Сарненський районний суд
Рівненської області _________________________________________________
Справа № 572/6206/25
Провадження № 1-кп/572/286/26
02 лютого 2026 року
Сарненський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , сторін провадження прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сарни обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025240030007111 від 25.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,, інспектора прикордонної служби ДПС України, раніше не судимого, громадянина України у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України,
ОСОБА_4 інспектор прикордонної служби 2 категорії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у військовому званні «головний сержант», близько 19 год. 00 хв. 25.06.2025, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21101», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у технічно справному стані, рухаючись заднім ходом в напрямку будинку АДРЕСА_2 , передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пунктів 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед початком руху, не переконався, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не скористався допомогою іншої особи та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який у цей момент знаходився позаду транспортного засобу, нерухомо сидів на бетонному ганку вказаного будинку та у результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.
Порушення ОСОБА_4 вимог Правил дорожнього руху України перебувають у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні зазначеного злочину. Своїми поясненнями підтвердив встановлені обставини вчинення ДТП. Перебування у стані алкогольного сп'яніння пояснив своїм важким психічним станом після отримання таких поранень та їх наслідків. У вчиненому щиро розкаявся. Пояснив, що у зв'язку з перебуванням у СІЗО не мав фізичної змоги для спілкування з потерпілим, який теж є військовослужбовцем, задля вирішення питання компенсації шкоди. Щиро вибачився перед потерпілим. Просив призначити покарання, не пов'язане з реальним позбавленням волі.
Потерпілий ОСОБА_6 зазначив претензії матеріального та морального характеру до обвинуваченого, подав цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди, просив позов задовільнити, у призначенні покарання поклався на розсуд суду.
Про дослідження інших доказів, щодо обставин справи сторони не зверталися, на їх дослідженні не наполягали. Тому, такі докази суд не досліджує, із урахуванням вимог ст. 22, 26 Кримінального процесуального кодексу України, щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, також диспозитивності, та згідно ч. 3 ст. 349 КПК.
Тому, з'ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, ніхто з учасників судового провадження не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, а також доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності їх позицій, роз'яснивши учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише показаннями обвинуваченого, потерпілого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.
Оцінюючи досліджені під час судового розгляду вищезазначені докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України.
Проаналізувавши надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування будь-яких інших подій, ніж ті, що викладені в обвинувальному акті.
Відповідно до вимог ст.50КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні ОСОБА_4 виду і міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно ч.5 ст. 12 КК України є тяжким злочином (з необережності), особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Також судом враховуються конкретні обставини справи, спричинені наслідки, поведінка обвинуваченого під час та після вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_4 провину визнав повністю, в скоєному щиро розкаявся, активно сприяв його розкриттю, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, по місцю проживання характеризується позитивно, є військовослужбовцем з 2014 року, є учасником бойових дій, постійно приймав безпосередню участь у бойових діях на лінії бойового зіткнення, чим послідовно виявляє патріотичну позицію щодо захисту України, на диспансерних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні неповнолітню дочку, в березні 2025 р. отримав вибухову травму, множинні вогнепальні поранення , в результаті яких мав отримати відповідну групу інвалідності, проте не встиг, через затримання за підозрою в даному кримінальному правопорушенні, перерахував грошові кошти в розмірі 10000 грн. на спеціальний рахунок НБУ на підтримку Збройних Сил України, що підтверджується матеріалами справи, цивільний позов визнав частково - просив зменшити суму моральної шкоди, виявив реальні наміри щодо компенсації шкоди потерпілому, вибачився перед ним, тому суд визнає вказані обставини такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь вчиненого кримінального правопорушення.
Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю та добровільний внесок на ЗСУ.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому відсутні.
Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на існування в обвинуваченого ОСОБА_4 позитивних установок для подальшого виправлення та уникнення вчинення нових кримінальних правопорушень.
Ураховуючи викладене, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, принцип гуманізму, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, але вчинене внаслідок необережності, суд приходить до висновку про можливість призначення йому покарання на підставі ст. 69 КК України нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі та позбавлення права керувати транспортними засобами.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
При цьому суд враховує положення ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також те, що питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Від потерпілого ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 надійшов цивільний позов у кримінальному провадженні про відшкодування 78345 грн. 20 коп майнової шкоди та 500 000 грн. моральної шкоди.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до вимог статті 129 цього Кодексу, за результатами розгляду позову суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно положень ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За приписами ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На думку суду, цивільний позов, заявлений потерпілим про відшкодування витрат, пов'язаних з витратами на поховання, виготовлення та встановлення пам'ятника підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її спричинила.
Вирішуючи питання щодо наявності спричинення потерпілому моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує роз'яснення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді та не може слугувати меті збагачення.
Позивач ОСОБА_6 зазначає про те, що в результаті протиправних дій обвинуваченого йому було завдано моральної шкода, смерть брата, який теж був військовослужбовцем ЗСУ, спричинила неймовірні душевні страждання.
На підставі викладеного, суд виходячи з принципу розумності та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому, підлягають задоволенню частково на суму 300 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Арешт майна, застосований в даному кримінальному провадженні, відповідно до ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 01.07.2025 р. про накладення арешту на автомобіль «ВАЗ 21101» скасувати.
Питання стосовно речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Питання щодо речових доказів вирішується судом згідно зі ст. 100 КПК.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, 373-374 КПК, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та призначити йому, із застосуванням ст.69 КК України, покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави 14 262 (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят дві) 60 коп в рахунок відшкодування процесуальних витрат.
Цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 78345 (сімдесят вісім тисяч триста сорок п'ять) грн. 20 коп. на відшкодування підтвердженої матеріальної шкоди та 300000 (триста тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
Скасувати ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 01.07.2025 р. про накладення арешту на автомобіль «ВАЗ 21101» р.н. НОМЕР_2 .
Речові доказ після набуття вироком законної сили, а саме:
- чотири пластикові уламки транспортного засобу, змиви РБК з бетону - знищити;
- змиви з керма та КПП автомобіля «ВАЗ 21101» р.н. НОМЕР_2 зберігати в матеріалах провадження;
- посвідчення водія НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 та автомобіль «ВАЗ21101» реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути власникам.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити у виді тримання під вартою, але не більше ніж на 60 днів з дня ухвалення цього вироку.
У строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати час його затримання та перебування під вартою відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України. та рахувати цей строк з 26.06.2025р.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, потерпілому та прокурору.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду через Сарненський районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя