Справа № 945/2503/25
Провадження № 1-кс/945/9/26
03 лютого 2026 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_4 , на постанову слідчого СВ ВП №5 МРУП ГУНП в Миколаївській області про відмову в задоволенні клопотання,
встановив:
06 січня 2026 року на адресу Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшла скарга ОСОБА_3 , подана в інтересах ОСОБА_4 , на постанову слідчого СВ ВП №5 МРУП ГУНП в Миколаївській області про відмову в задоволенні клопотання.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.01.2026 вказані матеріали розподілені та 12.01.2026 передані слідчому судді ОСОБА_1 .
Звертаючись до слідчого судді, захисник посилався на таке.
08 грудня 2025 року захисник ОСОБА_3 звернувся до слідчого СВ ВП № 5 МРУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_5 з клопотанням про проведення додаткового допиту свідка ОСОБА_6 , оскільки сторона захисту вважає проведений слідчим допит поверхневим, а обставини які стосуються кримінального провадження не встановлені належним чином, а низка питань, які мають значення для кримінального провадження не були поставлені.
10 грудня 2025 року слідчим слідчого відділення ВП №5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_7 винесено постанову про відмову в задоволенні клопотання.
У зв'язку з незгодою з постановою сторона захисту звернулася до слідчого судді зі скаргою на цю постанову слідчого, в якій просила скасувати постанову слідчого від 10 грудня 2025 року та зобов'язати слідчого провести додатковий допит свідка за участю захисників ОСОБА_3 та/або ОСОБА_8 .
Слідчий ОСОБА_9 за викликом до суду не прибув; про дату та час розгляду скарги повідомлений.
Захисник ОСОБА_3 у судове засідання не прибув; 02.02.2026 подав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) відсутність учасників не є перешкодою для розгляду скарги.
Розглянувши скаргу, слідчим суддею встановлено таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Рішення слідчого оформлено постановою 10 грудня 2025 року, яка отримана захисником 19 грудня 2025 року.
29 грудня 2025 року (в межах строків звернення до суду) захисник ОСОБА_3 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва зі скаргою на постанову слідчого.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_3 повернуто, у зв'язку з тим, що відповідно до п. 1 наказу начальника Національної поліції в Миколаївській області № 275 від 26.07.2022 СУ ГУНП в Миколаївській області відділ поліції №5 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області знаходиться в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, вул. Шкільна, 35.
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) "кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом". А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України та ст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, як порушення вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у КПК України (див. пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі "Фельдман проти України").
За викладених обставин, слідчий суддя вважає, що строк встановлений законом захисником не пропущений, оскільки видання внутрішніх наказів органом поліції з перенесенням місць розташування органу досудового розслідування, не має негативно впливати на доступ до суду сторін кримінального провадження, а тому слідчий суддя вважає, що стороною захисту дотримано строки, передбачені ч. 1 ст. 304 КПК України.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно із ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
За змістом частин 1, 2 статті 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Положення ч. 5 ст. 110 КПК України регламентують зміст і форму постанови слідчого, дізнавача та прокурора. Так, п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України визначено, що мотивувальна частина постанови повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Таким чином, наведені законодавчі положення передбачають, з одного боку, право учасників кримінального провадження ініціювати здійснення процесуальних, у тому числі слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, а з іншого - регламентують недопустимість необґрунтованої та невмотивованої відмови у проведенні відповідних дій органами досудового розслідування.
Оскаржувана постанова слідчого від 10 грудня 2025 року не містить належного обґрунтування відмови стосовно заявлених у клопотанні вимог, а також причин та мотивів відмови у задоволенні цих вимог з посиланням на норми КПК України. Так, слідчий під час розгляду встановив, що заявником не наведено обставин, які б свідчили про неповноту чи суперечливість первинного допиту, а також нових фактичних даних, які потребують уточнення чи додаткового з'ясування.
При цьому, з клопотання, поданого захисником, слідує, що сторона захисту цілком послідовно та докладно виклала обставини, які вони хочуть встановити саме шляхом додаткового допиту свідка ОСОБА_6 , при цьому стороною захисту перелічено питання які вони мають намір поставити свідку. Тож, доводи слідчого про те, що стороною захисту не зазначено нових фактичних даних, які потребують уточнення чи додаткового з'ясування під час проведення додаткового допиту ОСОБА_6 є необґрунтованими і свідчить про невмотивованість постанови та недотримання слідчим при її прийнятті вимог ст. ст. 110, 220 КПК України.
Так, процесуальне законодавство не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування вчиняти всі дії, які ініціюються учасниками кримінального провадження, оскільки такі дії в певних випадках можуть бути недоцільними, а інколи - передчасними або взагалі перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження.
Предметом судового контролю під час розгляду аналізованої категорії скарг є не лише прийняте слідчим, прокурором рішення стосовно задоволеного клопотання, а й дотримання інших процесуальних вимог щодо проведення відповідних слідчих (розшукових) дій, які ініціюються перед органами досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Правова природа аналізованого виду проваджень, які здійснюються слідчим суддею, передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, а й оцінки таких клопотань на предмет доцільності здійснення слідчих (розшукових) дій, що порушуються перед слідчим, зокрема це стосується доцільності проведення допиту (розділ 6 узагальнення ВССУ про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування від 12.01.2017 №9-49/0/4-17).
Процесуальне законодавство містить обов'язок слідчого, дізнавача та прокурора прийняти вмотивовану постанову за результатами часткової чи повної відмови у задоволенні клопотання про відмову у вчиненні слідчих (розшукових) дій.
Частинами 1, 2 статті 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Оскільки в оскаржуваній постанові відсутнє належне обґрунтування відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 , з посиланням на релевантні положення КПК України, що регламентують порядок проведення таких дій, прав та обов'язків учасників кримінального провадження, тому слідчий суддя дійшов висновку, що оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.
Разом з тим, враховуючи встановлені слідчим суддею обставини, з огляду на законодавчо закріплену компетенцію відповідних органів на стадії досудового розслідування, а також те, що слідчий суддя не вправі перебирати на себе функції інших учасників кримінального провадження, у тому числі і функцію процесуального керівництва досудового розслідування, втручатись у закріплену ст. 36 КПК України процесуальну самостійність слідчого, а тому, з метою відновлення порушених прав особи, яка звернулась із скаргою, слід зобов'язати слідчого повторно розглянути вищевказане клопотання захисника ОСОБА_3 та прийняти відповідні рішення з дотриманням вимог ст. ст. 110, 220 КПК України, а в іншій частині скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 22, 110, 220, 303, 306-307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,-
постановив:
Скаргу ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_4 , на постанову слідчого СВ ВП №5 МРУП ГУНП в Миколаївській області про відмову в задоволенні клопотання, - задовольнити частково.
Скасувати постанову слідчого слідчого відділення ВП № 5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_9 від 10 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025152260000340, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Зобов'язати слідчого слідчого відділення ВП № 5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_9 повторно розглянути клопотання адвоката ОСОБА_3 , в порядку ст. 220 КПК України, про проведення додаткового допиту свідка ОСОБА_6 від 08 грудня 2025 року.
В іншій частині скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1
03.02.2026