Справа № 548/2297/25
Провадження №1-кп/548/55/26
(повний текст)
27.01.2026 року м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
за участю сторін кримінального провадження:
сторони обвинувачення- прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
сторони захисту -адвоката ОСОБА_5
представника потерпілого - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хорол об"єднані кримінальні провадження №12025175590000123 та № 12025170590000331 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 125 КК України, статтею 126-1 КК України, частиною другою статті 121 КК України
В провадженні суду перебуває кримінальне провадження № 12025170590000331 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 прохала про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений у судовому засіданні просив застосувати цілодобовий домашній арешт.
Прокурор прохала відмовити в задоволенні клопотання захисника, адже продовжують існувати наявні ризики та підтави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просить враховувати у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та підвищену суспільну небезпеку інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує підозрюваному за інкримінований злочин.
Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши зміст обвинувального акта та матеріали кримінального провадження, вважає належно оцінивши наявні докази, приходить до висновку, що в задоволенні клопотання захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 прохала про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання доцільності обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно враховувати вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному є запобігання ризикам та забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Суд задовольняючи дане клопотання враховує у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та підвищену суспільну небезпеку інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує підозрюваному за інкримінований злочин, а також наявність ризиків визначених:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - ризик переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки у обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутні тісні соціальні зв'язки, а саме не одружений, на утриманні відсутні малолітні та неповнолітні діти, відсутнє постійне місце проживання, тривалий час переховувався від органу досудового розслідування після вчинення злочину, з урахуванням тяжкості злочину та покарання, що загрожує йому у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, вказує на наявність обґрунтованого побоювання у органу досудового розслідування про небезпеку подальшого переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду.
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризик незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, є обґрунтованим, так як підозрюваному відомі адреси місця мешкання свідків, а тому підозрюваний , перебуваючи на свободі з метою уникнення від притягнення його до кримінальної відповідальності, шляхом залякування, погроз чи вмовляння може вплинути на свідків для того, щоб свідки змінили свої покази у кримінальному провадженні на його користь.
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, є обґрунтованим, так як обвинувачений ОСОБА_4 , згідно довідки про наявність судимостей, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за умисні злочини, в тому числі проти життя та здоров?я особи та відбував реальну міру покарання у місцях позбавлення волі, має не зняту та непогашену судимість за вчинення особливо тяжкого злочину за ч.1 ст.115 КК України, офіційно не працевлаштований, джерело його доходів невідоме.Крім того, ухвалою слідчого судді справа N?548/2198/25 від 09.10.2025 в іншому кримінальному провадженні до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов?язання із застосуванням обмежувальних заходів, передбачених ч. 6 ст. 194 КПК України, в порушення яких в короткий проміжок часу вчинив нове умисне тяжке кримінальне правопорушення, що спричинило смерть потерпілої.
Вказані обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений буде перешкоджати виконанню покладених на нього процесуальних обов'язків, що є підставою для продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді особистого зобов'язання не є доцільним в зв'язку з тим, що є більш м'яким запобіжним заходом та в рамках якого неможливо застосувати для обвинуваченого ОСОБА_4 всіх необхідних обмежень.
Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування чи суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, пов'язана з тим, що він підозрюється у вчиненні злочину вчиненого із застосуванням насильства і за таких обставин слідчий суддя має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що під час перебування обвинуваченого ОСОБА_4 навіть під цілодобовим домашнім арештом, не виключає можливості здійснення впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, як безпосередньо, так і через інших осіб і дає, можливість обвинуваченому переховуватися від органу досудового розслідування і суду.
Суд вважає, що під час розгляду клопотання надано матеріали, які є достатніми для переконання, що заявлені при обрані запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 ризики не зменшились, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру скоєного, що йому інкримінується , а більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
При цьому судом враховуються положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, яка встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Обґрунтована підозра у вчинені кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1 (с) Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин, це впливає з рішення Європейського суду з прав людини (К.-Р. проти Німеччини, 27 листопада 1997 р., § 57).
Вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечепорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п.32 Series А, № 182).
Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Летельє проти Франції звернув увагу на те, що тримання особи під вартою може бути виправдано, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Тобто, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Аналогічне ствердження є й у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Прітті проти Сполученного Королівства, де йдеться мова про те, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або, навіть, для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу, сприяти якому має й тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Все вищевикладене в сукупності свідчить, що продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому та обмеження його конституційних прав, в даному випадку, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.
Продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 є єдиним, виключним і достатнім запобіжним заходом, який зможе забезпечити належну поведінку останнього на час розгляду кримінального провадження.
Зміна ж запобіжного заходу на більш м'який, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, запобіганню спробам переховуватися від суду, знищенню, переховуванню або спотворенню доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При розгляді даного кримінального провадження в ході судового засідання обвинувачений ОСОБА_4 повідомив про можливе вчинення стосовно нього злочину, оскільки при проведенні досудового слідства йому були завдані фізичні побої та психологічний тиск з приводу застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 недозволених методів дізнання та слідства працівниками ВП №2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області.
Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши зміст обвинувального акта та матеріали кримінального провадження, вважає, що заява обвинуваченого ОСОБА_4 щодо незаконних методів слідства по відношенню до нього підлягає ретельній перевірці, шляхом відповідного розслідування, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Верховний Суд в своїй постанові від 06.11.2018 по справі № 567/513/16-к дійшов наступного висновку: виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24.06.2010), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21.04.2011). Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Таким чином, Верховний Суд наголосив, що суд повинен забезпечити проведення відповідної перевірки заяви особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, в установлений законом спосіб.
На цей час в Україні діє Державне бюро розслідувань - правоохоронний орган, до якого від прокуратури перейшли функції досудового розслідування злочинів вчинених, зокрема, працівниками правоохоронних органів.
За таких обставин Державне бюро розслідувань в особі його Територіального управління, розташованого у місті Полтаві, яке поширює свою діяльність на Полтавську область, повинно перевірити, шляхом розслідування, заяви обвинуваченого ОСОБА_4 про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування працівниками ВП №2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області, про результати такої перевірки повідомити суд та заявника ОСОБА_4 .
Керуючись ч.ч. 6, 7 ст. 206, 214, 216, ст.ст. 350, 369, 371, 372 КПК України, суд
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Виготовити і надіслати до Територіального управління ДБР у м. Полтаві копію звукозапису судового засідання, виконаного технічним засобом фіксування кримінального провадження Хорольського районного суду Полтавської області, для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку відповідного розслідування, з приводу застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 , недозволених методів дізнання та слідства.
Вважати цю ухвалу повідомленням про злочин.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особами, що перебувають під вартою - у той же строк з дня отримання копії ухвали.
Головуючий : ОСОБА_1