Справа № 569/23907/25
(заочне)
27 січня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,
за участі секретаря судового засідання М. Янка,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про захист прав споживачів,
В засіданні приймали участь:
представник позивача: ОСОБА_3
04.02.2025 до Рівненського міського суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, згідно якої просить суд розірвати договір та стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 135 000, 00 грн та 3% річних в розмірі 5 853, 22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 04.02.2025 між нею та відповідачем була досягнута домовленість, за якою відповідач зобов?язувався виготовити та встановити кухонні меблі за її індивідуальним замовленням. 05.02.2025 на виконання умов цієї домовленості вона передала відповідачу завдаток - 115 000, 00 грн для виготовлення та встановлення кухонних меблів. 01.05.2025 нею було переказано на рахунок відповідача ще 20 000, 00 грн.
19.06.2025 нею була надіслана відповідачу письмова претензія про повернення авансових коштів або виконання умов договору (терміном 10 днів з моменту отримання претензії). 28.06.2025 відповідач отримав письмову претензію про повернення авансових коштів або виконання умов договору, однак в зазначений термін жодних дій не вчинив.
Станом на дату подання цього позову з моменту передачі коштів минуло понад п?ять місяців. Відповідач свої зобов?язання не виконав, а саме жодних меблів виготовлено або доставлено не було; жодних підтверджень щодо початку або виконання робіт не надано; кошти не повернуто; зв?язок із відповідачем нестабільний. Стверджує, що її неодноразові усні та письмові звернення з вимогою повернути отримані кошти залишилися без задоволення.
Ухвалою суду від 11.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 09.12.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позов у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавав.
Відтак, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
Дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У відповідності до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 04.02.2025 між сторонами була досягнута домовленість, за якою відповідач зобов?язувався виготовити та встановити кухонні меблі за індивідуальним замовленням позивача.
05.02.2025 на виконання умов цієї домовленості позивач передала відповідачу завдаток - 115 000, 00 грн для виготовлення та встановлення кухонних меблів.
01.05.2025 позивачем було переказано на рахунок відповідача ще 20 000, 00 грн.
19.06.2025 позивачем була надіслана відповідачу письмова претензія про повернення авансових коштів або виконання умов договору (терміном 10 днів з моменту отримання претензії).
28.06.2025 відповідач отримав письмову претензію про повернення авансових коштів або виконання умов договору, однак в зазначений термін жодних дій не вчинив.
Позивач стверджує, що з метою вирішення даного пору в позасудовому порядку, звертався на адресу відповідача із претензцією, в якій просила повернути авансові кошти або виконати умоив договору, проте така залишилася без відповіді та задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов'язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1,2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає обов'язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.
Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 906 ЦК України встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв'язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також цивільне законодавство передбачає й можливість розірвання договору про надання послуг.
Так відповідно до ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
В постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16 викладений висновок про те, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
У постановах від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 12.04.2023 у справі №130/3505/21 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Не зважаючи на приписи ч.1 ст.81 ЦПК України, відповідач станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав свої зобов'язання перед позивачем, натомість позивач стверджує про порушення зобов'язань відповідачем, який не приступив до виконання зобов'язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити та розірвати договір від 04.02.2025.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
В постанові Верховного Суду України від 17 січня 2024 року у справі №545/1272/22-ц викладений правовий висновок щодо того, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв'язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов'язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
Верховний Суд України в постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17 дійшов висновку, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.02.2020р. № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи, що позивач довів, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки відповідач не приступив до виконання зобов'язань за договором, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені нею грошові кошти в розміроі 135 000, 00 грн.
Крім того, за змістом статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що зобов'язань відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 5 853, 22 грн..
Суд погоджується з вірністю здійснених позивачем нарахувань 3% річних, а відтак такі вимоги слід задовольнити.
З огляду на викладене вище позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприєця ОСОБА_2 про захист прав споживачів підлягає до задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 411, 00 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити.
Розірвати договір та стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 135 000, 00 грн та 3% річних в розмірі 5 853, 22 грн.
Стягнути фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 411, 00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складене та підписане 03.02.2026.
Суддя О. Левчук