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.
Дане кримінальне провадження за підсудністю підлягає розгляду Святошинським районним судом м. Києва.
Підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 КПК України, відсутні.
Судовий розгляд, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід здійснювати у відкритому судовому засіданні, оскільки обмежень, передбачених положеннями ч.2 ст.27 КПК України, судом не встановлено.
Згідно вимог ст. 31 КПК України кримінальне провадження підлягає розгляду суддею одноособово.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 318 КПК України, судом визначено коло осіб з боку обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді.
Також від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Клопотання вмотивовано тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину та наразі продовжують існувати ризики, передбачені п.1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились. Застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, на думку прокурора, не зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив клопотання задовольнити з викладених у ньому підстав.
Потерпіла підтримала клопотання прокурора.
Захисник заперечила проти задоволення клопотання прокурора та просила застосувати до обвинуваченого інший, більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку захисника, також зазначив, що вважає пред'явлене йому обвинувачення необгрунтованим.
Згідно ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, водночас згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) , пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86).
Так, ОСОБА_3 висунуте обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.3 ст.190, ч.2 ст. 307 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.
Суд враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини.Цими відомостями, на думку суду, є висунуте в передбаченому законом порядку обвинувачення, яке є предметом дослідження суду наразі.
Оцінюючи існування наведених прокурором ризиків, суд бере до уваги наступне.
Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання на строк до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, обвинувачений розлучений, утриманців не має, офіційно не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Тяжкість покарання, характер та обставини вчинення кримінальних правопорушень дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_3 може з метою уникнення покарання переховуватись від суду, оскільки у нього відсутні міцні соціальні зв'язки та стримуючі фактори. Окрім того, до обставини, яка збільшує ризику втечі, безумовно належить військова агресія рф проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях.
Зважаючи на те, що суд обґрунтовує свої висновки лише на показаннях, які він сприймав безпосередньо під час судового засідання, продовжує зберігатись ризик того, що перебуваючи не в умовах попереднього ув'язнення, обвинувачений може впливати на свідків сторони обвинувачення та потерпілу з метою зміни останніми показань, які ними надані в ході досудового розслідування.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 раніше судимий, обвинувачується у вчиненні злочину з корисливих мотивів, стабільного джерела доходу не має, існує ризик того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на те, що досудове розслідування завершене, прокурором належним чином не вмотивований.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При вирішенні клопотання прокурора, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням сукупності встановлених обставин, суд приходить до переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти ризикам, передбачених п. п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що виправдовує застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також, на переконання суду, з огляду на обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Стан здоров'я обвинуваченого задовільний та не виключає можливість перебування його під вартою в умовах слідчого ізолятора на час судового розгляду.
Водночас, беручи до уваги підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, суд вважає за доцільне визначити, як альтернативний запобіжний захід, розмір застави у межах 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, становить 232 960 гривень 00 коп., з покладанням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 316 КПК України, після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду. Судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 314-316,ст.cт. 177-178, ст.cт. 182-183, ст.ст. 369, 372 КПК України, суд
постановив:
Призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27 ч. 3 ст. 190, ч.2 ст.307 КК України, на 15 год. 15 хв. 05 лютого 2026 року в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва у відкритому судовому засіданні.
Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювати судом одноособово.
Викликати в судове засідання прокурора, захисника, потерпілу, доставити обвинуваченого.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 28 березня 2026 року, та утримувати його в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу у розмірі 70 (сімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 232 960 (двісті тридцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м. Києва, після внесення якої ОСОБА_3 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 наступні обов'язки: прибувати до суду за викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками та потерпілою у кримінальному провадженні; здати на зберігання слідчому свій закордонний паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії цієї ухвали.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що в разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Строк дії ухвали в частині запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити до 28 березня 2026 року.
Ухвала в частині застосування запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, в інший частині оскарженню не підлягає.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали складено та оголошено 29.01.2026.
Суддя ОСОБА_1