печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60634/25-ц
"08" грудня 2025 р. м. Київ
Суддя Печерського районного суду м. Києва Гуртова Т. І., перевіривши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом до відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та просить:
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 206 609.82 грн на відшкодування майнової шкоди та 2 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощуком В. Г., який при здійсненні судового контролю за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року в адміністративній справі № 400/12034/24 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та суддями П'ятого апеляційного адміністративного суду Скрипченком В. О., Ковалем М. П. і Осіповим Ю. В., які при винесені постанови від 04 серпня 2025 року в адміністративній справі № 400/12034/24діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вимога позивача про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України відшкодування майнової шкоди у розмірі 206 609,82 грн та моральної шкоди у розмірі 2 500 000,00 грн, завданої суддею Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощуком В. Г. та суддями П'ятого апеляційного адміністративного суду Скрипченком В. О., Ковалем М. П. і Осіповим Ю. В., не відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства України.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст.1173, 1174 цього кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить суд: стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України майнову шкоду у розмірі 206 609,82 грн та моральну шкоду у розмірі 2 500 000,00 грн, оскільки ця шкода завдана незаконним судовими рішенням державною особою при здійснені нею своїх повноважень.
Заявлені позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує, зокрема, тим, що незаконними рішеннями судді Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощука В. Г. та суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду Скрипченка В. О., Коваля М. П. і Осіпова Ю. В. йому завдано моральної та матеріальної шкоди, оскільки дії суддів були вчинені не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України»).
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові ВСУ від 1.03.2017 у справі №6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Утручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (ч.1 та 3 ст.6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Учинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених ст.1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №454/3208/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28) зробила, зокрема, наступні правові висновки: 1) Суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя; 2) Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення; 3) Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
За змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах ВП ВС від 13.06.2018 у справі № 454/143/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, від 20.11.2019 у справі № 454/3208/16-ц.
З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, права якого порушені судеюя Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощук В. Г. та суддями П'ятого апеляційного адміністративного суду Скрипченко В. О., Коваль М. П. і Осіпов Ю. В., про стягнення майнової та моральної шкоди.
Керуючись ст. 186, 260, 293, 353, 431 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Тетяна ГУРТОВА