Провадження № 2/359/292/2026
Справа № 754/17611/24
03 лютого 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Коваленко А.О.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборго-ваності за попереднім договором, стягнення штрафних санкцій за попереднім договором, інфляційних втрат та 3% річних -
17 грудня 2024 року представник позивача адвокат Реус В.В. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, яким просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Попереднім договором у розмірі 372 544,36 грн., яка складається з : 80 300,00 грн. - сума основного боргу, 29 937,60 грн. - 3% річних, 262 306,76 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі - продажу садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 3220882600:04:001:0109 за адресою: АДРЕСА_2 . Попередній договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. Згідно п. 4 Попереднього договору, сторони зобов'язуються укласти основний договір до 23 травня 2012 року. Відповідно до п. 3 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 40 150 грн., що еквівалентно 5000,00 доларів США. Згідно п. 8 Попереднього договору встановлено, що сторона яка буде необґрунтовано ухилятися від укладання договору купівлі-продажу повинна буде відшкодувати другій стороні збитки завдані простроченням. Крім того, згідно п.10 попереднього договору, сторони домовилися, що у разі невиконання договору по винні продавця останній повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в подвійному розмірі. Всупереч умовам попереднього договору, продавець не уклав договору купівлі-продажу та не передав у власність покупця садовий будинок як до 23 травня 2012 року, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому, саме відповідач не виконав свої зобов'язання, оскільки будинок на даний час знаходиться в іпотеці і був в іпотеці станом на день укладання попереднього договору. Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.03.2014 року по справі № 2/359/797/2014, 359/1173/14-ц було звернено стягнення на даний будинок на користь іншого кредитора, якому даний будинок був переданий в іпотеку. Тому, позивач змушена звернутися до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом та повідомленням сторін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони до суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Разом з тим, представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав і просив задовольнити, а розгляд справи просив здійснити у їх відсутність.
Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, відзиву на позов, пояснень, клопотань чи заяв на адресу суду не направила.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і позивач.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов наступного висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
При розгляді справи судом встановлено, що 23 лютого 2012 року між сторонами було укладено Попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 3220882600:04:001:0109 за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, садове товариство «Нива» садівницького масиву «Вишеньки». Попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. та зареєстровано в реєстрі під номером 607 (а.с. 4).
Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
У пунктах 2,3,4 Попереднього договору визначено, що ціна садового будинку та земельної ділянки визначена в сумі 48180 грн. 00 коп., що еквівалентно 6000 доларів США; при укладенні договору сторони домовились, що покупець сплачує продавцю передоплату у вигляді авансу в готівковому порядку в розмірі 40150 грн. 00 коп., що за курсом продажу доларів США ПАТ КБ «Правекс-Банк» на день підписання цього Договору становить 5000 доларів США 00 центрів, які були передані покупцем продавцю до підписання цього договору. Сторони зобов'язуються укласти та нотаріально посвідчити Основний договір до 23 травня 2012 року включно.
Таким чином, за умовами договору відповідач зобов'язувався укласти договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки до 23 травня 2012 року, та договір мав бути нотаріально посвідчений не пізніше цієї ж дати (п.4 попереднього договору).
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений. Відповідач не надала належних та допустимих доказів на спростування доказів, поданих позивачем.
Крім того, згідно рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2194/ФК-07, укладеним 20 грудня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 у розмірі 467371 грн. 88 коп., звернено стягнення на земельну ділянку площею 0,055 га з кадастровим номером 3220882600:04: 001:0109 з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовується в АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
З пункту 3 Попереднього договору вбачається, що на підтвердження намірів сторін позивач передав, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 40150 грн. 00 коп.
Встановлено, що згідно пункту 10 Попереднього договору, сторони домовилися, що в разі невиконання умов договору по вині продавця передоплата у вигляді авансу в готівковому порядку повертаються покупцю в подвійному розмірі.
Так, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд встановив, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу садового будинку та земельної ділнки, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 40150, 00 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна. Однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача фактично переданих відповідачу коштів в подвійному розмірі. Доказів того, що станом на 3 травня 2012 року була можливість у відповідача укласти основний договір, а позивач ухилявся від цього, матеріали справи не містять.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року в справі № 6-82цс13 та підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року в справі № 757/76875/17-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 523/15764/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 461/5297/16-ц, від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, відсутність вини у неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору.
В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 551/980/19 та від 15 липня 2020 року в справі № 205/5667/16-ц.
Враховуючи наведене суд вважає, що сума, яка названа в попередньому договорі є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, а тому, порушене право позивача на повернення коштів (авансу) за будь-яких умов підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь переданих/отриманих грошових коштів в тому подвійному розмірі відповідно до п. 10 Попереднього договору, тобто 80300 грн. 00 коп.
Вказане також узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано розрахунок трьох процентів річних та суми інфляційних збитків.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідачем на спростування проведеного представником позивача розрахунку щодо розміру трьох процентів річних, інфляційних збитків не долучено будь-яких доказів, не подано інший контррозрахунок, зважаючи на встановлений строк укладення основного договору.
Згідно розрахунку заборгованості інфляційні втрати за період з червня 2012 року до вересня 2024 року складають 262 306 грн. 76 коп. та 3% річних 29 937 грн. 60 коп.
Представником позивача надано обґрунтований розрахунок заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача (а.с. 8-10). Суд вважає такий розрахунок арифметично правиль-ним та таким, що відповідає обставинам справи.
Оскільки відповідач грошові кошти не повертає, тому обґрунтовані є доводи позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 262306 грн. 76 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 29937 грн. 60 коп.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами невиконання відповідачем умов попереднього договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, та відповідно, неповернення грошової суми. Також суд вважає законним та обґрунтованим наданий до суду розрахунок трьох процентів річних та інфляційних збитків, та їх слід прийняти до уваги, оскільки він відповідає вимогам закону, що регулюють відповідні правовідносини та не був спростований відповідачем. Крім того, повернення коштів з урахуванням інфляційних втрат відновить порушене право позивача на отримання коштів фактично у тому ж розмірі, що і на моменту укладення попереднього договору, враховуючи тривалість невиконання зобов'язань щодо передання майна, враховуючи, що попередній договір чітко встановив дату укладення основного договору.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову в цій частині.
Також суд, керуючись ст.141 ЦПК України, вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3725 грн. 45 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. 526, 610, 611, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 76 - 81, 133, 141, 259-260, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попереднім договором, стягнення штрафних санкцій за попереднім договором, інфляційних втрат та 3% річних - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за попереднім договором 372 544 (триста сімдесят дві тисячі п'ятсот сорок чотири) гривні 36 (тридцять шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 3725 (три тисячі сімсот двадцять п'ять ) гривень 45 (сорок п'ять) копійок.
Інформація про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 03 березня 2011 року.
Інформація про відповідача : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 03 лютого 2026 року
Суддя Л.В. Яковлєва