печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4434/26-к
29 січня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2025 за № 757/60546/25-к, у рамках кримінального провадження № 12023000000001710 від 13.09.2023
03 грудня 2025 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва було постановлено ухвалу за результатами розгляду клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна, якою задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221482201:01:026:1972; 3221482202:02:017:0001; 3221482202:02:015:0002; 3221482202:02:014:0004; 3221482202:02:015:0008.
До Печерського районного суду міста Києва від адвоката ОСОБА_3 надійшло клопотання про скасування арешту майна, подане в порядку частини першої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України, у якому заявник просить скасувати арешт, накладений на зазначені земельні ділянки, обґрунтовуючи вимоги тим, що власник майна є третьою особою та добросовісним набувачем, не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого, а арешт було накладено без доведення обставин, передбачених статтею 170 КПК України, та без встановлення належності майна до речових доказів.
У клопотанні також зазначено, що накладений арешт не обумовлений наявністю конкретних і доведених ризиків втрати, пошкодження чи відчуження майна, не є необхідним для досягнення цілей досудового розслідування та за своїм характером і обсягом становить непропорційне втручання у право власника на мирне володіння майном.
Крім того, у клопотанні наголошується, що ухвала про арешт майна була постановлена за відсутності власника майна - ОСОБА_4 , який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на його майно. У зв'язку з цим власник був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, надати пояснення, подати докази на підтвердження законності набуття права власності та висловити свою позицію щодо відсутності підстав для застосування арешту, що, на переконання заявника, є істотним порушенням його процесуальних прав.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи клопотання, слідчий суддя приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 16 КПК України, - позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права, законність та недоторканність права власності.
Засада недоторканності права власності у кримінальному провадженні випливає із поваги до права власності, позбавлення права власності та контролю з боку держави щодо використання власності, які закріплені у ст. 1 Протоколу. Особливе значення цього принципу пояснюється і закріпленням його серед загальних засад кримінального провадження (п. 9 ч. 1 ст. 7, ст. 16 КПК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено ЄСПЛ у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява № 6833/74 від 13 липня 1979 р., в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності». Обмеження права власності не тільки має ґрунтуватися на законі, а знаходитись під дією судового контролю і мати тимчасовий характер.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Власник майна ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та документів, ОСОБА_4 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 27 січня 2025 року, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, при цьому право власності зареєстровано у встановленому законом порядку.
Слідчий суддя звертає увагу на те, що ОСОБА_4 не є підозрюваним чи обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, а відтак є третьою особою, права якої обмежені внаслідок накладення арешту на належне йому майно.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, у випадку накладення арешту на майно третьої особи з метою збереження речових доказів, орган досудового розслідування повинен довести, що ця особа набула майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає ознакам речових доказів (набуте злочинним шляхом тощо).
Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що стороною обвинувачення не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 знав або повинен був знати про можливі порушення, допущені іншими особами під час первинного відведення спірних земельних ділянок, у тому числі посадовими особами органів Держгеокадастру чи державних підприємств лісового господарства.
Накладення арешту на майно добросовісного набувача за відсутності доведених обставин його недобросовісності є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном та суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що ухвала про накладення арешту на майно від 03 грудня 2025 року не містить належної та індивідуалізованої мотивації щодо кожної із п'яти земельних ділянок, на які було накладено арешт. У мотивувальній частині цієї ухвали відсутні конкретні фактичні обставини з посиланням на належні та допустимі докази, які б підтверджували, що кожна з указаних земельних ділянок відповідає ознакам речового доказу у розумінні статті 98 Кримінального процесуального кодексу України або що на них збереглися сліди кримінального правопорушення.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані для встановлення обставин кримінального провадження. З огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України, земельні ділянки як об'єкти нерухомості не можуть виступати знаряддям злочину або носіями його слідів. Відомості, які мають доказове значення у такій категорії проваджень, містяться, як правило, у документах щодо відведення, реєстрації або відчуження земель, а не в самих об'єктах нерухомого майна.
Слідчий суддя також звертає увагу, що відповідно до частини одинадцятої статті 170 КПК України заборона чи обмеження користування або розпорядження майном допускається лише за наявності обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що у разі незастосування такого заходу майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене або іншим чином втрачено.
Водночас в ухвалі про арешт майна від 03 грудня 2025 року відсутні будь-які посилання на належні та допустимі докази, які б підтверджували реальність і конкретність таких ризиків щодо земельних ділянок, що належать ОСОБА_4 .
Крім того, слідчий суддя враховує, що земельні ділянки є нерухомим майном, яке за своєю природою не може бути приховане або переміщене, а власник використовує їх за цільовим призначенням та виконує пов'язані з правом власності обов'язки, зокрема сплачує земельний податок. За таких обставин арешт майна у формі повної заборони розпорядження створює для власника надмірний та непропорційний тягар, який не є необхідним для досягнення цілей кримінального провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема викладеної у рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року), втручання держави у право мирного володіння майном має бути обґрунтованим, необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним поставленій легітимній меті.
Накладення арешту на майно добросовісного набувача за відсутності доведених обставин його недобросовісності та без належного обґрунтування необхідності саме такого ступеня втручання не відповідає цим критеріям і є непропорційним обмеженням права власності.
Слідчий суддя також бере до уваги, що зміст кримінального провадження фактично зводиться до тверджень про можливе накладення меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, на землі лісового фонду. Зазначені обставини за своєю правовою природою мають земельно-технічний характер та потребують спеціальних знань у сфері землеустрою, а їх з'ясування можливе шляхом проведення відповідних земельно-технічних експертиз.
У разі встановлення порушень меж земельних ділянок такі спори підлягають вирішенню шляхом звернення заінтересованих осіб до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами, спрямованими на захист права власності або інтересів держави, у спосіб, передбачений законом.
Застосування ж інструментів кримінального процесу, зокрема арешту майна, з метою фактичного вирішення спорів щодо права власності та визначення меж земельних ділянок не відповідає завданням кримінального провадження та становить непропорційне втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном. При цьому держава в особі уповноважених органів не позбавлена можливості захищати свої інтереси у встановленому законом порядку цивільного судочинства без блокування реалізації права приватної власності на невизначений строк.
Крім того, судом було допущено порушення норм кримінального процесуального закону, а саме: розгляд клопотання про накладення арешту на майно 03 грудня 2025 року відбувся за відсутності власника майна, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин власник майна був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема надати суду документи, що підтверджують законність набуття права власності, подати заперечення та обґрунтувати свою позицію щодо відсутності передбачених законом підстав для застосування арешту.
Таке порушення принципів змагальності та рівності сторін у кримінальному провадженні, а також права особи на ефективний судовий захист, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України є самостійною підставою для скасування арешту майна.
Таким чином, з урахуванням усіх встановлених під час розгляду клопотання обставин, слідчий суддя доходить висновку, що подальше застосування арешту майна є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Під час розгляду клопотання судом враховано, що власник майна набув право власності на земельні ділянки на законних підставах, за плату, що відповідає ринковій вартості, а відомостей про незаконне походження арештованого майна або про недобросовісність набуття права власності стороною обвинувачення не здобуто та суду не надано. Власник майна не є підозрюваним чи обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, а тому втручання у його право власності можливе виключно за умови дотримання належної правової процедури та наявності переконливого й достатнього обґрунтування, чого у даному випадку не встановлено.
Слідчий суддя також виходить із того, що у кримінальному провадженні має бути забезпечене розумне співвідношення між застосованими державою засобами процесуального примусу та метою, яку передбачається досягти такими заходами. Будь-яке втручання у право мирного володіння майном повинно відповідати принципу справедливого балансу між інтересами суспільства та необхідністю захисту основоположних прав особи. У даному випадку подальше обмеження власника у праві користування та розпорядження майном створює для нього надмірний і непропорційний тягар, який не виправдовується потребами досудового розслідування.
Крім того, слідчий суддя враховує, що під час накладення арешту не було забезпечено належну участь власника майна у судовому розгляді, що позбавило його можливості надати докази та заперечення, а відтак не було дотримано процесуальних гарантій, які мають застосовуватися щодо особи, право власності якої обмежується.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що подальше обмеження права власності у формі арешту майна суперечить засадам законності, пропорційності та верховенства права, не відповідає завданням кримінального провадження та не є необхідним у демократичному суспільстві.
За таких обставин, клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя
Клопотання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2025 за № 757/60546/25-к, у рамках кримінального провадження № 12023000000001710 від 13.09.2023 - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2025 року у справі №757/60546/25-к, у рамках кримінального провадження № 12023000000001710 від 13.09.2023, а саме:
- арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221482201:01:026:1972; 3221482202:02:017:0001; 3221482202:02:015:0002; 3221482202:02:014:0004; 3221482202:02:015:0008, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1