Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/477/26
26 січня 2026 року м. Київ
Слідча суддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 08.04.2015 по справі № 758/4098/15-к у кримінальному провадженні № 142015100070000049 від 25.03.2015 року,
Адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 08.04.2015 по справі № 758/4098/15-к у кримінальному провадженні № 142015100070000049 від 25.03.2015 року, на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання мотивоване тим, що 12.09.2014 року ПАТ «Банк Камбіо» уклало з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за № 287.
Надалі, у 2015 році старший прокурор прокуратури Подільського району м. Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Києва, з клопотанням, у якому просив накласти арешт на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .
В обґрунтуванні клопотання було зазначено, що у провадженні слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві за заявою ОСОБА_7 , знаходиться кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Підставою для накладення арешту у 2015 році були лише твердження заявниці ОСОБА_7 про нібито незаконне вибуття квартири з її власності. Водночас ці твердження у подальшому повністю спростовані остаточними судовими рішеннями у цивільних справах, якими підтверджено законність, як реєстрації права власності за ПАТ «Банк Камбіо», так і подальшого відчуження квартири ОСОБА_4 .
Судами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки, державна реєстрація права власності за Банком та продаж квартири здійснювалися з суровим дотриманням усіх вимог законодавства, а всі судові спори щодо цих правочинів завершились на користь Банку та добросовісного набувача ОСОБА_4 , що підтверджено рішеннями Апеляційного суду м. Києва та Верховного суду України.
Незважаючи на це, арешт, накладений ще у 2015 році, зберігається понад 10 років. При цьому, правочин щодо реєстрації права власності на квартири за банком був вчинений ще у 2013 році. Досудове розслідування не здійснюється, відсутні повідомлення про підозру, активні слідчі дії, процесуальні рішення, а сам власник квартири не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні, що підтверджується відповіддю органу досудового розслідування.
За таких обставин, арешт втратив будь-яку актуальну процесуальну мету, перестав бути заходом забезпечення кримінального провадження і фактично перетворився на тривале, непропорційне та каральне втручання у право приватної власності.
Враховуючи зазначене, та з урахуванням підтвердженої судами правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру, такий арешт порушує право власності на належне йому майно. Зазначене обмеження позбавляє ОСОБА_4 можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися власним майном, на яке накладено арешт, а також створює умови для завдання майнових збитків.
Власник майна та його представник в судове засідання не з'явились. Представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, клопотання підтримує та просить задовільнити.
Прокурор ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, та просив долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.01.2026 року, в якому зазначено що кримінальне провадження № 42015100070000049 від 25.03.2015 року закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України 02.07.2025 року.
Із урахуванням наведеного, враховуючи положення ч. 4 ст. 107 КПК України слідча суддя розглянула клопотання за відсутності учасників процесу та без фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження.
Вивчивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, слідча суддя дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положенням ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Положенням ч. 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчою суддею встановлено, що у провадженні слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві перебувало кримінальне провадження № 42015100070000049, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.03.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 08.04.2015 року по справі № 758/4098/15-к задоволено клопотання старшого прокурора прокуратури Подільського район міста Києва ОСОБА_6 та накладено арешт на квартиру загальною площею 328,50 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), до постановлення у кримінальному провадженні № 42015100070000049 від 25.03.2015 року кінцевого рішення.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.01.2026 року кримінальне провадження № 42015100070000049 від 25.03.2015 року закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України 02.07.2025 року.
З огляду на наведене, слідча суддя вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про недоцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт вказаного майна.
При цьому слідча суддя виходить також із положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997, згідно з якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Враховуючи зазначене вище, слідча суддя дійшла висновку про необхідність скасування арешту, накладеного на вказане вище майно ОСОБА_4 , оскільки, на думку слідчої судді на даний час потреби в подальшому застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна немає.
Керуючись ст. 98, 170, 173-174, 309, 532 КПК України, слідча суддя
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, - задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 по справі № 758/4098/15-к у кримінальному провадженні № 142015100070000049 від 25.03.2015 року, а саме на квартиру загальною площею 328,50 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Слідча суддя ОСОБА_1