Справа № 458/1351/25
1-кс/458/20/2026
04.02.2026 м. Турка
Слідчий суддя Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала клопотання - ОСОБА_3 не прибула,
представник особи, яка подала клопотання - адвокат ОСОБА_4 не прибув,
суб'єкт яким було прийнято рішення - повноважна посадова особа відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області заступник начальника - начальник слідчого відділення відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_5 не прибув,
сторона обвинувачення, прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Турківського районного суду Львівської області клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4 про скасування арешту з майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286 КК України, -
Стислий опис провадження і суть питання, що вирішується ухвалою.
Згідно вимог ст.ст.127,129 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді і судочинство провадиться суддею одноособово.
Згідно ч.1 ст.31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово. Суддя для розгляду конкретного кримінального провадження визначається у порядку, передбаченому ст. 35 КПК України.
У відповідності до вимог ч.3 ст.35 КПК України визначено слідчого суддю для розгляду кримінального провадження, оскільки 28.01.2026 року до Турківського районного суду Львівської області надійшла заява представника особи, яка подала заяву ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286 КК України про скасування арешту на майно.
Згідно з протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 28.01.2026 року відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду клопотання було зареєстровано, після чого передано на розгляд слідчому судді ОСОБА_1 .
Клопотання розглядається за ініціативою сторони захисту - представником ОСОБА_3 , який подав клопотання - адвокатом ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи подане клопотання, адвокат ОСОБА_4 вказує, що 24.12.2025 близько 10:30 год на 125 км+ 500 м автодороги «Львів-Самбір-Ужгород» поблизу с. Мельничне Самбірського району відбулась ДТП (зіткнення ТЗ) за участю автомобіля HYUNDAI GETZ реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та автомобіля «AUDI Q5» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відомості про даний факт внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 26.12.2025 у справі № 458/1351/25 клопотання заступника начальника відділення поліції начальника слідчого відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 погоджене прокурором Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України про арешт майна - задоволено.
Застосовано захід забезпечення у вигляді арешту майна. 3 метою збереження речових доказів на тимчасово вилучене 24.12.2025 під час проведення огляду місця події за адресою: 125 км + 500 м автодороги «Львів-Самбір-Ужгород», а постановою про визнання та прилучення до справи речового доказу від 25.12.2025 року майно, а саме: транспортний засіб марки «AUDI Q5» р.н. НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 - накладено арешт на транспортний засіб марки «AUDI Q5» р.н. НОМЕР_2 VIN code НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ). Заборонено власнику, володільцю та будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатися користуватися арештованим майном та з метою збереження речових доказів, визначити місцем зберігання арештованого майна майданчик тимчасового тримання транспортних засобів відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, що розташоване за адресою: м. Турка, вул. В. Стуса, 14 Самбірський район Львівська область.
Ініціатор клопотання зазначає, що на час звернення зклопотанням відпала потреба в арешті вищевказаного транспортного засобу, оскільки досудовим слідством проведено усі можливі слідчі дії з автомобілем. Тому, необхідності у збереженні та обмеженні права користування даним транспортним засобом вже немає, а подальше зберігання на майданчику завдає значних збитків, впливає на матеріальний стан власника майна та призводить до негативного впливу на технічний стан автомобіля. Автомобіль утримується на спец майданчику тривалий час, заявник глибоко переконаний, що цього часу було достатньо для проведення огляду транспортногозасобу і усіх необхідних слідчих дій з автомобілем.
Позиції сторін кримінального провадження.
При розгляді клопотання суд вжив заходи до повідомлення сторін кримінального провадження, а також осіб, які зазначені в ухвалі в дозволений і в передбачений законом порядок шляхом скерування судового виклику.
Представник особи, яка подала клопотання - адвокат ОСОБА_4 в судове засілання не прибув, 02.02.2026 року подав клопотання про розгляд клопотання про скасування арешту у його відсутність, просив задоволити клопотання, скасувати ухвалу слудчого судді.
Повноважна посадова особа відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області заступник начальника - начальник слідчого відділення відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, 03.02.2026 року подав заяву про розгляд клопотання про скасування арешту у його відсутність, просив залишити клопотання без розгляду, осікльки кримінальне провадження скеровано до суду.
Прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 не прибув.
Дослідивши матеріали клопотання у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, із посиланням на докази.
У проваджені слідчого відділу ВП №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області перебували матеріали кримінального провадження внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286 КК України.
Досудове розслідування завершено, обвинувальний акт відносно особи, які повідомлено про підозру, скеровано в суд 30.01.2026 року, що вбачається згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою про скасування арешту, який накладений на наступне майно: транспортний засіб марки «AUDI Q5» р.н.з НОМЕР_2 він код НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованій: АДРЕСА_1 .
Слідчий суддя, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, при постановленні ухвали вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав і мотивів, з врахуванням положень закону.
Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В силу ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв'язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об'єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, накладення арешту на об'єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої влади й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при внесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист прав власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.)
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр» проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
За змістом ч. 3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна повинне здійснюватися під час огляду.
Аналогічне положення закріплено в ч. 7 ст. 237 КПК України, згідно якої вилучені під час огляду речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно ч. 1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст.98 КПК України, документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3,4 ч.2 ст.170 КПК України).
Згідно ч. 11 ст.170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст.170 КПК України (ч. 1 ст.173 КПК України).
В судовому засіданні під час розгляду клопотання ініціатор клопотання на навів переконливих підстав для зняття арешту, не надав доказів того, що обставини справи змінилися, і арешт більше не є необхідним для забезпечення виконання судового рішення.
Згідно п. 7 ч. 2 ст.131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч. 5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст.174 КПК України - арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосування цього заходу відпала потреба. Тобто, після проведення процесуальних дій в кримінальному провадженні, власник майна може подати клопотання про скасування арешту майна, якщо він доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Таким чином, приходжу до висновку про те, що на сьогоднішній день, у зв'язку з передачею і знаходженням кримінального провадження в суді, необхідність в арешті майна, не відпала, що є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Нормами ст. 174 КПК України визначено, що до компетенції слідчого судді на стадії досудового розслідування відноситься розгляд клопотання власника майна про скасування арешту майна у випадку, якщо необхідність у його застосуванні відпала. Цієї ж статтею встановлено повноваження прокурора на самостійне скасування арешту з майна якщо ним особисто прийнято постанову про закриття кримінального провадження. Таким чином, у випадку винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, в межах якого вжито арешт майна, законодавцем не передбачено чіткої, однозначно визначеної правової процедури зі скасування арешту, накладеного на майно, оскільки досудове розслідування завершується, в тому числі, закриттям кримінального провадження, після чого слідчий суддя вже не є тією особою, яка здійснює судовий контроль за дотриманням органом досудового розслідування норм чинного кримінально-процесуального законодавства України. Тих самих висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 року за № 372/2904/17ц. В цей же час, вважаю за доцільне відступити від визначеної ним у цьому рішенні правової позиції, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Згідно із вимогами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до дефініції, що міститься у п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 303 КПК України до повноважень слідчого судді віднесено розгляд скарг на рішення слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на рактиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, передумовою звернення до суду із цивільним позовом у буквальному сенсі є існування спору з відповідачем, як особою, що порушила цивільне право позивача, у випадку відсутності якого суд цивільної юрисдикції, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, закриває провадження у справі.
Оскільки слідчий органу досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 40 КПК України, законом не уповноважений на прийняття рішення про скасування раніше накладеного на майно арешту у зв'язку із закриттям кримінального провадження, тому, і цивільного спору з органом досудового розслідування, предметом якого є зняття арешту з майна, бути не може за відсутності у нього дискреційних повноважень, як і не може бути спору і з судом (слідчим суддею).
Норми ст. 174 КПК України не містять прямої вказівки на можливість скасування арешту, який накладено на майно, слідчим суддею у випадку закриття кримінального провадження, однак, у той же час, як підставу для скасування арешту майна, визначають звернення до слідчого судді власника або володільця майна із відповідним клопотанням, яке підлягає задоволенню у тому випадку, коли потреба у подальшому обтяженні майна таким засобом забезпечення кримінального провадження зникла. Крім цього, повноваження прокурора на скасування арешту майна існують тільки у випадку, коли ним самостійно прийнято рішення про закриття кримінального провадження (ч. 3 ст. 174 КПК України).
Наявність зазначених вище норм ст. 174 КПК України дає підстави вважати, що чинне кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне законодавство не в повному обсязі відповідають тим вимогам, які визначено у Конвенції, та багаточисельній практиці ЄСПЛ, які є джерелами права, щодо правової визначеності, забезпечення якої, як складової верховенства права, покладається на Державу в особі відповідних державних органів та із застосуванням відповідних правових інститутів.
Право власника майна на використання в такому випадку ефективного, чіткого, передбачуваного для нього правового механізму, який відновлює його право, що обмежено накладеним арештом, на мирне володіння своїм майном, не дотримується. Внаслідок змін в часі судової практики, наявність правових висновків з цього питання та їх обов'язковість до застосування, а отже і обов'язок обізнаності із ними, саме професійними суддями та судами, вважати постанову Верховного Суду у справі № 372/2904/17ц від 15.05.2019 року тією частиною національного законодавства та тим актом, який визначає правовий механізм скасування арешту з майна власника у закритому кримінальному провадженні, не видається можливим. Невизначеність для заявника (власника майна) правового механізму швидкого скасування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді застосованого при досудовому слідстві такого обтяження, як арешт майна у кримінальному провадженні, має своїм наслідком не тільки непередбачуваність для нього результатів розгляду клопотання або спору судом чи слідчим суддею, а й додатково призводить до покладення на власника майна зобов'язань із відстоювання свого права на користування, розпорядження та володіння своїм майном, шляхом зобов'язання його на подання цивільного позову до суду, що призводить до додаткових витрат з боку власника майна на підготовку та подачу ним цивільного позову. Окрім цього, зняття арешту з майна, що накладений слідчим суддею, у порядку цивільного судочинства, матиме наслідком для позивача створення додаткового обов'язку у вигляді сплати судового збору, а при задоволенні позову у відповідача також виникне зобов'язання із відшкодування позивачеві сплаченого ним судового збору. Цивільно-процесуальне законодавство ґрунтується, в тому числі, на диспозитивності процесу та праві подання сторонами заяв та клопотань по суті справи, змагальності цивільного процесу, який через це є тривалим у часі.
Таким чином, запропонований Верховним Судом шлях скасування накладеного у кримінальному судочинстві арешту на майно, зверненням до суду у порядку цивільного судочинства, не забезпечить швидке поновлення обмеженого права власника чи володільця на своє майно.
Оскільки ст. 173 КПК України передбачено стислі строки розгляду слідчим суддею клопотання про накладення арешту на майно - упродовж 72 годин із моменту його отримання слідчим суддею, вважаю, що застосування правового висновку Верховного Суду з розгляду справ вказаної категорії, може призвести і до не дотримання принципу рівності перед законом і судом учасників процесу, оскільки накладення арешту повинно бути застосовано упродовж 72 годин, а його скасування може тривати невизначений час. Оскільки недоторканість права власності є основоположною і непорушною засадою не тільки цивільного, але і кримінального провадження, спираючись на рішення ЄСПЛ у справах «Гудвін проти Сполученого Королівства», «Гожелік та інші проти Польщі», та враховуючи відсутність у слідчого дискреційних повноважень на скасування арешту майна одночасно із прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, покладення на власника майна, яке вже обтяжено арештом, додаткового обов'язку із пред'явлення ним позову до суду у порядку цивільного судочинства, вважаю за можливе при розгляді даної категорії справ відступити від правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року за № 372/2904/17ц. До цих висновків приходжу ще й тому, що законодавець, визначаючи повноваження слідчого судді наявними лише на стадії досудового розслідування, все ж таки відніс до компетенції слідчого судді розгляд скарг на постанови слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження, а отже передбачив цей виняток із загального правила, що свідчить про недостатню правову урегульованість ним нормами ст. 174 КПК України порядку скасування арешту з майна у кримінальному провадженні, що може розцінюватись як пробіл у кримінально-процесуальному законодавстві. Про правомірність скасування арешту майна слідчим суддею у випадку закриття кримінального провадження свідчить і положення ст. 170 КПК України, що містить дефініцію арешту, яким є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.110,174 КПК України слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4 про скасування арешту з майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.12.2025 року № 12025141340000161 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286 КК України - відмовити.
Копію ухвали направити в електронному вигляді на електронну адресу адвоката ОСОБА_4 , ініціатору клопотання ОСОБА_3 , Самбірській окружній прокуратурі Львівської області, та всім учасникам судового провадження для відома, виконання та організації виконання.
Інформацію щодо справи, що розглядається учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет веб-адреса сторінки: http://court.gov.ua; https://tk.lv.court.gov.ua/.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Повний текст судового рішення складено 04.02.2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1