печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21735/21-ц
пр. 2-1460/25
22 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Бусик О.Л.
при секретарі Романенко Ю.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Київської міської прокуратури - Котляр Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури,-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з Державної казначейства України за рахунокДержавного бюджету України відшкодування моральної шкоди за перебування під слідством і судом з 02.09.2016 по 10.07.2019 у розмірі 274 000,00 грн.; та стягнути за 16 повних місяців перебування під вартою додатково 512 000,00 грн., що разом становить 786 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що2 вересня 2016 року його безпідставно було затримано за адресою його проживання та доставлено до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві. Того ж дня, йому було вручено нічим не обґрунтоване повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення № 12016100040012351, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 вересня 2016 року обрано позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому строк утримання його під вартою неодноразово продовжувався.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2018 року йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт та звільнено з-під варти в залі суду.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 5 березня 2019 року його було визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення і виправдано на підставі п. 2 ст. 373 КПК України, який ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року.
Позивач вважає, що досудове слідство та судове провадження у кримінальному провадженні тривало з 02.09.2016 по 10.07.2019, тобто 34 місяці та 8 днів, з яких 16 місяців та 2 днів (з 02.09.2016 по 04.01.2018) утримувався під вартою, тому просить відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 786 000,00 грн.
Ухвалою судді від 27 квітня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі для розгляду в порядку загального позовного провадження.
2 липня 2021 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України - Олешка О.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Казначейство повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення, необґрунтовано пред'явлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, не зрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду у такому розмірі. Крім того, зазначив про розгляд справи у відсутність представника.
14 липня 2021 року від представника відповідача - Київської міської прокуратури - Салкова Р.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження розладів здоров'я, пов'язаних із перебуванням його під слідством та судом, як і не надано доказів на підтвердження доводів про погані умови тримання його у Київському слідчому ізоляторі. Вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 3 серпня 2021 року провадження у даній справі зупинено у зв'язку із призначенням по справі судової психологічної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою суду від 2 червня 2023 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2023 року провадження у даній справі зупинено у зв'язку із призначенням по справі судової психологічної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2024 року провадження у даній справі зупинено у зв'язку із призначенням по справі судової психологічної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
24 жовтня 2025 року на адресу суду надійшов висновок експерта № 12092/24-61 від 04.09.2025 за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року поновлено провадження у справі.
22 грудня 2025 року від представника позивача Левицького О.В. надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, та просять визнати висновок експерта № 12092/24-61 від 04.09.2025 недопустимим доказом у справі.
Ухвалою суду від 23 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав зазначених у ньому.
Представник відповідача - Київської міської прокуратури у судовому засіданні з приводу позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, у відзиві на позовну заява просив розглядати справу у їх відсутність.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного.
Суд установив, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 вересня 2016 року застосовано до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому строк тримання його під вартою неодноразово продовжувався.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2018 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, в певний період доби, заборонивши йому залишати місце свого проживання та звільнено з-під варти в залі суду.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 5 березня 2019 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення і виправдано на підставі п. 2 ст. 373 КПК України, який ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Частиною 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Порядок відшкодування шкоди регулюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Пунктом 1 статті 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду. При чому, п.5 ст.3 Закону визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), в тому числі, моральна шкода.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суд виходить з того, що його початком є день повідомлення про підозру 2 вересня 2016 року, а завершенням день набрання виправдувальним вироком законної сили (після апеляційного перегляду) 10 липня 2019 року.
Отже, строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 34 місяці і 8 днів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на час розгляду справи установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647 гривень.
З урахуванням наведеного, розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за період перебування під слідством і судом становить 296 159, 75 грн. (34,25х8647)
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення за 16 повних місяців перебування під вартою додатково у розмірі 512 000,00 грн. є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 102 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Частиною 1 ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Зі змісту висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 4 вересня 2025 року № 12092/24-61 вбачається, що за результатами психологічного дослідження отримані показники унеможливлюють отримання об'єктивних даних стосовно особистості підекспертного та його емоційного стану, та стосовно спричинення йому у зв'язку з вищевказаною ситуацією душевних страждань чи завдання моральної шкоди, тому надати ґрунтовні та об'єктивні відповіді на поставлені питання в межах цього дослідження не представляється можливим.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що доводи позивача про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України є помилковими, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись ст. 16 ЦК України, ст.ст.12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 296 159 (двісті дев'яносто шість тисяч сто п'ятдесят дев'ять гривень) 75 копійок на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: Київська міська прокуратура (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019);
Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646).
Повний текст рішення суду складено 3 лютого 2026 року.
Суддя О.Л. Бусик